Словник-мінімум з української літератури

Опис документу:
Навчально-методичний посібник написано відповідно до програми навчальних дисциплін „Українська література” , „Зарубіжна література”. Термінологічний словник – мінімум з теорії літератури є складовою частиною курсу практичної підготовки вивчення української та зарубіжної літератури. У ньому вміщено літературні терміни, які характеризують специфіку художньої літератури, її функціонування у суспільстві.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

29

Нікопольський медичний коледж

В. О. Рєзун

Термінологічний словник – мінімум з теорії літератури

На допомогу студентам І курсу 

спеціальності «Сестринська справа», «Лікувальна справа»

 

 

м. Нікополь - 2018 р.

Рєзун В.О. Термінологічний словник – мінімум з теорії літератури. На допомогу студентам І курсу спеціальності «Сестринська справа», «Лікувальна справа»: Словник для студентів. – Нікополь: НМК, 2018. – с.

Рецензенти:

Методист Нікопольського медичного коледжу Сиротіна Ю. Г.

Голова циклової комісії соціально-економічних, гуманітарних дисциплін та фізичного виховання Чорновіл І. С.

Розглянуто та затвержено на засіданні циклової комісії соціально-економічних, гуманітарних дисциплін та фізичного виховання

Протокол від «____» _________2018 р. №___.

Відповідальний за випуск: Рєзун Вікторія Олексіївна

Навчально-методичний посібник написано відповідно до програми навчальних дисциплін „Українська література” , „Зарубіжна література”. Термінологічний словник – мінімум з теорії літератури є складовою частиною курсу практичної підготовки вивчення української та зарубіжної літератури. У ньому вміщено літературні терміни, які характеризують специфіку художньої літератури, її функціонування у суспільстві. Матеріал викладено у простій та доступній формі з використанням прикладів як з художньої літератури, так і творів мистецтва.

Посібник призначений для студентів І курсу спеціальності «Сестринська справа», «Лікувальна справа».  

Слова –образи;

словник – це Всесвіт

в алфавітному порядку.

Власне, словник є книга

в найширшому значенні слова.

Всі інші книги

містяться в ній:

суть лише в тому,

щоб вилучити їх з неї…

Вольтер

Абсурд (лат. absurdus — безглуздий) — нісенітниця, безглуздя.

Художник Michael Cheval.

Авангардизм (від фр. avant - уперед, garde - сторожа, передовий загін) - напрямок у художній культурі XX ст., який полягав у відмові від існуючих норм і традицій, перетворенні нових художніх засобів у самоціль; відображенні кризових, хворобливих явищ у житті й культурі у перекрученій формі. Авангардизму притаманне бунтарство.

Авангардистські напрями і течії (футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, "новий роман", "драма абсурду", "потік свідомості" тощо).

Марк Шагал. «Над містом».

Акмеїзм (грецьк. акті — вищий ступінь чи якість чого-небудь) —

течія в російській поезії, основні принципи якої зводилися до творення елітарної поезії, в центрі якої – людина в її духовних та історичних аспектах. Виник на початку ХХ ст. теоретично обгрунтований у працях М. Гумільова, С. Городецького,О. Мандельштама, А. Ахматової. Вони стверджували, що життя прекрасне, геть потусторонній світ, стомлені душі. Їхні вірші наповнені життєстверджуючою силою . В центрі поезії – людина ,сильна, прагне підкорити.

Алітерація (лат. ad — до та litter а — літера) — стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його смислового зв’язку (П.Тичина: “Рокотання-ридання бандур”).

Анафора (грецьк. anaphero — піднесення) — єдинопочаток; одна з риторичних фігур;вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур. Як стилістичний прийом градації А. подеколи близька до анаколуфа. Почасти А. виконує важливу композиційну функцію у ліричному сюжеті:

Ти мусиш танцювати аркан.
Хоч раз.
Хоч раз ти повинен відчути,
як тяжко рветься на цій землі
древнє чоловіче коло,
як тяжко зчеплені чоловічі руки,
як тяжко почати і зупинити
цей танець…

В. Герасим’юк.

Антитеза (грец. άντίθεσιζ — протиставлення) — це стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом. Наприклад: «Думав, доля зустрінеться — спіткалося горе»

(Т. Шевченко).

Антиутопія - це творіння ХХ століття. Автори антиутопій малювали світ, в якому, на відміну від утопій, жити ні в якому разі не хотілося б; світ, в якому жити не можна, але, можливо, доведеться. У чому ж причина появи творів такого роду? "Ми не описуємо майбутнє - ми його запобігаємо", - ці слова американця Рея Бредбері можуть бути відповіддю на поставлене запитання. Однією з ознак антиутопії є показ негативних явищ у житті суспільства, класової моралі, нівелювання особистості.

Асона́нс (лат. assonare — співзвучати) — повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, що надає віршованій мові милозвучності, підсилює ïï музичність.

Повторення у рядку, фразі або строфі однорідних голосних звуків, напр.: «Сонце гріє, вітер віє…» (Т. Шевченко).

Асоціативність – наявність наведеного чи використаного за подібністю до чогось.

Белетристика (фр. belles-lettres — красне письменство) — в широкому значенні — твори художньої літератури взагалі, у вужчому — художня проза. Дуже часто Б. називають прозу, для якої характерні гостросюжетність, інтрига, несподівані перипетії, що завжди приваблюють широкі кола читачів. У першому значенні термін Б. виходить з ужитку. Все частіше в сучасному літературознавстві Б. позначає легку, жваву, доступну розповідь про якусь подію чи наукову проблему, відому постать з метою їх популяризації.

Верлібр (фр. vers libre — вільний вірш) — неримований, нерівнонаголошений віршорядок (і вірш як жанр), що має версифікаційні джерела у фольклорі (замовляння та інші форми неримованої чи спорадично римованої народної поезії). Верлібр є одночасно і ліричним жанром.

Вітаїзм (віталізм) (лат. vitalis — життєвий) — учення про життєву силу, про якісні відмінності живої і неживої природи. У першій половині ХХ століття виникла стильова течія в мистецтві, що пропагувала рух життя, динаміку, оптимістичну концепцію світу і людини. Особливо яскраво віталізм виявив себе в українському модернізмі. Джерело вітаїзму — учення Ф. Ніцше про «діонісійське» (темне, інстинктивне) начало культури. В українській літературі вітаїзм також стверджував життєвість, незнищенність нації.

Ознаки:

  • утвердження життєздатності нації;

  • незнищенність волелюбного духу народу;

  • оспівування життєвості героя;

  • поклоніння творчим началам буття.

Внутрішній монолог – різновид монологу, в якому передаються внутрішні переживання персонажа замість опису зовнішніх реальних подій, ситуацій, що викликають ці переживання. Стилістично В.М. оформлюється як внутрішня мова дійової особи з відповідною часовою послідовністю думок, характерними синтаксичними конструкціями, способом вислову тощо.

Гіпе́рбола (грец. hyperbole — перебільшення) — вид тропа. Стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності і підкреслення сказаної думки. Наприклад: «Так ніхто не кохав! Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання». В. Сосюра.

Гумор - співчутливе, доброзичливе зображення смішних вад вдачі героя або недоліків громадського й побутового життя з метою їх виправлення, переборення.

Дра́ма (дав.-гр. δρᾶμα — «дія», «діяння», «дійство») — п'єса соціального, історичного чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Герої — переважно звичайні люди. Автор прагне розкрити їхню психологію, дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій.

«Драма абсурду» - дійсність передається через призму песимізму. Безвихідь, постійне передчуття краху, відмежованість від реального світу - характерні риси твору. Поведінка, мова персонажів алогічна, фабула зруйнована. Творці - С.Беккет, Е.Йонеско.

«Драма-дискусія» – це драма, в якій герої є носіями різних, але добре обґрунтованих поглядів. Конфлікт будується на дискусії і впродовж п’єси не розв’язується, а навпаки, загострюється, а фінал залишається відкритим.

Драма-феєрія — п'єса з казково-фантастичним сюжетом і персонажами.

Драматичний конфліктом називається зображення в драматичному творі гострого зіткнення протилежних ідей, моральних принципів, характерів, різних соціальних сил та історичних тенденцій.

Драматичний твір (від грецького слова драма — дія), або п’єса — художній твір, в якому показано життя в дії і який написано у формі розмови дійових осіб (діалоги, монологи).

Екзистенціалізм течія в літературі, що сформувалася в Європі у 1930- 40-ві pp., а найбільшого розвитку досягла в 1950—60-ті рр. Джерела екзистенціалізму містилися в працях данського філософа XIX ст. C. К'єркегора. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких

(М. Гайдеггер, К. Ясперс) та французьких (Г. Марсель, А. Камю, Ж.-П. Сартр) філософів та письменників. 
       Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя. 

   Визначальні риси екзистенціалізму: 
       - на перше місце висуваються категорії абсурдності буття страху, відчаю, самотності, страждання, смерті; 
       - особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали; 
       - поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів; 
       - вишу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості; 
       - існування людини тлумачиться як драма свободи; 
       - найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи. 


Альберто Джакометті. «Людина крокуюча».

Експресіонізм – літературно–мистецький напрям, для якого характерні посилена увага до внутрішнього світу людини, наголошення на авторському світосприйнятті. Для експресіоністського письма характерні нервова збудженість та фрагментарність оповіді, застосування символів, гротеску, поєднання протилежного: буденщини і космічного простору, побутових описів і поетичної лексики.

Едвард Мунк. «Крик».

Епос – це один із трьох літературних родів, оповідний рід. Серед жанрових різновидів епосу виділяються: казка, роман, повість, оповідання, новела, нарис і т. д. 

Есе (фр. essai – спроба, начерк) – невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми; це жанр, який лежить на перетині художньої та публіцистичної (часом науково-популяризаторської) творчості.

Епілог (грец. έπίλογος — післяслів'я) — заключна частина, додана до завершеного художнього твору й не пов'язана з ним нерозривним розвитком дії. Епілог пишеться для того, щоб людина не міркувала про те, що буде далі у творі.

Епітет – це яскраве образне визначення, наприклад: золота осінь, синє море, білосніжна зима.

Естетизм – назва літературно-мистецьких течій, представники яких у своїх творах стверджували, що мистецтво у своїх художніх формах автономне від дійсності і що тільки воно здатне утверджувати красу (схильність до краси).

Данте Габріель Россеті. «Портрет Джейн Моррис».

Жанр – це певна група творів всередині літературного виду, об’єднана спільними формальними, змістовними або функціональними ознаками.

Епос:

Великі форми:
1. Епопея;
2. Роман (жанри роману: сімейно-побутової, соціально-психологічний, філософський, історичний, фантастичний, роман-утопія, роман виховання, любовний роман, авантюрний роман, роман-подорож, ліро-епічний (роман у віршах).
3. Роман-епопея.
4. Поема-епопея.

Середні форми:
1. Повість (жанри повісті: сімейно-побутова, соціально-психологічна, філософська).

2. Історична, фантастична, казкова, пригодницька, повість у віршах).
3. Поема (жанри поеми: епічна, героїчна, лірична, ліро-епічна, драматична, іроні-комічна, дидактична, сатирична, бурлескна, лірико-драматична (романтична).

Малі форми:
1. Розповідь (жанри оповідання: нарисовий (описово-розповідний, новелістичний (конфліктно-розповідний).
2. Новела.
3. Казка (жанри казки: чарівна, соціально-побутова, сатирична, соціально-політична, лірична, фантастична, анімалістична, науково-пізнавальна).
4. Байка.
5. Нарис (жанри нарису: художній, публіцистичний, документальний).

«Ібсенізм» - особливість художнього мислення, творчого методу, який полягає у розкритті трагізму життя через психологічні колізії, поєднання зовнішньої та внутрішньої дії, інтелектуально-аналітичному підході до подій та образів, філософському осягненні дійсності, широкому використанні підтексту, символіки тощо.

Імпресіонізм (від франц. «враження») – течія в мистецтві другої половини ХІХ – початку ХХ ст.. У літературі головними ознаками імпресіонізму були психологізм у змалюванні персонажів, прагнення відтворити зміни у настрої та життєві враження, ритмічна організація прози, увага до кольорів та звуків.

Каміль Піссарро «Бульвар Монмартр вночі».

Інтелектуальний роман – твір, в якому увага автора зосереджена не стільки на зображенні самого життя, людських характерів, скільки на ідейних, теоретичних суперечках персонажів.

Інтертекстуальність – використання автором текстів цитат із літературних творів різних епох і народів, часто мовою оригіналу.

Іро́нія (дав.-гр. είρωνεία — лукавство, глузування, прихований гумор) — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення («Мій каділак зараз у ремонті» - про;«Запорожець»,«Зайдіть в мої хороми (запрошення зайти в невелику квартиру); «Ось йде великий чоловік (про дитинку, що тільки навчилась ходити).

Історична правда — відтворення реальних фактів; те, що є чи було насправді.

Каліграми – текст своїм розташуванням створював певний малюнок.

Комедія — такий драматичний твір, у якому в комічних образах викриваються негативні суспільні або побутові явища, висміюються людські вади, негативні риси характеру.

Гійом Аполлінер.

Конфлікт  — це суперечність, зіткнення, що є основою боротьби між персонажами й зумовлює розвиток подій у художньому творі.

Саме в процесі розгортання й розв’язання конфліктів виявляються риси характеру персонажів.

Кубофутуризм – мистецька течія, що означає зображення в одній площині різноманітних об’єктів, не пов’язаних між собою мотивів, образів, переживань. Визначна риса – симультанеїзм (від франц. – «одночасний»). Саме ж слово «футуризм» походить від латинського і означає «майбутнє».

Казимір Малевич. «Самовар».

Лірика (від гр. lуrа — музичний інструмент) — рід літератури, в творах якого відображуються почуття, думки людей, викликані певними подіями чи обставинами життя. Для лірики характерні такі основні особливості: зображення людини через відтворення її почуттів, переживань, роздумів; висока емоційність зображеного; інтенсивне використання образотворчих засобів; стислість викладу художнього матеріалу; віршова форма, малий обсяг.

Ліричний герой — образ, що виникає в уяві читача під враженням висловлених у творі почуттів, переживань, роздумів. Ліричний герой не обов'язково тотожний авторові.

Метонімія – заміна одного слова іншим на основі суміжності (тобто тісного зв’язку). Наприклад:

Читати Підмогильного – не сам твір, а його автора.

Я з’їв цілу тарілку – не сам предмет, а що в ньому вміщено.

Київ прокидається – не самі люди, а місто, в якому вони перебувають.

Модернізм - загальна назва напрямів мистецтва та літератури кінця XIX - поч. XX ст., що відображували кризу буржуазної культури і характеризували розрив із традиціями реалізму та естетикою минулого. Модернізм виник у Франції наприкінці XIX ст. (Бодлер, Верлен, А.Рембо) і поширився в Європі, Росії, Україні. Модерністи вважали, що не треба шукати у творі мистецтва якоїсь логіки, раціональної думки. Тому мистецтво модернізму і носило переважно ірраціональний характер.

Загальні риси модернізму:

особлива увага до внутрішнього світу особистості;

проголошення самоцінності людини та мистецтва;

надання переваги творчій інтуїції;

розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникати у найінтим-ніші глибини існування особистості і одухотворити світ;

пошук нових засобів у мистецтві (метамова, символіка, міфотворчість тощо);

прагнення відкрити нові ідеї, що перетворять світ за законами краси і мистецтва.

«Магічний реалізм» – це реалізм, у якому органічно поєднуються елементи реального та фантастичного, побутового та міфічного, дійсного та уявного, таємничого. 

Метафора (грецьк. metаphora - перенесення) — один із основних тропів поетичного мовлення. В М. певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю («Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива.» Т. Шевченко).

Модернізм (від франц. moderne — новітній, сучасний) — це термін, що позначає сукупність літературних напрямів та шкіл кінця XIX - першої половини XX століття, яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Саме слово «модерн» пов´язане з ідеєю чогось нового та нетрадиційного. І новизна разом з антитрадиціоналізмом (хоча й модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком) є визначальними рисами модернізму.

Неоромантизм (новоромантизм) — так називала Леся Українка творчий метод тих письменників кін. ХІХ — поч. XX ст., які поєднували у своїй творчості реалістичне зображення життя з романтизмом.

Новела-застереження -  невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією, яка про щось застерігає.

Натуралізм — літературний напрямок, що склався в західній літературі в останній третині 19 століття ( 1870-1890).

Для нього була характерною настанова на фотографічно точне й неупереджене зображення дійсності, під якою насамперед розумілося матеріально-побутове довкілля, а також людського характеру, що бачився крізь призму фатальної зумовленості фізіологічною природою та середовищем. Натуралісти намагалися зробити свої твори «клінічно точними документами» дійсності, її точною фотографією. Найяскравіші представники - брати ГонкурЗоля.

Ілля Рєпін. «Бурлаки на Волзі».

Новотві́р або неологі́зм (від грец. νέος — молодий, новий і λογισμός — судження, вислів) — новостворений термін, авторське слово або фраза, що перебуває в процесі входження в загальне використання і ще не включена до державної та загальновживаної мови.

Неологізми — категорія історично змінна, один з розрядів пасивного словника, тобто це одиниці, які ще не встигли ввійти (або вже не ввійдуть, оскільки, виникнувши, майже відразу ж і зникли) до активного слововжитку.

Неологізми виникають тому, що з'являються нові предмети і поняття.

Індивідуально-авторські Н. порівняно широко простежуються в мові поезії (напр., у М. Рильського — «розхмарене чоло», «білоодежна Дездемона», «празима»; у П. Тичини — «незриданні сльози», «весніти», «яблуневоцвітно»), у прозових гумор.-сатир, творах (в Остапа Вишні — «селозатори міста» за зразком «урбанізатори села», «місто замайданилось»).

Неороманти́зм  (від грецьк. νέος - молодий, новий і фр. romantisme) — умовна назва естетичних тенденцій, що виникли в світовій культурі, зокрема в літературі, живописіта музиці, який традиційно пов'язують з модерністськими реакціями на позитивізм і натуралізм наприкінці 19 – на початку 20 ст. Як і попередники — представники романтизму XIX століття, неоромантики заперечували прозу «міщанського» життя. Вони оспівували мужність, подвиг, романтику пригод, часто обираючи тлом для своїх сюжетів екзотичні країни. Характерний неоромантичний герой — непересічна сильна особистість, нерідко наділена рисами «надлюдини», вигнанець, що протистоїть суспільній більшості, шукач романтики та пригод.

Представники: Михайло Коцюбинський ("Тіні забутих предків"), Ольга Кобилянська ("Людина", "Царівна"), Леся Українка ("Лісова пісня"), Олександр Олесь, Микола Вороний, Микола Хвильовий.

Альберт Бирштадт (1830 - 1902).

Окси́моро́н (лат. oxymoron від грец. οξύμωρον — «дотепне дурне») — літературно-поетичний прийом, що полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять, які спільно дають нове уявлення. Наприклад: назва збірки В. Стуса «Веселий цвинтар», «На нашій, не своїй землі» Т. Шевченко.

Паралелізм – стилістичний прийом паралельного зображення в художній літературі (особливо в поезії) явищ природи і людського життя через їх зіставлення. Наприклад:

Тече вода в синє моpе, та не витiкає; шука казак свою долю, а долi немає (Т. Шевченко).

Парадокс (з гр. мови – дивне, несподіване):

- вислів, що суперечить загальноприйнятій точки зору або здоровому глузду;

незвичне явище, що не відповідає загальноприйнятим уявленням, міркуванням, що приводить до наслідків, внутрішньо суперечливих чи несподіваних, які мають фатальну форму;

оригінальність мислення його автора.

Пародія (грецьк. parоdia -- пісня навиворіт, переробка на сміш ний лад) — один із жанрів фольклору та художньої літератури, власне гумористичний чи сатиричний твір, в якому імітується творча манера письменника задля осміяння її як не відповідної новим мистецьким запитам. Наприклад, постмодерна пародія братів Капранових на поезію В. Сосюри:

 Любіть українок, як сонце любіть,

 Як землю батьківську без тями.

 Не бійтеся щирість свою проявить

 Словами, піснями, руками.

Або

Любіть ви Америку, штат Вашингтон, 
Колумбію, федеральний округ,
Нехай вам полюбиться і Орегон, 
І Флорида - місце курорту.

КРІПАКОС.

Пафос (грец. πάθοζ — пристрасть, почуття) - тип емоційного світовідчуття, що окреслюється у творі й мотивує ідейну визначеність авторського ставлення до зображуваного, а також впливає на свідомість читача, спонукаючи його до співпереживання авторові твору або його героям. Пафос — це те, що, як влучно зауважує Є. Аксьонова, можна назвати «душею твору». Це той настрій, яким пронизаний голос оповідача і який «незримо» супроводжує розгортання подій у творі.

«Пейзаж душі» - природа й душа поета зливаються в одному образі, в єдиній істоті, яка, залишаючись природою, стає водночас людиною.

Перевтілення – вживання однієї людини у внутрішній світ іншої особи.

Персоніфікація – вид метафори: надання предметам, явищам природи та поняттям властивостей людини, олюднення їх (на відміну від уособлення – оживлення). Наприклад: «Вітре буйний, вітре буйний! Ти з морем говориш. Збуди його, заграй ти з ним, спитай синє море. Воно знає, де мій милий, Думи мої, думи мої, лихо мені з вами! Нащо стали на папері сумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв в степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, як свою дитину?..» (Т. Шевченко).

Підтекст — прихований, внутрішній зміст висловлювання.

Повість – великий за обсягом твір, у якому докладно розповідається про цілу низку подій, що висвітлюють життя одної чи кількох дійових осіб.

Порівняння (лат. comparatio) називається словесний вираз, в якому уявлення про зображуваний предмет конкретизується шляхом зіставлення його з іншим предметом, таким, що містить у собі необхідні для конкретизації уявлення ознаки в більш концентрованому вияві. Наприклад, в уривку з вірша В. Стуса: «У цьому полі, синьому, як льон, де тільки ти — і ні душі навколо, уздрів і скляк — блукало серед поля сто тіней. В полі, синьому, як льон» — уявлення про синій колір поля конкретизується шляхом зіставлення його з льоном, в якому ознака синяви виявлена в концентрованішій формі.

Поліфоні́я (від грец. poly — багато і phone — звук) — вид багатоголосся, у якому окремі мелодії, або групи мелодій мають самостійне значення і самостійний інтонаційно-ритмічний розвиток, зберігаючи рівноправність голосів та незбігання в різних голосах каденцій, цезур, кульмінацій, акцентів та ін.

Психологізм художнього – це звернення митця до внутрішнього світу своїх персонажів, їх думок, переживань, почуттів. Психологізм як такий наявний у кожному творі художньої словесності, адже, як правило, в центрі його опиняються історія життя, становлення характеру, формування особистості людини.

Психологі́зм (грец. psych — душа; лат. lohos — слово, вчення;) — передача художніми засобами внутрішнього стану персонажа, його думок, переживань, зумовлених внутрішніми й зовнішніми чинниками.

«Потік свідомості» - це засіб зображення психіки людини безпосередньо, «зсередини», як складного та плинного процесу, заглиблення у внутрішній світ.

«Принцип айсберга» — стилістичний прийом, започаткований

Е. Хемінгуеєм, у якого читачеві відводиться роль «співавтора», який самостійно осягає підтекст.

Протиставлення – див. Антитеза.

Психологічний  роман — різновид роману, у якому відтворено внутрішні переживання особистості, духовну еволюцію, пошуки й суперечності в душі героя, що зумовлюють його вчинки та поведінку.

Реалі́зм (лат. realis — «суттєвий», «дійсний», відres — «річ») — стиль і метод у мистецтві й літературі, а також філософська доктрина, яка вчить, що предмети видимого світу існують незалежно від людського відчування і пізнання.

Риси реалізму:

раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);

• правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;

• принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;

• характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;

• конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;

• вільна побудова творів;

• превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;

• розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.

Ілля Рєпін. «Лист запорожців турецькому султану».

Ремінісце́нція — елемент художньої системи, що відсилає до раніше прочитаного, почутого або побаченого твору мистецтва.

Риторичне звертання, риторичне звернення — риторична фігура, яка полягає в тому, що висловлення адресується до неживого предмета, абстрактного поняття, відсутньої особи, чим посилюється його виразність.

Це звертання, яке не має на меті дійсного контакту з особою, предметом або явищем, до якого звертаються, і служить лише для того, щоб привернути до нього увагу читача й висловити ставлення мовця. Наприклад:

Україно моя! Чисті хвилі ланів,
Променисті міста, голубінь легкокрила!
Україно! Сьогодні звірів-ворогів
Ти грудьми вогняними зустріла.
(М. Рильський)

Роди літератури - епос, лірика, драма.

Рома́н (фр. roman — «романський»)  літературний жанр, найпоширеніший у XVIIIXX століттях; великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

Роман-притча – великий епічний твір із моральною повчальною ідеєю (за жанром «Чума» - роман-притча).

Романтизм - один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень.

І. К. Айвазовський. «Шторм».

Рома́н у нове́лах — один із різновидів роману, який використовує новелу як основну композиційну одиницю. Ця форма зародилася в європейській літературі («крутійській» роман). Вирізняються кілька способів побудови роману в новелах — ланцюговий, паралельний та інші. В українській літературі цей жанр започаткував Юрій Яновський романом «Вершники».

Сарказм – злобне, в'їдливе висміювання глибоких пороків вдачі персонажа, подій та явищ громадського й побутового життя з тим, щоб викрити їх потворну суть і викоренити, знищити (виправити їх не можна).

У нас же й світа, як на те —
Одна Сибір неісходима!
А тюрм, а люду!.. Що й лічить!
Од молдаванина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!

Т. Шевченко. “Кавказ”

Сатира — гостра критика чогось, окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних із загальнообов'язковими принципами чи встановленими ідеалами.

Джон Холкрофт.

Символізм - (фр. symbolisme, з грец. симболон  знак, ознакаприкметасимвол) — літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку XX ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, «теорії несвідомого» Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ — таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можливо розкрити, збагнути й відобразити тільки за допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії. Зумовлена цією установою поетика символізму вирізнялася глибоким культом «слова, як такого» («світ слова»), великою увагою до музичності, формальних пошуків, ускладнених образів й асоціацій, нахилом до таємничості, а то й містичності, що виявлявся особливо у використанні натяків і недомовок, в уживанні великих літер у деяких словах для підкреслення їх особливого значення тощо. Символісти вважали , що існує два світи : реальний  та ідеальний. Увагу поета заслуговує тільки ідеальний, бо реальність груба, сумна, звичайна. Символісти вважали поета божеством, оскільки він інтуїтивно відчуває шлях до істини. Поринаючи в світ духовних переживань особистості й шукаючи «вічну істину», символісти використовували такі художні засоби, метафори, інакомовлення, натяки, символіку, мелодійність, багатозначність слів тощо.

Символ - (англ. symbol символ) — знак, сутність, яка позначає іншу сутність.

Михайло Врубель. «Демон».

Синекдоха – різновид метонімії. Заміна назви цілого предмета назвою його частини. Наприклад:

Червона шапочка – на позначення всієї дівчинки – лише її головний убір.

Ноги моєї тут не буде – на позначення цілої людини – тільки частина її тіла.

Вчися шанувати копійку – на позначення всіх грошей – найменша частина грошей.

Сонет (з італ. — «звучати») з'явився в Італії у XIII ст. Особливо був популярним у добу Відродження. Став чудовим засобом для того, щоб висловити почуття та переживання особистості, що звільнилася від гніту середньовічного аскетизму. Складається з 14 рядків із схемою римування: абба-абба-ввг-дгд. Трапляються порушення схем римування.

Соціально-побутова повість — це такий художній твір, в якому картини родинного життя й побуту героїв зображені на фоні якихось соціальних подій чи зв’язані з певними суспільними обставинами й пояснюються ними.

Соціально-психологічний роман – роман, в якому суспільно значущі події і соціальні процеси передаються шляхом розкриття психології героїв, їх думок, прагнень, переживань.

«Сугестія» - (лат. suggestio, від suggero: навчаю, навіюю)  навіювання і є важливим художнім засобом символістської поезії. Французькі символісти започаткували створення таких образів і символів, які навіювали певні настрої, асоціації та аналогії читачам. Поети не виказували своєї думки безпосередньо, нічого не з ясовували до кінця, не робили висновків і тим більше не повчали. Вони давали змогу читачам самим домислити і завершити написане .

Сюрреалізм  від фр. «сюр» - над, тобто надреалізм), що виник у Франції у 1920-х роках. Його засновником і головним теоретиком був французький письменник Андре Бретон, який закликав «зруйнувати існуюче донині протиріччя між мрією та реальністю». Базується на інтуїтивному, підсвідомому сприйнятті світу — у сновидіннях, у маренні. Закликав проникати в глибини свідомості і підсвідомості, відкидати логічний аналіз і довіряти інтуїтивному осяянню, ясновидінню.

Сальвадор Далі.

Трагікомедія — драматичний твір, у якому об’єднані риси трагедії й елементи комедії: твір, збудований на основі трагедійного конфлікту, розв’язка якого закінчується комічно, не вимагає обов’язкової загибелі героя.

Уособлення (персоніфікацію) – це вид метафори, перенесення ознак особи на предмети, речі, явища, тваринний і рослинний світ. Наприклад:

В золотій смушевій шапці циган-вечір сходив з гір, Ніс він ніченьці-циганці з срібла кований набір (О. Олесь).

Усмішка – різновид гуморески, у якому поєднано жанрові особливості гумористичного оповідання, анекдоту, фейлетону.

Фанта́стика (від дав.-гр. φανταστική — мистецтво уяви, фантазія) —жанр художніх творів, в якому за допомогою додавання вигаданих, уявних елементів створюється світ, відмінний від сьогоденного, реального. Основною ознакою фантастики є наявність у творі фантастичного допущення — фактора, який невідомий або неможливий в реальному світі.

Феєрія – театральна чи циркова вистава, побудована на фантастично-казковому сюжеті, в якій з метою вразити глядача використовуються різноманітні сценічні ефекти .

Футуризм (від італ. futurismo та лат. futurum — майбутнє) — авангардний напрям у мистецтві, що розвинувся на початку XX століття здебільшого в Італії та Росії й відстоював крайній формалізм, пропагував культ індивідуалізму, відкидав загальноприйняті мовні та поетично-мистецькі норми.

Антоніо Сант'Еліа (1888—1916). Будинок із зовнішніми ліфтами, серія «Нове місто», 1914 р.

Хроніка – запис історичних подій у хронологічній послідовності.

Художня деталь — засіб словесного та малярського мистецтва, який полягає у виділенні особливо значущого елементу художнього образу. Через художню деталь виявляється спосіб художнього мислення письменника, поета. Художня деталь може бути речовою, портретною, пейзажною, інтер'єрною, психологічною, мовною. Може перетворюватись в образ і символ.

Художня правда — це вимисел письменника, узагальнення ним історичних матеріалів за допомогою фантазії чи творчої уяви в яскравих художніх образах і картинах того, що могло бути в дійсності, на тлі певних історичних подій.

Література

  1. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Громяк, Ю.І. Ковалів та ін.. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – 752 с.

  2. Українська літературна енциклопедія: В 5 т. /Редкол.: І. О. Дзеверін (відп. ред.) та ін.- К.: УРЕ, 1988. – 1: 1990. – Т. 2.

  3. https://uk.wikipedia.org

  4. https://uk.wikipedia.org

  5. http://ukrclassic.com.ua

  6. http://www.ukrlit.net

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Всеосвіта дарує

Три iPhone 12

+20 крутих призів з нашого фірмового магазину

до закінчення залишилось
00
00
00
00