Сюжетно-рольова гра - образна гра за певним задумом дітей, який розкривається через відповідні події (сюжет) І розігрування ролей.
Сюжет - відображення дітьми у грі певних дій, подій, взаємин із життя та діяльності оточуючих.
Елементи сюжету ігрової діяльності: персонаж, ситуація, дія, предмет.
Сюжети ігор: побутові (відображають побут сім’ї дитячого садка); ігри на теми праці; суспільні гри; гри зі змістом літературних творів.
Структура сюжетно-рольової гри (за Д. Ельконіним):
ролі, які перебирають на себе діти в процесі гри;
ігрові дії, за допомогою яких діти реалізують обрані ролі;
ігрове використання предметів, за якого реальні предмети замінюють ігровими;
реальні стосунки між дітьми, які виявляються та різноманітних репліках, зауваженнях, за допомогою яких регулюється розвиток гри.
Протягом дошкільного віку сюжети ігор не тільки урізноманітнюються, а й стають тривалішими. Якщо молодші дошкільники розігрують один і той самий сюжет протягом 10- 15 хв., то діти середнього дошкільного віку розігрують його 40-50 хв., а старші дошкільники - кілька годин і навіть днів.
Діти старшого дошкільного віку збагачують гру новим змістом, надають їй іншого спрямування завдяки поглибленню й розширенню знань, розвитку мислення, уяви.
Особливою рисою сюжетно-рольової гри є те, що її створюють самі діти, а їхня ігрова діяльність має самостійний і творчий характер. Творчий характер ігрової діяльності виявляється в тому, що дитина ніби перевтілюється в того, кого зображує.
Діти відображають у грі предметну трудову діяльність дорослих (приготування їжі, ремонт квартири), стосунки між людьми, суспільну сутність їхньої діяльності (“лікар” уважно вислуховує своїх “пацієнтів”, призначає “лікування”). Конкретні взаємини між персонажами гри можуть бути річними: співпраця, взаємодопомога, турбота одне про одного. Іноді вони проявляють ворожість, грубість, жорстокість, що залежить від конкретних соціальних умов ниття і виховання дитини. Діти спочатку зосереджуються на сюжетах, які відображають предметну діяльність дорослих, невдовзі починають відтворювати стосунки людей, а ще через деякий час - суспільні відносини між ними. Це виявляється навіть у характері їхніх суперечок. Якщо серед молодших дошкільників вони виникають із приводу користування конкретним ігровим предметом, то діти середнього дошкільного віку найчастіше конфліктують із приводу ролі, а старші дошкільники вже чітко дотримуються обумовлених роллю правил, бурхливо реагують на їх порушення.
На другому і третьому році життя діти починають гру ситуативно, без будь-якого попереднього плану. Тема її залежить від іграшки, що потрапляє в поле зору, або від того, яка гра захопила однолітків. Такі ігрові інтереси є нестійкими і легко змінюються. На четвертому році дитина починає осмислювати мету гри, однак через інтерес до дії часом забуває цю мету, демонструє невміння узгоджувати свої дії у спільній грі, не завжди розуміє своїх партнерів. Старші дошкільники заздалегідь обговорюють задум гри, добирають, я іноді самостійно готують матеріал для неї. Ігри їхні триваліші, постійно ускладнюються і доповнюються новими епізодами, фрагментами, образами.
Зміст кожної гри розкривається завдяки виконанню дітьми обраних ролей. Ролі можуть виконуватися з використанням простих рухів, міміки, розмови без супроводу дій, дій без супроводу від повідних мовних висловлювань. Дитина може виконувати її “за себе”, “за ляльку” або одночасно “за себе’ і “за ляльку”.
Виконуючи роль, дитина підкоряється обумовленим нею правилам поведінки. Ці правила дошкільники встановлюють самостійно. Встановлені дитиною правила внутрішньо і самообмежують, самовизначають її.
На різних вікових етапах виконання ролі має свої особливості. У ранньому дитинстві діти усвідомлюють 01 її ролі в найзагальніших рисах. їх захоплює дія сама по собі (“водій” перевозить вантажі, “мама” або “кухар” готує їжу), У середньому дошкільному віці діти обирають роль пер» початком гри, а ігрові дії виконують відповідно до ролей. При цьому дитина, усвідомлюючи себе, входить у роль іншої особи, переважно дорослого.
Педагогічне керівництво в процесі сюжетно-рольової гри має свої особливості. Педагог сприяє розвитку задуму гри розширенню змісту, уточненню ігрових дій, ролей, виявленні доброзичливих взаємин. Вихователь повинен прагнути до того, щоб ці взаємини дітей закріплювались, ставав реальними й поза грою. Керівництво грою ні в якому разі не повинно бути нав’язливим.
Педагог чинить виховний вплив через ролі, я* виконують діти. Наприклад, він запитує вихованця, який виконує роль завідуючого у грі “Магазин”, де каса, хто касир чому в магазині немає тих чи інших предметів, чи зручно буде покупцеві вибрати те, що він хоче купити, хто загортатиме товар, і підказує, що покупці дякують продавцеві, а той ввічливо запрошує приходити до магазин) знову.
Найефективніший спосіб педагогічного керівництва - участь педагога в грі. Через виконувану ним роль, ігрові дії вихователь впливає на розвиток змісту гри, допомагає залученню до неї всіх дітей, особливо несміливих, соромливих, пробуджує у них впевненість у своїх силах, викликає почуття симпатії дітей до них. Разом з тим участь дорослого в грі дає змогу дещо обмежувати вожаків, які часом пригнічують ініціативу ровесників, нав’язують колективу свій план гри, свої бажання.
Після закінчення гри вихователь відзначає дружні дії дітей, старших залучає до обговорення гри, підкреслює позитивні стосунки її учасників.
Педагог повинен проаналізувати гру, оцінити її виховний пилив на дітей і продумати способи подальшого керівництва сюжетно-рольовими іграми.
