Інтерес Стендаля до сильних, непохитних особистостей, в чиїх душах відбувається конфлікт між “червоним” і “чорним”, висловився і в його творах на італійську тему.
Паралельно з “Червоним і чорним”, в кінці 20-х років Стендаль звернувся до художнього втілення теми “італійської пристрасті”. На той час їм вже були написані книги:
“Історія живопису в Італії”;
“Прогулянки по Риму”.
Вже тут Стендаль висловлює свої спостереження над італійським характером – спостереження, які складаються в цілу систему. Але це все була проза мемуарного, культурно-історичного та публіцистичного характеру.
У 1829 році Стендаль дає перший художній ескіз італійського характеру в чудовій новелі “Ваніна Ваніні”.
Ця новела – майже одиничний в своєму роді твір по динаміці характерів і сюжетів. У ній, начебто, в кожному рядку акумульована незвичайна, величезна енергія вибухової сили.
Тут до межі енергійно і пристрасно все:
характер героїв;
розвиток подій;
побудова фраз.
Все це з величезним прискоренням прагне до розв’язки, і, звичайно ж, розв’язка ця – вибух.
Два рівносильних і пристрасних характери протистоять тут один одному, але пристрасті, які володіють ними, різні за своєю спрямованістю.
Юнак-простолюдин П’єтро Місіріллі – людина, головна пристрасть якої – любов до пригнобленої батьківщини, отже, пристрасть громадянська. Він керівник таємного товариства карбонаріїв – борців за звільнення Італії від австрійського панування.
Дівчина – Ваніна Ваніні – аристократка, дочка одного зі шляхетних патриціїв Італії.
Випадок звів її з П’єтро, і вона його полюбила. Але полюбила так само безкомпромісно, як Місіріллі любить батьківщину. Ці дві італійські пристрасті зіткнулися, і жодна з них не поступиться.
Коли Місіріллі виявляється перед необхідністю вибирати між коханням до Ваніні і любов’ю до Батьківщини, він, не вагаючись, вибирає друге.
Коли Ваніні постає перед необхідністю вибирати між велінням кохання і велінням громадянського обов’язку, вона, не вагаючись, обирає перше. Вона з повним усвідомленням свого права видає карбонаріїв владі, сподіваючись, що тепер П’єтро буде безроздільно належати їй.
Але з такою ж повною свідомістю свого права П’єтро відкидає любов Ваніні, коли дізнається про її зраду, і вибирає смерть. Обидві пристрасті залишилися вірні собі і вичерпали себе до межі. Майже нарис класицистичної трагедії – і водночас проблема “борг і почуття” вирішується далеко не настільки однозначно.
Безперечно, душевна симпатія Стендаля на стороні Місіріллі.
Але легко помітити, що навіть в Ваніні він захоплюється саме силою і цілісністю пристрасті, незалежно від її фатальних і негожих, з моральної точки зору, наслідків.
Адже Ваніні теж знає, на що йде, коли робить мерзенну зраду. У сцені останнього побачення з П’єтро у в’язниці, вона, розповідаючи йому про всі свої фантастичні зусилля по його визволенню і намагаючись, тим самим, переконати його в силі своєї любові, вдається, нарешті, до останнього, самого важливого, з її точки зору аргументу:
“Але все це ще така малість! Я зробила навіть більше через кохання до тебе”.
І вона розповіла про свою зраду. Розумієте, своє падіння вона сприймає як вищу жертву любові. І це, звичайно, теж логіка – логіка безоглядної, нехай і егоїстичної, нехай і аморальною, пристрасті.
Новела “Ваніна Ваніні” була написана Стендалем під час роботи над ”Червоним і чорним”. І обидва ці твори – великий роман і маленька новела – об’єднує дух бунту революції. Новела, як і роман, навіть при трагічному результаті, не залишає відчуття безвиході, над нею теж ширяє віра і героїчне натхнення.
