Психологія. Теорія дитячих ігор. Наукові теорії дитячих ігор. Теорія Г.- С. Холла. теорія З. Фрейда

Наукові теорії дитячих ігор

Теорія Г.- С. Холла

Американський психолог, засновник педології Гренвілл-Стенлі Холл (1846-1924), вважаючи розвиток психіки дитини своєрідним повторенням етапів розвитку людства незалежно від умов її життя і виховання (теорія рекапітуляції), доводив, що гра дитини за формою і змістом дублює історію від первіснообщинного ладу до сучасного суспільства. Наприклад, ігри малюків з піском є повторенням печерного періоду життя людства, мисливські ігри — втіленням мисливських інстинктів тощо. Тому гра не підвладна педагогічним впливам і розвивається за своїми законами.

Теорія З. Фрейда

Психоаналітична теорія гри, яку обґрунтував австрійський психолог, психіатр Зигмунд Фрейд, а пізніше розвинули його співвітчизник Альфред Адлер (1870-1937) та німецько-американський психолог Карен Хорні (1885-1952), зосереджується на проблемах несвідомого і напівсвідомого в ігровій діяльності, використання гри як засобу вираження дитиною інстинктів, бажань, прагнень, які вона не може реалізувати безпосередньо в житті (3. Фрейд), самоствердження її, реалізації обмежуваного дорослими прагнення до влади і могутності (А. Адлер), і відповідно — як засобу вдосконалення особистості дитини через переборювання негативних інстинктів і поривань. Для цього слід надавати дитині змогу самостійно виявити ці інстинкти і поступово пережити їх. Але вони не зникають зовсім, заявляючи про себе щоразу, коли «знімаються» зовнішні «обмежувачі», які накладає виховання.