Презентація за твором В. Сухомлинського "Бо сонце єдине".
Сидить школяр за столом у зеленому саду й виконує завдання. А завдання йому таке: «Подивись навколо себе, побач кожну річ і порівняй її з іншою річчю».
Замислився школяр. Над головою — тремтять листочки осики. Тремтять і все шепочуть. Тихенько шепочуть, немов про якусь таємницю гомонять. Немов першокласниці, що вийшли на перерву й таємниче щось розповідають одна одній.
Подивився школяр долу, побачив два зелені листки й між ними білі квітки. Це конвалія. Ой, як схожі квітки конвалії на кришталеві дзвіночки. Здається, доторкнись — і вони задзвенять.
Десь дзижчить бджола. А ось чути низьке гудіння — то джміль. Заплющив очі школяр, і уявляються йому дві струни: одна тонка, а друга товста. Сидить музикант, торкається обох струн — ось із чим можна порівняти дзижчання бджоли і гудіння джмеля.
А це запищав десь комарик. Писк його тоненький-тоненький. З чим його порівняти? Мабуть, із сопілочкою, зробленою із стеблини кульбаби. Якби заграти на ту сопілочку, то було б схоже на комариний писк.
Заходить сонце. Небо на заході червоніє. Воно схоже на велике-велике макове поле. Безліч макових квіток розквітли там і всі одного кольору — рожевого. От якби дійти до того макового поля — намилувався б красою.
Сонце торкнулося обрію. Сонце! Велике, багряне… З чим порівняти?
Довго думав школяр. Ні з чим сонце порівнювати. Бо воно — єдине. Бо тільки воно — сонце.
