Психологія. Теорія дитячих ігор. Класифікації дитячих ігор. Класифікація теорій дитячих ігор за У. Л. Штерном

Опис документу:
У статті розглянуто підходи до класифікації дитячих ігор дошкільників і молоших школярів. Проаналізовано думки вітчизняних психологів та педагогів. Роботу доцільно використовувати для проведення навчальних занять зі студентами педагогічних технікумів або коледжів.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Класифікації дитячих ігор

Класифікація теорій дитячих ігор за У. Л. Штерном

Відомий німецький психолог Уільям Льюіс Штерн (1871-1938) класифікував ігри на індивідуальні (за задумом дитини) та соціальні (спільні з іншими). При цьому він спирався на вихідне положення своєї теорії конвергенції про необхідність розвивати внутрішні сили дитини, її здібності й одночасно враховувати вплив середовища, в якому вона перебуває. На його погляд, зовнішній фактор (соціальне оточення) дає лише матеріал для гри, вибір якої дитина здійснює інстинктивно.

Також він зробив спробу класифікувати існуючі на той час теорії дитячих ігор.

Згідно з У. Л. Штерном, усі існуючі теорії гри можна розділити на три групи залежно від того, з чим вони пов’язують гру – з теперішніми устремліннями та інтересами об’єкта, з його устремліннями та інтересами, що виходять з минулого або направлені у майбутнє.

А. Теорії теперішнього.

1. Перша подібна теорія належить Г. Спенсеру. За його думкою, у дитини енергії набагато більше, аніж того потребують її життєві задачі, адже їй мало що доводиться робити самій, тому що про дитину піклуються дорослі.

Звідси випливає, що у дитини енергії більше, аніж їй потрібно, і, звісно, це надлишок треба «розвантажити». На думку Г. Спенсера, таке «розвантаження» відбувається саме у процесі гри – сутністю гри є розвантаження надлишку енергії.

Отже, дитині все одно, у якому напрямі проявиться її надлишкова енергія, тобто чи буде вона бігати або стрибати, танцювати або звернутися до іншої форми гри.

Але внаслідок того, що гра завжди має певний зміст, Г. Спенсер був змушений для пояснення цього звернутися до іншого міркування, яке ніяк не пов’язано із принципом надлишку енергії. Г. Спенсер відзначає, що дитині властиво наслідування, вона будує усю свою гру на наслідуванні; дитина бачить різноманітні форми діяльності і активності дорослих, наслідуючи їх у своїх іграх. Цим пояснюється те, що діти у грі будують будинки і замки, роблять залізничні поїзди і аероплани, начебто водять автомобіль тощо.

Але теорія Г. Спенсера, по-перше, має на увазі тільки дитину. Виходить, що у старшому віці людина не має гратися, із чим, звісно ж , неможливо погодитися. По-друге, його теорія не пояснює визначеності змісту гри – адже все одно, як відбудеться «розвантаження» енергії. Тому Г. Спенсер вносить принцип наслідування. Тобто, поняття надлишку гри недостатньо. І, врешті-решт, теорія неправильна і фактично. Встановлено, що дитина іноді грає, не зважаючи на втому. А у такому разі говорити про надлишок енергії абсолютно необґрунтовано.

2. Теорія відпочинку. Існує також і абсолютно протилежна за змістом теорія, згідно якої справа не у надлишку енергії, а, навпаки, у тому, що суб’єкт, втомившись від серйозної активності, не в силах продовжувати далі працювати і потребує відпочинку. Але відпочинок дає не тільки бездіяльність, але і дія, яка не несе відповідальності. А для такої несерйозної активності, яка не зобов’язує нести відповідальність, у людини сил іще вистачає. Сенс гри полягає саме у цьому: вона містить активність саме такої природи, тобто надає можливість відпочити. Одним словом, боротьба за вирішення життєвих задач стомлює людину, і для того, щоб відпочити, вона звертається до гри.

Але які ж серйозні проблеми дитині доводиться вирішувати власними силами у ранньому дитячому віці, щоб вона так часто зверталася до гри як до можливості відпочинку? Ніякі. Навпаки, гра є найголовнішою формою поведінки дитини цього віку, і якщо вона від чогось втомлюється, то, перш за все, від самої гри. Теорія відпочинку іще якось може пояснити гру дорослих, але для пояснення гри дитини не підходить.

3. Теорія А. Адлера. Дитина, слабка, її сили недостатньо розвинуті для того, що вона могла здійснити свої задуми. Дитина майже на кожному кроці відчуває свою слабкість: їй усе не дозволяють, вона залежить від оточуючих дорослих і для компенсації своєї слабкості вона створює нову фантастичну дійсність, у якій може бути і батьком, і матір’ю, і водієм, і військовим, і пілотом. Якщо вже не у реальності, то хоча б тут у дитини є можливість бути тим, ким вона хоче і робити те, що забажає. Сенс гри полягає у компенсації слабкості і задоволення прагнення до влади. Це і є теорія гри індивідуальної психології А. Адлера.

Але вбачати у сенс всіх ігор у компенсації є, без сумніву, перебільшенням. Наприклад, якщо у грі одна дитина виконує роль полководця, то інші – звичайних солдат. Якщо одна дитина грає роль могутнього велетня, то потрібні ті, кого він перемагає. Але діти, які потерпіли поразку у грі, не задовольняють свою потребу у перевазі.

4. Теорія З. Фрейда. Гра, подібно до інших форм фантазії, таким, як мрії і сновидіння, є проявом витіснення певних прагнень, тенденцій. За припущенням З. Фрейда, тут так само, як і у інших випадках, ми маємо справу з проявом сексуальних тенденцій.

Зміст гри за Фрейдом необхідно шукати у сексуальних потягах.

Б. Теорії минулого.

Згідно теорії американського психолога Стенлі Холла, витоки тенденцій,які проявляються у процесі гри, слід шукати у минулому людства. Людство пройшло через цілий ряд ступенів розвитку. Якщо, згідно біогенетичному закону Е. Геккеля, організм у період ембріонального життя повторює усі ступені розвитку свого роду, то можна передбачити, що приблизно те ж саме відбувається і у період постембріонального життя; але оскільки у даному разі мова іде вже не про фізичний, а про психічний розвиток, мається на увазі, що повторення стосується тих ступенів, які людство пройшло у процесі свого культурного розвитку. Отже, у дитинстві на різних вікових ступенях хронологічно послідовно з’являються нові тенденції, вже пройдені людством. Формою прояву цих тенденцій і є гра.

Таким чином, згідно зі С. Холлом, сутність гри полягає у тому, що вона дозволяє індивіду здійснити рекапітуляцію культурно-історичного минулого свого роду.

Отже, гра є скоріше несвідомим згадуванням минулого – не власного, а всього роду, – а не продуктом фантазії, це – мнемічний процес, а не прояв фантазії. Але останнє твердження не відповідає загальноприйнятим міркуванням, що природа гри має фантазієподібний характер. Крім цього, така точка зору як очевидно антиісторична має протиріччя щодо безсуперечних спостережень за розвитком дитини: період дитинства ні в якому разі не є чимось успадкованим, що встановлено раз і назавжди. Якщо б це дійсно було так, тоді дитину конкретної історичної епохи треба було б об’явити вічною категорією, а разом із нею, зрозуміло, і суспільство, яке її породило. Тому зрозуміло, що теорія Стенлі Холла не маже бути достовірною.

В. Теорії майбутнього.

К. Гроос вбачає сенс гри в інтересах майбутнього. Він приділяє особливу увагу тому, що у процесі гри дитиною задіються саме ті сили, до яких зазвичай звертається людина під час серйозної діяльності. Наприклад, те, що маленька дівчинка доглядає за своєю лялькою, слід вважати активністю тенденцій, які складають психологічний зміст догляду за дитиною. Коли маленький хлопчик грається, нібито він веде машину, він задіює тенденції, які мають місце у процесі діяльності водія автомобіля. Стає очевидним, що, граючись, дитина готується до майбутнього, тренуючи ті сили, як знадобляться їй при вирішенні складних життєвих задач.

Отже, гра – підготовча школа майбутнього життя: такою є суть теорії Карла Грооса.

Але деяким науковцям така теорія здається неправдоподібною, адже дитина не може знати наперед, з якими труднощами їй доведеться стикатися у майбутньому.

Г. Теорія У. Л. Штерна.

У. Л. Штерн назвав свою теорію персоналістичною. Вона є спробою доповнити і поєднати усі найкращі елементи інших односторонніх теорій.

За думкою У. Л. Штерна, правомірна теорія гри не має опиратися на тенденції або тільки минулого, або тільки теперішнього, або тільки майбутнього. Гра – це процес, який включає усі ці тенденції. І, що найголовніше, – не слід неодмінно шукати тільки біологічну сутність гри – якій цілі вона служить, для чого потрібна, але необхідно також враховувати і інші її моменти. Окрім біологічного, гра також має значення зовнішнього появу. Однією із особливостей людини є те, що її діяльність і активність проявляються і тоді, коли ніякі серйозні задачі цього не потребують, тобто людина може і грати. Як казав Шиллер, людина є повноцінною там, де вона може грати, і У. Л. Штерн повністю розділяє цю думку. У грі людина повністю відображається з усіма тенденціями, які має – не тільки теперішніми, але і минулими.

Справа у тому, що психіка людина складається із шарів, включно із шаром минулого. Там, де серйозні життєві задачі це дозволяють, ці дрімаючі тенденції та устремління минулого миттєво прокидаються, активізуючись у змісті гри. Але існує і шар майбутнього. У кожний момент теперішнього майбутнє дано не тільки у тому відношенні, що воно усвідомлено передбачається, але і тим, що воно у зародковій формі представлено і у вигляді функцій, ще недостатньо дозрілих для серйозного виконання свого призначення. Тим не менш, вони прагнуть до прояву, реалізуючись у грі.

Тому гра дійсно є попередніми вправами для наших сил, як довів К. Гроос, але, наряду із цим, як вважає У. Л. Штерн, гра є попередньою пробою різноманітних можливостей дій, щоб, з рештою, були знайдені найбільш відповідні форми. У той же час гра є прогностичним зовнішнім проявом суб’єкта, оскільки у процесі гри суб’єкт задіює зачаткові форми свого майбутнього життя, тому дитина під час гри пізнається краще, аніж під час серйозної активності.

Теорія У. Л. Штерна заслуговує на вагу особливо, тому що у ній зроблена спроба подолання властивих усім іншим теоріям односторонніх точок зору, виходячи з ідеї багатостороннього значення гри.

Але, незважаючи на це, частина науковців усе ж вважає її неприйнятною. Суть теорії У. Л. Штерна полягає у тому, що гра є проявом недорозвинутих, зародкових функцій і тенденцій. Але тоді автору не слід було б говорити про гру дорослих, а вважати її проявом виключно дитячого віку. Також відомі факти гри, про які ніяк не можна сказати, що вони є проявом сил, які перебувають у зародковому стані. Наприклад, дитина грає у дочки-матері, в одному випадку граючи роль матері, а в іншому – дитини. Стосовно першого випадку, тут дійсно можна впевнено говорити про ті функції і тенденції дитини, які іще знаходяться у зародковому стані. Але як бути із другим випадком, коли дитина грає роль не матері, а дитини – можливо, навіть новонародженої ?

Є очевидним те, що говорити про зародкові функції тут неправомірно. У цьому випадку дитина проявляє не своє майбутнє, а більше своє минуле. Звісно, можна відповісти, що гра служить прояву і задоволенню також тенденцій минулого, але це вже слід вважати недоліком даної теорії.

Д. Теорія функціональної тенденції.

Усі явища мають єдину сутність, а всі головні особливості, які її характеризують, є наслідком цієї сутності. Правильній теорії явища треба знайти цю сутність, і тоді для пояснення його різних сторін не знадобиться вдаватися до різних принципів. Не є виключенням і гра, яка також має свою сутність. Ця сутність полягає у тому що дитина має певні тенденції і функції, які вона може або зовсім не використовувати, або не задіювати їх всебічно і повністю. Функції, тенденції – це сили, а для сили є характерним саме те, що вона за своєю суттю є рухливою, дієвою; сила – динамічне поняття. Очевидно, що усі ці сили дитини не можуть залишатися у бездієвому стані: функціональна тенденція, що випливає із факту неможливості існування сил у бездіяльності, пояснює активність дитини у тих випадках, коли їй не потрібно нічого робити, коли ця активність призначена не для отримання якогось продукту, а важлива тільки у якості самого процесу. Так пояснює факт гри теорія функціональної тенденції.

Отже, згідно цієї теорії, в основі гри (як дитини, так і дорослого) – функціональна тенденція.

З урахуванням цього стає зрозумілим і те, як грає дитина, і змістовна сторона гри. Якщо гра – прояв функціональної тенденції, то і її зміст має відповідати функціям, які на даний момент є активними. Дані функції, звісно, є функціями людини, які філогенетично сформувалися у процесі певної діяльності. Отже, їх активність проявляється у саме вигляді цієї певної діяльності.

Таким чином, гра дитини є за своїм змістом наслідуванням діяльності дорослої людини.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Креативний менеджмент в умовах змін (на прикладі управління закладами позашкільної освіти)»
Просіна Ольга Володимирівна
30 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.