Самоефективність визначається як орієнтація на досягнення оптимального результату через подолання труднощів, вміння підвищувати можливості спрямовані на саморозвиток людини упродовж життя.
Засновник концепції самоефективності Альберт Бандура - канадський психолог українського походження. Автор книги «Самоефективність: здійснення контролю», 1997 р. (розглянуті питання починая з теоретичних дискусій до аналізу розвитку). Альберт Бандура підкреслював, що самоефективність людини постійно змінюється впродовж життя і на неї можливо впливати.
Самоефективність стимулює потребу у самовдосконаленні,прагненні до успіху у різних сферах життєдіяльності та є психологічною умовою ефективного засвоєння нових практик. Важливими умовами розгортання самоефективності є прагнення до саморозвитку, формування мотивації успіху, саморегуляції емоційного стану.
Самоефективність впливає на
мотивацію
форми поведінки
виникнення емоцій
Шлях до самоефективності включає в себе:
! досвід безпосередньої діяльності;
! соціальне моделювання;
! позитивне підкріплення;
! позитивне ставлення.
тонкі, ламані,
плавні), які допоможуть передати ваш емоційний стан.
Основними компонентами самоефективності є :
Особистісний компонент самоефективності ґрунтується на суб’єктивних уявленнях про себе, елементах власного досвіду. Ціннісно-цільовий компонент характеризує цінності, життєві смисли, плани, цілі,зрозумілі, значущі для дитини.
Мотиваційно-емоційний компонент включає мотиви і емоції, навички емоційної саморегуляції. Рефлексивно-оціночний компонент складається з аналізу та оцінки власного досвіду, реальності визначених цілей, можливостей досягнення успіху.
Прогностичний компонент дає змогу прогнозувати результати власних дій, попереджувати їх негативні наслідки.
Самоефективність у навчальній діяльності характеризується:
– вмінням вільно орієнтуватися в інформаційному і освітньому просторі;
– вмінням використовувати зовнішні і внутрішні ресурси для рішення
навчальних задач;
– сприйняттям навчання і освіти як важливих життєвих цінностей, що сприяють самореалізації особистості; – високим рівнем розвитку компетентностей у вирішенні навчальних задач;
– розумінням задач власного розвитку;
– здатністю до мотивації власної діяльності, самопідтримки;
– позитивною самооцінкою та ставленням до себе;
Навчальна самоефективність особистості характеризує впевненість дитини у власних здібностях і можливостях самостійно, активно та продуктивно здійснювати навчально-пізнавальну діяльність . Провідну роль у розвитку важливих компонентів навчальної самоефективності дошкільника має ігрова діяльність. Роль дорослих у розвиту самоефективності дітей &створювати атмосферу безпеки та захищеності; & підтримувати пізнавальний інтерес; &відзначати незначні успіхи дитини; &позитивно оцінювати її здібності та можливості; &за допомогою гри розвивати когнітивні процеси (мислення, уяву, мовлення ін.), особистісні якості (наполегливість, цілеспрямованість); &вселяти віру дитини в себе («я можу»), підтримувати прагнення до самостійності («я сам»), природний пізнавальний інтерес («що таке») та готовність до виконання предметних дій («я хочу і буду»); &вчити засобам боротьби із труднощами.
