Сьогодні о 18:00
Кабінет психолога:
«
Здатність до саморегуляції – основа духовного розвитку. Нові інструменти й підходи
»
Взяти участь Всі події

Стиль рококо. Характерні риси мистецтва рококо. Види мистецтва рококо. Характерні риси архітектури рококо

Мистецтво

Для кого: 8 Клас

29.10.2019

11850

92

1

Опис документу:
Ознайомити учнів з поняттями рококо, порцеляна, надати знання про характерні риси видів мистецтва рококо , що набули найбільшого розвитку. Ознайомити із характерними рисами архітектури та скульптури рококо. Ознайомити із творчістю скульпторів цієї доби. Розглянути особливості декоративного мистецтва та моди рококо.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Урок 20.

Тема: Стиль рококо. Характерні риси мистецтва рококо. Види мистецтва рококо. Характерні риси архітектури рококо

Мета:

Навчальна: ознайомити учнів з поняттями рококо, порцеляна, надати знання про характерні риси видів мистецтва рококо , що набули найбільшого розвитку. Ознайомити із характерними рисами архітектури та скульптури рококо. Ознайомити із творчістю скульпторів цієї доби. Розглянути особливості декоративного мистецтва та моди рококо.

Розвиваюча: розвивати вміння учнів здійснювати аналіз творів архітектури, розпізнавати відмінності між творами, що належать до одного виду мистецтва, але до різних стилів.

Виховна: виховувати інтерес до мистецтва рококо, творчості видатних митців цієї доби.

Тип уроку: комбінований, інтегрований, урок уведення в тему.

Обладнання: проектор, компютер, мультимедійна дошка, презентація до уроку.

Хід уроку.

  1. Організаційний момент. Мотивація до навчання.

  2. Актуалізація опорних знань. Фронтальне опитування про музичне мистецтво бароко.

  3. Новий матеріал для засвоєння. Розповідь про особливості стилю рококо.

Після смерті "короля-сонця" у 1715 р. на зміну строгому придворному етикету прийшли легковажність, жага насолоди, розкошів, але не таких незграбних, як у попередню добу. У бурхливих веселощах багато бравади, передчуття прийдешніх змін.

Двір — уже не єдиний колекціонер, виникають приватні колекції, салони. На довгі десятиліття Франція стає на чолі духовного життя Європи. Вже у першій половині XVIII ст., коли процес витіснення релігійної культури світською був дуже бурхливим, провідним напрямом у Франції став стиль рококо (від "раковина", "рокайль").

Але у всьому цьому святково-бездумному мистецтві криється і новий крок у напрямку поглиблення інтересу до інтимного світу людини, до "звивів" людської душі, до сентименталізму. Дотепність, насмішка, легка іронія розкривали нові пласти взаємин людини і світу, які раніше не були предметом дослідження мистецтва. Рококо як стиль дав новий розвиток виражальним засобам. Дрібні, ажурні форми у декорі, ламані ритми вишуканого менуету, хитромудрі і витончені колізії у комедіях Бомарше, популярний жанр роману в листах, "галантні свята" і "пастуші сцени" у живопису, пасторалі у музиці — все це створює образ цілком певної епохи.

Першим великим майстром рококо був художник Жан-Антуан Ватто (1684—1721 pp.), який починав з наслідування фламандців ("Савояр" — хлопчик з Савойських гір, що іде на заробітки). Однак надалі його головним сюжетом стали галантні свята — аристократична компанія в парку музичить, танцює, прогулюється. Ніякої дії, ніякої фабули — світ безтурботного життя, переданий з витонченою грацією трохи іронічним спостерігачем ("Вередниця"), іноді меланхолійно ("Свято кохання", "Товариство в парку", "Скрутне становище"). Усі відтінки кохання передаються у кольорі відтінками тонів або їх змішуванням (колорит — одна з найсильніших якостей хисту художника — побудований на тонких нюансах сірих, коричневих, блідо-бузкових, жовто-рожевих тонів).

Театральність, характерна для всього мистецтва XVIII ст., у Ватто виявилась особливо чітко. Один з найбільших творів, завершених незадовго перед смертю, — "Паломництво на острів Цитеру", де кавалери і дами вирушають на острів кохання, робить глядача немовби співучасником зародження почуття, його наростання. І передано це кольором — мерехтливим світлом, що розбивається на відблиски. Ірреальність, фантастичність зображення — мета художника. Але це не кохання, а гра у кохання, театр. Уся картина — наче театральний кін. Театром і було все життя суспільства, яке малював Ватто. Він добре знав життя справжнього театру, малював акторів італійської і французької комедії ("Жіль").

Істинним представником французького рококо вважають Франсуа Буше (1703—1770 pp.) — "першого художника короля", як його величали, директора академії. Гедонізм, властивий рококо, Буше довів до повного нехтування раціональним, розумним. Він умів робити все: панно, картини, театральні декорації, книжкові ілюстрації, малюнки віял, камінних годинників, карет, ескізи костюмів тощо.

Консерватор і мораліст, Гоцці щиро любив мистецтво і мав величезний талант, а тому він цікавий і нашому часові.

Як бачимо, духовна культура цього періоду складна і нерівномірна. Властивості художнього сприйняття життя — інтимність, ліризм, але й гостра спостережливість, проникнення в людські пристрасті і характери — принесли нові відкриття, помітно розвинули світову художню культуру. Однак слід визнати, що це було досягнуто ціною втрати універсальної повноти у зображенні духовного життя, цілісності у втіленні естетичних поглядів суспільства, властивих мистецтву попередніх років.

  1. Ф. Хейман. Мінлива молодість танцює під музику каліки.

Френсіс Хейман народився в Ексетері, графство Девон. Батько — Джон Хейман, мати — Джейн Браун. Дата і місяць народження невідомі.

Творчу кар'єру починав як актор на дрібних ролях і художник сценограф. Працював в театрах Гудменз Філд і як художник -сценограф в Друрі-Лейн.

Його здібності художника-декоратра були використані для створення стінописів в павільйонах Воксхолл саду. 1746 року він виконав декілька релігійно-повчальних композицій для лондонського Виховного будинку. Декілька картин виконав разом із своїм приятелем художником пейзажистом Джорджем Ламбертом (1700–1765).

Френсіс Хейман як художник сформувався під помітним впливом французького рококо і художників тої генерації, що працювали після смерті Антуана Ватто. Звідси невеликі розміром картини, переливчасті кольори, деяка ляльковість його образів як в замовних портретах так і в жанрових композиціях. В портретному жанрі він ненабагато відрізнявся від решти британських художників, що працювали вже за виробленими портретними схемами. В портреті капітана флоту Едварда Вернона останній поданий на узбережжі і на тлі з вітрильником. Родинні портрети англійських дворян подані на тривіальному тлі пейзажних парків з обов'язковими тоді вазами чи грайливими садово-парковими скульптурами рококо.

Необхідність заробляти на життя примушувала художника братися за різні жанри — від батального до портретного. Він також створив декілька картин з портретами акторів в ролях. Все це — замість спеціалізації в одному-двох жанрах, що породило уяву про розкиданість в творчості майста, дещо хаотичного і в приватному житті.

Ф. Буше. Портрет мадам де Помпадур

Франсуа Буше ніколи не був майстром портретного живопису. Із майже тисячі написаних ним картин портретів набереться чи не півтора десятка. При цьому половина із них будуть портретами однієї людини – одиночної і блискучої маркізи де Помпадур. Імя пані де Помпадур стало відомим ще при її житті. Її любовний звязок з Людовиком 15 продовжувався не більше пяти років, але вплив простягався надто довше і тривав довше. Помпадур зуміла зберегти з королем близькі дружні стосунки і в багатьох сферах, але по-суті, взяла на себе управління державою. Вона визначала політику і диктувала смаки, наближала і відштовхувала, милувала і казнила. Вітала багатьох талановитих письменників та художників (і Буше як раз входив в це число). Але була деспотичною і мстивою: не один десяток літераторів опинився в тюрмі після того, як осмілився написати слово проти пані де Помпадур. «Після нас хоч потоп!» - власне їй належить цей крилатий вислів.

Характерні риси мистецтва рококо.

  • Вишуканість, елегантність, демонстративна розкіш

  • Перевага асиметрії, декоративності , театралізації

  • Занурення у світ мрій і фантазій

  1. Архітектура.

Архітектура рококо прагне бути легкою, привітною, грайливою будь-що-будь; вона не піклується про доцільність форм частин спорудження, а розпоряджається ними як завгодно, по велінню капризу, уникає строгої симетричності.Для рококо типові невеликі кімнати з закругленими кутами або ж овальні в плані. У створеннях цієї архітектури прямі лінії і плоскі поверхні майже зникають або, принаймні, замасковуються фігурною обробкою. Стіни членуються тонкими тягами на окремі панно, розташовані в два ряди.

Нижній ряд відігравав роль панелі. Колони то подовжуються, то коротшають і скручуються гвинтоподібно, їхні капітелі спотворюються кокетливими змінами і збільшеннями. Замість колон, капітелей з'являються тонкі рельєфні обрамлення - фільонки, стрічкові переплетення, орнаментальні прикраси, гротески. Високі пілястри і величезні каріатиди підпирають незначні виступи із сильно видатним уперед карнизом. Дахи оперізуються по краї балюстрадами з флаконовидними балясинами і з поміщеними на деякій відстані одна від одної постаментами з вазами або статуями.

Королівська резиденція Сан-Сусі

Сансусі (нім. Sanssouci, від фр. sans-souci) — палац в Потсдамі, біля Берліну, колишня літня резиденція прусського короля Фрідріха II. Палац часто називають німецьким суперником Версаля. Хоча Сансусі збудований у скромнішому стилі Рококо та набагато менший, ніж його французький суперник, він широко відомий численними храмами і капризами у парку. Палац був спроектований Георгом фон Кнобельсдорфом між 1745 і 1747 роками з метою створення приватної резиденції, де король міг би відпочити від церемоній берлінського двору. Це підкреслюється й назвою палацу, що походить від французького словосполучення sans souci — «без турбот» — що показує, що палац є місцем відпочинку, а не центром влади. Фактично палац є великою одноповерховою віллою, він скоріш нагадує Палац Марлі, ніж Версаль. У палаці всього десять головних залів, він збудований на схилі пагорба з терасами в центрі парку. Особистий смак Фрідріха проявляється у дизайні та декораціях палацу, цей стиль отримав назву «Рококо Фрідріха». Сам Фрідріх дуже любив палац та називав його місцем «що помре з ним». Проте, через незгоду з місцем розташування палацу в парку, Кнобельсдорф був звільнений з посади керівника проекту, і будівництво було проведено під керівництвом голландського архітектора Йоганна Боуманна.

Китайський чайний будинок у парку Сан-Сусі

Китайський чайний будинок знаходиться у парку Сан-Сусі (Park Sanssouci) у м. Постсдам в Німеччині і являє собою мальовничу альтанку в оточенні дивовижних рослин. У 1755-1764 роках архітектору Йогану Готфриду Бьорінгу (Johann Gottfried Büring) було доручено створити китайський чайний будинок за ескізами Фрідріха Великого. Ідейна основа Китайського будинку - створення чайхани, яка поєднувала б частини конструкцій Східної Азії і декоративних елементів стилю рококо.
Будівництво китайського чайного будинку тривало дев'ять років. Така тривалість пов'язана з Семирічною війною і її впливом на економічну і фінансову стабільність Пруссії.
Китайський чайний будиночок у парку Сан-Сусі був визнаний одним з найкрасивіших споруд XVIII століття. До круглого залу в центрі споруди примикають три кабінети у формі листа конюшини і розташовані між ними відкриті веранди з колонами у вигляді стовбурів пальми. Біля стін кабінетів і на відкритих верандах розміщені позолочені скульптурні групи завбільшки з людський зріст. Дах виготовлений у вигляді намету. Над куполом фігура сидячого під парасолькою мандарина. Авторами позолочених скульптурних груп і окремих фігур є скульптори Петер Бенкертом та Йоганн Готтліб Хеймюллер. Всередині будиночка виставлена ​​цінна королівська колекція китайської і японської порцеляни.
Ця будова є наочним прикладом захоплення китайської модою і чайною культурою, яка поширювалася по всій Європі і досягла своєї вершини у XVIII сторіччі.

Основні риси архітектури рококо.

  • Криволінійні обриси й асиметричні форми

  • Центр будівлі – невеликий ошатний салон

  • Низькі стелі і великі вікна

  • Ажурні форми, складні орнаменти

  • Перевага пастельних кольорів

  1. Особливості скульптури рококо.

Скульптурі рококо притаманні камерність, декоративність, естетизм, легкість і динамічність форм, інтимне трактування образу.

Найвідоміші скульптори: Е. Фальконе, Ж.Лемуан, Ж. Пігаль, Клодіон, Ж.Гудон.

Матеріали: мармур, теракота, бронза

Види скульптури: рельєфи, невеликі статуї для садів, парків та приміщень, фонтанні скульптури.

Ж. П. Пігаль. Меркурій, який завязує сандалію

Жан –Батіст Пігаль – різносторонній французький скульптор. Його імям названі площа та квартал в Парижі.

Початкову художню освіту отримав під керівництвом Лелоннена та Лемуана, потім жив деякий час в Італії.

Е. М. Фальконе. Амур погрожує пальчиком.

Етьєн Моріс Фальконе по особистому проханню маркізи де Помпадур створює невелику скульптуру бога любові Амура. Мармурова фігурка зображає крилатого милого хлопчика і отримала назву «Грозящий Амур».

Маленький бог любові зображений сидячим на хмарі. У його ніг лежить роза і колчан із стрілами. Лукаво усміхаючись , лівою рукою він дістає стрілу із колчану. Вказівний палець правої руки Амур підніс до губ.

  1. Особливості декоративного мистецтва рококо.

Видатні зразки інтер'єру доби рококо дав і Антоніо Рінальді(1710? — 1794) в Китайському палаці Оранієнбаума (італієць, що майже все життя працював в Петербурзі, Російська імперія). Велика обдарованість майстра і знання видатних зразків бароко надали можливість Рінальді використовувати як коштовні, так і дешеві матеріали — порцеляну і штучний мармур, стінописи-фрески і олійний живопис, шпалерне розташування картин і екзотичні витвори мистецтва Китаю. Чого вартий лише Склярусний кабінет Китайського палацу, де як фарби живопису використані скляні трубки, бісер і багатоколірна вишивка шовком.Унікальність цього рококового інтер'єру ріднить його з видатними зразками інтер'єрів бароко на кшталт Бурштинової кімнати палацу в Царському Селі.

  • Мереживо. Здається, вдруге після початку 17 століття, мереживо пережило новий злет і увійшло у високу моду. Декоративні якості мережива повністю використані в сукнях аристократичних дам. Мережово прикрасило зачіски, шию, рукава парадних і святкових костюмів. Мереживо сполучають з діамантовими оздобами, атласом, хутром тощо.

  • Порцеляна Саме на добу рококо припадає віднайдення секрету китайської порцеляни. Експерименти 1708—1709 рр, що проводив Беттгер Йоганн Фрідріх в Дрездені, вперше в Європі дали повноцінні зразки порцеляни, що нічим не поступалися зразкам Китаю. В Мейсені відкривають першу в Європі порцелянову мануфактуру. Трохи пізніше виникають інші центри з вироблення порцеляни у Австрії, Франції, Російській імперії, Чехії тощо. До створення дрібної порцелянової пластики залучають найкращих скульпторів доби: у Франції це Етьєн Моріс Фальконе, в Мейсені — Йоганн Йоахім Кендлер, Йоганн Готліб Кірхнер тощо.

  • Меблі доби рококо Свій характер отримали і меблі доби рококо. Вони втратили помпезність і масивність барокових зразків і стали більш легкі, тонкі, зручніші у побуті. Меблеві майстри створили і особливі зразки меблів — бюро, малих столиків і кресел, легких стільців, комодів, секретерів, шифоньєрів. Широко використовують розфарбування ніжними відтінками, квіткові розписи при стриманому використанні золочення або повної відмові від нього.

А.Рінальді. Золотий кабінет Китайського палацу в Оранієнбаумі. (передмісті Петербурга)

Китайський палац  — залишок палацово-паркового ансамблю доби рококо «Власна дача» російської імператриці Катерини ІІ. Розташований в сучасному місті Ломоносов, (Оранієнбаум , Росія), в західному і найвіддаленішому передмісті Санкт-Петербургу.

Це був перехідний період від пізнього бароко і короткого російського рококо до класицизму. В Російській імперії перехідний період ускладнився палацовими переворотами і зміною п'ятьох імператорів за термін 1740—1762 рр. Якщо імператриці у 1730-ті — 1740-ві роки були прихильницями бароко, то в пізні роки володарювання Єлизавети Петрівни набуває міці рококо. Після захвату престолу у 1762 р . Катериною ІІ розпочався період розриву з панівною стилістикою попередників заради класицизму, в який вкладався зміст оновлення, нової епохи правління в Росії, демонстративно пов'язаний з особою Катерини ІІ.

Посуд і дрібна пластика

У 18 ст. вишуканий порцеляновий посуд використовували не тільки для сервірування столу, але і для декору інтерєру. Окрім традиційних наборів столового посуду, з високоякісного фарфору виготовляли вази, келихи, фужери, а також статуетки і сюжетні мініатюри. На порцелянових виробах зображували картини побуту, сцени полювання, сільські пейзажі.

Мода рококо.

Мода епохи рококо відрізнялась стремлінням до рафінованості, витонченості та надуманого викривлення «природних» ліній людського тіла. Моду рококо прийнято вважати жіночою, так як в цю епоху прийшло максимальне наближення чоловічої моди до типово-жіночих зразків. Ідеал чоловіка – витончений придворний франт. Ідеал жінки – хрупка струнка жеманниця. В моді – осина талія, вузькі бедра, хрупкі плечі, кругле обличчя. Цей силует залишився незмінним на протязі всієї епохи рококо. Жінки носять пишні юбки – паньє, які створюють ефект «перевернутої рюмочки».

Жіноча зачіска перетерпіла значних змін. В моду ввійшла гладка, маленька зачіска з рядами низ спадаючих локонів. Потім зачіска стала «рости», щоб в 1770-і роки перетворитись в знамениті «Фрегати» і «сади», які так любила Марія-Антуанетта. Чоловіки спочатку відпускали з боків буклі, а ззаду носили довгу косу. В моді були білі напудрені парики, з закрученими з боків буклями, косичкою та бантом ззаду.

Основним типом чоловічого одягу залишився жюстокор, з часів моди бароко, але пізніше його стали називати абі. Під нього одівали камзол. Носили білосніжні сорочки, кружевні жабо і шийні хусточки. Жюстокор спочатку мав більш пряму форму, потім його поли стали ширшими, ніби стирчали в різні сторони. На рукавах були широкі обшлаги. На кишенях – великі клапани.

Динамічна частина.

  1. Узагальнення вивченого матеріалу.

  • Що таке стиль рококо? Які його характерні риси?

  • У чому полягає особливість архітектури цього періоду?

  • Назвіть основні риси скульптури рококо

  • Що таке порцеляна?

  • Охарактеризуйте модні тенденції стилю рококо в одязі.

  1. Домашнє завдання

8

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.