Сьогодні відбулась
онлайн-конференція:
«
Освіта проти насильства: методи профілактики та алгоритми реагування
»
Взяти участь Всі події

Соціалізація і новий освітній простір(НОП)

Увага! Автор матеріалу забороняє відтворення, передрук або розповсюдження іншим способом цього матеріалу з сайту «ВСЕОСВІТА» (тексти, фото, відео тощо). Дозволяється лише гіперпосилання на сам матеріал.

Опис документу:

Ця робота присвячена розгляду педагогічного явища, яке акумулює потенціал сім’ї та навчального закладу середньої освіти, інтегрує різноманітні впливи на особистість учнів з боку інших соціальних інститутів з метою усунення будь-яких перешкод, ускладнень процесу соціалізації особистості – Новий освітній простір (НОП).

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Соціалізація і новий освітній простір (НОП)

«Нам потрібна не школа - додаток до інших сфер, яка плететься в них у хвості, але школа, у якій забезпечена можливість і дано право випереджувати всі ситуативні запити суспільства і, більше того, задавати тон, створювати атмосферу пошуку для всіх існуючих та інших, можливих у майбутньому сфер або ланок соціального цілого, готуючи і вирощуючи ініціативно-творчий тип особистості» (Генріх Батищев).

Поняття соціалізація містить такі дефініції (визначення) як освіта, виховання та навчання. Основна проблема соціалізації дітей з особливими освітніми потребами - відхилення від нормального становлення особистості: в емоційно-вольовій сфері, у соціальній взаємодії, у впевненості в собі, у зниженні самоорганізації й цілеспрямованості. Тому проблеми розвитку різних форм взаємодії з однолітками й дорослими в інклюзивних дітей, оволодіння ними комунікативними вміннями та навичками набуває особливої значущості.
«Соціалізація нерозривно пов’язана з індивідуалізацією особистості, оскільки її зміст полягає у формуванні індивідуальності. Не існує однакових процесів соціалізації, індивідуальний досвід кожної особистості є унікальним і неповторним. Це набуття людьми ціннісних орієнтацій, потрібних для виконання соціальних ролей; засвоєння індивідом певної системи знань і норм, процес становлення його як особистості» (Капська А.Й, 2006).

Мета соціалізації дітей з особливими освітніми потребами полягає в тому, щоб допомогти кожній дитині ствердитися та соціально інтегруватися, наскільки дозволяють можливості, зумовлені структурою дефекту.

Освітній процес корисний лише тоді, коли він призводить до трансформації особистості, до її самореалізації. Розвиток особистості можливий лише при існуванні сприятливих для цього умов: поваги, самоповаги, доброзичливого ставлення, успішності, самореалізації, психологічного комфорту тощо. Інклюзивна освіта – це визнання цінності відмінностей усіх дітей (незалежно від наявності будь-яких нозологій) і їх здатності до навчання, яке ведеться у той спосіб, який найбільше підходить саме цій дитині. Йдеться про гнучку систему, яка враховує освітні потреби конкретних дітей. При цьому особливо важливо впроваджувати базову умову: система навчання підлаштовується під дитину, а не дитина під систему.

Відповідати на сучасні соціальні виклики не під силу старій школі. Треба розбудовувати нову українську школу, бо саме школа перетворює людину в особистість. Ефективність реалізації будь-яких стратегій неможлива без розбудови нового мотивуючого освітнього простору (НОП). НОП – це школа, у якій хочеться навчатися! У контексті НОП на увазі мається не тільки організація безбар’єрності в матеріальному ракурсі, наявність матеріального забезпечення (обладнання), класів, приміщень, а й такого освітнього простору, у якому особистість з раннього дитинства усвідомлювала б свою суспільну значущість і через систему ціннісних ставлень, особистого успіху у своїй самореалізації набувала б досвіду взаємодії з соціумом.

Розв’язати задачі перехідного періоду від авторитарної системи взаємовідносин до сучасної гуманістичної педагогічної парадигми можливо лише в умовах використання інноваційних стратегій, які передбачають суттєву реорганізацію існуючих педагогічних систем, осмислення цінностей, цілей і змісту їх діяльності та корінний перехід від тоталітарної уніфікації, усталених стереотипів, неефективних шаблонів і жорстких форм до творчої ініціативи й індивідуальної відповідальності педагогів у проектуванні й організації педагогічного процесу. Сьогодення вимагає нових підходів до проблеми оновлення змісту освіти та удосконалення засобів, форм та методів навчання:

• приєднання кожної підростаючої людини до основ культури, як своєї країни, так і світу в цілому;

• розвиток у неї системи відносин, поглядів, почуттів і навичок взаємодії з іншими, які б не тільки сприяли вмінням адаптування до сучасного швидко мінливого суспільства, а й сприяли позиціонуванню себе, як активного діяча в ньому. Школа XXI століття покликана забезпечити ефективне розв'язання таких завдань освіти дітей з особливими потребами як формування:

 позитивного ставлення до себе (самоповаги, упевненості в собі, прагнення саморозвитку, прихильності до здорового способу життя);

 доброзичливого, толерантного ставлення до інших, визнання феномену людської неповторності;

 ініціативності: уміння ставити й досягати мети, здатності до визначення пріоритетів у роботі й особистому житті на певних етапах, уміння раціонально використовувати час і технології, докладати зусиль;

 позитивного ставлення до змін, переналаштування себе та адаптації до них;

 творчого підходу до розв’язання будь-яких завдань: життєвих, навчальних, трудових;

 умінь і навичок, необхідних для ефективної комунікації;

 вмінь і навичок співробітництва (розуміти мету й культуру групи; планувати й ухвалювати рішення спільно з іншими членами групи, поважати думку інших тощо);

 ключових життєвих компетенцій у процесі соціальної та життєвої практики, поглиблення життєзнавчого й практичного спрямування змісту корекційно-розвивальної роботи.

Освіта продуктивна, якщо вона:

 дає кожній людині все необхідне для її соціалізації, духовного, етнокультурного та професійного самовизначення;

 сприяє зростанню загальнокультурного багажу;

 сприяє її психоемоційному здоров'ю.

Метою загальної середньої освіти є всебічний розвиток, виховання й соціалізація особистості, яка здатна до життя в суспільстві, та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення й навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової діяльності та громадянської активності. Завдання школи та сім'ї - розвинути наявні у дитини задатки, активізувати її потенціал, допомогти визначити той вид діяльності, в якій вона зможе стати успішною, і наблизити дитину до можливості повноцінної і активної участі в житті суспільства. Реформування школи – це не стільки реформа методу, скільки реформа всього життя дитини. Змістом соціалізації повинно стати засвоєння дітьми певних соціальних ролей, що дасть їм можливість в подальшому стати носіями суспільних відносин, виробити власні цінності, розвивати свої неповторні індивідуальні якості. У контексті соціалізації постає задача розвитку творчої особистості, її саморозкриття, самоактуалізації через створення певних умов для «вростання» дитини в сучасне суспільство.

Для цього необхідна наявність такого педагогічного явища, як Новий освітній простір(НОП), який би розглядав дитину з ООП як:

 особистість,становлення якої відбувається шляхом культурного зростання в процесі соціалізації на основі розвитку її потенційних можливостей;

 особистість із здатністю до подальшої самореалізації та саморозвитку;

 особистість, яка здатна до самостійної життєдіяльності.

Технології життєтворчості НОП повинні бути спрямовані на:

 допомогу дітям у реалізації життєвих потреб;

 на створення умов для максимально вільної реалізації життєвого потенціалу особистості;

 на реалізацію життєвого проекту, духовного становлення, творчого самовтілення, розвитку здатності до життєвого самовизначення.

Метою НОП є всебічний розвиток, виховання і соціалізація особистості.

Освіта стоїть перед дилемою: розвиватись у руслі абсолютизації порушень у розвитку, традиційних підходів до дітей з наявністю фізичних вад чи проблем зі здоров’ям, з іншим світосприйняттям, рівнем потенційних можливостей як пасивних об’єктів впливів або усвідомити, що головне для інтегрованої інклюзивної спеціальної освіти є людина з її радощами і печалями, злетами і проблемами, потребами і вподобаннями, з її напруженим внутрішнім світом. І, визнавши домінантою людину, а не будь-яку систему, наповнити новим, життєтворчим, культуротворчим, духовним змістом навчання і виховання дітей з особливими освітніми потребами.

Освіта, яка не вчить жити успішно у світі, не має ніякої цінності.

Щоб вчити жити успішно в конкретну історичну епоху, треба задовольняти запити цього часу. Вирішувати нові запити неможливо без нових підходів, форм, методів реалізації сучасних завдань, тобто без застосування інновацій.

Інновації – це такі актуально значущі і системні новоутворення, які виникають на основі різноманітних ініціатив, що стають перспективними для еволюції освіти і позитивно впливають на її розвиток. Інноваційні механізми розвитку освіти передбачають:

 створення творчої атмосфери в навчальному закладі, культивування інтересу до ініціатив і нововведень;

 ініціювання пошукових освітніх систем і механізмів їхньої всебічної підтримки;

 інтеграцію перспективних нововведень, продуктивних проєктів у реально діючі пошукові та експериментальні освітні системи;

 створення соціокультурних умов для прийняття і дії різноманітних нововведень.

Інновації завжди містять в собі нове розв’язання актуальної проблеми. Використання інновацій сприяє якісно новим результатам, пов'язаним зі змінами рівня розвитку й саморозвитку особистості як суб'єкта навчання й життєтворчості; переорієнтовує школу з механічної передачі знань, умінь, навичок на школу життєвої компетентності.

На сучасному етапі іде напружений пошук нових інноваційних практик, нових зразків діяльності, які дають можливість дітям з особливими освітніми потребами успішно інтегруватись у суспільство, визначати і втілювати свою життєву стратегію, бути мобільними і конкурентоспроможними, здатними до самоорганізації навчання протягом життя, самореалізації, розкриття творчого потенціалу, свідомого життєвого вибору і прийняття відповідальних рішень. Стратегічні зміни вимагають від кожного закладу освіти не пасивно-очікувальної суто виконавчої позиції, а випереджального проектного розвитку.

Лучіна Л.М., вчитель-логопед СЗШ №22, м. Кам’янське



5


Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.

Увага! Автор матеріалу забороняє відтворення, передрук або розповсюдження іншим способом цього матеріалу з сайту «ВСЕОСВІТА» (тексти, фото, відео тощо). Дозволяється лише гіперпосилання на сам матеріал.