Актуальність. У сучасних умовах розвитку українського суспільства суттєво зросли вимоги до становлення творчої, самостійної особистості, здатної здійснювати власні вибори, приймати відповідальні рішення, відстояти свою позицію під зовнішнім тиском. У нормативних документах, зокрема Базовому компоненті дошкільної освіти України розвиток активної особистості визначено як пріоритетний.
Інтенсивний розвиток сучасної дошкільної освіти України, складність завдань, що постають перед освітянами, відповідальними за повноцінний розвиток дитини раннього віку, її гармонійне входження у широкий, швидкоплинний і суперечливий світ, вимагають особливої уваги до її особистісного зростання, реалізації потенційних можливостей. У цьому контексті актуалізується проблема виховання базових якостей особистості дитини раннього віку як показників її прогресивного розвитку. Це стосується, зокрема, самостійності як стрижневої якості.
Цю проблему розробляли такі провідні фахівці, як Є.Голант, Б.Єсипов, Ю.Дмитрієва, М.Данилов, М.Левітов, Г.Люблінська, І.Молнар, Ю.Самарін, В.Селіванов, С.Рубінштейн на інші.
На думку С.Теплюк, витоки самостійності зароджуються у ранньому дитинстві, на межі першого і другого років життя дитини. Саме у ранньому дитинстві починається розвиток самостійних дій та умінь, які поступово ускладнюються у предметно - маніпулятивній діяльності та грі. З допомогою дорослого самостійні уміння закріплюються, проявляються у різних видах діяльності, поступово набуваючи статусу властивості особистості.
Як вказує В.Іванов, самостійність не може бути абсолютною, оскільки жити у суспільстві і бути повністю вільним від нього неможливо. Автор оперує поняттям «достатній рівень самостійності», розглядаючи його у нерозривному зв’язку із самодіяльністю та самоуправлінням.
В.Іванов виділяє такі компоненти достатньої самостійності:
- вміння приймати критику;
- необхідність та обов’язковість відповідальності за свої дії;
- адекватність самооцінки;
- здатність здійснювати власні вибори;
- внутрішня і зовнішня дисципліна.
Т.Маркова констатує, що самостійність дозволяє встановлювати гуманні взаємини з оточуючими людьми, засновані на взаємній повазі та взаємодопомозі. На думку автора, без самостійності кожного неможливе сумісне життя, побут, праця, відносини людей. Вона зазначає: у різних умовах життя людина повинна вміти самостійно осмислювати ситуацію, виробляти адекватні дії та приймати компетентні рішення.
М.Монтессорі визначала самостійність як природну якість людини. На думку автора, природа уможливила розвиток усіх необхідних людині умінь, знань, здібностей. Як зазначає М.Монтессорі, усі кроки розвитку дитини – від набутої умілості у рухах, уміння перевертатися, сидіти, повзати, ходити до соціально-комунікативних умінь – є рухом до незалежності зростаючої особистості від дорослого.
Досліджуючи самостійність, ми виходимо з визначення О.Кононко, згідно з яким вона є, з одного боку, інтегральною формою активності дитини, з іншого – базовою якістю особистості, з третього - загальним умінням, складовими якого є часткові уміння, зокрема такі [2]:
відповідально самовизначатися, приймати самостійні рішення, здійснювати власні вибори;
діяти незалежно від зовнішньої допомоги, звертатися за нею лише у разі об’єктивної необхідності, раціонально її використовувати;
виявляти творчу ініціативу, креативність;
поєднувати критичність з самокритичністю.
Означені вище уміння О.Кононко визначає в якості критеріїв оцінки типів самостійності дітей старшого дошкільного віку. З огляду на те, що ми досліджуємо самостійність дитини двох-трьох років, коли вказана базова якість особистості лише починає розвиватися, вважаємо за доцільне фіксувати доступні віку форми незалежності, цілеспрямованості та творчої ініціативи дітей раннього віку.
Згідно О. Леонтьєва, центральне значення для загального розвитку дитини раннього віку взагалі, розвитку предметної діяльності зокрема має поява в неї здатності узагальнювати рішення ряду схожих задач. Що призводить до виділення прийому. П.Гальперін підкреслює, що предмети виступають для маленької дитини не як природні об’єкти природи, вона оволодіває знаряддями, які відповідають певному призначенню у суспільстві. Так поступово дворічна дитина оволодіває значеннями предметів.
Отже, головним у розвитку дитини на етапі раннього віку є те, що усі новоутворення пов’язані з основним видом діяльності – предметною. Завдяки відділенню дії від предмету відбувається порівняння своєї дії з дією дорослого. Як тільки дитина раннього віку бачить себе в іншій людині, вона починає відкривати себе саму, з’являється феномен «Я сам». Його виникнення призводить до повного розпаду попередньої соціальної ситуації і проявляється у кризі трьох років
Л.Галігузова, Г.Годіна, С.Новосьолова зауважують: у трирічному віці малюк вже багато чого може зробити сам (дістати те, що йому потрібно, зайнятися чимось на свій розсуд). Віднині він сам прагне почуватися дорослим, діяти, як мама і тато. Це не завжди йому вдається, з огляду на обмежені можливості, тому він виявляє незадоволення, відмовляється покорятися вимогам, наполягає на своєму, навіть недоречному у даний момент часу. Вказані фахівці вказують на значущість терпіння батьків, надання ними більше можливостей для прояву самостійності дитини у доступних їй межах і сферах життя. Вони зазначають: тепер, коли дитина сприймає себе як особистість, коли її наміри стають свідомим, її вже не можна просто відволікти від небажаного, переключити на інше. Батькам все важче стає управляти поведінкою трирічного малюка. Їм належить зрозуміти: тепер не можна просто нав’язати дитині свою волю.
Дослідники радять батькам заохочувати бажання маленької дитини самостійно приймати певні рішення, надають можливість самостійно прийняти конкретне рішення, з двох альтернатив обрати якусь одну, надати перевагу тому чи іншому заняттю – малювати, грати, мандрувати, йти в магазин з мамою. На думку дослідників, завдяки цьому дитина раннього віку поводиться більш відповідально.
Згідно даних фахівців з проблеми сімейного виховання, не можна ігнорувати вплив на самостійність дитини будь-якого віку, а особливо раннього, складу сім’ї та характеру виховання. Сьогодні в Україні збільшилася кількість неповних та багатодітних сімей. У деяких сім’ях з’явилися гувернантки. Більшість батьків зайняті пошуком джерел фінансового забезпечення родини. За цих різноманітних умов життя в дітей формуються різні уявлення про життєві пріоритети, необхідні для успішної діяльності уміння, важливість самостійності як базової якості особистості.
Типовими помилками, яких припускаються батьків, які мають дітей двох або трьох років, є такі:
поспішаючи, батьки самі вдягають дитину, прибирають за неї іграшки замість того, щоб надати їй можливість зробити це власноруч;
мати, няня часто відмовляють дитині, коли вона просить щось зробити без їхньої допомоги, самостійно;
дорослі забороняють малюкові копіювати їхні дії (прибирати, користуватися ганчіркою мити посуд), вдаючись до окриків: «не чіпай!», «забруднишся», «розіб’єш».
Відсутність самостійності – це проблема великих міст: малюків рідко залишають одних вдома, вони не мають певних доручень в сім’ї, їх майже ніколи не залучають до господарсько-побутової праці, дорослі за них вирішують, коли і чим займатися Внаслідок цього у дітей не формується звичка розраховувати на самих себе, довіряти своїм можливостям, діяти на власний розсуд, робити самостійні вибори.
Досліджуючи особливості впливу на самостійність дитини сім’ї та дошкільного закладу, О.Кононко правомірно зазначає: першою, провідною умовою розвитку самостійності дитини є правильний розподіл функцій між дорослим та дитиною у процесі виховання. Фахівець підкреслює, що підвищенню активності малюка сприяє його оснащення відповідними засобами діяльності, організація пошукової діяльності методом спроб і помилок, відповідної мотивації самостійної діяльності – обов’язковості доведення розпочатого до кінця, соціального схвалення, мотивації досягнення. Регламентація допомоги батьків передбачає градуювання відповідно до її доцільності – об’єктивною складністю, суб’єктивною трудністю завдання та адекватністю потребі дитини у керівництві, допомозі або самостійності.
Встановлено, що під самостійністю фахівці у своїй більшості розуміють властивість особистості, яка передбачає, по-перше, незалежність, здатність самостійно, без підказки ззовні приймати та реалізовувати важливі рішення; по-друге, відповідальність, готовність відповідати за наслідки своїх вчинків; по-третє, упевненість у тому, що така поведінка правильна, можлива й соціально схвалювана.
Вітчизняні та зарубіжні психологи та педагоги зазначають, що самостійність є результатом значної внутрішньої роботи людини, її здатності ставити перед собою не лише окремі цілі, завдання, але й визначати напрям своєї діяльності; що самостійність - це інтегральне вираженням емоцій, інтелекту і волі особистості; що діяльність можна вважати самостійною, якщо дитина оволодіває нею у повному обсязі, тобто стає її носієм.
Таким чином, переважна більшість дослідників вважають, що самостійність є однією з провідних якостей особистості, яка знаходить своє вираження в уміннях визначити мету, наполегливо домагатися її досягнення, спиратися на власні сили, виявляти відповідальність, діяти свідомо та ініціативно не лише у знайомій ситуації, але й в умовах, які вимагають нестандартних рішень.
Аналіз наукових джерел дозволив визначити особливості розвитку у ранньому дитинстві предметної дії. Характеризуються два основні напрями її розвитку: по-перше, розвиток дії від спільного з дорослим до самостійного виконання; по-друге – це розвиток засобів і способів орієнтації самої дитини в умовах здійснення предметної дії.
Дослідниками встановлено важливу роль сім’ї і дошкільного закладу у розвитку самостійності дітей раннього віку у предметній діяльності. Встановлено, що не лише характер допомоги, але і форма ставлення батьків і педагогів призводить до формування самостійної або залежної поведінки дитини. Характер її активності залежать від індивідуальної історії розвитку зростаючої особистості, змісту і форм звичних для батьків та вихователів дошкільного закладу взаємин з нею, міри допомоги та самостійності, які забезпечуються дорослими на кожному етапі її розвитку .
Список літератури:
1. Базовий компонент дошкільної освіти. - К.: Ред. журн. „Дошкільне виховання”, 1999. - 62 с.
2. Закон України про охорону дитинства. - К., 2001.
3. Закон України „Про дошкільну освіту” // Дошкільне виховання - К., 2000. - № 9.
4. «Зернятко»: Програма розвитку і виховання дитини раннього віку. - К, 2004.
5. Кононко О. Л. Особистісне зростання у ранньому віці : суть та умови сприяння / О.Л. Кононко // Дошкільне виховання. – 2006 . - № 10. – С. 3-7.
6 . Кононко О. Л. Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному дитинстві) : навч. посіб. для вищ. навч. закладів / О.Л. Кононко .- К.: Освіта, 1998.
7. Крехова Л. А. „Особливості проявів самостійності дошкільників” // Інститут проблем виховання: Збірник наукових праць. - К., 2005. - Вип. 8, кн. I.
8. Методичні рекомендації до програми розвитку та виховання дитини раннього віку «Зернятко». - К., 2004.
9. Удіна О. М Проблема вихованя самостійності дітей дошкільного віку: теоретичний аспект // Інститут проблем виховання: Збірник наукових праць. - Вип. 6, кн. I. - К., 2004.
