Символіка етнічних символів у сучасному декоративному мистецтві

Опис документу:
Для досягнення поставленої теми було означення такі завдання: 1. Вивчити літературні джерела з даної теми. 2. Проаналізувати роботу громадських організацій та мистецьких особистостей, які внесли вагомий вклад у розвиток сучасного декоративного мистецтва.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

35

Міністерство освіти і науки України

Управління освіти, молоді і спорту

Херсонської обласної державної адміністрації

Херсонське територіальне відділення МАН України

Відділення: літературознавства,

фольклористики та мистецтвознавства

Секція: мистецтвознавство

СИМВОЛІКА ЕТНІЧНИХ ЗНАКІВ

У СУЧАСНОМУ ДЕКОРАТИВНОМУ МИСТЕЦТВІ

Роботу виконала:

Матлашевська Анастасія Олександрівна,

учениця 11 класу Чорнянської

загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Каховської районної ради

Херсонської області

Науковий керівник:

Колодич Олена Олександрівна,

керівник зразкового художнього колективу

системи Міністерства освіти і науки України

гуртка декоративно-прикладного мистецтва

«Юні майстрині»

Херсон 2019

Назва: Символіка етнічних знаків у сучасному

декоративному мистецтві

Автор: Матлашевська Анастасія Олександрівна

Територіальне Каховське районне

Відділення МАН: наукове товариство

Базовий Комунальний заклад «РЦДЮТ»

позашкільний заклад: Каховської районної ради

Херсонської області

Клас: 11

Населений пункт: село Чорнянка Каховського району

Керівник: Колодич Олена Олександрівна,

керівник зразкового художнього колективу

системи Міністерства освіти і науки України

гуртка декоративно-прикладного мистецтва

«Юні майстрині»

ТЕЗИ

Невід’ємною частиною національного виховання є збереження національної пам'яті, етнічних звичаїв, народного етносу, традиційної культури. Ці стрижневі складові нашої ідентичності – священні для переважної більшості наших громадян. Без національної культурної спадщини не можливо побудувати державу вільних, відповідальних, активних і цивілізовано-спроможних людей. Традиційний культурний канон сьогодні постає базовим чинником розвитку більшості держав світу. Мистецтво виготовлення виробів з бісеру, як складова ювелірного мистецтва, сягає  глибини  віків. Виготовлення прикрас з бісеру – один із самих загадкових, найцікавіших видів народної творчості. Інтерес до даного виду творчості в різні часи то раптового зростав, то практично повністю зникав. Виготовлення виробів з бісеру має свою багатовікову історію й особливості розвитку. Український стиль в прикрасах формують вироби, що дійшли до нас з давнього минулого і мають маловідомі назви, хоча самі прикраси із задоволенням носять в Україні і Європі, доповнюючи і оживляючи ними сучасний одяг.

Актуальність дослідження обумовлюється зацікавленістю дизайнерів сучасності у відродженні українських традицій. У своїх колекціях одягу вони застосовують символіку та обрядові функції вишивки та аксесуарів, вчаться працювати з оберегами, розуміти їх зміст і їх призначення, відчувати енергію знаків і символів, творити гармонійний особистий простір і втілюють це у наше повсякденне життя. І це не тільки копіювання, повторення вже існуючого, а творче опрацювання найкращих традицій з урахуванням сучасного розвитку промисловості і розвитку техніки. Сьогодні інтерес до handmade великий, особливо це стосується аксесуарів. З розвитком технології для рукоділля стали доступні нові матеріали та способи виготовлення речей. Традиційні прикраси із тканини, бісеру, ниток доповнюються новими елементами із пластику, вовни, скляних деталей .

Головна мета роботи полягає в тому, щоб дослідити розвиток шийних прикрас на Україні і практично застосувати етнічні мотиви найвідомішого у світі зразку ювелірного мистецтва скіфську золоту пектораль із кургану Товста Могила у сучасному виробі декоративного мистецтва.

Завдання наукового дослідження полягає в тому, щоб проаналізувати сучасні технологічні особливості вітчизняного декоративно мистецтва, розглянути специфіку техніки бісероплетіння на різних етапах розвитку та дослідити методи осучаснення та стилізації етнічних мотивів у сучасному декоративному мистецтві.

Новизна роботи полягає в тому, що в ній набула спроба поєднати теоретичне дослідження з практичним застосуванням в галузі бісероплетіння, використовуючи при цьому наукові публікації, аналіз популярних соціальних мереж, навчальну літературу.

Практичне застосування наукового дослідження можливе на заняттях гуртків мистецького спрямування, краєзнавчих секцій, студій сучасного дизайну.

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………….…………….……….5

РОЗДІЛ 1. Аспекти розвитку сучасного декоративного мистецтва….8

1.1. Мистецькі особистості та громадські організації, які внесли особливий вклад у розвиток сучасного декоративного мистецтва.....................……………………………..………....….….…...8

1.2.Основні техніки вишивки бісером.…………….………………...…10

РОЗДІЛ 2. Осучаснення етнічних мотивів у ювелірному мистецтві.……………..…………………………………………………..…13

2.1.Стилізація етнічних мотивів у декоративно-ужитковому мистецтві ….…………………………………………………………….…..13

2.2. Поетапність виконання творчої роботи на тему: «Етнічний креатив»…….........…………………………..………………..……………20

Висновки……………………………………………………………………..24

Список використаних джерел …………………………………..…….…27

Додатки……………………………………………………………………...29

ВСТУП

Невід’ємною частиною національного виховання є збереження національної пам'яті, етнічних звичаїв, народного етносу, традиційної культури. Ці стрижневі складові нашої ідентичності – священні для переважної більшості наших громадян. Без національної культурної спанщини не можливо побудувати державу вільних, відповідальних, активних і цивілізовано-спроможних людей. Традиційний культурний канон сьогодні постає базовим чинником розвитку більшості держав світу. Україна не є винятком. Українці зберегли у лихоліття історії свою унікальну художню культуру, яка нині яскраво вирізняється поміж інших, уже трансформованих, «модернізованих» культур, і викликає захоплення у європейському просторі. Глобалізаційні процеси у світі, техногенні пріорітети розвитку, споживацький світогляд, конфлікти і екологічні виклики становлять потужні загрози для подальшого побудування і розвитку етнічних традиційних культур, а отже і людській цивілизації у цілому. Українці мають замислитись над тим, яким буде їхнє прийдешнє, як зберегти прабатьківську спадщину і майбутнє для своїх дітей.

Дослідженню впливу традиційного народного костюму, національної культури, використання традиційних рис народного мистецтва українськими і європейськими модельєрами присвячені праці вчених Г. Горіної, Т.Козлової, Н.Мерцалової, Н.Калашнікової та інших. Становленню самобутнього фольклорного стилю в Україні сприяла не лише творчість талановитих дизайнерів, а й діяльність етнографів, мистецтвознавців З. Васіної, Т. Кари-Васільєвої ,О. Косміної, Т. Ніколаєвої, З. Чегусової .

Мистецтво виготовлення виробів з бісеру сягає  глибини віків. Виготовлення прикрас з бісеру – один із найзагадкових, найцікавіших видів народної творчості. Інтерес до даного виду творчості в різні часи то раптового зростав, то практично повністю зникав. Виготовлення виробів з бісеру має свою багатовікову історію й особливості розвитку. Український стиль в прикрасах формують вироби, що дійшли до нас з давнього минулого і мають маловідомі назви, хоча самі прикраси із задоволенням носять в Україні і Європі, доповнюючи і оживляючи ними сучасний одяг.

Дизайнери сучасності у своїх колекціях одягу застосовують символіку та обрядові функції вишивки та аксесуарів. Вони вчаться працювати з оберегами, розуміти їх зміст і їх призначення, відчувати енергію знаків і символів, творити гармонійний особистий простір і втілюють це у наше повсякденне життя.

Виходячи з актуальності проблеми для дослідження нами було означено тему «Символіка етнічних знаків у сучасному декоративному мистецтві».

Мета дослідження – висвітлити використання етнічних знаків і символів у сучасному декоративному мистецтві, поширити інформацію про нашу культуру та мистецтво і спонукати нас українців до пошани своєї історії та відтворення і продовження «живих» традицій, щоб кожен із нас міг відтворити і одягнутись у традиційний костюм, притаманний нашим предкам.

Об’єкт дослідження – декоративне мистецтво.

Предмет дослідження – декорування виробу засобами бісероплетіння.

Для досягнення поставленої теми було означено такі завдання:

  1. Вивчити літературні джерела з даної теми.

2. Проаналізувати роботу громадські організації та мистецьких особистостей, які внесли особливий вклад у розвиток сучасного декоративного мистецтва.

3. Розглянути основні техніки вишивки бісером.

4. Дослідити методи осучаснення та стилізації етнічних мотивів у декоративному мистецтві.

5. Розглянути поетапність виконання творчої роботи на тему «Етнічний креатив».

Структура роботи визначається метою та завданнями дослідження та складається з вступу, двох розділів, чотирьох підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків . В першому розділі ми розглянемо аспекти розвитку сучасного декоративно-прикладного мистецтва, в другому розкриваємо шляхи осуча снення етнічних мотивів у ювелірному мистецтві . У висновках ми підведемо підсумки по дослідженій темі.

Новизна роботи полягає в тому, що в ній набула спроба поєднати теоретичне дослідження з практичним застосуванням саме в галузі бісероплетіння, використовуючи при цьому наукові публікації, аналіз творчих надбань популярних сучасних українських дизайнерів одягу та аксесуарів і власні уміння і навички плетіння і вишивки прикрас в техніці бісероплетіння, які отримано підчас навчання з 2009 року у зразковому художньому колективі гуртка декоративно-прикладного мистецтва «Юні майстрині» комунального закладу «Районний центр дитячої та юнацької творчості Каховської районної ради Херсонської області» (керівник гуртка Колодич О.О.)

Оволодіти викладеним матеріалом допоможуть список використаних джерел, додатки.

РОЗДІЛ 1

АСПЕКТИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО

ДЕКОРАТИВНОГО МИСТЕЦТВА

1.1. Мистецькі особистості та громадські організаціїї, які внесли особливий вклад у розвиток сучаснго декоративного мистецтва

Класифікація творів декоративно-прикладного мистецтва за технікою виконання включає: розпис, вишивка, лиття, чеканка та інші. Вишивка — один із найбільш поширених видів декоративно-прикладного мистецтва, в якому орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі виконується різними ручними або машинними швами. Вишивка поділяється на: вишивка нитками, вишивка шнуром, вишивка бісером. Широке застосування техніка вишивки проявляється у мистецтві дизайну вбрання. Багато майстрів працюють над прикрашанням речей вишивкою, надаючи йому своєрідності й неповторності. Все частіше українські дизайнери звертаються у своїх роботах до національних традицій оформлення одягу, особливо жіночого, на сукнях, дорогих і повсякденних, з'являється українська вишивка, і навіть на чоловічі краватки прикрашаються візерунки наших предків. Збереження традиційної культури передбачає передусім її глибинне дослідження.

Центр української вишивки та костюму «Оріяна» співпрацює з музеями та приватними колекціонерами, завдяки яким збережена дивовижна краса народної вишивки. Робота центру являє собою єдність духовного й матеріального, а основними напрямками є відтворення техніки автентичної вишивки, відновлення звичаїв та традицій пов'язаних з різними етапами виготовлення одягу. Також вони досліджують комплекси вбрання історико-етнографічних регіонів України. (Додаток А)

Зразком популяризації серед населення півдня України національних традицій оформлення одягу є Херсонський обласний центр народної творчості. Центр всебічно сприяє відродженню національної культури, спрямовує свою роботу на вивчення, узагальнення та впровадження свят, обрядів, звичаїв, в основу яких покладені традиції українського народу, сприяє розширенню інтернаціональних і культурних зв’язків між усіма етнічними групами населення нашої області. Щорічно, спільно з районними закладами культури, успішно проводяться близько 50 масштабних масових заходів обласного та Всеукраїнського рівня, які охоплюють всі жанри та напрямки народного аматорського мистецтва. Це мистецька платформа, на базі якої майстри народної творчості можуть презентувати херсонцям та гостям міста свої мистецькі надбання, зробивши свій творчий внесок у розвиток комплексу. На сьогоднішній день на базі «Херсонської Світлиці» реалізується спільний з районами проект «Мистецтво однієї громади». Тут проходять такі свята за народними традиціями, як: «Вечорниці на Андрія», «Фестиваль різдвяної куті», «Свято колодки для кожної молодки», «Писанковий сад», «Пташок закликаю з далекого краю», «Козацьке коло», «Свято Гарбуза, або Хелловін по українськи», різноманітні «Мистецькі толоки», виставки образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, пізнавально-розважальні програми для дітей за народним календарем. У цьому році до Дня Вишиванки було проведено обласну акцію «Одягнемо свій край у вишиванку». (Додаток Б)

Знаковою фігурою при дослідженні нашої теми стала Валентина Роєнко. У мистецькому світі вона відома як українська художниця на ім’я VALYA, що володіє різноманітними техніками — від скульптури до печворку. Валентина Роєнко після відвідання приватного Музею трипільської культури створила в Каліфорнії етнічну інсталяцію. Червоний рушник зшитий з двох частин, які єднає льняна мотузка. На рушнику відтворено Дерево життя і саме червоний колір, на думку майстрині, має сильний емоційний вплив на відвідувачів. Всі елементи разом нагадують велику молекулу ДНК. (Додаток В)

Яскравим прикладом використання етнічних знаків і символів у декоративному мистецтві студії SVITLO стала Каріна Жосан українка, яка представила національний костюм «Дерево життя» на Міс Всесвіт Miss Universe. Вбрання оздоблене елементами українських орнаментів, що використовувалися в традиційних українських костюмах и рушниках. Червоний колір символізує любов українського народу до своєї землі, до своєї родини, до Батьківщини. Білий колір вказує на чистоту і святість української душі. Над втіленням ідеї образу працювали 10 майстрів різних напрямнів ремесел, таких як: швацтво, декор, ковальство. Виготовлення зайняло більше 90 днів. Кількість використаних для оздоблення костюму шовкових ниток складає майже 11 кілометрів, руками майстринь було виготовлено 50 квіток махрової мальви. Загалом костюм важить 15 кілограм. (Додаток Г)

Отже, досліджуючи застосування вишивки з етнічними знаками та символами у сучасному одягу можна сказати, що в наш час художники-модельєри звертаються до найкращих зразків народної вишивки. Сьогодні handmade – простір в якому відтворюються автентичні ремесла та переосмислюються з точки зору сучасності.

1.2.Основні техніки вишивки бісероплетіння

Бісероплетіння характеризується використанням великої кількості технік та матеріалів. Забезпеченість народних майстрів якісною сировиною бісером та склярусом була одним з вирішальних факторів розвитку бісерних оздоб на Україні. Якщо від XIII до середини XIX ст. головним експортером бісеро-склярусних матеріалів для всіх європейських споживачів була Венеція, то з другої пол. XIX ст. внаслідок запровадження промислового виробництва бісеру, лідерство у виготовленні та експортуванні бісеру зайняла Богемія. Зміна джерел сировини в українських бісерних прикрасах встановлена методом порівняльного аналізу розмірів та ґатунку бісерних матеріалів на датованих творах XIX та XX століть [1,с.3].

Для виготовлення традиційних прикрас із бісеру використовували також допоміжні матеріали ті, які складали основу плетива. Широко використовували майстри лляні або конопляні нитки та навіть тонкі промислові бавовняні нитки увійшли в ужиток пізніше, наприкінці XIX століття. Для додаткового укріплення бісерних прикрас, виконаних на нетривких матеріалах основи, застосовувалася підкладка з домотканої полотняної смужки або промислової бавовняної, вовняної, рідше шовкової тасьми.

Вживання різних варіантів тасьми є додатковим джерелом інформації про приналежність виробу до певного осередку.  В українських бісерних оздобах XIX першої пол. ХХ ст. зустрічалися три види орнаментальних композицій: центричні, стрічкові та ярусно-стрічкові, з яких кожний був властивим оздобом певного типу. Більшість орнаментальних схем укладалася на основі різних видів симетрії. Для центричних композицій використовувалася дзеркальна симетрія та асиметрія. У стрічкових та стрічково-ярусних орнаментах застосовувалося сім видів симетрії. Для геометричних орнаментів найхарактернішою була симетрія утворювана двома площинами симетрії та віссю трансляцій, у той час як у геометризованих ізоморфних узорах застосовувалися головним чином симетричні перетворення відносно осі трансляцій або площини відображення.

У сучасному вишивальному мистецтві відомо понад сто технік вишивання. Серед них вирізняються техніки вишивки бісером, які поєднуютьу собі водночас як прийоми нанизування, так і вишивання. Рахункова вишивка бісером застосовується в основному для декорування одягу, а також для вишивання картин та декоративних панно. До основних прийомів відноситься вишивання горизонтальними паралельними рядами та паралельними вертикальними рядами.

Художня вишивка бісером – це вишивка по вільному контуру, що дає змогу використовувати орнаменти з плавними лініями, причому бісер вкладається за контурами нанесненго рисунка. До технік художньої вишивки бісером відносять такі основні шви: «уперед голку», «стебловий», «рядковий», «арковий» та багато інших, які часто використовується і в звичайній вишивці нитками.

У XIX ст. була поширена техніка саджання або шиття по білі, яка використовується при вишиванні перлами. Вона полягає у прокладенні орнаменту шнуром з бавовняної або льняної нитки та викладанню по ньому перлів, нанизаних на нитку, яка у свою чергу пришивалася до білі. Проте найбільшого поширення набула вишивка бісером.

Сучасне виробництво надає майстру вишивки бісером багатий асортимент бісеру, склярусу, паєток. Інструментарій для роботи з бісером повинен відповідати певним вимогам у відповідності до техніки і технології плетіння, вишивання, ткацтва. Застосування різновидів технік і матеріалів надають широкі можливості для втілення задуму дизайнерів та майстрів .

РОЗДІЛ 2

ОСУЧАСНЕННЯ ЕТНІЧНИХ МОТИВІВ У ЮВЕЛІРНОМУ МИСТЕЦТВІ

2.1.Стилізація етнічних мотивів у декоративно-ужитковому мистецтві

Ювелірне мистецтво та мистецтво художньої обробки металу в історії української культури має давні традиції і є одним з найпоширеніших видів декоративно-прикладного мистецтва нашого народу. Воно розвивалося на ґрунті та під впливом культур інших етносів, які проживали на території України, проте воно склалося як окреме, відмінне від мистецтв інших народів, явищем самобутнім та символічним. Поглиблені дослідження історії українського золотарства здійснив М.З Петренко в книзі «Українське золотарство XVIXVIII ст.» в 1970 р. та Спаський І.Г. в монографії «Дукати і дукачі України» у 1970 р. Окрім того, велика кількість авторів та дослідників цікавилася цією темою, приділяючи увагу окремим етапам розвитку ювелірного мистецтва – Асеєв Ю.С. , Іванова Л.А., Шмагало Р.Т. Символіці зображень присвячені статті Русанова Л.М., Клочко Л.С., Михайлова Р.Д. Варто відзначити, що на сьогоднішній день бракує вичерпних досліджень по сучасних ювелірних прикрасах України, є лише окремі статті та художні альбоми, що мають радше характер виставкових каталогів [17,с.56].

Ювелірне мистецтво українців насамперед було пов’язане зі створенням цілого комплексу традиційних прикрас, які відображали як матеріальну, так і духовну культуру народу, акумулювавши в собі низку національних, естетичних, світоглядних та релігійних уявлень та вірувань від язичництва до християнства. Майстри-ювеліри працювали переважно зі сріблом, проте також використовували золото, мідь, залізо, коштовне та виробне каміння (сердолік, бірюзу, яшму, діаманти), бурштин, перламутр, перли, скло, штучне каміння. Володіючи різноманітними видами ювелірних технік виготовлення та оздоблення виробів , особливої майстерності ремісники досягли переважно у техніці філіграні. Ювелірні прикраси — натільні та нашивні елементи одягу — були неодмінною складовою частиною жіночого та чоловічого вбрання, тому вимоги ансамблевості з народним костюмом та функціональності прикраси майстри дотримувалися досить чітко. Вказуючи на соціальний статус власника, ювелірні вироби виконували також інвестиційну, естетичну, практичну, ритуальну та, як вважалося, навіть магічну функції. Майстри, що жили на теренах України, на весь світ славилися майстерними ювелірними прикрасами. Одним із зразків таких прикрас була гривня - металевий обруч, надітий на шию, для багатьох народів це був оберіг, який не давав душі покинути тіло. Скроневі кільця - це прикраси головних уборів, які кріпляться біля скронь. Їх носили незаміжні дівчата, підвішуючи до стрічками та віночками. 

Сережки-кільця - дротяні виріб великого розміру, яких носили по кілька штук.  Велике поширення набули браслети - найвідоміші слов'янські прикраси, які найчастіше трапляються у розкопках. Їх прикрашали коштовними каменями, перлами і золотими ланцюгами. Поширеними були підвіски - великі металеві кулони, які носилися на шнурах або ланцюжках. Набули поширення підвіски у вигляді свастики, хрестів, ромбів, півмісяця, а також у формі тварин.  Одяг древніх слов'ян дуже швидко змінювалася, але завжди залишалася вірною своїм традиціям і культурі [13,с.12]. 

Значне місце у формоутворення та декоруванні виробу займав орнамент. В основу орнаментальної композиції ювелірного виробу майстер вкладав сюжети або символи, зрозумілі кожному члену суспільства – родючості, життя, щастя, добра, сил природи, – антропоморфні, зооморфні, рослинні та геометричні зображення. Фігурки тварин виконували функції оберегів або амулетів, так кінь був символом добра, щастя, його часто ототожнювали із культом Сонця; роги бика або барана – оберіг для дому і захист від хвороб і чірів, птах – символізував кохання, любов. Використовуючи мову символів у прикрасах, скіфські і сарматські майстри-ювеліри відображали власне бачення світу, мистецтво, культуру, традиції, релігію та міфологію свого часу. Більша частина нагрудних та нашийних прикрас виготовлялася для жінок, що в усі часи вірили у містичні сили, захисну дію орнаментів та приписували магічні властивості зображенням на прикрасах. Оскільки саме відкриті частини тіла – чоло, шия, руки, вважалися найбільш незахищеними, то їх укривали діадемами, обручами, намистами, підвісками, ланцюжками, браслетами та іншими прикрасами, які мали окрім оборонного, ще й естетичне призначення, підтверджуючи високе суспільне положення власниці. Орнаментика та традиції оздоблення прикрас праслов’янського періоду відіграли важливу роль у становленні та розвитку ювелірного мистецтва Київської Русі. знайшли своє відображення у київських виробах XXII ст [6,с.87].

Поширення християнської релігії та зміцнення культурних і торгівельних зв’язків сприяло появі нових видів прикрас сакрального та світського призначення, а також поширенню нових технік, зокрема перегородчатої емалі та удосконалення черні, філіграні, зерні. До нашого часу дійшло чимало виробів давньоруських майстрів: різноманітні застібки-фібули, ковані гривни, колти, кольє з перегородчастою емаллю, скроневі кільця, підвіски-лунниці (що побутували ще зі скіфських часів), а також «шумливі» підвіски у вигляді тварин, птахів, різноманітні типи та види браслетів, каблучки. Мистецтво Київської Русі формувалося на перетині двох культур - слов’янської, язичницької, християнської та візантійської, що надало їй особливого самобутнього художнього характеру.

Особливою популярністю серед слов’янських майстрів користувався орнамент із двох птахів, які обернулися одне до одного спинками – тоді вони мали охоронну функцію, або обернених до центру композиції – то були символи любові та єдності. Символ дерева-вазона був надзвичайно поширеним ще у дохристиянські часи – як знак життя. Дерево Життя є універсальним та всепронизуючим символом серед багатьох різноманітних архетипів світогляду предків. Він живе у свідомості багатьох народів світу протягом багатьох віків. Дерево відшукало стежину до серця народів не тільки в традиційно-побутових ритуалах, але й у релігіях, космогонічних уявленнях, містиці. Воно в самому широкому обсязі відображає реалії людського буття – це структура Всесвіту, структура спільноти Роду, а також суть людини як поля битви добра та зла. Дерево несе функцію зв’язку мирів, неба та землі, людей та богів, матерії та духу, є своєрідною віссю всесвіту.

За давньою філософською думкою, Дерево життя є втіленням мудрості. Воно поєднувало три плани буття – горішнє, тобто небо, проміжне, тобто землю, та долішній хаос, тобто підземний світ та підземні води. Архетип дерева був єднальним ланцюгом між ними трьома, уособлюючи їх в своїх частинах: вершечок крони, стовбур та коріння або вазон. У дерева є свій охоронець – птах, який символізує світову душу. Традиційно дерево зображується таким, що росте у вазі, чаші, виходить з неї, так його коріння кріпиться та виростає з лона всесвіту, який та чаша символізує.

Дерево Життя завжди квітне, що означає сьогоденне життя кожного. Всі квіти різні за розмірами, пишністю, кольором чи його інтенсивністю, різні за станом, деякі вже відходять, а деякі тільки розпустились або збираються вийти з пуп’янків. І це все також символічно – бо саме таке різне і наше життя. Найвищі бруньки, що розмістилися на самій верхівці дерева, - це майбутні покоління. Навколо них можна побачити інколи ореоли – це енергія, що готує їх до народження та до переходу в інше усвідомлення. Плоди Дерева – символ минулого, людських діянь, звершень тощо. На самій верхівці Дерева зазвичай цвіте квітка, що відособлюється від інших – «Вогонь Життя», і вона охороняється двома світлими духами. Вони зображуються в святих книгах як два янголи з крилами, а на рушниках відображені у вигляді птахів. Взагалі знаки птахів та їх розміщення дуже символічні: біля самого стовбуру внизу вони його творять, зберігають від злих духів та чар; вгорі проводять та розповсюджують Світ, який іде через них до людей та життя. В народній культурі українців символ птаха був символом Божества Сонця, Птаха, Творця всього, що є у світі.

Скроневі сережки-колти зірчастої форми несли в собі магічний зміст і відображали віру в сонце, поклоніння місяцю та зіркам, пізніше – стали символами народження Спасителя. Змійка, або змієподібні елементи – символ мудрості, спокуси і охорони водночас. До нашого часу зберігся орнаментальний мотив лунниці, що мала різні форми, від простого півмісяця до півмісяця із з’єднаними кутами – на поверхні лунниці викладали вісімки – магічні знаки. Лунниця могла означати нерозривність, поєднання чоловічої (місяць) і жіночої (сонце) сутності; також вона була символом шлюбного обряду. Сонце зображувалося у вигляді розеток, багатокутних зірок та багатопелюсткових квіток [17,с.56].

Важлива роль відводилася дівочому, особливо весільному, головному убору, який віддавна був знаком і мав винятково апотропейне значення. Першочергове оберегове призначення накладної бісерної оздоби засвідчує її найпоширеніша назва — «ґердан» та близькі до неї інваріанти — «ґарда», «зґарди», «зґардинка», «зґарденька».

Невипадковий характер мотиву ріжкатого ромба, як атрибуту весільної символіки, засвідчує винизана з бісеру квітка з мотивом обрамленого ріжками ромбу, якою на тому ж таки Буковинському Поділлі традиційно прикрашали капелюх молодого. На початку XX ст. мотив ріжкатого ромба, що називався «баранячі роги», окрім згаданих нами бісерних виробів був також складовою вишивки жіночих головних уборів — «рушників», а також нагрудних бісерних прикрас «згардів» та «силянок». Це переконує в особливому ставленні буковинок до мотиву обрамленого ріжками ромбу як до важливого семантичного знаку. Мотив «баранячих рогів» на ґерданах з Буковинського та Західного Поділля міг мати вигляд обрамленого гачками ромба чи самих «рогів» — дзеркально-симетричних гачків. Визначальний життєдайний зміст мотиву засвідчує його традиційне використання в атрибутиці компонентів весільного обряду чималого числа осередків [11,с.172].

Окрім поширених в орнаментиці українського народного мистецтва мотивів, на накладних оздобах з бісеру зустрічаємо й інші оберегові знаки. Одним з відомих в народній орнаментиці, проте малопоширеним в орнаментиці бісерних прикрас, був мотив свастики («свастя»). В узорах накладних прикрас із бісеру мотив мав вигляд скісного хреста із двома (протилежними) або — з усіма заломленими променями. У XIX — першій половини XX ст. він побутував майже виключно на стрічкових ґерданах з Покуття. У світовій культурі свастика є давнім (поширеним від бронзового віку) широковідомим символом вогню та сонця. За походженням та змістом свастика є близькою до хреста. За графічними обрисами свастика відрізняється від хреста відростками, які символізують обертальні рухи. Сонце, що рухається по небу є незаперечним символом життєдайності. Для українців свастика найбільш знайома як знак побажання добра, що відвертає нещастя. На Покутті цей мотив вважали одним з важливих жіночих оберегів [28,с.55] .

В середині XX ст. стрічковий ґердан зі свастикою носили жінки, що мріяли про материнство. Цікаво, що на Поділлі популярний у вишивці та ткацтві мотив свастики був знаний під назвою «баранячі роги». Свастика знаходить свою форму з самої глобальної, найбільш вражаючою людину субстанції - космічної, копіюючи профіль галактик (наша галактика названа сват), комет і траєкторію руху полярного сузір'я - Малої Ведмедиці. Свастика відображає головний вид руху у Всесвіті - обертальний з його похідної - поступальним і здатна символізувати будь-які філософські категорії. Тому у слов'ян застосовувалися як мінімум 144 різновиди свастики: сварожич, родимир, алатир, чур, колядник, білобог та інші [6,с.34 ] .

Сьогодні для створення аксесуарів використовують не тільки метали і дорогоцінне каміння, але і шкіру, бісер, стеклярус.  Красиві прикраси для волосся, пов'язки, декоровані майстерною ручною вишивкою, а також намиста, сережки та браслети з етнічними візерунками в червоно-біло-чорній традиційної гамі, що чудово підкреслюють індивідуальність власниці ми можемо спостерігати у роботах Наталії Мариаш . ЇЇ сучасні прикраси вражають своєю різноманітністю стилів, форм та матеріалів. Серед них привертають намиста з саморобними великими грубуватими намистинами та іншими елементами, зібрані з декількох ниток. Джерелом дизайну є етнічні прикраси народів світу, які завжди відрізнялися великою кількістю різноманітних символічних компонентів, призначення яких мало свій сенс [18,с.16].

Одним із найяскравіших прикладів застосування етнічних знаків і символів в українському ювелірному мистецтві є Володимир Балибердін. Він є головою секції декоративно – прикладного мистецтва Національної Спілки художників України. Творчу діяльність із розвитку традицій українського ювелірного мистецтва розпочав 1983 року. Учасник низки міжнародних виставок: 1989 року в Югославії, 1990 року в Угорщині. Твори Володимира Балибердіна зберігаються в Музеї історичних коштовностей України в Києві. Напрямком були різноманітні прикраси: кулони, сережки, підвіски, перстні, медальйони, гребінці, брошки, а також гарнітури — оздоби різного призначення, об'єднані стильовим спрямуванням. Володимир Балибердін у своїх виробах прагне поєднати сучасні техніки з використанням традиційного українського орнаменту та символіки. Його твори є прикладом використання у сучасному виробі української символіки : гребні «Ранок» (1986), «Тин» (1987), «Віконечко» (1988), гарнітур «Весілля» (1986), кулони «Птах кохання» (2000), «Дорога додому», «Зоряна ніч», гарнітур «Зоряне небо», брошка «Родовід» (2002). В цих виробах він використовує символіку сил природи – землі, води, сонця, місяця, зооморфні та антропоморфні зображення, язичницькі знаки у вигляді оберегів-прикрас (Додаток Д)

Етнічні мотиви знаходять застосування у сучасному ювелірному мистецтві в техніці бісероплетіння. Майстри інтерпретують символіку, яка сформувалась протягом століть, надають їй «нове життя». Зберігаючи народні традицій, вони надають їй змістовне наповнення своїх творів. Серед сучасників, які працюють в різних техніках бісероплетіння слід відзначити твори майстрів бісероплетіння Т.Ван Айтен, А.Перельман, А.Ветрову , М.Чулак, Б. Петричук.

2.2. Поетапність виконання творчої роботи на тему : «Етнічний креатив»

Протягом століть формувалось народне мистецтво, розмаїтне й багатогранне. Виникло воно з любові до рідного краю, всього навколишнього світу з потреби не тільки бачити і відчувати красу, а й творити її власними руками. Вишивка бісером міцно займає своє місце поряд з іншими видами декоративно-ужиткового мистецтва.

Маючи багату національно - культурну спадщину, її глибокий зміст для втілення творчого задуму було обрано найвідоміший у світі зразок ювелірного мистецтва скіфську золоту пектораль із кургану Товста Могила .

Золота пектораль — нагрудна прикраса ритуального характеру, яка має три смуги — зооморфну, рослинну й антропоморфну. Тема творчої роботи в нас сформувалась після переосмислення та аналізу можливих трансформацій середньої смуги. Середня смуга — зображення «дерева життя», перекрита золотою пластиною, на тлі якої поміщені рослинні пагони, розкидані фігурки птахів. В цьому випадку використано мотив степових рослини з усіма ознаками онтологічного умовно-монументального образного рішення. Рослини наче виростають з активного келиха і пишно розростається по боках від солярної розетки в центрі подібно меандру, який наближений до зигзагоподібних та хвилястих мотивів. Інтерпретаціями цього мотиву стали різноманітні зображення на цьому місці в'юнких рослин. Орнамент мав означати воду, життя, захист і надання життєвої сили всьому, що має рости на землі, а крім того, надійно «відокремити» людину від негативного впливу.

На «дереві життя» — птахи, квіти. Це іпостась великої Богині-Матері, синкретичний центральний образ, адаптований і кочовим, і осілим населенням цього регіону. Образ «дерева життя» — статичний. Це образ вічності, ідею якої втілює Велика Богиня.

Для втілення творчого задуму за основу було обрано середню смугу пекторалі. Вона має форму гривні з накладними пласкими елементами, які імітують рельєф з рослинним орнаментом. Основа виробу по контуру обрамлена замкненим джутом, який надає їй форму пекторалі. Накладні елементи квітів і рослин розташовані симетрично, зигзагоподібні та хвилясті мотиви посилюють динамічний характер. Центральним елементом виробу є розетка, яка складається з квіток та трилисника, від якої симетрично розходяться хвилясті мотиви. Для передачі відчуття металевого виробу, основним матеріалом для виробу служать металізірований та гальванізірований бісер кольору «золото». Для плетіння використано волосінь № 0,2мм та голки №1. Напрям укладу бісерних низок на суміжних рядках різний, внаслідок чого елемент сплетеного у такий спосіб завитка вигинається позначаючи напрям та динаміку.

Творча практична робота складається з елементу жіночого габдеробу сумки-клатчу. Це стилізований елемент українського традиційного костюму -тайстра, який дійшов до нашого часу зберігаючи свої функції. Для виготовлення виробу була застосована змішана техніка бісероплетіння. Основа гривні виготовлена зі фетру. Основа виробу обрамлена джутами з металевого бісеру. Накладні елементи прикраси розташовані симетрично, зигзагоподібні та хвилясті мотиви надають певний ритм елементів декору. Центральним елементом виробу є розетка , яка складається із стилізованих квіток та трилисника, від неї симетрично розходяться хвилясті мотиви і квітки - намистинки.

Важливим елементом опрацювання задуму була стилізація візерунка квітів та листя. За основу було взято зображення рослинних мотивів із скіфської пекторалі , які були спрощенні з урахуванням виразності бісерних технологій і узагальнення форм сучасних прикрас.

Вишивка основи виробу займає не всю площину, а утворює окремі осередки, і нашим завданням було так розташувати елементи малюнку, щоб їх зображення максимально відповідало первинному ескізу.

Для плетіння елементів основи пекторалі було використано поєднання двух основних технік бісероплетіння та вишивки бісером: низання пряме та кругове, плетення квадратного джута, розшивка по джуту, мозаїчне плетіння. Для досягнення певних виразних особливостей у різних техніках бісероплетіння використовували певні прийоми роботи. До цих прийомів входять: прийом розширення бісерного полотна, прийом плетення мозаїчних стрічок, прийом плетення мозаїчного полотна. Використання накладення окремих елементів на шкіряну основу надало композиції рельєфності і посилило оптичну гру світла та тіні. В цій техніці було використані види металізірованого та гальванізірованого бісеру під «біле золото» та «зістарене золото» для досягнення ефекту емалі. Поєднання в роботі кольорових стрічок різних відтінків металу при виконанні квітів та завитків дало змогу передати гру відтінків золота, які оптично змішуються між собою.

Останній етап роботи над декоративною прикрасою - це узагальнення. Ми підпорядковали рельєфний стрій виробу об’ємного характеру, яке запланували передати на ескізному етапі. По завершенню роботи ми упорядкували всі другорядні деталі для акцентування композиційного центру. Було втілено початковий творчий задум, знайдено колористичну гармонію та рельєфно-площинну організацію зображення.

Отже, на вибір тематики декоративного виробу нас надихнув найвідоміший у світі зразок ювелірного мистецтва золота пектораль із кургану Товста Могила, яка є національним надбанням України. Опрацювання теми творчої роботи до дослідницького проекту велося у такій послідовності:

  1. Задум теми, вибір форми виробу, апробація етнічного праобразу-скіфської пекторалі.

  2. Розробки ескізів. Композиційні пошуки.

  3. Стилістичне дослідження пекторалі.

  4. Визначення технічних засобів створення роботи.

  5. Виготовлення пробних елементів виробу.

  6. Уточнення етнографічного рішення мотивів декору.

  7. Плетіння та вишивка пекторалі.

Підсумком процесу дослідження стала творча робота як синтез всього що ми розглянули і дослідили. Для нас було дуже важливим використати можливості таких художніх матеріалів як бісер і відпрацювати техніку бісероплетіння.

Наша творча робота є синтезом отриманих знань, умінь та навичок. У процесі виконання творчої роботи ми зупинились на створенні ювелірного виробу «Етнічний креатив». Орієнтовним взірцем для інтерпретації було обрано скіфську пектораль. Реалізація творчого задуму виконана в техніці бісероплетіння. Можливості сучасних технологій бісероплетіння нами не вичерпані, тому ми плануємо продовжити творчі дослідження по темі з використання етнічних знаків та символів української народної спадщини.

ВИСНОВКИ

Наукове дослідження є поглибленим продовженням мунулорічної роботи з теми: «Використання етнічних знаків і символів у декоративно-прикладному мистецтві». Розширено науковий пошук застосування української символіки у ювелірному мистецтві у етноколекціях сучасних дизайнерів. Наші наукові інтереси відносяться до таких напрямків: відтворення технік автентичної вишивки, дослідження комплексів вбрання різних регіонів України з врахуванням епохи, соціально-майнового стану населення, статевої і вікової структури та пір року.

Проблеми етнічних мотивів символіки декоративного мистецтва досліджували майже всі автори, що вивчали декоративно-прикладне мистецтво України та його історичні коріння. Твори Є.Антоновича, Б.Рибакова, З.Васіної стали базовими під час дослідження теми дослідницького проекту. Важливе значення мали роботи В.Манько, Т.Ніколаєвої, М.Чумарної, Т.Кара-Васильєвої. О.Федорчук. Суттєвий вклад у дослідженні внесло відвідування Міжнародної виставки «Рукоділля .Бізнес&Хоббі» (Київ,2018) де презентувалися вироби сучасних майстрів бісероплетіння Т.Ван Айтен, А.Перельман, А.Ветрової.

У сучасному декоративно-прикладному мистецтві широко застосовуються етнічні мотиви, які сформувалися у процесі історичного розвитку від язичницької слов’янської доби до християнської. Сучасні майстри стилізуючи природні мотиви та народні символи упрочнюють національні штрихи вітчизняного мистецтва. На прикладі таких видів декоративного мистецтва, як вишивка і ювелірне мистецтво, ми виявили що засобами художньої виразності, які виникають в процесі стилізації форми, є - простота форм, їх узагальненість, геометричність, а також символічність зображуваних об'єктів і форм. Ми розглянули особливості технік та провідні напрямки бісероплетіння у сучасному українському декоративному мистецтві, ознайомитись з творчістю сучасних майстрів бісероплетіння стало можливим за дослідженнями науковців Л.Божко, О. Федорчук, Т.Кара-Васильєвої .

Досліджуючи застосування вишивки у сучасному одягу можна сказати, що сучасні художники-модельєри звертаються до найкращих зразків народної вишивки. Орнаменти і колористика знаходять своє відображення в оздобленні одягу. І це не тільки копіювання, повторення вже існуючого, а творче опрацювання найкращих традицій з урахуванням сучасного розвитку промисловості і розвитку техніки. Сьогодні інтерес до handmade великий, особливо це стосується аксесуарів. З розвитком технології для рукоділля стали доступні нові матеріали та способи виготовлення речей. Традиційні прикраси із тканини, бісеру, ниток доповнюються новими елементами із пластику, повсті, скляних деталей . На прикладі сучасних дизайнерів Оксани Жосан, Юлії Магдич, Володимира Балибердіна ми розглянули практичне застосування етнічних знаків і символів етноодягу, що вивели нашу країну на високий рівень у європейскому просторі моди.

Сучасне виробництво надає майстру бісероплетіння багатий асортимент бісеру, склярусу, паєток. В процесі практичних наробок визначились певні засоби плетіння: пласке, голчасте, петельне, сітчасте та інші. Інструментарій для роботи з бісером повинен відповідати певним вимогам у відповідності до техніки і технології плетіння, вишивання, ткацтва. Застосування різновидів технік і матеріалів надають широкі можливості для втілення задуму дизайнерів та майстрів .

Етнічні мотиви знаходять застосування у сучасному ювелірному мистецтві в техніці бісероплетіння. Майстри інтерпретують символіку, яка сформувалась протягом століть, надають їй «нове життя». Зберігаючи народні традицій, вони надають їй змістовне наповнення своїх творів. Серед сучасників, які працюють в різних техніках бісероплетіння слід відзначити твори майстрів бісероплетіння Т.Ван Айтен, А.Перельман, А.Ветрову.

Наша творча робота є синтезом отриманих знань, умінь та навичок. У процесі виконання творчої роботи ми зупинились на створенні ювелірного виробу «Етнічний креатив». Орієнтовним взірцем для інтерпретації було обрано скіфську пектораль. Реалізація творчого задуму виконана в техніці бісероплетіння. Можливості сучасних технологій бісероплетіння нами не вичерпані, тому ми плануємо продовжити творчі дослідження по темі з використання етнічних знаків та символів української народної спадщини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Артамонова Е. Бисер. — М.:Ексмо, 2000. – 224с.

2. Бисер.500 лучших мирових изделий . Книга 2.\ Пер. с англ. – М.: Мартин, 2008. – 228с.

3. Божко Л. Изделия из бисера. – М.: Мартин, 2007. – 216с.

4. Васіна З.О. Український літопис вбрання. – Т.І. – К. : Мистецтво, 2003.- 162с .

5. Вірко О. В. Ікони з бісеру. – Донецьк.: СКІФ, 2008. - 64 с.

6.Врочинська Г.Українські народні жіночі прикраси ХІХ – початку ХХ століть. – К.: Родовід, 2007. 108 с.

7. Доуэлп К.Б. Цветы из бисера: композиции для интерьера, одежды ,причёски\ Пер. с англ.- М.: Ниола-Пресс,2008.- 128с.

8. Етнічний стиль в одязі [Електронний ресурс] http://poradum.com/moda-i-stil/etnichnij-stil-v-odyazi- etnichnij-stil-v-odyazi-foto.html

9. Інтернет-проект мастрів народної творчості « Рукотвори » рубрика « Творці з бісеру»  [Електронний ресурс] http://rukotvory.com.ua/maystry/type/tvorci-z-biseru/

10.Кара-Васильєва Т. В. Історія декоративного мистецтва України. У 5- ти т.: Мистецтво ХIХ століття / Т.3. Кара-Васильєва. – К.: Бізнес поліграф, 2009. – 516 с.

11. Кара-Васильєва, Т.В.   Декоративне мистецтво України ХХ століття : У пошуках "великого стилю" / Т.В. Кара-Васильєва, З.А. Чегусова.- К.: Либідь, 2005.- 280с.

12. Корнійчук М. О. Основні види рукоділля: теорія та практика застосування. – К.: Наука і освіта, 2007. – 98 с.

13. Найден О. Українське народне мистецтво ХХ ст. // Народне мистецтво. – 2002. — № 1-2. – С. 12-13

14. Ніколаєва Т.О. Український костюм. Надія на ренесанс.— К: Дніпро, 2005.320 с.

15.Пасічник Л.В. Ювелірне мистецтво України ХХ – початке ХХІ століття(історія,стилістика,персоналії ) [Електронний ресурс] http://www.etnolog.org.ua/doc/specrada/pasichnyk_ref.pdf

16. Репортаж з XIV Міжнародної виставки «Золоті руки майстрів» Режим доступу: http://www.biserknitting.com/

17. Роготченко О. Ювелір Експо Україна 2002 // АНТ: Археологія, мистецтво, культура. — 2003. — № 7/9. — С. 55–56.

18. Роготченко А. Кузнечный мастер-класс в Киеве // Мир металла. — 2003. — № 17. — С. 16–17

19. Косміна, О. Ю. Традиційне вбрання українців .- К.: Балтія – Друк, 2009. — 160 с.

20. Скржинская М. В. Скифия глазами эллинов. — СПб.: Алетейя, 2001. — 304 с.

21. Мельничук Ю. Символи та знакові системи орнаментів [Електронний ресурс] : http://svitoladua.blogspot.ru/2014/05/blog-post_14.html

22. Федорчук О.С. Українські народні прикраси з бісеру.— Львів.: Свічадо, 2007. – 120с.

23. Федорчук О.С. Типологія українських народних прикрас із бісеру.-Львів.:Свічодо, 2003. – 719с.

24. Хоменко Н.М. Вплив ужиткового мистецтва півдня України на творчі процеси [Електронний ресурс]:

http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/Vknukim_myst/2011_24/28.pdf

25. Ювелірне мистецтво України. Альбом / Упор. Л.Крушельницька. – К.: Бліц-Принт, 2002. – 192 с.

ДОДАТКИ

Додаток А

Колекція трикотажних виробів з етнопринтами

Українські намиста та вінки від Ольги Троян, дизайнерки центру«Оріана»

Додаток Б

Обласна акція "Одягнемо свій край у вишиванку"

Додаток В

Етнічна інсталяція «Дерево життя» майстрині Валентини Роєнко

Додаток Г

Національний костюм «Дерево життя» на Міс Всесвіт від студії SVITLO

Додаток Д

Гребінь "Тин". 1986.

Бивень мамонта, різьблення

Брошка «Родовід» (2002)

Срібло, різьблення по мушлі

Додаток Е

Автор виробу Матлашевська Анастасія

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!