На початку XXІ ст. почали відбуватися докорінні зміни в парадигмі й методології освіти, передумови й окремі елементи яких складалися протягом цих років. В умовах реформування освіти значна роль приділяється вихованню особистості, здатної до самореалізації, самовизначення, самоусвідомлення у реаліях сучасного життя.
Перехід від засвоєння інформації до формування якостей, необхідних для творчої діяльності та постійного засвоєння нової інформації. Основним орієнтиром освіти є формування творчої особистості, що здатна саморозвиватися. Отже, необхідне нове, більш широке розуміння стратегії освіти — створення потужного, духовно насиченого і різноманітного освітнього середовища України — складової європейського освітнього простору. Сучасне соціальне замовлення вимагає виховання самостійних, ініціативних і відповідальних членів суспільства, здатних ефективно взаємодіяти у виконанні соціальних, виробничих і економічних завдань. Виконання цих завдань потребує істотного посилення самостійної й продуктивної діяльності школярів, розвитку їхніх особистісних якостей і творчих здібностей, умінь самостійно здобувати нові знання та розв’язувати проблеми, орієнтуватись у житті суспільства. Тобто залучати учнів до суспільного життя, , засвоюючи звичаї, традиції і норми соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві нашій культурі, взірці поведінки, форми раціональності та чуттєвості. Це означає виховання з метою входження індивіда в суспільство – процес, який має назву – соціалізація.
