Проблематику оповідання «Дивак» Григора Тютюнника яскраво відображає притча «Сліпий і кульбаба». Вона не просто про любов до природи, а про цінність доброти, милосердя й уміння бачити те, чого не помічають інші. Адже Олесь є «диваком» лише в очах людей, які звикли до грубості й байдужості; його «дивацтво» насправді є проявом духовної чистоти.
Притча «Сліпий і кульбаба»
Один чоловік ішов дорогою разом зі своїм незрячим товаришем. Вони зупинилися біля лугу.
— Який чудовий сьогодні день! — сказав зрячий.
— А який він? — запитав сліпий.
Чоловік почав розповідати йому про сонце, зелену траву, дерева та жовті кульбаби.
— Кульбаби? — перепитав сліпий. — Я ніколи їх не бачив.
Зрячий замислився. Він щодня проходив повз ці квіти й майже ніколи їх не помічав. А тепер, намагаючись описати їх іншому, вперше по-справжньому побачив їх сам.
Мораль
Не все цінне помітне тому, хто дивиться лише очима. Щоб побачити красу світу, потрібно мати чуйне серце. Людина, яка вміє помічати прекрасне й співчувати живому, бачить значно більше за інших.
Чому це співзвучно з оповіданням «Дивак»
Олесь теж бачить світ інакше. Він помічає те, повз що інші проходять байдуже: шкодує молодий лід, не забирає шишку в дятла, переживає за пліточку, яку схопила щука, жаліє коней і стару сосну.
Тому його називають диваком, хоча насправді його особливість — здатність відчувати біль іншого й бачити красу природи.
Особливо вдалими будуть такі запитання:
«Хто насправді дивак: Олесь, який бачить і відчуває більше за інших, чи люди, які вже перестали помічати красу й чужий біль?»
А мораль, яка може стати ключем до твору, на мою думку, така:
«Не бути як усі — не означає бути дивним. Іноді саме той, кого вважають диваком, зберігає в собі найбільше людяності».
Це дуже влучно перегукується з головною ідеєю твору — не втрачати індивідуальності, берегти природу й залишатися добрим та чуйним, навіть якщо інші цього не розуміють.
