1. Стабілізуватись. Взяти щось в руку, спертися на стіну. Нагадати собі: істерика означає занадто високу напругу. Іноді дитині треба випустити пару.
2. Бути в контакті з дитиною.
3. Якщо дитина не чує наших умовлянь - озвучити її почуття (Ти злишся? Сумуєш? Зовсім складно? Втомилась?). Істерика потребує берегів – нашої уваги, рук та обіймів (Йди на ручки! Мені теж так хочеться додому. Якщо б я могла, я б для тебе…).
