Ведуча1:Родино,дорога родино!
Що може бути краще в світі цім?
Чим більше дорожить людина
За батьківський і материнський дім?
Де можна більше зачерпнуть любові?
Де взяти більше доброти?
Як в материнськім ніжнім слові
Як з батька щедрої руки!
Отож зібралися ми нині
На святі нашім гомінким
Щоб поклонитися родині,
І побажати щастя всім.
Ведуча 2:Тож на свято ми вас кличемо і запрошуємо радо.
Про косу, дівочу гордість,ми розкажемо завзято.
Ведуча 1:Стоїть хата небагата, солом’янастріха,
Причілочки у китицях, мальованівікна,
Обмазана, підведена, а сама біленька.
На подвір’ячкубарвінок – трава зелененька.
Ведуча 2:Ще й садочок, як віночок, хатинку квітчає,
У віконце з неба сонце в хату споглядає.
Тут чистенько і гарненько, тут усе в порядку.
Сам Бог дбає, доглядаєцюмаленьку хатку.
Господиня.І Бог дбає, і донечкаменідопомагає. Боще з давніх-давен так повелося,щоукраїнська хата завждисяялачистотою. Навітьмандрівники писали, що в Українінавдивовижубілі і охайні хатки.
Донька.Ой, матусю. Я вже все навчиласяробити: і підмітати, і посуд мити... Лиштичомусьне дозволяєшпічпідмазати і побілити.
Господиня.Тому що підмазувати і білити піч має тільки жінка. Аджепіч — цеобличчягосподині. А дівчаткам не можнабілити та мазатипіч, боїхня доля буде цілийрікжуритися.
Донька.Матусю, я так люблю допомагатитобі в усьому.
Господиня.Бачу, бачу, донечко, щогарнатизростаєшпомічниця.
Як би тобі, доню, в світі не було,
Не скупись ніколи людям на добро.
Бо і так доволіхтосьнасіяв зла,
І холонутьдушінаші без тепла.
Доню, моя доню, синьооказірко,
