Соціокультурна компетенція як один з компонентів комунікативної компетенції.

Англійська мова

Для кого: Дорослі

17.01.2021

207

1

0

Опис документу:
На сучасному етапі соціокультурна компетенція набуває все більшого значення. Дана стаття розкриває важливість формування соціокультурної компетенції при вивченні іноземної мови як невід'ємної складової комунікативної компетенції.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Соціокультурна компетенція як один з компонентів комунікативної компетенції.

Співпраця України з різними країнами світу зумовлює гостру потребу українського суспільства у фахівцях різних галузей, які б вільно володіли "іноземною мовою, без труднощів та ефективно користувалися нею для обміну інформацією, встановлення професійних та особистісних контактів.

Зміни в житті нашого суспільства призвели до оновлення змісту та методів навчання іноземних мов на всіх етапах вищих навчальних закладів.

Сьогодні метою навчання іноземній мові не може бути сама лише передача лінгвістичних умінь та навичок, не досить й енциклопедійного засвоєння інформації з країнознавства, бо вона обмежується сумою географічних та історичних понять і явищ.

Відповідно до нової програми з іноземної мови для вищих навчальних закладів України головною метою навчання іноземних мов є формування комунікативної компетенції учнів. Соціокультурна ж компетенція є одним з компонентів комунікативної компетенції і складає сукупність фонових і країнознавчих знань, моделей мовленнєвої та немовленнєвої комунікативної поведінки, володіння певним соціокультурним мінімумом, а також вмінням і навичками їх практичного використання під час іншомовного спілкування в діалозі культур.

Для формування соціокультурної компетенції потрібне не знання країнознавства як комплексу наукових дисциплін, а так звані фонові знання (background knowledge), тобто знання про країну та її культуру, відомі усім жителям даної країни (на відміну від загальнолюдських або регіональних). Особливості відображення реальної дійсності у конкретних мовах створюють мовні картини світу, невідповідність яких є головною перешкодою для досягнення повного взаєморозуміння учасників комунікативного акту.

Мета навчання іноземній мові – формування таких молодих особистостей, які сприймають себе не лише у ролі представників однієї певної культури, але і в ролі громадян світу, що усвідомлюють свою значущість і відповідальність у глобальних загальнолюдських процесах, що відбуваються в Україні та світі.
Центральне місце в педагогічному процесі має посісти формування здатності учня до участі у міжкультурній комунікації. Це особливо актуально тепер, коли змішання народів, мов та культур дійшло високого рівня. Гостро постала проблема виховання терпимості до культур, пробудження інтересу та поваги до них, подолання в собі почуття роздратування від недостатності певних культурних знань, несхожості різних культур. Саме це і спричиняє загально увагу до проблем міжкультурної комунікації.

За умов розширення контактів та інтеграції до світового співтовариства фонові знання та уявлення про історичні, соціокультурні, політичні, економічні та соціальні тенденції набувають особливого значення. Кожний соціум володіє специфічною, характерною тільки для нього картиною світу, що відповідає його фізичним, духовним, соціокультурним, технологічним проблемам.
Як вже зазначалося, предметом вивчення іноземної мови є не лише власне мова, але й мовленнєва взаємодія, культура народу-носія мови, а також певні мовні знання та знання з таких галузей науки як країнознавство та лінгвокраїнознавство. Якщо країнознавство – наука про історію, географію, економіку, державний устрій та культуру країни – є добре розробленою, то лінгвокраїнознавство — відносно молода і поки що недостатньо розроблена і вивчена галузь лінгвістики. Твердження американського етнолінгвіста Едварда Сепіра «Мова — це символічний ключ до культури» можна вважати ключовим для розуміння предмета і завдань такої галузі мовознавства, як лінгвокраїнознавство. Основне завдання полягає у виявленні зв’язків між мовою і культурою народу, що є носієм цієї мови. До учнів старшої школи Рекомендаціями Ради Європи висувається вимога досягнення «просунутого рубіжного рівня В1+», що відповідає за специфікацією рівню «незалежного користувача», який характеризується двома основними рисами:

  • здатність підтримувати інтеракцію та висловлюватися про те, чого хочеш у цілому ряді контекстів, наприклад: підтримувати головні пункти дискусії за умови, коли мовлення чітке та нормативне; висловлювати або формулювати у внутрішньому мовленні власні погляди та думки у неформальній бесіді з друзями; сприймати звертання, в яких пояснюються прохання та проблеми; давати конкретну інформацію, необхідну під час інтерв'ю/консультації тощо;

  • здатність гнучко справлятися з проблемами у повсякденному житті, наприклад: зорієнтуватися у незвичних ситуаціях в громадському транспорті; діяти у більшості ситуацій, які виникають при підготовці до подорожі, через туристичного агента або під і час самої подорожі; описувати, як що-небудь зробити, даючи детальні інструкції і т.д.

Навчання лексики соціокультурного змісту, в свою чергу, може забезпечити найоптимальніші результати, коли завдання та вправи до кожного етапу формування лексичної компетенції матимуть такі характеристики, як комунікативна спрямованість, ситуативність, різноплановість, цікавість та вмотивованість.

Отже, соціокультурна компетенція дозволяє людям, що володіють іноземною мовою, почувати себе в культурному плані практично на одному рівні з носіями мови майже на рівних через спільну картину світу. І саме це і є кроком до адекватного опанування іноземною мовою.


4

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.

Нещодавно завантажили