• Всеосвіта
  • Бібліотека
  • Екологія
  • Стаття "Формування екологічної компетентності у дітей шкільного віку у процесі діяльності на екологічній стежині"

Стаття "Формування екологічної компетентності у дітей шкільного віку у процесі діяльності на екологічній стежині"

Опис документу:
В даній статті розкритий механізм формування екологічної компетентності у дітей шкільного віку; описана екологічна стежина (на прикладі екологічної стежини «Знай. Люби. Бережи.» Ямпільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2), як засіб ознайомлення дітей шкільного віку зі світом природи.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Назва статті: ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ У ПРОЦЕСІ ДІЯЛЬНОСТІ НА ЕКОЛОГІЧНІЙ СТЕЖИНІ.

Автор: Вчитель географії вищої категорії «старший вчитель» Рогова Алла Олександрівна.

Анотація статті: В даній статті розкритий механізм формування екологічної компетентності у дітей шкільного віку; описана екологічна стежина (на прикладі екологічної стежини «Знай. Люби. Бережи.» Ямпільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2), як засіб ознайомлення дітей шкільного віку зі світом природи.

Ключові слова: основи екологічної компетентності, екологічна освіта, екологічна культура, діти шкільного віку, «екологічна стежина».

Постановка проблеми: Життя людини тісно пов’язане з природою, яка завжди була для неї джерелом матеріальних і духовних сил. Але сьогодні людство зіткнулося з безліччю проблем, викликаних споживацьким ставленням людини до природи і пов’язаних з низьким освітнім рівнем населення. Наукові оцінки глобальної сучасної екологічної ситуації не оптимістичні. Вони змушують замислюватися кожну розумну людину, яка вболіває за майбутнє своїх дітей, онуків, всієї планети. Саме тому так важливо здійснювати формування екологічної компетентності у дітей шкільного віку, формувати особистість, яка вміє жити в гармонії з природою, відчувати себе її часткою, для якої нормою життя є дбайливе ставлення до неї, починаючи з раннього дитинства. Виходячи з актуальності означеної проблеми, зі всією гостротою постає питання про поліпшення екологічного виховання підростаючого покоління.

    Завдання дбайливого ставлення до природи означені в Конституції України: “кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі”. У Державній національній програмі “Освіта. Україна ХХІ століття” йдеться про те, що необхідно ”формувати екологічну культуру людини в гармонії її відносин з природою”.

Аналіз останніх досліджень і публікацій: Екологічна компетентність є складовою життєвої компетентності, теоретичні засади якої розкрито С.П. Бондар, Дж. Равеном, А.В. Хуторським, І.П. Ящук. Основні підходи до формування екологічної компетентності відображено у дослідженнях Н.А. Пустовіт, О.О. Колонькової, В.В. Маршицької, Л.М. Титаренко, С.В. Шмалей. Аналіз методичної літератури дає підстави говорити, що питанню екологічно спрямованого навчально-виховного процесу присвячені роботи вітчизняних та зарубіжних вчених, серед яких можна виділити Н.А. Пустовіт, Г.П. Пустовіта, О.Л. Пруцакову, Л.Д. Руденко, О.О. Колонькову, С.В. Шмалєй. Проте питання методики екологічної підготовки у загальноосвітніх навчальних закладах, проблеми, які при цьому виникають, та причини, що їх обумовлюють, є недостатньо вивченими.

Проблеми екологічної освіти розглядалися відповідно до вікових особливостей: дошкільників (М.М.Кот, Л.В.Іщенко, М.В.Роганова); молодших школярів (Т.В.Машарова, Д.І.Мельник, І.Г.Павленко, О.О.Плешаков Н.О.Пустовіт); учнів середньої (О.В.Король, А.В.Марина, Г.С.Марочко) та старшої школи (О.М.Головко, О.В.Лабенок, Г.Д.Панченко, І.Н.Пономарьова, І.Т.Суровегіна). Екологічна освіта стала предметом уваги в процесі викладання окремих шкільних предметів: біології – Н.В.Вадзюк, М.В.Гриньова, Г.П.Мегалінська, В.Б.Стрельцова, Д.І.Трайтак; географії – А.С.Волкова, Т.Г.Литвинова, Л.М.Немець, В.В.Ніколіна, М.П.Откаленко, О.В.Плахотнік, А.Й.Сиротенко; математики, фізики – В.В.Коваль, М.К.Мухлибаєв, Є.А.Турдікулов, В.Д.Шарко, М.І.Шкіль; хімії – Н.М.Буринська, Г.В.Єльникова, О.В.Куратова, В.М.Назаренко, П.В.Самойленка, В.В.Сороків, О.Г.Ярошенко.

Мета статті:

  • розкрити механізм формування екологічної компетентності у дітей шкільного віку.

  • описати екологічну стежину, як засіб ознайомлення дітей шкільного віку зі світом природи.

Виклад основного матеріалу: Аналіз літератури з даного питання дав змогу встановити, що єдиного підходу до визначення поняття екологічної компетентності немає. На основі праць С.Вітвицької, І.Єрмакова, В.Краєвського, О.Овчарука, Д.Равена, А.Хуторської екологічну компетентність можна визначити як інтегрований результат навчальної діяльності учнів, який формується передусім завдяки опануванню змісту предметів екологічного спрямування.

На думку Л.М. Титаренко, екологічна компетентність – це здатність особистості приймати рішення і діяти так, щоб завдавати довкіллю якомога меншої шкоди; здатність застосовувати екологічні знання й досвід у професійних і життєвих ситуаціях, керуючись пріоритетністю екологічних цінностей і непрагматичною мотивацією взаємодії з довкіллям на основі усвідомлення особистої причетності до екологічних проблем і відповідальності за екологічні наслідки власної професійної і побутової діяльності.

В.В.Маршицька розглядає екологічну компетентність як здатність особистості до ситуативної діяльності в побуті та природному оточенні, коли набуті екологічні знання, навички, досвід і цінності актуалізуються в умінні приймати рішення і виконувати адекватні дії, усвідомлюючи їх наслідки для довкілля.

О.О.Колонькова говорить про екологічну компетентність як систему знань, умінь та навичок у сфері екологічної діяльності, що відповідають внутрішній позиції та забезпечують кваліфіковане розв’язання екологічно небезпечних ситуацій, спостереження та контроль за дотриманням екологічних вимог у різних сферах життєдіяльності згідно з екологічним законодавством України.

Узагальнюючи підходи різних авторів до розуміння поняття «екологічна компетентність», зазначимо, що її трактують як:

  • інтегральний розвиток особистості, що об’єднує нормативний, когнітивний, емоційно-мотиваційний і практичний компоненти та забезпечує здатність виокремлювати, розуміти, оцінювати сучасні екологічні процеси, спрямовані на забезпечення екологічної рівноваги та раціонального природокористування (С.В. Шмалєй);

  • характеристику, що дає змогу сучасній особистості відповідально вирішувати життєві ситуації, підпорядковуючи задоволення своїх потреб принципам сталого розвитку (Н.А. Пустовіт);

  • підготовленість і здатність людини до практичного вирішення екологічних завдань, наявності в неї ряду особистісних якостей у поєднанні з необхідним запасом знань і умінь ефективно діяти у проблемних ситуаціях, що виникають у різних сферах діяльності, та знаходити правильні шляхи їх вирішення (Л.Д.Руденко, О.Л.Пруцакова).

    Свого часу видатний педагог-мислитель Я. А. Коменський (1592-1670) підкреслював, що людина - це частина природи, і вона повинна розвиватися за її законами, довів, що людина як частина природи підкоряється її найголовнішим законам, які діють як у світі рослин, тварин, так і відносно людини, що «... чіткий порядок школи треба запозичити у природи і специфічним принципом відбору знань про природу для дітей дошкільного віку є принцип енциклопедичності».

    Пізніше його не менш видатний колега Костянтин Ушинський (1824-1870) писав, що у дітей необхідно формувати широке коло знань про неживу природу, рослинний світ, тваринний світ, працю людей у природі. Він закликав розширити спілкування дитини із природою й дивувався тому, що «... виховний вплив природи... так мало оцінений у педагогіці». На думку В.Сухомлинського, природа лежить в основі дитячого мислення, почуттів та творчості. Він вважав, що формувати в дитини дошкільного віку ставлення до рідного краю як частки природи слід починати з раннього віку.

       Обов’язковий компонент процесу формування екологічної компетентності – знання. Якщо людина нічого не знає про об’єкт, вона буде ставитися до нього байдуже. Екологічні знання сприяють формуванню свідомого ставлення до навколишнього світу, природи та закладають основи екологічної свідомості.

    Екологічне виховання має на меті не лише озброєння дітей новими екологічними знаннями, а й формування екологічно-компетентної особистості, тобто такої, яка здатна, керуючись здобутими знаннями, сформованими цінностями й досвідом, приймати виважені екологічно - доцільні рішення в життєвих ситуаціях – як у побутових, так і у природному оточенні. Саме ця особистісна характеристика зорієнтовує виховний процесі виступає показником якості сучасної екологічної освіти. Важливо сьогодні, щоб усі дорослі та діти стали на шлях співпраці із природою. Зміст ознайомлення школярів із природою містить широке коло знань, зокрема про природні матеріали, сезонні зміни у природі, різноманітність рослин і тварин. Такий підхід до формування змісту знань про природу, які мають засвоїти діти, необхідний для формування в них системи наукових знань про природу та відповідного ціннісного ставлення до довкілля. Вивчення природи має починатися з того, що безпосередньо оточує дитину, тобто з тих об’єктів і явищ природи, які дитина може спостерігати щодня.

    На території шкільного навчального закладу можуть бути створені клумби, газони, невеликі штучні водойми, альпійські гірки, екологічні стежинки. Дуже важливо якомога повніше використати можливості шкільного закладу для екологічного виховання дітей. Отож одним із провідних завдань навчального закладу є формування екологічної компетентності підростаючого покоління. Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах життєдіяльності дитини, на кожному етапі ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на вікові особливості.

    Екологічна компетентність – категорія екологічної діяльності, пов’язана з екологічною свідомістю, екологічним мисленням та екологічними цінностями. Екологічна освіченість, окрім наявності екологічних знань, умінь і навичок, включає ще сформованість цінностей, установок, особистісних сенсів, що забезпечують готовність дитини до діяльності, але ще не визначають компетентності. Екологічна компетентність має діяльнісний характер і передбачає здатність мобілізувати знання, ставлення дитини, готовність реалізувати їх у конкретній екологічній ситуації.

    Ефективність формування екологічної компетентності дитини великою мірою залежить від середовища, у якому відбувається її життєдіяльність. Еколого-розвивальне середовище в широкому розумінні – це єдність природного, предметного, соціального та середовища внутрішнього «Я». Воно забезпечує набуття дитиною досвіду контакту із природним оточенням та спілкуванням із дорослими. Ефективність впливу довкілля на особистість дитини

в навчальному закладі залежить від здатності педагогічного колективу організувати комфортне еколого-розвивальне середовище. Щоб сформувати екологічну компетентність, дорослий має сам орієнтуватися в цих проблемах (глобальних, регіональних, місцевих), мати сформоване почуття громадянської відповідальності за стан природи, бажання та дієву готовність до її збереження.

Основним підґрунтям формування екологічної компетентності школярів є екологізація навчальних предметів. Найпоширенішою формою екологізації освіти нині є насичення предметів гуманітарно-природничого циклу екологоосвітнім матеріалом протягом усього періоду навчання. Озброївши учнів науковими знаннями про об’єкти і явища природи, ми матимемо змогу сформувати основні рівні екологічної компетенції. Адже захищати і любити можна те, що добре знаєш.

    Екологічна компетентність учнів формується під час його безпосереднього спілкування з природою — милування, спостереження, трудової та експериментально-дослідницької діяльності впродовж усього шкільного дитинства. Тому вкрай важливо, щоб на території школи були створені необхідні для цього умови — облаштовані різноманітні ділянки, насаджені різні породи дерев та кущів, види квітів і лікарських рослин.

    На нашу думку, використання «екологічної стежини» у роботі з дітьми шкільного віку дозволить формувати у них основи екологічної компетентності на засадах включення дитини у різні види діяльності: практичну, інтелектуальну і естетичну.

    Оскільки важливим елементом еколого-розвивального середовища є «екологічна стежина», вона відіграє особливу роль у формуванні екологічно грамотної поведінки дитини в природі, одночасно виконуючи пізнавальну, розвивальну, естетичну й оздоровчу функції.

Особливість проведення навчальних стежок полягає у поєднанні відпочинку й пізнання. Під час руху екскурсійним маршрутом здійснюється засвоєння закономірностей природних процесів, антропогенних факторів, норм екологічно грамотної поведінки (так званий метод «непрямого навчання»). Важливим є наочне підтвердження актуальності природоохоронної діяльності. Бажано, щоб екологічна стежка поєднувала ділянки екологічного практикуму і природоохоронної діяльності. Це дає змогу реалізувати основні принципи громадянської екологічної експертизи. Спочатку на спрощеному рівні з поступовим ускладненням: проведення спостережень, проектування природоохоронної діяльності, пропагування раціональної поведінки в природі.

Головне завдання екологічної стежки – навчати учнів впізнавати у природі вивчені живі об’єкти, бачити ознаки їх пристосування до умов існування, біологічні ритми, пояснювати екологічне значення.

Основні функції екологічної стежки:

  • навчальна – формування в учнів навичок перенесення екологічних знань у реальне життя;

  • розвивальна – формування екологічної свідомості, культури, екологічного мислення як складової загальної культури;

  • виховна – залучення учнів до спілкування з природою.

Стратегічні цілі екологічної стежки:

  • формування в учнів наукового світогляду, екологічної свідомості і культури;

  • навчання свідомого бачення взаємодії об’єктів живої та неживої природи;

  • розробка й проведення на провідних пунктах стежки теоретичних і практичних занять;

  • пропагування й проведення природоохоронних заходів;

  • інформування про види рослин і тварин, навчання розпізнавати їх у природі;

  • прищеплення дбайливого ставлення до об’єктів живої природи.

    Виходячи з практичного досвіду «екологічну стежину» розглядаємо як сукупність природних об’єктів, що знаходяться в умовах свого існування, спеціально підібраних для комплексної реалізації завдань екологічного виховання: набуття уявлень про самоцінність та неповторність компонентів природи, розвиток емоційно-чуттєвої сфери особистості дошкільника в процесі взаємодії з об’єктами природного середовища, виховання гуманних почуттів до живих істот, відчуття краси природного довкілля, формування навичок відповідального та дієвого ставлення до навколишнього природного середовища.

    Використання «екологічної стежини» дозволить організувати систему роботи з дітьми, яка включає: змістовні спостереження в поєднанні з цікавими розповідями, дослідницько-пошукову діяльність, екоігри, різноманітні види праці, природоохоронні акції («Посадимо деревце», «Розчистимо джерело», «Захистимо пташку» тощо), що сприятиме формуванню основ елементарних наукових знань, забезпечать розвиток емоційно-чуттєвої сфери особистості дошкільника, та сформує необхідні практичні уміння та навички.

    Формування основ екологічної культури людини – складний і довготривалий процес, який вимагає посиленої уваги до пошуку найбільш ефективних засобів, форм, методів екологічного виховання починаючи з шкільного віку – періоду закладення основ майбутньої особистості. Використання екологічної стежини забезпечить організацію системи роботи, яка дасть можливість комплексно вирішувати завдання екологічного виховання в умовах сучасного навчального закладу.

    Таким чином, в екологічному вихованні школярів необхідно відмовитися від багатьох стереотипів, які були сформовані в попередні роки. Природа не повинна розглядатися лише з утилітарної точки зору. Перш за все, необхідно показати дітям її унікальність, красу й універсальність.

Уже з молодшого шкільного віку дітям можна і необхідно прищеплювати любов до навколишнього середовища, вміння оберігати «зелених друзів» та примножувати багатства. Екологічне виховання є складовою в системі навчально-виховної роботи з учнями з метою всебічного розвитку дитини, оскільки формування особистості поза світом неможливе.

    Ознайомлення дітей з природою – один із головних засобів їх розвитку, формування екологічно компетентної особистості, здатної вільно орієнтуватися у природоохоронній ситуації.

З цією метою було створено навчально-екологічну стежку на території Ямпільської загальноосвітньої школи I-III ступенів №2. Маршрут вибраний таким чином, що повністю відображує особливості навколишньої природи, створює умови для здобуття елементарної екологічної грамоти. Матеріал опису зупинок екологічної стежини настільки об’ємний та різногалузевий, що дозволяє проведення екскурсій не тільки з біології і географії, а з народознавства і української літератури, а також може бути використаний вчителями молодших класів та для проведення загально-оглядових екскурсій для всіх бажаючих.

Маршрут екологічної стежини включає десять зупинок, три з яких в межах школи, а сім – на пришкільній території:

  1. «Географічна»;

  2. «Кактусова»;

  3. «Галерея кімнатних рослин»;

  4. «Вербиченька»;

  5. «Березовий гай»;

  6. «Квітникова»;

  7. «Горобинова»;

  8. «Яблуневий сад»;

  9. «Каштанова»;

  10. «Липова».

Унікальність екологічної стежини нашої школи полягає в тому, що вона повністю знаходиться на території школи і не виходить за її межі. Це дуже важливо для міської, дуже щільно забудованої, місцевості з жвавим дорожнім рухом.

Висновки: Отже, проблемі формування екологічної компетентності в науково-педагогічній літературі приділяли багато уваги відомі вчені Г. Бєлєнька, С.Бондар, О.Кононенко, Л.Лєпіхова, Л.Хоружа, С.Шмалей, які у своїх дослідженнях здійснювали спроби дати визначення узагальненому поняттю та конкретизувати його. Механізм формування екологічної компетентності досить складний і тривалий процес, який передбачає комплексний підхід до навчання, виховання та розвитку дітей, і «проходить» шлях від знань, які засвоюються, через почуття та закріплюються у діяльності, що в цілому формує ставлення дітей до природи. Ефективність формування екологічної компетентності дитини великою мірою залежить від середовища, у якому відбувається її життєдіяльність.

    На нашу думку екологічна стежина є найефективнішим засобом формування екологічної компетентності, за рахунок того, що вона синтезує різні форми і методи роботи з ознайомлення дітей шкільного віку з об’єктами і явищами природи, ми повинні вчити дітей охороняти природу не лише тому, що вона нам щось дає, а й тому, що вона самоцінна. Тобто девізом у роботі з дітьми повинно стати: «Не зламай – якщо можна, не рубай – якщо можна, пожалій – ти це можеш».

Список використаної літератури:

  1. Концепція екологічної освіти в Україні (Рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 20.12.2001 № 13/6-19)

  2. Потін А.Ф., Медвідь В.Г. Екологія: основи теорії і практики: Навчальний посібник.– Львів: Новий світ – 2000. Магнолія Плюс, 2003. – 296 с.

  3. Стратегія ЄЕК ООН для освіти в інтересах сталого розвитку (прийнята на нараді високого рівня представників міністерств охорони навколишнього середовища і освіти, Вільнюс, 17–18 березня, 2006 р. – 22с.

  4. Формування екологічної компетентності школярів: наук.-метод. посібник / Н. А. Пустовіт, О. Л. Пруцакова, Л. Д. Руденко, О. О.Колонькова. – К.: Педагогічна думка, 2008. – 64 с.

  5. Чайковська Г. Б. Формування екологічної компетенції в майбутніх учителів початкової школи / Г.Б. Чайковська // Наукові записки. Серія: Педагогіка. – 2010. – № 3. – С 56-61.

  6. Яришева Н.Ф. Методика ознайомлення дітей з природою: Навч. Посібник. – К.:Вища школа, 1993. – 255с.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Сертифікат від «Всеосвіти» відповідає п. 13 постанови КМУ від 21 серпня 2019 року № 800 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою КМУ від 27 грудня 2019 року № 1133)

Обрати Курс або Вебінар.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.


Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!