• Всеосвіта
  • Бібліотека
  • Різне
  • Робота учасників всеукраїнської історико - географічної експедиції „ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАЇНИ” «Селище Славгород»

Робота учасників всеукраїнської історико - географічної експедиції „ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАЇНИ” «Селище Славгород»

Опис документу:
Робота представляє короткий історично-географічний нарис з життя селища Славгород.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІ

ВІДДІЛ ОСВІТИ СИНЕЛЬНИКІВСЬКОЇ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ОСВІТИ СЛАВГОРОДСЬКА СЕРЕДНЯ ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ

Всеукраїнська історико - географічна експедиція

ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАЇНИ”

«Селище Славгород»

Виконавці:

Євроклуб «Vision»

Славгородської СЗШ

Синельниківського р-ну

Дніпропетровської обл.

Керівник:

Прядка-Іщенко А.В.

Славгород 2015

Анкета

Селище Славгород

Синельниківський район

Дніпропетровська область

Комунальний заклад освіти «Славгородська середня загальноосвітня школа»

Члени гуртка «Євроклуб«Vision»:

Бардадим Елеонора Миколаївна

Деридович Сергій Вячеславович

Маркова Катерина Сергіївна

Савка Сергій Андрійович

Дібілін Олександр Вячеславович

Керівник гуртка: Прядка-Іщенко Анна Володимирівна

Контактний телефон: 0974500445

Зміст

  1. Анкета селища

  2. Історія виникнення селища Славгород.

  3. Сучасний стан.

  4. Значні історичні події.

  5. Видатні постаті селища.

  6. Список використаної літератури.

  1. Анкета селища Славгород.

Географічна широта: 48621’’п.ш.

Географічна довгота: 353055’’ сх.д.

Поштовий індекс: 52580

Тип населеного пункту: селище міського типу, існуюче

Висота над рівне моря: 158 м над рівнем моря

Славгород – селище міського типу, є адміністративним центром Славгородської селищної ради, до якої, крім того, входять села Бігма, Новоолександрівське, Новоалександропіль, Першозванівка, Польове, Тургенєвка. Селище розташоване в широкій долині річки Осокорівки – лівої притоки Дніпра, в 28 км від районного центру – міста Синельникового та в 3 км від залізничної станції Славгород – Південний на лінії Синельникове І – Запоріжжя. Славгород є природним кордоном Дніпропетровської та Запорізької (Вільнянський район) областей. З містами Синельникове, Дніпропетровськ, Запоріжжя має як залізничне, так і автомобільне сполучення. Підпорядковується Синельниківському району Дніпропетровської області.

  1. Історія виникнення селища Славгород.

В ХVІІ ст. назви населених пунктів були рухомими. Вони носили назви господарів земель. В давнину ця місцевість входила до складу земель Запорізької Січі. Перше згадування про неї відноситься до кінця ХVІІ ст. Так в переліку Запорізьких земель за 1675 рік значиться урочище Осокорівка та осокорівський ліс. В кінці ХVІІ ст. з ліквідацією Запорізької Січі, уряд Катерини ІІ почав жваво роздавати її землі офіцерам та чиновникам з українських та російських дворян. Зокрема, в 1776 році указом Катерини ІІ землі по берегах річки Осокорівка були надані поручику Озерову та майору Карпову. Тому ймовірно, що першою назвою нашого селища була Карповка. Олексій Карпов мав трьох синів(Іван, Олександр, Петро), які були внесені до списку Катеринославського дворянства (Указом Сенату від 23 лютого 1844 та 1858 рр. за №701та №327). Дружиною онука Олексія Карпова – Івана Олександровича була Марія Дмитрівна Миргородська – Жебуньова. Перший раз вона була одружена за Миколою Івановичем Жебуньовим, що мав в Бахмутському уїзді 4065 десятин землі (нині місто Артемівськ). Від нього в неї був син – Володя Жебуньов. Другий раз вона вийшла заміж за І.О.Карпова. Двоє їхніх дочок і сам Карпов одночасно померли від епідемії чуми. В Марії Дмитрівни залишилася дочка – Надя Карпова. Щоб родина Карпових не відібрала в неї землі, Марія Дмитрівна переписує їх на Володю Жебуньова і перейменовує село на Жебунівку.

В 1873 році починається будівництво Курсько – Харківсько – Азовської залізниці з відгалуження – Лозова-Синельникове-Олександрівськ. В наш край на будівництво прибуває інженер-путієць Андрій Іванович Славгородський і поселяється на погост у Марії Дмитрівни.

Володя Жебуньов та його двоюрідний брат Сергій Жебуньов були заарештовані за виступ проти царя Олександра ІІ і засуджені до смертної кари. Марія Дмитрівна залишає «попечителем имения» А.І.Славгородського згідно «доверительной записки» і їде з сином в заслання в Алтайський край. Андрій Іванович Славгородський одружується на Наді Карповій та перейменовує Жебунівку на Славгородку. Він віддає частину землі під залізницю безкоштовно державі. Це давало право господарю цієї землі називати зупинку локомотиву на свою честь на вічні часи. Так з’явилася станція Славгород.

З кінця ХІХ до початку ХХ ст. в Славгороді розташовувався один з ринків праці. Кожен рік сюди прибувало близько 4 тис. сезонних сільськогосподарських

робітників з Київської, Полтавської, Чернігівської та інших губерній.

В листі від 12 березня 1875 року Марія Дмитрівна просить Славгородського продати частину землі і вислати їй з Володью кошти для купівлі землі для господарства, бо виживати в тих умовах засланим було дуже важко. Вона повідомляє, що боїться купувати землю на прізвище Карпова чи Жебуньова, а тому просить дозволу оформити цю землю на Славгородського – так в Алтайському краї з’являється ще один Славгород.

Уродженець Славгорода, Коваленко Володимир Петрович, проїжджав в тих місцях в 1951 році та дізнався, що село вимерло та занепало.

Андрій Іванович Славгородський розпродає всі землі – частину з них купує троюрідний брат Марії Дмитрівни – Олександр Миргородський, який відкриває цегельний завод. 4 десятини землі купує єврей Ковельман. Він в районі балки Кам’яна, де річка Осокорівка робить вигин, будує дерев’яні склади на які звозить закуплене у місцевих поміщиків зерно. Зерно везли по річці на плоскодонних баркасах, які тягли цугом по бурузі волі, а взимку, коли ставала гарна дорога, зерно перевозилось на станцію Славгород і грузилося в вагони для вивозу і продажу. Миргородський та Ковельман не претендували на перейменування села (хоча люди між собою іноді називали його Миргородкою), томі так і залишилися село Славгородка та станція Славгород. Згодом і село почали називати Славгородом.

3. Сучасний стан.

Повоєнна відбудова надала значного імпульсу в розвитку селища аж до сьогодення. Зараз головне підприємство селища – ПАТ «Славгородський арматурний завод». З 2009 року підприємство очолює Баранов Олексій Олексійович. За інформацією на 01.01.2013 р. на підприємстві працює 183 чоловіки і випускається товарної

продукції на 18745 тис. гривень, працюють цехи: механо-складальний, ковальсько-пресовий, інструментальний, енерго-механічний.(Додаток 1)

Потужним в повоєнні роки було і сільгосппідприємство «За мир». На початку ХХІ ст. колгоспи згідно Указу Президента Кучми Л.Д. були розформовані і господарство «За мир» розпалося на декілька дрібних, засновниками і власниками яких здебільшого стали головні спеціалісти колишнього господарства

ФГ «За мир» (голова Зузик М.І.) засноване в 2000 році, апарат управління знаходиться в с.Тургенєвка. Господарство має 1400 га орної землі, налічує 270 орендодавців (пайовиків). (Додаток 2)

ТОВ «Агросвіт» очолює колишній головний агроном колгоспу «За мир» Карасьов Микола Миколайович, розумний керівник, спеціаліст своєї справи. Головний бухгалтер – Карасьова Юлія Степанівна. Микола Миколайович – серйозна й порядна людина. Власники земельних паїв довірили «Агросвіту» 1150 га своєї землі. До них приєдналося 100 працівників соціальної сфери, й земельний клин господарства зріс до 1390 га. (Додаток 3)

ТОВ «Нива», засноване в 2000 році, очолює директор Сулаєв Володимир Володимирович. У ТОВ «Нива» в оренді перебувають земельні ділянки загальною площею 1831,7581 га. (Дод. 4)

Одним із сільгоспвиробників є Головченко Сергій Федорович. Його господарство виникло в 1994 році і дістало назву «Червоне». Усього в господарстві 36 пайовиків, земельні угіддя складають 200 га. На території пристанційного селища Славгорода діє ТОВ «ДВК», яким керує Гапоненко Дмитро Миколайович. Колектив цього господарства (більше 50-ти чол.) займається в галузях рослинництва і тваринництва. Господарство – велике підприємство по переробці насіння соняшнику.

У 2000 році на території Славгорода утворилося приватне підприємство, яке заснував Сенюра Юрій Михайлович. Воно займається виробництвом олії, обробкою насіння для відтворення, діяльністю вантажного автомобільного транспорту.

Дочірнім підприємством приватного акціонерного товариства «Промарматура» є «Атлант» - директор Сенюра Володимир Михайлович. Створене воно в 1999 році і займається виробництвом і реалізацією продуктів борошномельно-крупяної промисловості. (Дод. 5)

На території с.Славгорода діє відділення КП ЖКГ «Віра», яке очолює Авраменко В.І. Підприємство займається постачанням населенню води, каналізаційною системою, ремонтом водогонів.

У 50-70 рр. ХХ ст. на території Славгорода діяв цегельний завод, який випускав цеглу та черепицю і де працювало до ста робітників. Згодом підприємство стало нерентабельним і його було закрито. Минуло двадцять років, і запорізький завод «Мотор-Січ» відбудував його, ввів у дію. На підприємстві було налагоджено процес виробництва цегли, шлакоблоку, тротуарної плитки, черепиці. На підприємстві працювало до 80 чоловік. Але на початку ХХІ ст. цегельний завод, точніше 77-й цех, знову був визнаний нерентабельним і припинив свою діяльність. (Дод.6)

Окрім цього, на сьогодні на території Славгородської селищної ради функціонують дві школи – Славгородська середня та Тургенєвська неповна середня, три дитячих садки, лікарня, фельдшерський пункт, відділення швидкої допомоги, аптека, бібліотека, будинок культури, два храми, відділення «Укрпошти» та «Ощадбанку». Добре розвинена й торгівельна сфера. На території селищної ради працює 10 продовольчих магазинів, 5 – господарчих, 1 – овочевий, 1 – електронної техніки, а також ветеринарна аптека та два розважальних центри для молоді. Селище розвивається та молодіє і оновлюється з року в рік.

  1. Значні історичні події.

В роки Жовтневої революції та Громадянської війни селище неодноразово було захоплено різними воюючими сторонами (австро-німецькі окупанти, петлюрівці, денікінці, врангелівці). Одразу ж після звільнення в Славгороді відбулися вибори в селищну Раду, першим головою якої став місцевий селянин Я.В.Сулима.

  1. Напередодні Великої Вітчизняної війни на території селищної ради Славгорода діяли МТС, колгосп, цегельний завод, механічний завод «Прогрес» (Дод.7), медичний пункт та пологовий будинок, середня школа, селищний клуб та дві бібліотеки.

  2. 2 жовтня 1941 року німецько-фашистські війська захопили Славгород. За час окупації фашисти заарештували та розстріляли на території Славгородської селищної ради 118 чоловік, 168 чоловік, переважно хлопців та дівчат, силою вивезли на каторжні роботи до Німеччини.

  3. В роки війни в селищі активно діяла підпільна група, переховувались поранені червоноармійці.

  4. В лютому 1943 року на околицях селища розгорнулися бої між авангардними частинами Південно-Західного фронту, що проривалися до Дніпра, та фашистськими військами, що відступали. В цих боях радянські танкісти знищили декілька ворожих танків та підірвали ешелон з авіаційною технікою на перегоні Славгород - Новогупалівка. 18 лютого гітлерівці залишили селище. Активну допомогу радянським військам надали жителі Славгорода. Так, 17-річний М.Ф.Бачурин, побачивши, що німецько-фашистські загарбники замінували греблю через річку Осокорівку, попередив про це радянських танкістів та повідомив про чисельність та розташування ворожих військ.

  5. Після відходу радянських військ 4 березня 1943 року в селищі знову з’явилися окупанти. Почалися репресії. В гітлерівських катівнях були замучені М.Ф.Бачурин, Ф.І.Тищенко, І.С.Неплюєв. 8 березня 1943 року есесівці зігнали на площу всіх жителів чоловічої статі – від 13 до 90 років. Тих, хто відмовлявся йти, вбивали на місці. Всіх відвели до балки на околиці селища й розстріляли з кулеметів та автоматів. Поранених добивали. 19 вересня 1943 року підрозділи 333-ї стрілецької дивізії 12-ї армії Південно-Західного фронту звільнили Славгород від окупантів. Але назавжди в пам’яті славгородців 8 березня закарбувалося як чорний, страшний день.

  6. Трепетно зберігають жителі Славгорода пам'ять про тих, хто в суворі роки Великої Вітчизняної війни віддали своє життя за свободу й незалежність нашої Батьківщини. В дні святкування 30-річчя Перемоги над фашистською Німеччиною в Великій Вітчизняній війні в центрі селища відкрито пам’ятник воїнам – славгородцям, загиблим смертю хоробрих в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників. (Дод.8) Встановлено обеліск на місці розстрілу есесівськими карателями мирних жителів в березні 1943 року. (Дод. 9)

  7. Одним із цікавих фактів історії селища, до цього часу невідомим славгородцям, є також інформація про нашого односельця, Артемова Юрія Олексійовича, 1931 року народження. Досліджуючи історію Славгорода, нами було знайдено інформацію про те, що Артемов Юрій Олексійович народився в Славгороді в 1931 році. В 1952 році був призваний на військову службу Амур-Нижньодніпровським РВК міста Дніпропетровська. Службу Юрій Олексійович відбував старшим матросом, стройової 6-ї батареї 2-го артилерійського дивізіону артилерійської бойової частини Чорноморського флоту на лінійному кораблі «Новоросійськ». 29 жовтня 1955 року судно зазнало катастрофи в північній бухті Севастополя. В результаті катастрофи загинуло 545 членів екіпажу корабля та 58 чоловік з інших кораблів та підрозділів флоту. Вся ця катастрофа забрала життя 603 чоловік і стала найбільшою в післявоєнній історії Радянського ВМФ.

  8. 5 червня 1999 року 584 загиблих Указом №871 Президента Російської Федерації «За мужність, відвагу та самовідданість при спасінні екіпажу лінійного корабля «Новоросійськ» було нагороджено Орденами Мужності (посмертно), а також 126 чоловік прижиттєво, а ще 4 – орденами Пошани.

  9. Видатні постаті селища.

  10. Авраменко Василь Максимович.

  11. Народився в1913 році в селищі Славгород Синельниківського району Дніпропетровської області в сімї селянина. Освіта початкова. Працював трактористом, комбайнером, механіком в колгоспі.

  12. Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 року. Приймав участь в обороні Криму. Воював в складі Південного, Сталінградського, Південно-Західного та 3-го Українського фронтів.

  13. Під час підготовки до форсування Дніпра біля села Петро-Свистуново (Вільнянський район Запорізької області) стрілок 592-го стрілецького полку червоноармієць Авраменко, знаходячись на лівому березі та добре знаючи місцевість цього району, організував збір рибацьких човнів та підготовку їх до форсування.

  14. В ніч на 28 вересня 1943 року він в складі відділення переправився на правий берег з першим ешелоном. Приймаючи участь в бою за захопленому плацдармі, Авраменко особистим прикладом заохочував бійців свого підрозділу на успішне виконання бойової задачі. Оцінивши бойову ситуацію, від підібрався до траншеї супротивника та знищів кулеметну точку, що перешкоджала просуванню радянських військ, та закидав гранатами бліндаж. При цьому було знищено десять гітлерівців, а трьох взято в полон.

  15. 2 жовтня 1943 року супротивник кинув в бій танки й атакував підрозділи полку. Для лівого флангу склалася погроза оточення. Авраменко, ведучі за собою бійців, пішов вперед. Вміло маскуючись, підпустив танки на близьку відстань та закидав їх гранатами та ємкостями з горючою рідиною. Один танк згорів разом з екіпажем, інший був підбитий. Не втрачаючи часу, червоноармієць Авраменко підійняв бійців в атаку, зблизився з групою німецьких солдатів та вступив в рукопашний бій, знищивши при цьому декілька гітлерівців. Решка спаслася втечею. Всього в боях за Дніпро від вбив тридцять та взяв у полон трьох гітлерівців.

  16. Указом Президіуму Верховної Ради СРСР від 19 березня 1944 року за мужність, відвагу та героїзм, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, червоноармійцю Авраменко Василю Максимовичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордену Леніна та медалі «Золота Зірка» (№7808)

  17. Надалі Авраменко В.М. приймав участь в звільненні правобережної України, Молдавії, Румунії, Угорщини та Чехословаччини.

  18. В 1946 році він демобілізувався. Жив та працював в Запоріжжі.

  19. Помер 15 грудня 1972 року.

  20. Адаменко Василь Васильович.

  21. Ім’я В.В.Адаменка на меморіальному комплексі в с.Тургенєвка

  22. Народився в 1908 році в селі Першозванівка Синельниківського району Дніпропетровської області в сімї селянина. Освіта початкова. Працював в колгоспі.

  23. На фронті перебував з вересня 1943 року. Приймав участь в звільненні Дніпропетровської та Запорізької областей, форсуванні Дніпра в жовтні 1943 року в районі села Військове (Солонянський район Дніпропетровської області).

  24. 26 листопада 1943 року під час форсування Дніпра в районі села Канівське (Запорізький район Запорізької області) помічник командира взводу 1118-го стрілецького полку 333-ї стрілецької дивізії 6-ї армії 3-го Українського фронту сержант Адаменко під вогнем супротивника переправився на правий берег та вступив у бій. Коли загинув командир взводу – замінив його і продовжив бій.

  25. Від села Розумочки на допомогу німцям прибула рота автоматників. Адаменко вичекав їх наближення і віддав наказ розстріляти в упор. Довершили справу гранатами. Василя Васильовича поранили, але він не залишив позицію, розумів, що перепочинок буде коротким. Вже вранці супротивник відновив атаки. В небі з’явилися «Юнкерси». Десантники несли втрати. Було відбито 5 контратак з танками, знищено більше 50 гітлерівців, а 43 взято в полон.

  26. 14 грудня 1943 року під час одного з боїв на території Запорізької області сержант Адаменко загинув.

  27. Указом Президіуму Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1944 року за мужність, відвагу та героїзм, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, сержанту Адаменко Василю Васильовичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордену Леніна та медалі «Золота Зірка».

  28. На братській могилі в селі Канівському, де захоронений герой, встановлений пам’ятник. В селищі Славгород одна з вулиць носить його ім’я. На стелі меморіального комплексу в селі Тургенєвка Синельниківського району Дніпропетровської області висічено ім’я В.В.Адаменко.

  29. Білокопитов Дмитро Іванович.

  30. Місце захоронення Д.І.Білокопитова на братській могилі в с.Тургенєвка

  31. Народився в 1917 році в селі Тургенєвка Синельниківського району Дніпропетровської області в сім ї селянина. Працював в колгоспі.

  32. З початком Великої Вітчизняної війни відправився на фронт. Воював на Західному та Південно-Західному фронтах.

  33. Стрілок 592-го стрілецького полку червоноармієць Білокопитов відзначився в боях при форсуванні Дніпра в районі села Петро-Свистуново (Вільнянсьткий район Запорізької області).

  34. 27 вересня 1943 року в складі полку він під вогнем супротивника переправився на правий берег та приймав участь у боях з розширення плацдарму. Коли під час висадки загинув командир відділення, взяв командування на себе.

  35. 2 жовтня 1943 року, коли на лівому фланзі в результаті контратаки супротивника, що підтримувалась танками, склалася погроза оточення, червоноармієць Білокопитов, пропустив ворожий танк через окоп та закидав його гранатами. Танк загорівся. Ще два танки пошкодили бійці його відділення. Скориставшись зручним моментом, Білокопитов підняв солдатів в атаку. Зблизившись з групою солдатів супротивника, що наступали під прикриттям танків, знищив одного офіцера й захопив вісім солдатів в полон зі зброєю та боєприпасами. Решта врятувалися втечею. Під час повторної контратаки супротивника Білокопитов, ведучі решту бійців за собою, першим увірвався в окоп супротивника й полонив трьох солдатів з кулеметом.

  36. За час бойових дій на правому березі на особистому рахунку воїна було два підбитих танка, один знищений кулемет, 26 вбитих та 11 полонених солдат та офіцерів супротивника.

  37. В одному з боїв Д.І.Білокопитов був тяжко поранений й помер в госпіталі 4 листопада 1943 року.

  38. Указом Президіуму Верховної Ради СРСР від 19 березня 1944 року за мужність, відвагу та героїзм, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, червоноармійцю Білокопитому Дмитру Івановичу посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу а також орден Леніна та медаль «Золота Зірка».

  39. Малишев Петро Степанович

  40. Народився в селі Жиліно Рильського району Курської області Росії в сімї селянина. Освіта початкова. Працював в колгоспі. З травня 1928 року жив в місті Сталіно (зараз – Донецьк). Працював на шахті №10 «Чекіст». До звільнення Донбасу від німецько-фашистських загарбників проживав та тимчасово окупованій території. В діючій армії з жовтня 1943 року. Стрілець 1118-го стрілецького полку рядовий Петро Малишев 26 листопада 1943 року відзначився при форсуванні Дніпра в районі села Канівське запорізького району Запорізької області. Напередодні вночі, підрозділ, в якому знаходився рядовий Малишев, вийшов до Дніпра. Ворог добре укріпився на його правому березі в районі Каневського і вів звідти масований вогонь з гармат та мінометів, сподіваючись утриматися за широкою водною перепоною. Радянське командування прийняло рішення на дати гітлерівцям закріпитися на цьому рубежу та розгромити їх рішучим ударом. В назначений час солдати спустили на воду підвезені човни, плоти, колоди та кинулись на штурм ворожих укріплень. В цьому бою при форсування Дніпра рядовий Малишев проявив справжній героїзм. Червоноармієць, під ураганним вогнем противника кинувся у човна та повів за собою інших бійців. Коли човен підійшов до протилежного берега, Малишев також першим вистрибнув в льодяну воду та з криком «Ура!» ринув уперед. На кручі він малою піхотною лопаткою розрубав дротяне загородження й цим дав можливість своєму підрозділу стрімко увірватися в траншеї противника. Під час бою в траншеях Малишев знаходився попереду, закидав гітлерівців гранатами, косив їх з автомату. Підрозділ успішно виконав поставлене перед ним завдання – розгромив добре укріплений ворожий бастіон та створив там важливий плацдарм для подальшого розвитку наступу. Коли фашисти підтягнули резерви й намагались повернути втрачені позиції, червоноармієць Малишев неодноразово підіймав бійців в атаки. В битві за населений пункт Канівське він закидав гранатами три будівлі, в яких укривалися ворожі солдати та офіцери. Указом Президіуму Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками та проявлені при цьому мужність та героїзм, червоноармійцю Малишеву Петру Степановичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордену Леніна та медалі «Золота Зірка» (№4912).

  41. Потім Малишев приймав участь в звільненні України, Польщі, Румунії, відважно бився на багатьох важливих ділянках 3-го Українського фронту. Після війни герой повернувся в місто Донецьк. Працював машиністом врубової машини та рідній шахті №10 «Чекіст».

  42. Помер 23 травня 1976 року. Нагороджений орденами Леніна, «Трудового Червоного Прапора», «Червоної Зірки», медалями.

  43. Мелашенко Микола Євгенійович

  44. Народився 1 січня 1918 року в селищі Славгород Синельниківського району Дніпропетровської області в сімї робітника. Закінчив Дніпропетровський борошномельно-елеваторний технікум. Працював на елеваторі залізничної станції Славгород.

  45. В Червоній армії з 1939 року. Учасник походу радянських військ на Західну Україну. На фронті в Велику Вітчизняну війну з 1941 року. Воював на Південно-Західному та 3-му Українському фронтах. Був двічі поранений та важко контужений.

  46. Командир кулеметного розрахунку 1118-го стрілецького полку 333-ї стрілецької дивізії 6-ї армії 3-го Українського фронту сержант Мелашенко в ніч на 26 листопада 1943 року в числі перших подолав Дніпро, захопив з бійцями ділянку берегу й вогнем кулемета забезпечив переправу підрозділів полку. В боях за розширення плацдарму та захоплення села Канівське (Запорізький район Запорізької області) з розрахунком відбив п’ять контратак противника. Був поранений, але продовжував вести бій.

  47. Указом Президіуму Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1944 року за мужність, відвагу та героїзм, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, сержанту Мелашенко Миколі Євгенійовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з вручення ордену Леніна та медалі «Золота Зірка» (№4081).

  48. В серпні 1944 року М.Є.Мелашенко був направлений на навчання в Сталінградське танкове училище. Закінчивши його в грудні 1945 року, лейтенант Мелашенко був демобілізований як спеціаліст народного господарства. Працював директором Васильківського, а потім Сурсько-Литовського млина Дніпропетровського Облмлинтресту. Після закінчення Вищої школи харчової промисловості в Москві в 1955 році був направлений на роботу керівником Чернігівського обласного млинового тресту. В зв’язку з реорганізацією народного господарства був переведений на посаду директора Житомирської макаронної фабрики, а потім директором Житомирського млинкомбінату.

  49. Проживав у місті Житомир. Обирався депутатом Богунської районної Ради народних депутатів міста Житомир. Помер 19 квітня 1999 року. Похований на цвинтарі «Дружба» в Житомирі.

  50. Нагороджений орденами Леніна, «Вітчизняної війни» І ступеня, медалями.

  51. Ральченко Андрій Петрович

  52. Народився в селі Ковалівка Драбівського району Черкаської області в сімї селянина. Закінчив 7 класів. В 1939 році переїхав до міста Дніпропетровська. Працював в Дніпропетровському трамвайно-тролейбусному управлінні. В Червоній Армії з 1943 року.

  53. Розвідник батареї 808-го артилерійського полку рядовий Кальченко в боях за правобережний плацдарм на річці Дніпро в районі східніше міста Ржищів (Київська область) 26 вересня 1943 року в числі перших перетнув річку й виявив розташування мінометної батареї. За його вказівками вона була знищена. Під час розвідки з 28 вересня по 8 листопада 1943 року виявив більше 10 вогневих точок противника, які були знищені вогнем артилерії.

  54. 9 липня 1944 року нагороджений орденом Слави 3-го ступеню.

  55. В наступальному бою під населеним пунктом Лемешув (Волинська область) 15 липня 1944 року Ральченко разом з іншими розвідниками увірвався в траншею противника, вогнем з автомату та гранатами знищів декількох гітлерівців, а 1 взяв в полон.

  56. 7 вересня 1944 року нагороджений орденом Слави 2-го ступеню.

  57. В боях при прориві оборони противника в районі міста Лагув (Польща) 12-13 січня 1945 року командир відділення розвідки батареї того ж полку, молодший сержант Кальченко, знаходячись попереду піхоти, корегував вогонь артилерії. За його даними було знищено 2 кулемети, мінометна батарея. Під час ліквідації оточеного угруповання противника у місті Хуциско (Польща) з особистої зброї знищив 5 гітлерівців. В місті Курашкув (Польща) разом з відділенням взяв в полон 8 гітлерівців.

  58. 10 квітня 1945 року нагороджений орденом Слави 1-го ступеню.

  59. В 1945 році демобілізований. Жив в селі Бігма Синельниківського району Дніпропетровської області. Нагороджений медалями.

  60. Помер 10 серпня 1954 року. Похоронений в селищі Славгород.

  61. Піваков Олександр Григорович

  1. Вчитель історії Славгородської СЗШ. Був одним з авторів багатотомника «Історія міст і сіл України» (Дніпропетровська область).

  1. Бабенко Любов Володимирівна

  1. Жителям селища Славгород добре відоме ім’я місцевої поетеси Любові Бабенко. Незвичайна доля жінки, яку спіткало велике лихо. Але воно не стало на заваді оптимізму цієї невеликої на зріст жінки. До нашого селища Любов Володимирівна приїхала після закінчення музично-педагогічного училища, працювала завідуючою дитсадком.

  2. Має значний доробок віршів. Друкується переважно в місцевій пресі/

  1. Овсяннікова Любов Борисівна

  2. Народилася в 1947 році. Закінчила механіко-математичний факультет Дніпропетровського держуніверситету. Працювала в науково-дослідницьких інститутах АН УРСР та галузевих інститутах Міністерства чорної металургії СРСР. Багато років викладала в Дніпропетровському хіміко-технологічному інституті.

  3. Овсяннікова Л.Б. – автор 18-ти художніх книг та багатьох публікацій в газетах та журналах регіонального та республіканського рівня. В робочому активі письменниці 7 поетичних збірок, 5 книг для дітей та 6 романів, її твори видавались в розрізі програми державної підтримки книговидання «Українська книга». Є членом національного союзу журналістів України. Живе та працює в Дніпропетровську, але душа її завжди в рідному Славгороді/

  1. Альохін Володимир Ілліч

  2. Народився 3 серпня 1957 року в селі Петровське Хомутовського району Курської області Росії.

  3. Закінчив Миролюбівське СПТУ-73, Дніпропетровський аграрний інститут та Національну юридичну академію ім.Ярослава Мудрого.

  4. З квітня 1973 по березень 1981 року працював трактористом, пізніше шофером колгоспу «За мир», проживав в селі Тургенєвка. З 1981 року став заступником голови колгоспу «За мир», потім колгоспу «Серп і молот», з 1985 по 1990 рік був головою колгоспу «Ім. К.Маркса» в Миролюбівці.

  5. З 1996 року очолював службу Міністра сільського господарства. Був депутатом Верховної Ради України від нашого округу третього скликання, представником Президента України в Синельниківському районі.

  6. З 2008 року був заступником голови Державного комітету України з державного матеріального резерву.

  7. Є президентом Всеукраїнського благодійного фонду «Піклування про Людину».

  8. Заслужений працівник сільського господарства України з 1993 року.

  9. Має нагороди: 2000 рік – Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира, 2004 рік – Почесна грамота Кабінету Міністрів України.

  10. Хасенко Євгеній Михайлович

  11. Випускник Славгородської СШ 1983 року. Призваний в ряди Збройних Сил СРСР в 1984 році. При виконанні інтернаціонального обов’язку в Афганістані здійснив подвиг – спас Бойовий Прапор.

  12. Не всім відомо, що при втраті Бойового Прапора частина розформовується, а командування віддається під суд. Якби не сміливість та мужність молодшого сержанта Євгенія Хасенка, така б участь настигла 177-й мотострілковий полк, що дислокувався в Джабаль-ус-Сараджі.

  13. Євгеній Хасенко був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора , а також Командуючий 40-ї армії генерал-лейтенант Родіонов І.М. оголосив йому подяку.

  14. Заслужений працівник культури України – Володимир Красюк присвятив йому свого вірша.

  1. Я горжусь, земляки!

  2. Я горжусь всеми вами, земляне!

  3. Город мой! Я прошу –

  4. Ты люби их и чти,

  5. Знаешь, как он спасал

  6. В бою Красное Знамя?

  7. Был контужен и ранен –

  8. Но смог доползти.

  9. Под обстрелом,

  10. Собой прикрывал от осколков,

  11. На груди было Знамя, стрелял автомат,

  12. Лишь когда от огня духи в горах умолкли…

  13. В штаб вернулся со Знаменем ранен солдат!

  14. Стал на пост! Первый пост!

  15. Знамя он охраняет!

  16. Честь полка спасена!

  17. Честь сержанта – чиста!

  18. Орден Красного Знамени!

  19. Его грудь украшает!

  20. Так в Афгане бралась,

  21. Не одна высота.

  1. Список використаних джерел та літератури.

  1. Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Т.2. М., 1988

  2. Головин Н.С., Петрищева В.Н. Золотые звезды. Книга о дважды Героях и Героях Советского Союза, уроженцах Днепропетровщины. Днепропетровск: Промінь, 1967

  3. Демяненко Л., Зуєва Л., Порошина Т., Сьоміна Н., Суліма С. Славгород у минулому і сьогоденні. Нарис з історії. Славгород, 2013

  4. И генерал, и рядовой. Днепропетровск:Промінь, 1983

  5. История городов и сел Украинской ССР в 26 томах. Днепропетровская область. Главная редакция УСЭ, 1977

  6. Матеріали Дніпропетровського обласного архіву.

  7. Матеріали Московського клубу історії флоту, підготовлені К.Б.Стрільбицьким.

  8. Списки населенных мест Российской империи, составленные и издаваемые Центральным статистическим комитетом МВД со сведениями 1959 года. Екатеринославская губерния с Таганрогским градоначальством. Санкт-Петербург, 1863

  9. Спогади Коваленка В.П., уродженця селища Славгород.

  1. Додаток 1

  2. Додаток 2

  3. Додаток 3

  4. Карасьов М.М. та Карасьова Ю.С.

  5. Додаток 4

  6. Додаток 5

  7. Додаток 6

  8. Додаток 7

  9. Адміністрація та ІТР заводу «Прогрес»,

  10. 1932 рік

  11. Додаток 8

  12. Меморіал «Воїнам славгородцям, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни» (від робітників Славгородського Арматурного заводу)

  13. Додаток 9

  14. Місце розстрілу славгородців 8 березня 1943 року.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з НІМЕЦЬКОЇ МОВИ залишилося:
0
4
міс.
0
3
дн.
2
0
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!