Проблематика «Запорожців» Івана Нечуя-Левицького - пам’ять про героїчне минуле, любов до України, волелюбність, нескореність, збереження національної гідності та зв’язок поколінь. Автор протиставляє вільне козацьке минуле підневільному становищу сучасників.
Тому для кращого сприйняття твору я радила б прочитати учням притчу «Батько і три сини» (про три прути) — але не стільки через мотив єдності, як через передачу нащадкам заповіту предків.
Притча «Батьківський заповіт»
Старий батько перед смертю покликав своїх синів і сказав:
— Я залишаю вам не золото й не багатство. Я залишаю вам те, що дорожче за все, — пам’ять про те, ким були ваші предки і за що вони боролися.
Сини здивувалися:
— А навіщо нам пам’ятати минуле? Адже життя вже змінилося.
Батько відповів:
— Людина, яка забуває своє коріння, легко втрачає себе. Дерево без коріння засихає, а народ без пам’яті перестає бути народом.
Він показав синам старий меч, який передав йому його батько:
— Цей меч уже давно не потрібен для битви. Але він нагадує, що колись ваші предки захищали свою землю, свою волю і свою честь. Не обов’язково тримати в руках зброю, щоб продовжувати їхню справу. Потрібно берегти те, за що вони боролися.
Мораль
Народ, який пам’ятає своїх предків, їхню боротьбу за свободу й гідність, зберігає свою силу та ідентичність. Забуття минулого позбавляє людину й народ опори в майбутньому.
Саме ця мораль дуже близька до «Запорожців»: запорожці в Нечуя-Левицького ніби «прокидаються» з минулого, щоб нагадати нащадкам про втрачену волю. Місток між притчею і твором прокладаємо такими запитаннями:
Чому запорожці у творі сплять під Дніпром?
Що, на вашу думку, має “прокинутися” разом із ними — самі козаки чи пам’ять народу про свою волю?
І підсумкова мораль уроку:
«Хто пам’ятає своє минуле — той має силу будувати майбутнє».
