Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Сучасні підходи до соціалізації дошкільника
»
Взяти участь Всі події

Психологічні чинники формування мовної компетентності

Українська мова

Для кого: Дорослі

23.10.2021

41

1

0

Опис документу:

Сучасний освітній процес передбачає необхідність врахування психолого-педагогічних умов для формування синтаксичної компетентності учнів, яка є обов’язковим компонентом мовної та ланкою ключової компетентності, – вільне володіння державною мовою.

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Психологічні чинники формування мовної компетентності


Сучасний освітній процес передбачає необхідність врахування психолого-педагогічних умов для формування синтаксичної компетентності учнів, яка є обов’язковим компонентом мовної та ланкою ключової компетентності, – вільне володіння державною мовою.

Важливі теоретичні відомості з навчання синтаксису відображені в дослідженнях таких психологів та психолінгвістів: Б. Баєва, Л. Виготського, В. Глухова, П. Гальперіна, М. Жинкіна, І. Зимньої, Д. Ельконіна, О.Лавриненка, О. Леонтьєва, А. Лурія, А. Маркової, Г. Костюка, В.Ригованової, С. Рубінштейна, І. Синиці, В. Семиченко, Л. Щерби й інших, лінгводидактів О. Горошкіної, Т. Гнаткович, Л. Давидюк, І. Кухарчук, М.Пентелюк, К. Плиско, С. Омельчука, В. Сидоренко, А. Ярмолюк та інших.

Питання формування й розвитку мовної компетентності особистості залишається важливою упродовж усього життя, проте актуалізуються вони у перехідні періоди, що пояснюється багатьма чинниками. Психологічне підґрунтя розвитку мовної особистості досліджується в працях науковців Ю. Апресян, Л. Виготський, І. Зимня, О. Кубрякова та ін.

Підлітковий вік – дуже складний відповідальний період становлення особистості. Л. І. Божович назвав цей період другим народженням особистості, в якому формується соціальна спрямованість і моральна свідомість: моральні погляди, судження, оцінки, уявлення про норми поведінки, запозичені у дорослих.

У підлітковому віці продовжується інтелектуалізація всіх психічних процесів. Продовжує інтенсивно розвиватися теоретичне мислення. Підліток уже вміє оперувати гіпотезами, розвиваються такі мисленневі операції, як класифікація, аналогія, узагальнення. Це дозволяє аналізувати абстрактні ідеї. Проявляється рефлексивний характер мислення. Саме завдяки інтенсивному інтелектуальному розвитку з'являється здатність до самоаналізу. Самостійність мислення проявляється в незалежності вибору способу поведінки, схильності до експериментування. Активізуються процеси запам'ятовування, оволодіння способами і прийомами учіння. Розвивається логічна пам'ять, у результаті чого вповільнюється розвиток механічної пам'яті. Процес запам'ятовування зводиться до встановлення логічних зв'язків усередині матеріалу. Сприймання повільно ускладнюється, інтенсивно формується на уроках. Розвивається післядовільна увага. Підліток вже здатний тривалий час утримувати увагу на певному об'єкті. Зв'язок уяви з теоретичним мисленням сприяє розвитку творчості. Уява в цей період обслуговує бурхливе емоційне життя підлітка. Активно розвивається читання, монологічне і писемне мовлення. Розвиваються комунікативні здібності учнів. Сфера пізнавальних інтересів підлітків виходить за межі школи і перетворюється в сферу пізнавальної самодіяльності (Н. Токарева, А. Шамне).

Психологи наголошують на тому, що в цей період відбувається інтенсивний розвиток понятійного, мовно-логічного, абстрактного мислення. Підліток може оперувати поняттями, міркувати про властивості та якості предметів, висувати гіпотези, планувати дослідницьку діяльність та засвоювати великі масиви інформації. Починається інтенсивний розвиток абстрактних понять, який продовжується в юнацькому віці. Для підлітка все більшого значення набуває теоретичне мислення, здатність встановлювати максимальну кількість смислових зв'язків у навколишньому світі. Саме ці психологічні новоутворення особистості дуже важливі для опанування синтаксичним матеріалом з української мови в 8 – 9 класі.

Таким чином, аналізуючи особливості навчальної діяльності в підлітковому віці, ми визначали, що саме цей період найефективніший для навчання синтаксису української мови. Не зважаючи на досягненням цього віку в розвитку мислення, здатність до рефлексії тощо, в дійсності ж підлітки продовжують залишатися на рівні конкретного мислення. Це може зумовлюватися індивідуальним розвитком: різні соціальні умови, генетичні особливості і внутрішня позиція самого підлітка.

Отже, ґрунтуючись на напрацюваннях психологів, психолінгвістів, педагогів, лінгвометодистів, уважаємо, що психологічний (внутрішній) процес формування синтаксичної компетентності здобувачів освіти складається з таких етапів, як: мотиваційний, когнітивний, діяльнісний, рефлексії.

Етап мотивації важливий у навчанні, що передує всім іншим етапам опанування навчального матеріалу із синтаксису. Для формування компетентного мовця під час навчання є «усвідомлення ролі активності особистості у власному розвитку й необхідності стимулювання цієї активності у процесі навчання». Внутрішньою мотивацією до опанування синтаксису може слугувати: теорія про зв’язок мислення з мовленням (під час навчання мають усвідомлювати, що головним у комунікації є смислові зв’язки: предикативний, який є визначальним, та прислівний, що розкриває суть базисного зв’язку); прагнення досконало володіти мовленнєвою компетентністю (ґрунтовне, усвідомлене засвоєння знань із граматики (морфологія, синтаксис) та лексики). Окрім того, важливим для мотивації навчання синтаксису є застосування інформаційно-комунікаційних технологій під час навчання, які формують позитивні емоції, враження, до того ж застосування гаджетів (комп’ютери, планшети, телефони) робить процес пізнання більш зручним. Етап пізнання базується на психологічних процесах апперцепції, розуміння, запам’ятовування теоретичного матеріалу із синтаксису. Поняття «апперцепція» ми, услід за В. Вундтом, розглядаємо як сукупність трьох аспектів: «усвідомлення сприйнятого, його цілісність і його залежність від колишнього досвіду». Саме тому когнітивний етап має являти собою актуалізацію попередніх знань із теорії синтаксису, набутих раніше, під час опанування розділу морфології в 6 - 7 класах, що поглиблюється, розширюється, та який супроводжується здатністю особистості до осмислення сприйнятої нової інформації. Осмислення синтаксичного матеріалу полягає в розкритті сутності синтаксичних теорій, правил, характеристик членів речення, словосполучень і речень, засвоєнні будови, семантики та функціонування синтаксичних одиниць, усвідомленні формально-граматичних, семантичних ознак речення як комунікативної одиниці, що передбачає виконання розумових дій, результатом яких є розуміння матеріалу та формування теоретичних понять. У психолінгвістиці розуміння, сприймання та породження мовлення представлено багатьма концепціями: О. Потебні, Л. Виготського, Ч. Освуд, О. Лурія, О. Леонтьєва й інших, у яких наголошується на тому, що для розуміння «цілісної знакової організації мовлення» (за О. Селівановою – тексту) важливі лінійна форма (від знаків до відповідної семантичної ситуації, від значення до змісту); найвищий рівень розуміння містить оцінку мовних засобів (лексичні, синтаксичні), використаних мовцем; структура речення змінюється відповідно до функції мовлення, виявлювана у вербальній або невербальній комунікації; процес розуміння залежить від попереднього досвіду реципієнта (В. Белянин, Л. Виготський, В. Красних). Відповідно до цих постулатів, формування теоретичних понять у здобувачів освіти відбувається зі знайомих їм синтаксичних дефініцій, опанованих у школі, які на академічному рівні вивчення мови розширюються, уточнюються та доповнюються. Основні синтаксичні поняття, на нашу думку, можна класифікувати за групами: синтаксичні одиниці (речення, словосполучення, мінімальна синтаксична одиниця), синтаксичні зв’язки, синтаксичні категорії (розповідне, питальне спонукальне; окличне, неокличне речення) тощо. Важливим у формуванні знань із синтаксису є засвоєння зв’язків між поняттями, розуміння різних підходів до вивчення синтаксису в усіх його аспектах, усвідомлення синтезувального характеру синтаксису (зв’язок з фонетикою, лексикою, морфологією тощо), визначення родовидових відмінностей (наприклад, між реченням і словосполученням, підрядним та сурядним зв’язком), через зазначення способу утворення предмета (простим та складним, односкладним та двоскладним, повним та неповним, поширеним та непоширеним реченнями), сприйняття його не тільки як «розділу граматики, який вивчає особливості будови, семантики й функціонування синтаксичних одиниць, а передусім як учення про способи вираження думки». Як засвідчує практика, для успішного розуміння та формування теоретичних понять важливе використання різних засобів, методів та прийомів, зокрема технічних засобів для унаочнення матеріалу (комп’ютери, планшети, телефон, проєктори, смарт-дошки тощо); «когнітивних методів (діалогічний, ситуаційний, спостереження над мовою, самостійної роботи з підручником та іншими довідковими джерелами, вправи (підготовчі, вступні, тренувальні); прийомів асоціювання, виділення головного, виявлення явища, аналізу, порушення проблеми, узагальнення, аналогіювання, визначення» тощо. Кінцевим на когнітивному етапі є процес запам’ятовування, що може мати мимовільний або довільний, механічний або осмислений характер. Старший підлітковий вік характеризується «вибірковістю когнітивного контенту, інтелектуалізацією процесів пам’яті та зростанням швидкості оперативної пам’яті». Саме тому вважаємо, що для учнів 8-9 класів як суб’єктів навчання важливе довільне (є мотив та завдання) й осмислене (розуміння матеріалу) запам’ятовування. Процес запам’ятовування має бути побудовано відповідно до його умов, з використанням мнемонічних прийомів: створення плану лекцій та семінарських занять, переліку питань на самостійне опрацювання із синтаксису; групування матеріалу; та згідно з його законами, як-от: закон підсилення першого враження (використання візуалізації), закон краю, закон повторення тощо. Діяльнісний етап передбачатиме формування вмінь та навичок із синтаксису згідно з комунікативними завданнями. можливостей практичного застосування теорії. Як засвідчує практика, для успішного розуміння та формування теоретичних понять важливе використання різних засобів, методів та прийомів, зокрема технічних засобів для унаочнення матеріалу (комп’ютери, планшети, телефон, проєктори, смарт-дошки тощо); «когнітивних методів (діалогічний, ситуаційний, спостереження над мовою, самостійної роботи з підручником та іншими довідковими джерелами, вправи (підготовчі, вступні, тренувальні)); прийомів асоціювання, виділення головного, виявлення явища, аналізу, порушення проблеми, узагальнення, аналогіювання, визначення» тощо. Кінцевим на когнітивному етапі є процес запам’ятовування, що може мати мимовільний або довільний, механічний або осмислений характер. Підлітковий вік характеризується «вибірковістю когнітивного контенту, інтелектуалізацією процесів пам’яті та зростанням швидкості оперативної пам’яті». Саме тому вважаємо, що для здобувачів освіти як суб’єктів навчання важливе довільне (є мотив та завдання) й осмислене (розуміння матеріалу) запам’ятовування. Процес запам’ятовування має бути побудовано відповідно до його умов, з використанням мнемонічних прийомів: створення переліку питань на самостійне опрацювання із синтаксису (за технологією перевернутий клас); групування матеріалу; та згідно з його законами, як-от: закон підсилення першого враження (використання візуалізації), закон краю, закон повторення тощо.

Діяльнісний етап передбачатиме формування вмінь та навичок із синтаксису згідно з комунікативними завданнями. Важливим для нашого дослідження є розуміння вмінь і навичок як дій, формування яких відбувається поетапно шляхом застосування теоретичних знань, що передбачає перехід із зовнішньої (предметна) на внутрішню (психічна) діяльність. Саме тому вважаємо за необхідне врахувати вчення поетапного формування розумових дій (Г. Гальперін, Н. Тализіна), що становитиме основу формування синтаксичних умінь і навичок, у такій послідовності: 1)мотивування до дії, що може виявлятися у створенні проблемної ситуації; 2)первинне уявлення про дію, складання її орієнтовної схеми; 3)формування дії в її матеріальному (або матеріалізованому) вияві; 4)відпрацювання дії у вигляді продуктивних видів мовленнєвої діяльності (говоріння, письма); 5)репродукування дії у внутрішньому мовленні; 6)доведення дії до автоматизму – внутрішній, розумовий рівень [Тализіна, c. 104]. Згідно із концепцією К. Плиско, важливі у формуванні синтаксичних умінь дії, що спрямовані на опанування суб’єктами навчальної діяльності граматичних (синтаксичних) категорій у різних аспектах: структурно-граматичному, логіко-синтаксичному, функціонально-стилістичному. Розуміння етапів реалізації мовлення та розумових дій передбачає вироблення у здобувачів освіти умінь аналізувати синтаксичні одиниці в мовленні, орієнтуватися в комунікативній ситуації, створювати власні висловлювання, послуговуючись різними типами речень, їх синонімічними або близькими за функцією варіантами, відповідно до синтаксичних норм; усвідомлене опанування навчального матеріалу, вироблення вмінь та навичок.

Одним із важливих етапів формування синтаксичних умінь та навичок є рефлексія. Розглядаючи рефлексію за когнітивним підходом, у якій здобувач освіти має аналізувати, співвідносити свої дії із предметною діяльністю, визначальними для формування синтаксичної компетентності.

Отже, спираючись на праці раніше згаданих науковців різних напрямів психології, психолінгвістики, педагогіки, лінгводидактики, встановлено, що психологічний (внутрішній) процес формування синтаксичної компетентності учнів має чотири етапи: мотиваційний, когнітивний, діяльнісний, рефлексії. Обґрунтовано необхідність урахування всіх означених етапів, умов, дій, їхню роль у засвоєнні синтаксичних знань, виробленні вмінь та навичок, формуванні синтаксичних понять. Закцентовано увагу на тому, що розуміння етапів реалізації мовлення й етапів розумових дій передбачає вироблення умінь аналізувати синтаксичні одиниці в мовленні, орієнтуватися в комунікативній ситуації. З’ясовано, що врахування психологічних основ під час формування синтаксичної компетентності учнів є запорукою продуктивної, усвідомленого навчання української мови , що сприяє виробленню вмінь та навичок; створює баланс між змістом навчального матеріалу й індивідуальними психологічними особливостями здобувачів освіти; забезпечує доцільність застосування відповідних методичних прийомів, педагогічних підходів та засобів навчання на всіх етапах її формування.

Отже, навчання синтаксису української мови учнів відбуватися в лінгводидактичній системі, що характеризується певною метою і завданнями, відповідними організаційними, психологопедагогічними, науково-методичними, лінгводидактичними умовами, суб’єктивними й об’єктивними акмеологічними чинниками, ґрунтується на засадах компетентнісного, особистісно зорієнтованого і діяльнісного підходів, основоположних лінгводидактичних і методичних принципах, методах і прийомах навчання, формах організації навчально-виховного процесу, реалізується поетапно протягом усього життя.



Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.

Нещодавно завантажили