Для того щоб постаратись дати ґрунтовну відповідь на дану тему потрібно детально вивчити розвиток французького суспільства, ознайомитись з французькою історіографією і звичайно, звернутись до традиції школи аналів і послідовників, які продовжили розвивати дослідження, де власне започатковувались методологічні засади «нової історичної науки», які відкривали нові обрії в сфері досліджень і розширили межі можливого поглинання в «історичні дебрі» по - іншому, намагаючись вникати в самі «потаємні» сторони життя суспільства, чого не робили до цього. Ставити велику кількість критичних запитань до джерела, порівнювати його з аналогами, вивчати суспільство, яке потрібно дослідити до найменших дрібниць з врахуванням усіх часових, просторових, духовних, культурних, політичних вимірів. Буде помилкою, якщо вважати, що питаннями свідомості, «історичної пам’яті», чи як формуються спільноти, ніхто не займався до появи школи аналів. Справа в тому, що коли автор розмірковує про це в своїх філософських трактатах, або виголошує лекцію для студентів показуючи свою ерудицію, чи веде диспут, це одна сторона медалі, а коли започатковуються дослідження, на новій науковій базі, які мають за мету вивчити суспільства у всіх його зв’язках на постійній основі, з залученням нових методів дослідження, які відкрили нові суспільні науки : політична економія, географія, демографія, соціологія, психологія, антропологія, етнологія, політологія та інші, говорить про нову якість знань (її науковість). Власне, розвиток науки зробив можливим поєднання історії з іншими суспільними науковими напрямками. І як часто буває, це породжує з одного боку можливість побачити картину історичного розвитку більш всеосяжно, відкрити невідомі сторінки історії конкретно взятого суспільства, водночас це породжує неспроможність відтворювати історію, як це було раніше, враховуючи лише «великі факти» політичної історії, що давало певну ілюзію повноти викладу.





