Ця стаття присвячена темі інклюзивної освіти на уроках хореографії. У ній розкрито значення танцю як універсального засобу розвитку, соціалізації та самовираження дітей з різними освітніми потребами. Автор описує принципи інклюзивного підходу, методи та прийоми роботи педагога-хореографа, які допомагають створити дружню, доступну й творчу атмосферу у класі. Також розглядаються основні виклики та шляхи їх подолання, зокрема потреба у спеціальній підготовці викладачів і використанні адаптованих програм.
Основна ідея статті — танець може стати мостом до гармонії, прийняття й розвитку кожної дитини незалежно від її особливостей.
