Проектна діяльність учнів на уроці історії.Героїчна естафета поколінь.

1.

99 років тому українська молодь продемонструвала справжній героїзм, любов до України і ціною власного життя запалила дух патріотизму майбутнім поколінням борців за незалежність України. Мова іде про бій під Крутами, що відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути, за 130 кілометрів на північний-схід від Києва. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300 -ми київськими студентами, що захищали підступи до Києва.

Йшов 1918 рік. Четвертим Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку самостійною, ні від кого незалежною, суверенною державою.

(відео 1) універсал

4. (я юнак замордований під Крутами)

2.

Проте більшовицька влада не хотіла так просто віддавати свого «молодшого брата». Після захоплення Харкова та Полтави більшовики спрямували своє шеститисячне військо на Київ під проводом М. Муравйова. На той час в Центральній Раді не було армії. Основна її частина була розбита більшовиками, а інша перейшла на бік червоних, спокусившись фальшивими обіцянками. У той важкий і грізний час на оборону рідного краю стали лише невеликі частини ідейних борців. У Києві сформувався курінь із студентів та учнів гімназії. Їх було 300.

5. (я студент побитий на інституцькій)

3.

Наступав холодний ранок 29 січня 1918 року. О 9.00 годині розвідка донесла, що більшовики наступають. Молоді герої стали готуватися до бою. Юнаки мужньо відбивали атаки ворога, не залишаючи своїх позицій. Проти них наступали матроси Балтійського флоту – їх було майже 6 тисяч старих вояків, а борців за волю України біля 600.Сили були надто нерівні. Побачивши безперспективність подальшої битви, комендант юнацького куреня дав наказ відступати. Але поки це слово дійшло з одного боку колії, де були юнаки старшинської школи, на протилежний бік до студентів, хтось замінив слово «відступати» на «наступати». Юнаки-курсанти відійшли назад, а студенти кинулись вперед. На смерть… Пішли на ворога з багнетами, бо набоїв уже не було. І падали, падали у нерівному бою. Коли зачорніла ніч, на крутянських полях лежали сотні трупів.

(Відео 2 ) Крути

3. (я кримчанка)

4.

35 забрано в полон, двадцять сім здорових і вісім поранених. Довго і жорстоко катували їх. Та не впали на коліна, не просили пощади і помилування. Мужньо зустріли вирок: поранених відправити до Харкова, розстріляти. Наближалася страшна хвилина для засуджених. Перед стратою учень 2-ї Української гімназії, 19-річний уродженець Галичини Григорій Піпський, заспівав гімн "Ще не вмерла Україна", який підхопили й інші полонені.І вже лежать тіла юнаків на снігу, политому їхньою кров’ю. Селяни з навколишніх сіл забрали їхні тіла, поховали за християнським звичаєм. 1 березня 1918 року, після звільнення Києва, було перевезено тіла загиблих. Після тривалих розшуків за допомогою місцевих селян були знайдені ями, в яких лежали тіла героїв. Однак усіх загиблих знайти не вдалося. 19 березня 1918 року до Києва приїхав сумний поїзд. Убитих було поховано у спільній могилі на Аскольдовій горі – на аристократичному кладовищі в центрі Києва.

2. (я сотник з майдану)

5.

 Від того часу були плани звести більший, постійний монумент у самих Крутах. Тільки 2000 році архітектор Володимир Павленко серйозно почав займатися проектуванням пам'ятника. 2006 року Меморіал пам'яті героїв Крут на залізничній станції Крути нарешті відкрили за участі Президента Віктора Ющенка. Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам'ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Червона колона мала нагадувати про подібні колони Київського Університету, звідки були більшість студентів під Крутами. Біля підніжжя пагорба побудована капличка, а поруч із пам'ятником викопане озеро у формі хреста. Це був перший і останній бій юних захисників української незалежності, а для більшості – перша і остання у їхньому житті ніч, проведена поза батьківським домом.

(Відео 3) пам’ятник

7. (я беркутівець)

6.

23 роки Україна не знала війни. Наш народ пишався тим що у буремні 90 – ті, Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ще рік тому ми з вами не знали дуже багатьох слів пов’язаних з війною, тепер же майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій. Ще кілька років тому ми не особливо звертали увагу на слова «Слава Україні – Героям слава», а тепер ці слова набули нового змісту. Наразі вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумніву, що ці герої – хлопці що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу, волонтери на плечах яких тримається наша армія.

Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини.

10. (ми всі твоє минуле та майбутнє Україно,  Ми знаємо, що ми – єдині, що перемога буде за нами.

7.

А як все починалось?
21 листопада 2013 року студенти Києва вийшли на Майдан Незалежності в підтримку євроінтеграції за Єропейську Україну. Спочатку - це була виключно мирна акція молоді з гаслами: «Україна-це Європа», «Ми –вільні» « Ми хочемо в ЄС». Кількість активістів зростала з дня в день. 

А що ж було далі…

А далі- непідписання Януковичем угоди про асоціацію. 

А далі- жорстоке побиття студентів вніч з 24 на 25 листопада.
А далі… А далі- покалічені людські тіла та серця, Михайлівський Собор, Майдан залитий кров’ю, барикади, шини. Революція гідності.
А далі- Небесна сотня в небо полетіла.

(Відео майдан)

1. (Я українка)

8. (Фото сотні)

Не плач за мною, мамо, не ридай,
Я не хотів війни, я боронив свій край…
Не плач за мною, мамо, я – герой
Стояв я гордо, коли снайпер той
Стріляв у голову й таранив груди –
Тоді не думав я – «а що ж з тобою буде?»...
Не плач за мною, рідна, не лий сліз,
Пишайся мною, бо я патріотом виріс,
Ти, мамо, лиш за мене помолись,
І не вини себе – у цьому я, напевно, винен..
Я винен, що любив свою країну,
Я винен, що хотів здобути волю…
Але я не хотів стояти на колінах,
Пробач за стільки завданого болю…
Не плач за мною, мамо, я у Бога,
Бо кожен, хто загинув за Вкраїну йде до Нього
Я вже не повернуся, мамо, але знай –
Я стану ангелом і боронитиму свій край….

9. (я вірменин що загинув за Україну)

9.

Для України настав тяжкий і відповідальний час. Після Майдану, побачивши, що Україна обрала собі європейський шлях, наш «старший брат», відчувши загрозу, що демократія з України перекинеться на Росію, розпочав проти нас війну. Українці зрозуміли, хто у всі віки нас принижував, забрав у нас історичну правду, нищив нашу мову, а зараз хоче забрати і волю, і європейство. Завдяки агресії путінської Росії в українців пробудилося вічне прагнення до волі та незалежності.

 З березня 2014 року наша країна  знаходиться в стані неоголошеної війни. Багато страждань випало на долю нашого народу за цей час, але він проявив свій незламний дух.  Сьогодні на Сході України йдуть військові дії, точаться криваві бої.  Там вирішується доля і майбутнє України. Весь народ нашої держави об‘єднався нині проти російського агресора.  Сили АТО намагаються протистояти терористам. На полі битви – захисники, воїни.

Кліп

6. (я кіборг з аеродрому)

10.

 На жаль, не обійшлося без втрат. В результаті бойових дій за даними ООН в Україні загинули понад 9 333 людини, серед них і наші земляки – справжні патріоти.

Серце 20-річного старшого солдата, командира відділення БТР, Андрій Добраня родом із села Гонорівки до останнього билося за рідну землю та свій народ.

В жовтні 2014 року Андрій Добрань був мобілізований в зону проведення антитерористичної операції. Загинув 7 лютого від осколка снаряду під час обстрілу позицій Дебальцево Донецької області.

14 вересня 2015 року на 33–му році життя від серцевого нападу помер учасник антитерористичної операції на Сході країни, Сергій Володимирович Кічмаренко. з 25 серпня 2014 року безпосередньо брав участь в військових діях в зоні АТО в Донецькій області. 29 серпня 2014 року біля села Многопілля Донецької області був важко поранений.

Боєць батальйону спецпризначення "Донбас" 36-річний Сергій Дунаєвський з позивним "Дуда" загинув 14 липня на передових позиціях під Мар'їнкою на Донеччині. Потрапивши під обстріл близько другої години ночі, боєць отримав два проникаючі поранення в спину. Побратими намагалися врятувати Сергія. Ризикуючи власним життям, витягнули його з-під обстрілу і передали "швидкій". Проте врятувати героя не вдалось. 

(Фото героїв)

(Хвилина мовчання)

8. ( я дитина із Сходу)