До ЗНО з ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ залишилося:
0
5
міс.
1
5
дн.
2
1
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!

Розробки уроків для учнів 10-11 класів «Основи медичних знань і допомоги»

Опис документу:
Щоб урятувати життя потерпілого, йому треба, не гаючи й хвилини, надати першу допомогу. Першу медичну допомогу потребують особи, з якими трапився нещасний випадок або в яких раптово виникло важке захворювання, що загрожує життю.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Гімназія №179 міста Києва

ЗАХИСТ ВІТЧИЗНИ

«Основи медичних знань»

Розробки уроків для учнів 10-11 класів

«Основи медичних знань і допомоги»

  1. Тема: Застосування заходів і засобів з надання першої допомоги у надзвичайних ситуаціях.

  2. Тема: Перша допомога при кровотечах.

  3. Тема: Перша допомога при зупинці дихання.

Вчитель основ медичних знань

Думанська Ірина Іванівна

2018 р.

Тема уроку: Застосування заходів і засобів з надання першої допомоги у надзвичайних ситуаціях.

Мета : узагальнити знання учнів із застосування заходів медичного захисту;

з’ясувати порядок огляду потерпілого та надання йому першої медичної допомоги.

Тип уроку: урок засвоєнна нового матеріалу.

Хід уроку

І. Організація класу.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

ІІІ Вивчення нового матеріалу.

  1. Загальні поняття про першу медичну допомогу

Невідкладна медична допомога може бути різною; у залежності від того, хто її надає, розрізняють:

першу медичну некваліфіковану допомогу, яка здійснюється немедичним працівником, який часто не має необхідних засобів та медикаментів;

першу медичну кваліфіковану (долікарську) допомогу, яка здійснюється медичним працівником, який пройшов спеціальну підготовку з надання першої допомоги (фельдшер, медична сестра, лаборант, зубний технік і т.д.);

першу лікарську медичну допомогу, яка здійснюється лікарем, який має у своєму розпорядженні необхідні інструменти, апарати, медикаменти, кров та кровозамінники та інше).

Першу медичну допомогу потребують особи, з якими трапився нещасний випадок або в яких раптово виникло важке захворювання, що загрожує життю.

Нещасним випадком називається ушкодження органів людини або порушення їхньої функції при раптовому впливі навколишнього середовища. Нещасні випадки часто трапляються в умовах, коли немає можливості швидко повідомити про них на станцію швидкої медичної допомоги. У таких обставинах надзвичайно важливого значення набуває перша невідкладна медична допомога, яка повинна бути надана на місці пригоди до прибуття лікаря або доставки постраждалого до лікувального закладу. При нещасних випадках постраждалі, їхні родичі, сусіди або випадкові свідки нерідко звертаються за допомогою у найближчі медичні заклади (аптека, зубопротезна майстерня, лабораторія, санітарно-епідеміологічна станція (СЕС), дитячий садочок, тощо). Медичні працівники цих закладів повинні негайно прийти на допомогу.

  1. Основні групи заходів

Перша медична (долікарська) допомога включає такі три групи заходів:

негайне припинення впливу зовнішніх ушкоджуючих факторів (електричний струм, висока або низька температура, здавлення вагою) та видалення постраждалого з несприятливих умов, в які він потрапив (витягання з води, з палаючого приміщення, приміщення, де накопичились отруйні гази, тощо).

Надання першої медичної допомоги постраждалому у залежності від характеру та виду травми, нещасного випадку або раптового захворювання (зупинка кровотечі, накладання пов'язки на рану, штучне дихання, масаж серця, введення протиотрути та ін.);

організація негайної доставки (транспортування) хворого або постраждалого у лікувальний заклад.

Заходи першої групи скоріше є першою допомогою взагалі, а не медичною допомогою. Її часто надають як взаємо- та самодопомогу, тому що усі розуміють: якщо не витягнути потопаючого з води, не витягнути постраждалого з палаючого приміщення, не звільнити людину з-під завалів, то він загине. Слід підкреслити: чим довший вказаний вплив, тим більш глибоким та важким буде ушкодження. Тому першу допомогу слід починати саме з цих заходів.

Друга група заходів складає вже медичну допомогу. Надати її можуть медичні працівники або особи, що вивчили основні ознаки ушкоджень та спеціальні заходи першої допомоги.

Велике значення у комплексі заходів першої невідкладної медичної допомоги має найшвидша доставка постраждалого у лікувальний заклад. Транспортувати хворого або постраждалого слід не тільки швидко, але й правильно, тобто у положенні, найбільш безпечному для хворого згідно з характером захворювання або видом травми, наприклад, у положенні на боці - у непритомному стані або при можливому блюванні, при зламаних кістках після створення нерухомості ушкодженому органу і т.д. Найкраще для перевезення постраждалого користуватися спеціалізованим транспортом (санітарна автомашина, санітарний літак). За його відсутності транспортування повинне бути здійснене за допомогою будь-яких доступних у конкретних обставинах засобів пересування. У найбільш несприятливих умовах доставка проводиться шляхом перенесення постраждалого на руках, на спеціальних або імпровізованих ношах, брезенті і т.п. Транспортування може тривати від декількох хвилин до декількох годин. Медичний працівник повинен забезпечити правильне перенесення хворого, перекладання його з одного транспортного засобу до іншого, надавати медичну допомогу дорогою до закладу та проводити заходи з попередження ускладнень, які можуть розвинутись при блюванні, порушенні транспортної іммобілізації, переохолодженні, трясці та з інших причин.

  1. Значення першої медичної допомоги

Значення першої медичної допомоги важко переоцінити. Своєчасне надання та правильне проведення медичної допомоги не тільки рятує життя постраждалому, але й забезпечує подальше успішне лікування хвороби або ушкодження, попереджує розвиток тяжких ускладнень (шок, нагноєння рани, загальне зараження крові), зменшує втрату працездатності. Будь-який медичний працівник зобов'язаний за першим викликом прийти на допомогу постраждалому на вулиці, у дорозі, громадських місцях, на дому та вміти правильно надати першу медичну допомогу при нещасних випадках та раптових захворюваннях. Медичні працівники, які порушили професійні обов'язки, несуть встановлену законом дисциплінарну відповідальність, якщо ці порушення не призводять до кримінальної відповідальності.

  1. Станції швидкої медичної допомоги

Для надання першої медичної допомоги створюються спеціальні медичні заклади - станції швидкої допомоги та пункти невідкладної допомоги (травматологічні, стоматологічні та ін.) Робота станції швидкої допомоги складна та багатогранна. На неї покладено обов'язок надавати першу медичну допомогу при травмах та раптових захворюваннях, доставляти хворих, що потребують невідкладної допомоги, у лікарню, породіль - у пологові будинки. Машини швидкої допомоги зобов'язані безвідмовно виїзджати на будь-який виклик. Лікар або фельдшер швидкої допомоги, що прибув на місце пригоди, надає першу медичну допомогу та забезпечує кваліфіковане транспортування постраждалого або хворого у стаціонар.

  1. Загальні принципи надання першої допомоги постраждалому від нещасного випадку.

При наданні першої допомоги слід дотримуватися наступних принципів:

Усі дії людини, що надає допомогу повинні бути доцільними, обміркованими, рішучими, швидкими та зосередженими.

Перш за все потрібно оцінити обставини та здійснити заходи з усунення дії ушкоджуючих факторів (витягти з води, палаючого приміщення, або приміщення, де скопичилися гази, погасити палаючий одяг і т.д.).

Швидко та правильно оцінити стан постраждалого. Сприятиме цьому прояснення обставин, в яких відбулося травмування або виникло раптове захворювання, часу та місця виникнення ушкодження. Це особливо важливо, якщо постраждалий непритомний. При огляді його встановлюють, живий він чи мертвий, визначають вид та тяжкість травми, наявність кровотечі.

На підставі огляду постраждалого визначають спосіб та послідовність надання першої допомоги.

З’ясовують, які засоби необхідні для надання допомоги, виходячи з конкретних умов, обставин і можливостей, та забезпечують ними.

Надають першу допомогу та готують постраждалого до транспортування.

Організують транспортування постраждалого у лікувальний заклад.

Доглядають за постраждалим або хворим до відправлення у лікувальний заклад.

Перша допомога у максимально доступному обсязі повинна надаватися не тільки на місці пригоди, але й дорогою до лікувального закладу.

Виявлення ознак життя та смерті

Непритомність

При тяжкій травмі, ураженні електричним струмом, утопленні, ядусі, отруєнні, ряді захворювань людина може знепритомніти (стан, коли постраждалий лежить нерухомо, не відповідає на запитання, не реагує на зовнішні подразники). Непритомність виникає через порушення діяльності головного мозку.

Порушення діяльності головного мозку можливе при:

  • прямому ушкодженні мозку (забиття, струс, розміжчення мозку, крововилив у мозок, електротравма), отруєнні, у тому числі алкоголем, та ін.;

  • порушенні кровопостачання мозку (крововтрата, непритомність, зупинка серця або тяжке порушення його діяльності);

  • припиненні постачання кисню до організму (ядуха, втоплення, здавлювання грудної клітки вагою);

неспроможності крові збагачуватися киснем (отруєння, порушення обміну речовин, наприклад при діабеті, лихоманці);

  • переохолодженні або перегріванні (охолодження, тепловий удар, гіпертермія при ряді захворювань).

Ознаки життя

Людина, що надає допомогу, повинна чітко відрізняти непритомність від смерті. При виявленні мінімальних ознак життя необхідно негайно розпочати оживляння та надання першої допомоги.

Ознаками життя є:

  • наявність серцебиття. Серцебиття визначають рукою або вухом на грудній клітці у ділянці лівого соска.

наявність пульсу на артеріях. Пульс визначають на шиї (сонна артерія), у ділянці променевозап’ясткового суглоба (променева артерія), паху (стегнова артерія);

  • наявність дихання. Дихання визначають за рухами грудної клітки та живота, зволоженням дзеркала, яке прикладають до носа та рота постраждалого, рухами шматочка вати або бинта, які підносять до носових отворів;

  • наявність реакції зіниць на світло. Якщо освітити око пучком світла (наприклад, ліхтариком), то спостерігається звуження зіниць - позитивна реакція зіниці. При денному освітленні цю реакцію можна перевірити так: на деякий час закривають око рукою, потім швидко відводять руку убік, при цьому буде помітно звуження зіниці.

Наявність ознак життя сигналізує про необхідність негайного проведення заходів з оживлення. Слід пам'ятати, що відсутність серцебиття, пульсу, дихання та реакції зіниць на світло не є свідченням того, що постраждалий помер. Такий комплекс симптомів може спостерігатися й при клінічній смерті, при якій необхідно надати постраждалому допомогу у повному обсязі.

Ознаки смерті

Надання допомоги не має сенсу при очевидних ознаках смерті:

  • помутніння та висихання рогівки ока;

  • наявність симптому "котяче око" - при стисканні ока зіниця деформується та нагадує котяче око;

охолодження тіла та поява трупних плям. Ці синьо-фіолетові плями виступають на шкірі. При положенні трупа на спині вони з'являються у ділянці лопаток, попереку, сідниць, а при положенні на животі - на чолі, шиї, грудях, животі;

трупне окоченіння. Ця беззаперечна ознака смерті виникає через 2-4 години після смерті.

Підготовка до транспортування

У випадку западання язика необхідно запрокинути голову назад та підняти підборіддя, щоб звільнити дихальні шляхи, піднявши язик).

Оцінивши стан постраждалого (хворого), розпочинають надання першої допомоги, характер якої залежить від характеру травмування, ступеню пошкодження та стан постраждалого.

При наданні першої допомоги важливо не тільки знати її методи, але й вміти поводитися правильно із постраждалим, щоб не спричинити йому додаткового травмування.

Для зупинки кровотечі, накладання пов’язки на рану, закриття опікової поверхні при термічних опіках та обробки шкіри при хімічних опіках та ін. виникає необхідність зняти з постраждалого одяг.

Необхідно вміти правильно зняти одяг з постраждалого. При пошкодженні верхніх кінцівок одяг знімають спочатку зі здорової руки. Потім, притримуючи пошкоджену руку, обережно стягуючи рукав, знімають з неї одяг. Якщо постраждалий лежить на спині та посадити його неможливо, то одяг з верхньої половини тулуба та рук знімають у такій послідовності:

Обережно витягають задню частину сорочки (сукня, пальто та ін.) до шиї та через голову переводять на груди, потім витягують із рукава здорову руку.

У останню чергу вивільняють ушкоджену руку, стягуючи (не вивертаючи) з одягу за рукав.

З нижньої частини тіла одяг знімають у аналогічній послідовності.

При сильних кровотечах та тяжких опіках одяг не знімають, а розрізають.

Необхідно знати, що при пораненнях, переломах, опіках усі різкі рухи, переміщення, перевертання постраждалого, особливо за зламані або вивихнуті кінцівки, різко посилюють біль, що може значно погіршити стан, викликати шок, зупинку серця, дихання. Тому піднімати ушкоджену кінцівку або постраждалого слід обережно, підтримуючи знизу ушкоджені частини тіла.

Іммобілізація

Найчастішим та основним прийомом першої медичної допомоги є іммобілізація - створення нерухомості ушкодженої частини тіла. Іммобілізація заспокоює біль та є протишоковим засобом, особливо при переломах кісток та суглобів, попереджує зміщення країв рани та слугує захисним засобом від проникнення інфекції до рани. Іммобілізація втримує уламки кісток у стиканні одне з одним, що значно полегшує подальше хірургічне лікування. Найскорішому заживленню перелому сприяє правильна іммобілізація на період транспортування постраждалого у стаціонар.

Іммобілізація зменшує небезпеку розвитку ускладнень - ушкодження гострими уламками кісток, кровеносних судин, нервів, м’язів.

Транспортні шини

Увага! Швидка викликається в останню чергу! Іммобілізація проводиться з використанням спеціальних предметів, які називаються шинами, що закріплюються до ушкодженої ділянки тіла бинтами, ременями, лямками та ін.

Існують різноманітні шини фабричного виготовлення: дерев’яні, дротяні, сітчасті, пластмасові. У останній час почали застосовувати пневматичні шини, які виготовляють з гуми та пластмаси. Усі машини швидкої допомоги оснащені стандартними транспортними шинами. Вони повинні бути і в наборах першої допомоги у медпунктах, амбулаторіях, аптеках.

При відсутності стандартних шин іммобілізацію слід проводити за допомогою імпровізованих шин, виготовлених з підручного твердого матеріалу: дошки, лижі, палиці, рушниці, парасольки, тощо.

При переламаному стегні кращою транспортною шиною є шина Дітеріхса, яка добре іммобілізує гомілковий, колінний та тазостегновий суглоби. Шина складається з двох дерев’яних шин, довжину яких можна легко змінити, та дерев’яної підошви із закруткою. Цю шину накладають зверху одягу та прибинтовують дерев’яну підошву до хворої ноги (взуття не знімають). Відповідно до росту постраждалого підганяють довжину шини: зовнішня частина шини (довша) повинна упиратися у пахву, а інший кінець повинен виходити на 12-15 см за підошву; внутрішня частина шини (коротка) милицею повинна упиратися у промежину та також виходити за підошву на 12-15 см. Бокові шини проводять спочатку через петлі дерев’яної підошви, потім встановлюють у пахву та пахову ділянку. За дерев’яною підошвою половинки шини з’єднують шарнірною дощечкою. Усю шину фіксують до грудей, живота, стегна та гомілки лямками, турами бинта та ін. Від дерев’яної підошви до з’єднувальної планки милиць проводять міцний подвійний шнур, закручуючи який, створюють деяке витягнення кінцівки.

З інших готових транспортних шин найбільш розповсюджена дротяна драбинчаста шина Крамера. Довжина шини 1 м, ширина 10-15 см. Шині може бути надана будь-яка форма; якщо потрібно шина більшої довжини, скріплюють 2-3 шини. Для іммобілізації передпліччя, кисті, стопи застосовують сітчасту шину, зроблену з м’якого тонкого дроту, що дозволяє надавати їй будь-яку форму. Сітчасту шину часто використовують як додаткову до інших шин. Окрім цих шин, існують набори готових пластмасових, фанерних та картонних шин, лубків. Вони менш зручні ніж дротяні, але також можуть застосовуватися при іммобілізації передпліччя та кисті. Для попередження травмування тканин іммобілізованих частин тіла дротяні шини перед їхнім фіксуванням бажано зсередини викласти ватою.

Особливо зручні пневматичні шини, що являють собою двостінну камеру. Внутрішня стінка гумова, легко приймає форму кінцівок, а зовнішня - з твердих пластмас. Після накачування повітря кінцівка надійно іммобілізується.

Транспортування постраждалих

Найважливішим завданням першої допомоги є організація швидкого та правильного транспортування (доставки) хворого або постраждалого у лікувальний заклад. Транспортування повинне бути швидким, безпечним, щадним. Завдання болю під час транспортування сприяє розвиненню ускладнень: порушенню діяльності серця, легенів, шоку. Вибір способу транспортування залежить від стану постраждалого, характеру травми або захворювання та можливостей тих, хто надає першу допомогу.

Швидка медична допомога

У містах та крупних населених пунктах транспортування постраждалого у лікувальний заклад краще проводити через станцію швидкої допомоги, яка за першим сигналом (виклик телефоном, через посильного, міліцейський пост та ін.) висилає на місце пригоди спеціально оснащену санітарну машину. Це, як правило, легковий автомобіль або мікроавтобус, в якому є місця для сидіння та місце для ношів. Ноші легко висуваються через люк у задній частині кузова. Їх встановлюють на висувну каретку з роликами, що забезпечують легке ковзання її за напрямними рейками, та спеціальними ресорами для зменшення тряски.

Ноші (носилки)

При відсутності якого-небудь транспорту слід нести постраждалого до лікарського закладу у ношах, імпровізованих носилках, за допомогою лямки або на руках. Медичні ноші забезпечують найспокійніше положення постраждалому, полегшують завантаження у транспорт, вивантаження та перекладання на ліжко, візки-каталки або операційний стіл. Переносити на ношах можуть 2-4 людини.

Положення хворого на ношах визначається характером ушкодження або захворювання. Перш ніж вкласти хворого, слід за допомогою подушки, ковдри, одягу тощо, надати поверхні ношів форму, необхідну для створення хворому зручного для транспортування положення. Вкладання на ноші здійснюють наступним чином. Ноші встановлюють поруч з постраждалим збоку пошкодження (при травмуванні хребта з будь-якого боку). Дві-три людини зі здорового боку стають на коліно, обережно підкладають руки під постраждалого та одночасно піднімають його. У цей час третя або четверта людина кладе підготовлені ноші під постраждалого, а ті, хто піднімає, обережно вкладають його на ноші, усю увагу надаючи ушкодженій частині тіла. У траншеї, вузькому проході ноші під постраждалого можна підкласти з боку голови або ніг. При транспортуванні у холодну пору року хворого необхідно тепло вкрити.

Перенесення на ношах повинна здійснюватися за умови виконання декількох правил. При русі рівною поверхнею хворих слід нести ногами вперед. Якщо хворий знаходиться у дуже тяжкому стані (непритомність, велика крововтрата і т.д.), то його потрібно нести вперед головою. Це необхідно для того, щоби людина, що йде ззаду, мала змогу бачити обличчя постраждалого, помітити погіршення стану та, припинивши транспортування, надати допомогу. Носильники не повинні йти в ногу; пересуватися потрібно неквапливо, короткими кроками, при можливості уникати нерівних поверхонь. Вищий носильник повинен нести нижній кінець ношів.

При підйомі угору, сходами, хворого потрібно нести головою уперед, а при спуску - головою назад. Хворих з переламаними кістками нижніх кінцівок при підйомі краще нести вперед ногами, а при спуску - навпаки. Під час спуску та підйому ноші повинні бути завжди у горизонтальному положенні. Це легко досягається такими простими прийомами: при підйомі людина, що йде позаду, піднімає ноші до рівня своїх плечей, а при спуску це повинна зробити людина, що йде попереду.

При відсутності спеціальних ношів їх можна виготовити з підручних засобів (жердини, дошки, пальта, ковдри, мішка тощо). Такі імпровізовані ноші обов’язково повинні бути міцними, спроможними втримати вагу тіла. При перенесенні на жорстких імпровізованих ношах під хворого необхідно підкласти щось м’яке (сіно, одяг, трава і т.п.). Носилкову лямку можна зробити з 2-3 ременів, шматка брезента, простирадла, рушників, товстої мотузки та ін.

Носилкові лямки

Перенесення хворих на великі відстані значно полегшується застосуванням лямок, які зменшують навантаження на кисті рук. Носилкова лямка - це брезентовий ремінь довжиною 3,5 м, завширшки 6,5 см, який має на одному кінці міцну металеву пряжку для з’єднання з іншим кінцем. Для перенесення ношів з лямки роблять петлю у вигляді вісімки та підганяють її під зріст носильника. Довжина петлі повинна дорівнювати відстані витягнутих у боки рук. Петлю надягають на плечі так, щоби її перехрест був на спині, а петлі, що звисають з боків, - на рівні кистей, опущених рук. У ці петлі просовують ручки ношів. Носильник, що йде попереду, береться за ручки ношів попереду лямки, а що йде позаду - позаду лямок.

Перенесення на руках

Першу допомогу доводиться надавати і в таких умовах, коли немає будь-яких підручних засобів або немає часу для виготовлення імпровізованих ношів. У цих випадках хворого необхідно перенести на руках. Одна людина може нести хворого на руках, на спині, на плечі. Перенесення способом "на руках попереду" та "на плечі" застосовують у випадках, якщо постраждалий дуже слабкий або непритомний. Якщо хворий у змозі триматися, то зручніше переносити його на спині. Ці способи потребують фізичної сили та застосовуються при перенесенні на невеликі відстані. На руках значно легше переносити двом носильникам. Постраждалого, що знаходиться у непритомному стані, найзручніше переносити способом "один за одним". Якщо хворий притомний та може самостійно триматися, то легше переносити його на "замці" з 3 або 4 рук. Значно полегшує перенесення на руках носилкова лямка.

У ряді випадків хворий може подолати коротку відстань самотужки зі сторонньою допомогою. Супроводжуючий закидує собі на шию руку постраждалого та притримує його однією рукою, а іншою обхоплює хворого за поперек та груди. При пересуванні постраждалий вільною рукою може спиратися на палицю.

При неможливості самостійного пересування постраждалого та відсутності помічників можливе транспортування волоком на брезенті та плащ-палатці.

Положення постраждалого (хворого) при транспортуванні

Для попередження ускладнень під час транспортування постраждалого слід перевозити у певному положенні відповідно до виду травми. Дуже часто правильне положення рятує життя пораненого та, як правило, сприяє найшвидшому одуженню.

Найчастіше постраждалих транспортують у лежачому положенні з декількома варіантами, що залежить від характеру травми або захворювання. Транспортують поранених у лежачому положенні на спині, на спині із зігнутими колінами, на спині з опущеною головою та припіднятими нижніми кінцівками, на животі, на боку у фіксовано-стабілізованому положенні.

У лежачому положенні на спині транспортують постраждалих з пораненням голови, пошкодженнями черепа та головного мозку, хребта та спинного мозку, переламаними кістками таза та нижніх кінцівок. У цьому ж положенні необхідно транспортувати усіх хворих, в яких травма супроводжується розвитком шоку, значною крововтратою або непритомністю, навіть короткочасною, хворих з гострими хірургічними захворюваннями та пошкодженнями органів черевної порожнини (апендицит, защемлення грижі, проривна виразка і т.д.).

Постраждалих та хворих, що знаходяться у непритомності, транспортують у лежачому положенні на животі, з підкладеними під лоба та груди валиками. Таке положення необхідне для попередження асфіксії. Значну частину хворих можна транспортувати у сидячому положенні, а деяких тільки у сидячому та напівсидячому положенні.

При транспортуванні у холодну пору року потрібно прийняти заходи для попередження охолодження постраждалого. Особливу увагу у цьому відношенні потребують поранені з накладеними артеріальними джгутами, постраждалі, що знаходяться у непритомному та у шоковому стані, з відмороженнями.

У період транспортування необхідно проводити постійний нагляд за хворим, слідкувати за диханням, пульсом, зробити все, щоби при блювоті не виникла аспірація блювотиння у дихальні шляхи. Дуже важливо, щоби людина, що надає першу допомогу своєю поведінкою, діями, розмовами заспокоював психіку хворого, надавав впевненості у тому, що все добре закінчиться.

Принципи черговості транспортування при масових травмах

Масові травми виникають при землетрусах, автокатастрофах, залізничних аваріях, пожежах, вибухах. Успішне надання першої медичної допомоги у цих випадках залежить від організованості та порядку. Перш за все необхідно визначити, кому у першу чергу потрібна медична допомога.

Порядок надання її повинен бути наступним: спочатку допомогу надають тим, хто задихається, потім пораненим з проникаючими пораненнями грудної та черевної порожнин, далі - пораненим зі значними кровотечами з ран, потім постраждалим, що знаходяться у непритомному стані, потім постраждалим зі значними переломами та у останню чергу - особам з невеликими пораненнями та переломами.

Постраждалих розподіляють на групи за послідовністю транспортування у залежності від тяжкості пошкоджень.

До групи тих, кого транспортують у першу чергу, входять: поранені з проникаючими пораненнями грудної та черевної порожнини, що знаходяться у непритомному або шоковому стані, з пораненнями черепа, поранені з внутрішніми кровотечами, ампутованими кінцівками, відкритими переломами, опіками.

Група другої черги: постраждалі з закритими переломами кінцівок, поранені зі значними, але зупиненими зовнішніми кровотечами.

Група третьої черги: поранені з незначними кровотечами, переломами невеликих кісток, забиттям.

У кожній з цих груп дітей молодшого віку необхідно евакуювати у першу чергу та, якщо дозволяють обставини, разом з матір’ю (батьком).

ІV. Закріплення

  1. Застосування засобів першої допомоги у надзвичайних ситуаціях.

  2. Порядок проведення огляду й надання першої допомоги потерпілим.

  3. Особливості транспортування потерпілих .

V. Домашнє завдання.

Підготувати повідомлення на тему: «Дія людини у надзвичайних ситуаціях».

Тема: Перша допомога при кровотечах.

Мета: Систематизувати, узагальнити, закріпити знання учнів три різні способи зупинки капілярної, венозної і артеріальної кровотеч, виробити практичні навички надання першої допомоги при кровотечах.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Хід уроку

І. Організація класу.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Кровотечі виникають при ушкодженні судин внаслідок травми, руйнування стінок судин при хворобах (наприклад пухлинах, запальному процесі) тощо. Швидка значна втрата крові є дуже небезпечною, оскільки супроводжується зниженням кров’яного тиску, порушенням кровопостачання мозку, серця і всіх інших органів. Тому вона буває причиною загибелі людей, яких ще можна було б врятувати, надавши своєчасно першу допомогу. Як надати першу допомогу, повинен знати і вміти кожний.

ІІІ. Систематизація і узагальнення знань учнів.

  1. Капілярна кровотеча виникає навіть при незначному пораненні. Оскільки кров по капілярах тече повільно і під невеликим тиском, то капілярні кровотечі не призводять до значної втрати крові і легко зупиняються. Пошкоджені капіляри швидко закриваються тромбом,

що утворюється при зсіданні крові. Першою допомогою при капілярних кровотечах є знезараження перекисом водню або йодною настійкою місця поранення і накладання на нього чистої пов’язки.

  1. Венозна кровотеча виникає при ушкодженні поверхневих вен. У цьому разі, особливо коли ушкоджені великі вени, зсідання крові не здатне швидко зупинити кровотечу. За короткий час можуть бути значні крововтрати. При венозних кровотечах кров витікає рівномірно і має темний колір. Щоб зупинити венозну кровотечу, досить накласти тиснучу пов’язку. Перед цим рану знезаражують, а для зменшення кровотечі тимчасово притискають пошкоджену судину. Після надання першої допомоги потерпілого відправляють у травматологічний пункт.

  1. Артеріальна кровотеча особливо небезпечна для життя. Вона буває у вигляді пульсуючого струменя подібного до фонтану. Кров має яскраво-червоний колір. У цьому разі діяти треба негайно. Перш за все вище місця поранення треба швидко притиснути пальцем ушкоджену судину в точка, де прощупується пульс (малюнок), і накласти гумовий, чи з іншого матеріалу джгут. Щоб не пошкодити нерви і шкіру, його накладають поверх одягу, хустки або іншої м’якої тканини. Коли джгута немає, можна скористатися ременем або ж зробити закрутку з будь-якого шнура, тканини. Для цього між тканиною і тілом вставляють міцну палицю і закручують тканину до зупинки кровотечі. Потім палицю прибинтовують до тіла. Після зупинки кровотечі потерпілого треба негайно відправити до лікарні. Джгут залишають на кінцівках не більше як на 1,5-2 години, а в холодну пору року – на 1 годину, інакше настане омертвіння тканин. Щоб цього тне сталося, до джгута приколюють записку з точним зазначенням часу його накладання. Якщо потерпілого за цей час не можливо доставити до лікарні , через 15-2 години послаблюють джгут на 1-2 хвилини. Якщо кровотеча продовжується, джгут знову затягують.

  2. Внутрішні кровотечі – кровотечі в черевну порожнину, порожнину грудей, черепа надзвичайно небезпечні. Встановити наявність внутрішньої кровотечі можна тільки за зовнішнім виглядом людини. Вона стає блідою, виступає холодний піт, пульс частішає і слабне. У такому разі треба негайно викликати швидку медичну допомогу. До її прибуття потерпілого кладуть або напівсидять і не рухають з місця. До ймовірного місця кровотечі (живота, грудей, голови) прикладають холодний компрес (мішечок із льодом чи снігом, грілку або пляшку з холодною водою).

ІV. Закрівплення.

Практична робота

Тема: Способи припинення кровотечі.

Мета: Узагальнити, закріпити знання учнів три різні способи зупинки капілярної, венозної і артеріальної кровотеч, виробити практичні навички надання першої допомоги при кровотечах.

Обладнання: таблиця з зображенням місць припинення кровотечі, гумовий джгут, м’яка підкладка, вата, бинти.

Хід роботи

Кожний учень повинен уміти показати, в якому місці треба притиснути артерію, щоб припинити кровотечу, та як накласти тиснучу пов’язку.

Різні види кровотечі припиняють по-різному. Не значні капілярні і венозні кровотечі можна припинити, обробивши рану дезінфікуючим засобом, більші – накладанням пов’язки, при глибоких і великих за площею поранення треба накласти шви. Якщо виникла артеріальна кровотеча, то в певних точках тіла артерію можна притиснути притиснути до кістки вище від місця поранення. Якщо ушкоджену артерію притиснути, то рух крові по нижньому відрізку судини, а, отже, і кровотеча припиниться. Але довго притискувати ушкоджену артерію важко. Крім того, застосувавши цей спосіб, пораненого важко транспортувати. Тому на ушкоджене місце кладуть кілька шарів перев’язочного матеріалу або валик з марлі і вати, потім ще кілька шарів вати. Рану туго забинтовують.

Артеріальну кровотечу на кінцівках припиняють за допомогою джгута з еластичної гумової трубки довжиною 1,5 м, або закрутки з матерії. Накладаючи джгут, роблять 2-3 витки навколо ноги або руки і кінці джгута закріплюють. Найтугішим повинен бути перший виток. Якщо джгут накладено правильно, кровотеча відразу припиняється, а якщо неправильно (слабко), то кровотеча посилюється, бо поверхневі вени стискуються, частина крові, яка досі текла у венозну сітку, виливається через ушкоджену вену на поверхню. Слід пам’ятати , що надто туго затягнутий джгут може ушкодити нерви. Щоб не ушкодити шкіру, джгут накладають на кілька шарів бинта або іншої чистої тканини. Після накладання джгута кровообіг нижче від перетяжки майже повністю припиняється, тому залишати в затягнутому стані джгут можна не більше як на 2 години. Якщо за цей час хворого не доставлено в лікарню, то треба поступово ослабити джгут на кілька секунд і знову затягнути. У супровідній записці біля накладеного джгута на шкірі зазначають час, коли накладено джгут. Закрутку, які джгут, накладають на кілька шарів марлі чи іншої м’якої тканини і закручують паличкою або іншим предметом, стежачи, щоб не защемити шкіру.

Правильність накладання джгута учні перевіряють за зникненням пульсу в артеріях нижче від його накладання та за зміною забарвлення шкіри. Різке збліднення або посиніння шкіри свідчить про порушення артеріального і венозного кровообігу, тобто про неправильне накладання джгута.

При ушкодженні кінцівок артеріальну кровотечу припиняють сильним згинанням їх у суглобах з накладанням на місце згину м’якого валика з вати, марлі або м’якої тканини. Так, сильним згинанням у ліктьовому суглобі, підклавши валик між плечем і передпліччям, припиняють кровотечу при ушкодженні судин плечі, а сильним згинанням у колінному суглобі і підкладанням валика у підколінну ямку – кровотечу при ушкодженні судин гомілки.

Припинення кровотечі згинанням кінцівок у суглобах пояснюється анатомічною будовою кінцівок: артеріальні судини розміщені в суглобових впадинах.

При кровотечі з носа треба сидіти, розстебнути комір і пояс. На перенісся слід покласти холодний компрес (холод звужує кровоносні судини). Якщо кровотеча сильна, то рекомендується вставити в носові ходи тампони із марлі, змочені перекисом водню. Тампони з вати використовувати не можна, бо вони сприяють виникненню щільної кірки, при відриванні якої може виникнути повторна кровотеча.

V. Запитання для самоконтролю.

1. Що таке кровотеча?

2. Які бувають види кровотеч?

3. Яка різниця між артеріальною, венозною і капілярною кровотечами?

4. Як припиняють кровотечу?

5. На який час накладають джгут?

6. Як припинити кровотечу з носа?

VІ.Оцінювання. Домашнє завдання. Підготувати повідомлення на тему: «Перша допомога при кровотечах».

Тема: Перша допомога при зупинці дихання.

Мета: систематизувати, узагальнити та закріпити основні правила надання першої допомоги потерпілому при зупинці дихання; виробити практичні навички здійснення штучного дихання.

Тип уроку: урок використання знань, умінь і навичок.

Хід уроку

І. Організація класу.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

  1. Суть процесу дихання.

  2. Особливості внутрішнього дихання.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

У людини може зупинитися дихання, наприклад при ядусі, отруєнні чадним газом, ураженні електричним струмом, утопленні.

Щоб урятувати життя потерпілого, йому треба, не гаючи й хвилини, надати першу допомогу. Не чикаючи лікаря, якого слід відразу ж викликати, людині починають робити штучне дихання. Це засоби, за допомогою яких здійснюється штучне введення повітря або кисню в легені з метою поновити самостійне дихання, що тимчасово припинилося. Способи штучного дихання треба знати кожному.

Надаючи першу допомогу утопленому, котрий перебуває в непритомному стані, насамперед треба видалити воду з його органів дихання. Потім приступають до штучного дихання, яке зручніше робити вдвох.

  1. Перший спосіб «штучне дихання в положенні на спині». Потерпілого кладуть на спину, під спину на рівні лопаток підкладають валик (наприклад із згорнутого одягу). Стають на коліна біля його голови. Відводять руки потерпілого в боки і вгору над головою (вдих), потім міцно притискають його лікті до нижньої частини грудної клітки (видих). Дії повторюють доти, доки дихання не відновиться.

Пам’ятайте! Під час штучного дихання потерпілому необхідно трохи витянути язик, обгорнувши його марлею, бинтом і тримати до кінця проведення штучного дихання, щоб язик не западав.

  1. Другий спосіб «штучне дихання в положенні на животі». Потерпілого кладуть на живіт, підкладають під груди м’який валик (таким способом видаляється вода, яка потрапила до його організму). Голову потерпілого повертають убік. Встають на коліна біля його голови і періодично стискають руками нижню частину грудної клітки (видих). Вдих відбувається пасивно завдяки еластичності ребер грудної клітки. Стискати грудну клітку треба обережно, щоб не поламати ребра.

  2. Третій спосіб «штучне дихання з «рота в рот». Однією рукою підтримують трохи відкинуту назад голову потерпілого, другою опускають його нижню щелепу, відкриваючи рот. Повітря вдувають в рот крізь марлю або гумову трубку. Якщо немає ознак серцевої діяльності, то водночас роблять непрямий масаж серця. Для цього той, хто надає допомогу, стає з лівого боку потерпілого, розміщує свої долоні (одна під внутрішньою поверхнею другої) на нижній третині груднини потерпілого і тисне на неї максимально розігнутими у променево-зап’ястковому суглобі руками. Якщо тиск недостатній, його збільшують, переносячи тимчасово на руки масу тіла. Натискувати слід поштовхами, які зміщують груднину на 3-4 см. При цьому серце стискується, кров із його шлуночків надходить до судин великого і малого кіл кровообігу. Коли тиск на груднину припиняється, серцеві порожнини розтягуються, і до них надходить кров із вен.

  1. Четвертий спосіб «штучне дихання з «рота в ніс». Цей спосіб найефективніший. При ньому повітря з носоглотки крізь голосову щілину потрапляє безпосередньо в трахею.

Той, хто надає допомогу, однією рукою підтримує голову потерпілого, а другою піднімає його нижню щелепу, закриваючи рот. Для вдування повітря в ніс іноді використовують гумову трубку, один кінець якої вводять у носовий хід потерпілого, а в другий вдувають повітря.

При штучному диханні в положенні на спині й животі повітря то надходить до легень, то видаляється з них. Так відбувається їхня вентиляція. Почергове розширення і стиснення легень сприяє відновленню функцій дихального центру. При методах штучного дихання «з рота в рот» або «з рота в ніс» потерпілому рятівник видихає повітря 14-16 разів на хвилину. Вуглекислий газ, що є у видихуваному повітрі, збуджує дихальний центр. Коли це відбувається, дихальні м’язи потерпілого починають ритмічно скорочуватися і розслаблюватися. Людина починає дихати самостійно.

Подальшу допомогу їй нададуть у лі кульному закладі.

ІV. Закріплення.

Практична робота

Тема: Способи штучного дихання.

Мета: закріпити основні правила надання першої допомоги потерпілому при зупинці дихання; виробити практичні навички здійснення штучного дихання.

Обладнання: бинт, гумові трубки, марля.

Хід роботи

Спочатку слід ознайомити учнів з штучним диханням в положенні на спині і на животі.

Для демонстрування цього способу одного учня кладуть на спину. Під спину підкладають валик з одягу. Той, хто надає першу медичну допомогу, стає на коліна біля голови «потерпілого», бере його руки за передпліччя, ближче до ліктів, піднімає, закладає їх за голову і в такому положенні тримає 2-3сек. При цьому легені розширюються – відбувається вдих. Потім руки «потерпілого» опускають і стискують ними його грудну клітку, тримаючи руки в такому положенні також 2-3 сек. Відбувається видих. Такі рухи роблять 10 раз на хвилину доти, поки не відновиться самостійне дихання. Учитель повідомляє, що під час штучного дихання у «потерпілого» трохи витягують язик, обгортають його чистою марлею, бинтом чи носовою хусткою і тримають до кінця проведення штучного дихання, щоб він не западав. Це повинен робити помічник того, хто проводить штучне дихання.

Іноді штучне дихання доводиться робити протягом тривалого часу, тому краще проводити його удвох. При цьому ті, хто надає допомогу, стають на коліна по боках від «потерпілого» Кожний з них бере одну руку, і обидва одночасно роблять описані вище рухи.

Штучне дихання в положенні на животі застосовується при рятуванні утопленика (бо при цьому зручніше видалити залишки води, що попала в легені) або коли в потерпілого ушкоджені руки.

Щоб продемонструвати цей спосіб штучного дихання , кладуть одного учня на живіт, його голову повертають набік, під щоку підкладають зігнуту в лікті руку. Учень, який проводить штучне дихання, стає на коліна так, щоб стегна «потерпілого» були між його колінами, кладе свої руки на його спину біля нижніх ребер, охоплюючи їх з боків. Зігнувшись, він якомога сильніше стискає долонями грудну клітку «потерпілого». При цьому відбувається видих. Потім, не відриваючи рук від спини, відхиляється назад і 2-3 сек. Не стискає грудну клітку. Грудна клітка розширюється і відбувається вдих. Цим забезпечується надходження повітря в легені.

Найефективнішими способами штучного дихання є способи «з рота в ніс» та «з рота в рот». Для штучного дихання «з рота в рот» під плечі потерпілого підкладають валик одягу, голову закидають назад, підтримуючи її однією рукою в такому положенні, а другою рукою підтримують напіввідкритим рот. Штучне дихання «з рота в рот» роблять через спеціальну трубочку, крізь носову хустку, марлю тощо. Той, хто надає допомогу, робить глибокий вдих, щільно притуляє свій рот до рота потерпілого і повільно, з деяким зусиллям, видихає. Після припинення вдування повітря грудна клітка потерпілого спадається і настає пасивний видих. Повітря вдувають з частотою, що відповідає частості дихання людини, яка надає допомогу.

Найбільш фізіологічним є спосіб «з рота в ніс». При цьому способі повітря з носоглотки через голосову щілину потрапляє безпосередньо в трахею. Той, хто надає допомогу, однією рукою підтримує голову потерпілого у відкинутому стані, а другою – піднімає його нижню щелепу, закриваючи рот. Для вдування повітря в ніс іноді використовують гумову трубочку, один кінець якої вводять у носовий хід потерпілого. Якщо немає ознак серцевої діяльності, то одночасно з штучним диханням проводять непрямий масаж серця. Той, хто надає допомогу, стає з лівого боку потерпілого, розміщує свої долоні (одна на тильній поверхні другої) на нижній третині груднини і тисне на неї максимально розігнутими у променево-зап’ясному суглобі руками. Якщо тиск недостатній, то його треба збільшити, переносячи частково на руки вагу тіла. Натискувати слід поштовхами, які зміщують груднину на 3-4 см. При цьому серце, розміщене між грудниною і хребтом, здавлюється, кров з його шлуночків надходить у судини великого і малого кіл кругообігу. З припиненням тиску на груднину серцеві порожнини розтягуються і в них надходить кров з вен.

У дітей і підлітків масаж можна робити однією рукою, при цьому зміщення груднини не перевищує 2-3 см. Частота надавлювань на груднину при непрямому масажі серця – 50-60 на хвилину.

Якщо допомогу надають два учні, то один робить штучне дихання одним з описаних способів, а другий – непрямий масаж серця. Коли допомогу надає один учень, він 5-6 раз натискує на груднину, а потім робить один глибокий видих в рот або в ніс потерпілого.

V. Запитання для самоконтролю.

1. В яких випадках застосовують штучне дихання?

2. Які ви знаєте основні способи штучного дихання?

3. Як роблять непрямий масаж серця?

VІ. Оцінювання. Домашнє завдання. Підготувати реферат на тему: «Одночасне проведення штучного масажу серця та примусової вентиляції легень двома реаніматорами».

31

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Розвиток життєво-професійної ефективності особистості в освітньому процесі НУШ: технології, методики, вправи »
Ілляхова Марина Володимирівна
30 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.