Психічні захворювання як риси характеру

Часто екстравагантні вчинки ми списуємо на характер людини. А якщо криється за цим щось більше?

• Халатність. До цієї категорії можна віднести всіх, хто прагне більше відпочи­вати і менше працювати. Зрозуміло, це звичайне людське бажання, проте дехто частенько перегинає палицю. Наприклад, якщо співробітник компанії за рік оформив кілька лікарняних, взяв кілька відпусток і незліченну кількість відгулів і при цьому примудрявся ще й спізнюватися – пси­холог поставив би йому антисоціальний розлад особистості. Правда, для цього потрібно, щоб спостерігалися ще й такі симптоми:

  1. часта немотивована брехня;

  2. прагнення жити за чужий рахунок;

  3. часте звільнення з роботи без по­дальших планів з працевлаштування, тоб­то «відхід в нікуди»;

  4. розтрата грошей не за призначен­ням (збирався купити продукти, а придбав нову гру для приставки).

  Боротися з антисоціальністю допомо­жуть таймменеджмент і нагороди. Досить розписати, який бонус можна собі зроби­ти за те чи інше досягнення (наприклад, кілька днів прожити за складним планом), і дотримуватися розкладу хоча б упродовж місяця, щоб встигла виробитися звичка. Ще за таких порушень психологи реко­мендують вправу «Огляд виборів»: пись­мово ставиться проблема, визначаються можливі виходи з неї і переваги/недоліки кожного. Це допоможе приймати рішення раціонально.

• Сором’язливість. Люди, які не відчу­вають сильних емоцій і намагаються об­межити себе в будь-яких контактах, а тому часто обирають віддалену роботу або іншу діяльність, яка не пов’язана з комунікаці­єю. Це призводить до шизоїдного розладу особистості, який має такі ознаки:

  1. байдужість до критики і похвали;

  2. відсутність близьких друзів або наяв­ність тільки одного друга;

  3. схильність часто і нереалістично мрі­яти; надмірна чутливість, яку неможливо або страшно висловити оточенню.

  Запобігти цьому можна за допомогою діяльності у групі. Підійде будь-який гур­ток. Для боротьби з мізантропією замість фрази «я не люблю людей» говорити «мені не подобається ця річ». Такий підхід дозво­лить сформувати нову установку: в людях, крім поганого, є і щось хороше.

• Прокрастинація. У цю категорію по­трапляють бунтарі, які не бажають підко­рятися правилам у суспільстві. Виража­ється все у відкладанні необхідних дій на невідомо коли. Запущена прокрастинація може призвести до пасивно-агресивного розладу особистості, який часто тягне за собою хронічну депресію. Про те, що про­крастинація переходить у нову фазу роз­витку, можуть свідчити такі симптоми:

  1. дратівливість на прохання зробити щось не дуже приємне, але звичне для більшості людей;

  2. дуже повільний темп роботи і погана якість;

  3. образа на корисні поради оточення про те, як зробити роботу швидше і краще;

  4. необґрунтована критика людей, наді­лених владою.

  Рекомендується соціальна гра, в якій потрібно ставити себе на місце інших лю­дей, щоб зрозуміти їхні почуття.

• Імпульсивність і запальність. Люди­на, яка не намагається взяти під контроль гнів, ризикує заробити граничний розлад особистості. Один з типових проявів на­ближення хвороби – різка і нічим не моти­вована зміна думок на радикально проти­лежні. Скажімо, ви вважаєте, що смажена яєчня жахливо впливає на ваш шлунок, і ненавидите її, а післязавтра з радістю готуєте її на сніданок. Звичайно, просто імпульсивність нічим не загрожує. Хоча замислитися варто, якщо у вас виявилися ще й такі симптоми:

  1. непостійні дружні й романтичні зв’язки;

  2. часті бездумні витрати грошей;

  3. необрежне, на межі аварій, водіння;

  4. зміна настрою без видимих причин і відчуття хронічної нудьги.

  Хороша профілактика – курси управлін­ня гнівом і різні тренінги самоідентифіка­ції. Корисним буде самоконтроль із заохо­ченням. Наприклад, якщо ви зібралися по кавоварку – купіть саме її (не прихопивши при цьому пів магазину), а як нагороду придбайте річ, про яку давно мріяли.

• Самобичування. Схильних до цього людей можна назвати страусами: за кож­ної зручної нагоди вони «ховають голову в пісок», намагаючись усунутися від про­блем. У психології це називається уника­ючим розладом особистості. У запуще­них випадках з’являються панічні атаки, депресія і порушення сну. Самокритика в малих дозах корисна, тому що штовхає на розвиток, а ось у великих – дуже небез­печна для психічного стану. Тривогу бити можна, якщо спостерігається таке:

  1. сильна і миттєва образа на критику або несхвалення;

  2. уникнення нових контактів, що дохо­дить до абсурду;

  3. перебільшення потенційних трудно­щів, фізичних небезпек або ризику зви­чайних дій;

  4. стримування себе у спілкуванні з людьми через страх сказати що-небудь не те.

  Потрібно записати свої припущення з приводу дії, яку необхідно зробити: «Якщо я піду в незнайомий магазин пізно ввечері – мене обов’язково обкрадуть», – а потім зробити цю дію й записати результат. Зго­дом, коли будуть виникати сумніви і нега­тивні передчуття, – досить лише відкрити блокнот із записами, щоб переконатися: нічого страшного не трапиться.

• Недовірливість. Деякі люди у своїх підозрах переходять усі межі: прослухо­вують телефонні розмови і навіть найма­ють приватного детектива. Людина, яку сумніви штовхають на такі відчайдушні дії, можливо, страждає від параноїдального розладу особистості. Це порушення су­проводжується такими ознаками:

  1. необґрунтована недовіра партнеру;

  2. пошук прихованих сенсів у звичайних діях людей;

  3. тенденція вважати всіх, крім себе, ви­нними;

  4. відсутність почуття гумору, нездат­ність бачити смішне в побутових ситуаціях.

  Чудовий спосіб боротися – завести список знайомих людей і ставити плюсики навпроти їхнього імені, коли вони в чомусь виправдовують очікування. Коли виникне якась підозра, досить глянути на кількість плюсиків – і недовіра зникає.

• Послужливість. Покладатися на ін­ших – цілком нормально, а ось надмірна люб’язність визначається в медицині як залежний розлад особистості. Межею, за якою криється таке порушення психіки, вважається складність або неможливість приймати рішення без схвалення автори­тетної людини. Захворювання супрово­джують такі симптоми:

  1. згода з оточенням, навіть якщо воно не має рації;

  2. відчуття дискомфорту на самоті і прагнення зробити що завгодно, аби тіль­ки не бути самотнім;

  3. вчинення неприємних або принизли­вих дій з метою сподобатися;

  4. безпідставні нав’язливі думки, що всі люди навколо – зрадники.

  Найкращий спосіб боротьби – зібрати й записати докази своєї компетентності та дивитися на список: це додасть впев­неності.

• Емоційність. Зайва емоційність і чут­ливість можуть бути симптомами істерії. Прагнення привернути до себе увагу при­родне для людини, поки не переходить у спалахи гніву і напади. Характерна риса – дуже емоційна мова і водночас відсутність у ній деталей. Наприклад, на запитання «як виглядає ваша мама» відповідь буде при­близно такою: «Вона була дуже гарною». Інші ознаки розладу:

  1. постійний пошук підтримки, схвален­ня і похвали авторитетної людини;

  2. неможливість зосередитися на одній справі упродовж тривалого часу;

  3. поверхневі емоції, що швидко зміню­ють одна одну;

  4. нетерпимість до прокрастинації за постійного бажання щось робити.

  Один з хороших способів протистояти істерії – робота за таймером. Необхідно по­ставити таймер на пів години або годину і весь час займатися тільки однією справою. А ще надто емоційним людям важко стави­ти мету, тому що мріють вони зазвичай про щось прекрасне, але не визначене, тому чу­довим рішенням буде ставити конкретні цілі: досягти підвищення через 2 місяці, навчити­ся готувати різото до Нового року тощо.

• Перфекціонізм. Відчайдушний пер­фекціонізм – прямий шлях до обсесив­но-компульсивного розладу особис­тості. Розвиток захворювання зазвичай пов’язаний з тим, що суспільство цінує такі якості, як увага до деталей, самодис­ципліна, емоційний контроль, надійність, підкреслена ввічливість, і люди дуже за­хоплюються цим. Тоді ці чудові властивості обертаються справжньою катастрофою: емоційним блокуванням, догматичністю, психологічною негнучкістю. Тривожитися перфекціоністам варто, коли вони виявля­ють такі тенденції:

  1. небажання витрачати час на себе че­рез острах стати непродуктивними;

  2. відмова викидати непотрібні речі з думкою «для чого-небудь пригодяться»;

  3. патологічний страх припуститись по­милки;

  4. прагнення робити роботу за інших через думки, що ніхто не зможе зробити її так само якісно.

  Перфекціоністам важко всидіти на місці, тому що їхня сутність вимагає не­гайної діяльності, а тому психологи реко­мендують побутову медитацію. Підійдуть будь-які форми – від масажу до прослу­ховування музики з заплющеними очима. Щоб закріпити успіх, корисно записувати, скільки справ було зроблено без релак­сації і в дні, коли вона була. Це переконає перфекціоніста, що відпочинок продуктив­ності не перешкода.

• Завищена самооцінка. Вона набага­то краща за самоприниження, хоча і тут є свої межі. Відчувши приємність усвідом­лення себе як розумної, красивої й взагалі найкращої людини, недовго впасти і в на­рцистичний розлад особистості. А звідти рукою подати до депресій, відчуття не­повноцінності та інших «принад», від яких страждають люди, що вважають себе На­полеонами:

  1. прихований або явний гнів на будь-яку критику;

  2. використання людей для досягнення власних цілей;

  3. очікування особливого ставлення до себе (наприклад, у черзі таку людину всі повинні пропускати, а чому – вона й сама не знає);

  4. сильна заздрість і постійна мрія про немислиме багатство.

  Головна проблема нарциса – невідпо­відність очікування і реальності, а звідси й побічні відчуття нікчемності, часта змі­на настрою, страх потрапити в незручне становище. Одна із вправ для боротьби з розладом – знизити планку бажань до ре­ально досяжної. Скажімо, замість купівлі шикарного авто можна придбати туфлі у найближчому магазині взуття.