В. Сухомлинський – засновник новаторської педагогіки, письменник, заслужений учитель України. Він успішно поєднував практичну роботу в школі з науковою діяльністю.
У спадщині Василя Сухомлинського знайшли предметне відображення і ґрунтовно та оригінально, не стандартно розроблені ряд надзвичайно актуальних проблем навчання, освіти, виховання і розвитку школярів, які заслуговують на творчу реалізацію. Створена Василем Олександровичем навчально-виховна система була гуманістичною протидією офіційній радянській педагогічній системі, авторитарні недоліки якої ставали все очевиднішими.
Він – автор багатьох монографій, методичних посібників і статей, у яких викладено новаторські погляди на зміст, форми і методи виховання, навчання підростаючого покоління.
Найбільш відомі з них: «Виховання колективізму у школярів» (1956), «Духовний світ школяра» (1961), «Моральнийідеал молодого покоління» (1963), «Павлиська середня школа» (1969), «Народження громадянина» (1970), «Методика виховання колективу» (1971), «Як виховати справжню людину» (1975), «Батьківська педагогіка» (1978), «Серце віддаю дітям» (1978), «Листи до сина» (1979), «Сто порад вчителю» (1981), «Книга про любов» (1983). Праці видатного педагога перевидані багатьма мовами світу — болгарською, угорською, китайською, японською, німецькою, польською, чеською, монгольською.
У працях Василя Сухомлинського порушено чимало проблем, які хвилювали сучасну школу. Спираючись на власний досвід, він розробив педагогічну систему, суть якої полягає в застосуванні нових типів уроків та модернізації методів навчання. Найважливішими засобами навчання він вважав слово вчителя, словники, довідники, наочність, технічні засоби. Запропонував ефективну методику навчання мови, яка є актуальною і для сучасної школи.
Спадщина Василя Сухомлинського надзвичайно багатогранна, та в центрі його уваги передусім — дитина, особистість, її духовний світ та моральні цінності.
Проектування людини він вважає найголовнішим у педагогічній роботі. Методика такого проектування передбачає системи розвивального навчання, самостійність і самобутність життя дитини, її право на щастя, яке може дати родина, школа, найближче оточення. Учіння має бути радістю, а не тягарем. Виховання дитини Василь Сухомлинський розглядав у контексті різноманітних видів діяльності (інтелектуальної, трудової, моральної, естетичної, фізичної), спрямованої на всебічний розвиток особистості. Основу виховання мають становити народна педагогіка та загальнолюдські цінності — добро, совість, честь, обов'язок, гідність. Чи не найважливішим засобом виховання Василь Сухомлинський вважав мистецтво спілкування педагога з дітьми. Людяність, душевність спілкування — ключ, що відкриває дитячі та юнацькі серця. Саме завдяки такому спілкуванню діти довіряються педагогу як старшому доброму пораднику, другу. «Учитель — це передусім жива людина, яка входить до світу пізнання, творчості, людських взаємин».
Василь Сухомлинський запропонував чимало оригінальних методів, прийомів, форм навчання та виховання, спрямованих на розвиток творчих, розумових та фізичних здібностей. Зокрема, впровадив у практику «уроки мислення» серед природи, які проходили в атмосфері співробітництва й творчості. Ці уроки він називав подорожами до джерела живої думки. Прагнення зрозуміти побачене спонукало встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, пробуджуючи дитячу думку.
Розроблена Сухомлинським система занять передбачала розвиток творчої думки. Чільне місце в ній відводилося самостійному складанню казок, маленьких творів, доповідей, математичних задач, вивченню окремих тем. Домашні завдання педагог вважав необхідними, але часу на них має витрачатися менше, ніж на дозвілля учня.
Морально-психологічний аспект перевірки якості засвоєння матеріалу передбачав оцінку не лише знань, а й наполегливості дитини у подоланні труднощів. Оцінка, на думку педагога, має бути позитивним стимулом навчання і ніколи не використовуватись для покарання.
Трудове виховання Василь Сухомлинський розглядає як гармонію трьох понять: треба, важко і прекрасно. Виховання в праці — це перш за все прищеплення любові до праці, зближення розумової і фізичної праці. Праця має згуртовувати дитячий колектив, бути посильною і радісною, до неї можна залучати дітей різного віку. Вони повинні бачити кінцевий результат, радіти йому, відчувати, що їхня праця — це частина праці дорослих. Старшим дітям треба давати більше самостійності та ініціативи — це підвищує їхню відповідальність за зроблене.
Великого значення надавав Василь Сухомлинський природі як виховному засобу. «Я прагнув до того, щоб перед тим як відкрити першу книжку, прочитати по складах перше слово, діти прочитали сторінки найпрекраснішої в світі книги — книги природи», — наголошував педагог. — « . Кожна мандрівка в природу —урок мислення, урок розвитку розуму».
Чимало праць Василь Сухомлинський присвятив ролі слова та особистості вчителя для дитини і сформулював вимоги до нього. Він радив учителю не робити насильства над душею людини, уважно придивлятися до законів природного розвитку кожної дитини, до її особливостей, нахилів.
Вчений-педагог закликав вчителів уникати озлобленості, грубості, не бути “товстошкірими”, бо це негативно відбивається на атмосфері і засобах навчання та виховання. У книзі “Серце віддаю дітям” він наголошував: “Найголовнішою рисою педагогічної культури має бути відчування духовного світу кожної дитини, здатність приділити їй стільки уваги й духовних сил, скільки потрібно для того, щоб дитина відчула, що про неї не забувають, її горе, її образи, її страждання поділяють”.
Основну увагу педагог приділяв становленню особистості, формуванню громадянських переконань, розвитку індивідуальності в умовах суспільного колективного виховання.
Дитячий колектив Василь Сухомлинський розглядає не традиційно для свого часу. Так, у праці «Виховання колективізму у школярів»духовне життя колективу визначають індивідуальний внесок кожного вихованця та взаємовплив колективу й індивідуумів. У той час, коли радянські педагоги здебільшого з'ясовували вплив колективу на особистість, Василь Сухомлинський вивчав вплив особистості на колектив. Він виступав проти тиску колективу на особистість, що виховує пристосованців. Всупереч формулі підпорядкування особистих інтересів потребам колективу, суспільним інтересам Василь Сухомлинський обґрунтовує думку про гармонію особистих та суспільних інтересів.
Усі праці Василя Сухомлинського пройняті гуманним ставленням до дитини, пошаною до її особистості, розумінням її інтересів, почуттів, позиції. У книзі «Серце віддаю дітям»він писав: «Дитячий світ — це особливий світ. Діти живуть своїми уявленнями про добро й зло, честь і безчестя, людську гідність. .Я завжди вважав за необхідне стати в деякій мірі дитиною. Тільки за цієї умови діти не будуть дивитися на вас як на людину, що випадково потрапила за ворота їхнього казкового світу і якій байдуже, що діється всередині цього світу».
У своїх роботах педагог чимало уваги приділяв вихованню наймолодших дітей, першокласників і тих, що вступають до школи. Роки дитинства — дошкільний і молодший шкільний вік — відіграють важливу роль у формуванні особистості, вважав він. Це не підготовка до майбутнього, а справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя. І від того, яке було дитинство, хто вів дитину за руку в дитячі роки, що ввійшло до її розуму і серця з навколишнього світу, від цього значною мірою залежить, якою людиною стане сьогоднішній малюк.
Людина була і завжди буде дитям природи, і те, що ріднить її з природою, має використовуватись для прилучення до багатств духовної культури. Саме в природі джерело дитячого розуму.
Перш ніж давати знання, треба навчити думати, сприймати, спостерігати. Треба також знати індивідуальні особливості здоров'я кожної дитини — без цього не можна нормально вчити. «Розумове виховання далеко не те саме, що набування знань. Хоча воно неможливе без освіти, як зелений листок неможливий без сонячного проміння, однак виховання розуму не можна ототожнювати з освітою, як зелений листок — із сонцем». Тому вивчення внутрішнього духовного світу дітей, особливо їхнього мислення, Василь Сухомлинський вважав одним з найважливіших завдань учителя.
Розумове виховання як одна з найважливіших ланок системи виховання, за Сухомлинським, передбачає: набування знань і формування наукового світогляду; розвиток пізнавальних і творчих здібностей; вироблення культури розумової праці; розвивання інтересу і потреби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, в застосуванні їх на практиці. Але процес набування знань і якісне їх поглиблення будуть фактором розумового виховання лише тоді, коли знання стануть особистими переконаннями, духовним багатством людини, що позначається на ідейній спрямованості її життя, на її праці, суспільній активності, інтересах. Формування світогляду — це серцевина розумового виховання.
Школа в поглядах Василя Сухомлинського покликана бути Школою радості дітей, Школою творчості для вчителів та Школою спокою для батьків родин і суспільства.
У подвижницькому житті і науково-практичній творчості В.Сухомлинського провідною є система поглядів на людину як на цінність до якої з перших днів її існування необхідно ставитись як до неповторного біосоціального унікуму. В основі його підходу: знання і розуміння дитини, віра. Любов і повага до неї, бережливе, чуйне ставлення до підтримки почуття і гідності, до фізичного. Психічного і духовного розвитку виховання. Відтак, В.О.Сухомлинський створив педагогіку, в якій все зосереджено навколо дитини. Це – потужна, гармонійна педагогіка. В очолюваній Василем Олександровичем Павлиській середній школі, що на Кіровоградщині, все було підпорядковано розвиткові розуму дитини, вихованню її справжньою людиною, яка почувається щасливою вже сьогодні, в школі.
В.Сухомлинський зробив неабиякий внесок у навчально-виховний процес школи. Одним із найвідоміших його нововведень є знаменита “Школа радості під блакитним небом”, яка переконує в тому, що найголовнішим у вчительській діяльності є знання дитини. Знання дитини сприяє її розумінню [6, 203].
У школі радості під блакитним небом Василь Сухомлинський здійснював пізнавально-виховну і навчальну роботу з майбутніми першокласниками, яка розпочиналася за два роки перед вступом до школи. Діти дивувалися. Коли Василь Олександрович запросив їх прийти до школи, однак повів не в клас, а до саду: “Наша школа буде під блакитним небом, на зеленій травичці, під гіллястою грушею, на винограднику, на зеленому лузі. Скиньмо ось тут черевички й підемо босоніж, як ви звикли ходити раніше» [10, 28]. У цій школі відбувався живий контакт малят з природою, з навколишнім середовищем як джерелом здоров’я, думки і дитячої творчості. Програма занять складалася В.Сухомлинським та вчителями початкових класів. Щороку вона вдосконалювалася. Зміст цієї роботи конкретніше розкривають такі рубрики розділу –“Школа радості” з відомої книги “Серце віддаю дітям”: Перший рік – вивчення дітей, Наш куточок мрії, Природа – джерело здоров’я, Кожна дитина – художник, Турбота про живе і прекрасне, Наші подорожі в світ праці. Ми слухаємо музику природи, Зимові радощі й турботи, Перше свято жайворонка, Як ми вчилися писати й читати, Ми живемо в саду здоров’я тощо. Особлива увага приділялася тому, щоб навчити дітей читати до початку занять в 1 класі.
У школі під блакитним небом дбали про загальний розумовий та емоційний розвиток малюків, розвиток їхнього логічного мислення. З цією метою ходили на екскурсії. Діти спостерігали різноманітні явища природи, життя в ній, висловлювали власні думки у бесідах на теми: “живе і неживе в природі”, “пори року”, тощо.
У початкових класах Василь Олександрович рекомендував частину уроків у погожі весняні та осінні дні проводити не в класному приміщенні, і на повітрі, бо вважав, що майже 85% дітей відстають у навчанні з якихось прихованих недругів, тому він насамперед піклувався про зміцнення здоров’я своїх вихованців. Вони і спали вдень на відкритому повітрі, і домашні завдання виконували у спеціально збудованих альтанках. У цілому школа В.Сухомлинського повертала дитинство тим малюкам, які з різних причин н мали його сім’ї.
У творчій співпраці з учителями Павлиської середньої школи Василь Олександрович розробив “300 уроків мислення серед природи”, що новаторськи збагатило теорію і практику початкового навчання.
Елементи методики такої роботи подаються педагогом у книгах “Серце віддаю дітям” та “Павлиська середня школа”, у ряді статей.
Своєрідно й творчо Василь Сухомлинський використовував казку у вихованні дошкільнят і молодших школярів. Без казки не можна уявити дитинство – це наступний важливий висновок В.Сухомлинського. Вона наближає до дитини шкільний навчально-виховний процес. Василь Олександрович вважав, що в початковій школі казка ігнорується і до неї необхідно повернутись. Адже це дитяча творчість, найпритаманніша цьому вікові: “«Через казку, фантазію, гру, через неповторну людську творчість — вірна дорога до серця дитини», — наголошував він. Глибокі за своїм змістом казки Василя Сухомлинського — як свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки й мови. Діти не тільки люблять слухати казку. Вони творять її”. На його уроках діти самі складали казки, в яких їхня буйна фантазія поєднувалася з глибоким моральним змістом.
У Павлиській школі було обладнано кімнату казок. Гуманізмом і великою любов’ю до дітей пройняті такі нововведення видатного педагога, як Кімната казка, Куточок мрії, Стрів чудес. Обстановка Кімнати казки була створена такою, щоб діти почувалися у світ казкових образів. [6, 178]
Коли в Павлиській середній школі В.Сухомлинський розпочав роботу з учнями початкових класів над їхніми власними творами, то виявилось, що для багатьох вчителів це було не під силу: вони не вміли написати твір, наприклад, на теми: “Осінній дощ”, “Літній день”, “Як ластівки роблять гніздо” тощо. Василь Олександрович зробив висновок: “Вони (вчителі) не винні. Це недолік наших педагогічних навчальних закладів. Там всього вчать, тільки не завжди того, що потрібно для школи”. Тому над творами стали працювати на методичному об’єднанні вчителів початкових класів: не соромлячись, почали вчитися складати твори, що тривало протягом двох років. Уміння вчителів складати казки одразу ж відбилося і на вмінні дітей.
В.Сухомлинський відводить особливе місце показу невичерпних можливостей казки для розвитку уяви образності мислення і мови дитини, для емоційного, розумового, морально-естетичного виховання учнів початкових класів. Головне вчений – педагог вбачає в тому, щоб дошкільнята і молодші школярі вчилися самостійно створювати, казки з метою збагачення власного словникового запасу, правильної побудови речень і послідовної розповіді. Казка у розумінні В.Сухомлинського – це друг і навчитель дітвори, вона допомагає їм краще пізнавати навколишній світ, робить їх добрішими, людянішими, викликає бажання пронести чудові риси позитивних персонажів через своє життя.
На основі художніх творів В.Сухомлинський у початкових класах варто проводити уроки доброти і людяності. Своєрідну програму етичної освіти можна віднайти у відомій книзі педагога “Як виховати справжню людину”. Вміщені в ній поради, повчання становлять зміст конкретної етичної норми та авторські роздуми Василя Олександровича, адресовані дітям, підліткам, юним і дорослим. Звертаючись до аналізу багатовікового досвіду різного народу, історії, власного педагогічного досвіду і досвіду своїх колег, В.Сухомлинський послідовно розвиває гуманістичну ідею величі, цінності людини. Він показує, якими мають бути: ставлення до батьків, рідних, близьких, до людей і обов’язок перед ними; любов до Батьківщини, розуміння життя, добра і зла в ньому; виховання високих моральних якостей і норм поведінки, любові до знань. школи, вчителя, дружба, любов, сім’я, ставлення до краси в природі і суспільстві.
Гуманізм навчання і виховання В.Сухомлинський вбачав у особистісній орієнтації і зверненні до дитини у створенні умов, спрямованих на розвиток творчої індивідуальності кожного, у ставленні до учня як до мети, а не засобу, подоланні всіх видів відчуження, у відсутності зневаги до відмінностей у біофізіологічних і психічних можливостях школярів.
Великою вадою В.Сухомлинський вважав те, що в навчальних планах шкіл і вузів відсутній основний предмет – людинознавство: “Людинознавством має бути пройнята вся навчально-виховна робота школи вузу”; “ . всі роки перебування в школі пізнання навколишнього світу мусить полягати в пізнанні людини”.
Турбуючись про дітей з малорозвиненою увагою, В.Сухомлинський склав спеціальний “Задачник для неуважних”, що становив близько двохсот задач, узятих здебільшого з народної педагогіки, розв’язувати які означало самостійно думати, аналізувати.
По-новому підходив Василь Олександрович і до розвитку індивідуальних нахилів, задатків та здібностей школярів в позаурочний час через гурткову роботу. З цією метою у Павлиській середній школі щорічно діяли 70-80 гуртків, і кожний учень шукав себе у них, займаючись одночасно у 2-3 гуртках, для чого була створена надзвичайно сприятлива матеріальна база.
Великим гуманізмом була пройнята робота керованих В.Сухомлинським психологічної комісії. Психологічного семінару Батьківської школи.
Зокрема для батьків читався курс психологічних знань більший за обсягом, ніж у тодішніх університетах. Усе це Василь Олександрович спрямував на створення практики не фрагментарно-емпіричного. А системно-систематичного наукового вивчення особистості дитини.
Як важливо і конче необхідно. Щоб гуманістичні педагогічні праці В.Сухомлинського були освоєні і спрямовані кожним учителем з метою їх творчого використання у власній діяльності. Якщо так станеться, то немає ніякого сумніву, що всі без винятку діти ходитимуть до школи з радістю, що не буде сліз через погані чи незадовільні оцінки, а їхні здібності розвиватимуться природо відповідним і гармонійним чином, і всі школярі стануть порядними, високоосвіченими, працелюбними і культурними людьми.
