Щоби по-справжньому пізнати свій рідний народ та інші народи, необхідно вивчати їхню історію, мову , культуру. І не тільки культуру, що створена талановитими архітекторами, художниками, музикантами, акторами, письменниками, вченими, але й ту, що впродовж багатьох століть творилася і плекалася в народному середовищі, передавалася від покоління до покоління, безперервно розвивалася і водночас зберігала певні стійкі свої риси, які утверджувалися, поширювалися, тобто ставали традиційними.Щоби по-справжньому пізнати свій рідний народ та інші народи, необхідно вивчати їхню історію, мову , культуру. І не тільки культуру, що створена талановитими архітекторами, художниками, музикантами, акторами, письменниками, вченими, але й ту, що впродовж багатьох століть творилася і плекалася в народному середовищі, передавалася від покоління до покоління, безперервно розвивалася і водночас зберігала певні стійкі свої риси, які утверджувалися, поширювалися, тобто ставали традиційними. Вивчення історії рідного краю, звичаїв і традицій нашого народу на сьогодні не лише актуальне, а й потрібне. Адже з любові до отчої землі народжується любов до Батьківщини. А любов ця приходить через глибинне усвідомлення власної причетності до поколінь минулих, відчуття себе однією з неперевершених ланок ланцюга історії. Причому, історії, здебільшого, не сухої, академічної, а сконденсованої в образі старовинної сільської церковці, прадавньому переказі, випадково викопаному на городі уламкові давньої кераміки, чи знайденому у бабусиній скрині клаптика домотканого полотна чи килима. Саме через ці подібні атрибути веде стежина до глибокого зацікавлення минувшиною рідного краю, пролягає шлях до краєзнавчого пошуку.























