Сьогодні о 16:00
Вебінар:
«
Розвиток читання у дошкільному віці. Посібники серії «Розглядай та пізнавай»
»
Взяти участь Всі події

Соціалізація дітей з ООП в умовах системних змін.

Увага! Автор матеріалу забороняє відтворення, передрук або розповсюдження іншим способом цього матеріалу з сайту «ВСЕОСВІТА» (тексти, фото, відео тощо). Дозволяється лише гіперпосилання на сам матеріал.

Опис документу:

Ця стаття зможе поширити та уточнити уявлення молодих починаючих педагогів про теоретичну сутність питання соціалізації дітей з особливими освітніми потребами в умовах перехідного періоду від авторитарної до сучасної гуманістичної педагогічної парадигми.

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Соціалізація дітей з особливими освітніми потребами

в умовах системних змін

Соціалізація (сам термін належить американському соціологу Ф. Г. Гідінгсу, потім його підхопив французький соціолог і юрист Г. Тард) – це процес підготовки індивіда до соціального життя.

Нині процес соціалізації наука розглядає в широкому і вузькому розумінні цього поняття. Соціалізація в широкому розумінні – це формування родової природи людини (йдеться про філогенез – історичний процес розвитку людства), у вузькому – процес включення людини в соціальне життя шляхом активного засвоєння нею норм, цінностей та ідеалів суспільства. З урахуванням цього соціалізацію можна розглядати як типовий та одиничний процеси. Типовий процес визначається соціальними умовами, залежить від класових, етнічних, культурних та інших відмінностей і пов’язаний із формуванням типових для певної спільноти стереотипів поведінки. Соціалізація як одиничний процес пов’язана з індивідуалізацією особистості, з набуттям особистого життєвого досвіду. Таким чином, соціалізація – процес і результати засвоєння людиною історично створених соціальних норм та культурних цінностей (конструктивних, або саморуйнівних), що передбачають його внесення в систему суспільних відносин та самостійне відтворення цих відносин.

Соціалізація тісно пов’язана з адаптацією – пристосуванням організмів до навколишнього середовища. Одні вчені трактують соціалізацію як безперервну адаптацію живого організму до оточення, як його здатність пристосовуватися до реакцій інших людей. За іншою точкою зору, адаптація є складовою соціалізації, її механізмом. Так, наприклад, представники структурно-функціонального напряму американської соціології (Т. Парсонс, Р. Мертон) під соціалізацією розуміють процес інтеграції особистості в соціальну систему, як процес пристосування («адаптації») людини до культурних, психологічних та соціологічних факторів.

Представники гуманістичної психології (Г. Олпорт, К. Роджерс та інші) під соціалізацією розуміють процес самоактуалізації «Я – концепції», самореалізації особистістю своїх потенцій і творчих здібностей, як процес подолання негативних впливів середовища, які заважають її саморозвитку і самоствердженню. Ці підходи не суперечать один одному, а визначають двосторонній характер соціалізації. Процес соціалізації ніколи не завершується, він продовжується безперервно протягом усього життя. Йому властива внутрішня динаміка здобутків і втрат, безмежність саморозкриття особистості. Кількісне накопичення засвоєних цінностей у певний період переходить у нову якість, що виявляється у зміні структури та спрямованості особи. Залежно від віку індивіда розрізняють основні етапи (стадії) соціалізації:

1. Первинна соціалізація, або стадія адаптації (0-10 років) - дитина некритично засвоює соціальний досвід (адаптується, пристосовується, наслідує).

2. «Світ і я», стадія індивідуалізації, самовизначення, проміжна соціалізація, коли все ще нестійке у світогляді і характері підлітка, коли з'являється бажання виділити себе серед інших, і як наслідок, виникає критичне ставлення до суспільних норм поведінки (10-18 років).

3. Юнацький вік - концептуальна соціалізація (18-20 років), коли виробляються стійкі властивості особистості.

4. Стадія інтеграції (з'являється бажання знайти своє місце в суспільстві, «вписатися» у суспільство (20-30 років). Інтеграція проходить результативно, якщо властивості людини приймаються групою, суспільством. Якщо ж не приймаються, можливі такі виходи:

• збереження своєї несхожості та поява агресивних взаємодій (взаємовідносин) з людьми і суспільством;

• зміна себе (стати як всі);

• конформізм, зовнішнє примирення, адаптація.

5. Трудова стадія соціалізації охоплює весь період зрілості людини, увесь період її трудової діяльності, коли людина не тільки опановує соціальний досвід, але й відтворює його за рахунок активного впливу людини на середовище через свою діяльність.

6. Післятрудова стадія соціалізації розглядає похилий вік, як вік повторної адаптації (сил на яку переважно вже недостатньо).

Таким чином, соціалізація - це процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значущих характеристик свідомості й поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством; це - акумулятивний процес, під час якого накопичуються соціальні навички.

Не слід вважати, що соціалізація – це процес, який відбувається тільки по висхідній. Процес, зворотний соціалізації, називається десоціалізацією. Унаслідок нього людина може частково або повністю втратити засвоєні норми і цінності. Це може бути зумовлено ізоляцією людини, уніфікацією, обмеженням спілкування та можливостей для підвищення культурного рівня та ін.

Обставини, умови, які спонукають людину до активності, називають факторами соціалізації. Є різні класифікації факторів соціалізації. Найбільш логічною і продуктивною для педагогіки, на наш погляд, є класифікація, яку запропонував Мудрик А.В. Основні фактори соціалізації він об'єднав у три групи: макрофактори, мезофактори, мікрофактори.

Макрофактори (гр. makros - великий, великих розмірів) - впливають на соціалізацію всіх жителів планети або дуже великих груп людей, які проживають у певних країнах (планета, світ, країна, суспільство, держава).

Мезофактори (гр. mesos - середній, проміжний) - умови соціалізації великих груп людей, які виділяються за національною ознакою (етнос як фактор соціалізації); за місцем і типом поселення, у якому вони живуть (регіон, село, місто, селище); за належністю до аудиторії тих чи інших засобів масової комунікації (радіо, телебачення, кіно, інтернет тощо).

Мікрофактори (гр. mikros - малий) соціальні групи, що безпосередньо впливають на конкретних людей (мікросоціум: сім'я, група ровесників, організації, у яких здійснюється соціальне виховання, - навчальні, професійні, громадські тощо).

Люди й установи, які відповідають за навчання культурним нормам і засвоєння соціальних ролей мають назву агентів соціалізації. Їх можна поділити на агентів первинної та вторинної соціалізації. Агентами первинної соціалізації є батьки, близькі й далекі родичі, однолітки, вчителі, лікарі, лідери молодіжних угрупувань. Агенти вторинної соціалізації – представники адміністрації школи, університету, підприємства, армії, держави, ЗМІ.

Соціалізація має 3 сфери: спілкування (розуміння себе та інших учасників комунікативного процесу, збагачення змісту взаємодії та сприйняття людьми одне одного); діяльність (людина виражає себе як суспільний індивід, проявляє особистісні смисли, виявляє самостійність, ініціативу, творчість та професіоналізм, засвоює нові види активності); самосвідомість (становлення «Я-концепції» індивіда, осмислення свого соціального статусу, засвоєння соціальних ролей, формування соціальної позиції, моральної орієнтації) .

Соціалізація може бути регульованою та спонтанною. Вона здійснюється як у навчальних закладах, так і поза ними. У школі засвоюються не лише ті знання, норми поведінки, які спеціально формуються в процесі навчання і виховання. Діти набувають свій соціальний досвід і за рахунок того, що з точки зору педагога може здаватися «випадковим», може збігатися із завданнями виховання, а може й не збігатися: стиль взаємин учителів, учнів, знайомих і незнайомих дорослих тощо.

При цьому свідома і цілеспрямована соціалізація учнів − це головне завдання школи, невід’ємний елемент освітнього процесу на сучасному етапі, у суспільстві динамічних змін.

З урахуванням факторів і процесів, що зумовлюють якісні зміни життєвої діяльності (стиль виховання в сім’ї, узгодженість вимог та виховних дій між родиною та школою, природовідповідність змісту та формам виховання, навчання та розвитку, вироблення потреби в комунікаціях, самосприйняття та самооцінка, творча активність) і має вібудовуватися сучасний освітній простір навчального закладу, який повинен:

 сприяти соціалізації і становленню особистості дитини з ООП;

 формувати життєстійку і життєздатну особистість у новій українській школі;

 підвищувати рівень актуального розвитку соціально-адаптаційних, комунікативних умінь дитини (свідоме, самостійне вирішення завдань міжособистісної взаємодії) і відповідно розширювати зони найближчого розвитку;

 формувати життєву компетентність учнів, що передбачає використання набутих знань і вмінь як у середовищі навчального закладу, так і поза ним;

 сприяти появі позитивних рис особистості (інтересу до спілкування, ініціативи в ситуаціях взаємодії, комунікативної культури);

 запобігати виникненню тривоги, сприяти усуненню бар’єрів спілкування, зниженню рівня конфліктності, виправляти різні недоліки;

 підвищувати мотивацію до навчання;

 поєднувати соціально орієнтований і предметно орієнтований напрямки навчання.

При цьому домінантою нового освітнього простору, в який увійшли діти з особливими освітніми потребами, повинне стати розуміння дорослими провідної ролі не суто навчальних дисциплін, а корекційно-розвивальних предметів, що сприяють формуванню та розвитку життєво необхідних навичок та вмінь.



Лучіна Л.М., вчитель-логопед СЗШ №22, м. Кам’янське

4


Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.

Увага! Автор матеріалу забороняє відтворення, передрук або розповсюдження іншим способом цього матеріалу з сайту «ВСЕОСВІТА» (тексти, фото, відео тощо). Дозволяється лише гіперпосилання на сам матеріал.