На початок 19 ст. у складі Російської імперії перебувало до 80 % українських етнічних територій, на яких проживало майже 85 % усього українського населення. При цьому українці становили від 74 % на Волині до 91 % на Поділлі, тож за національним складом населення українських земель, особливо у сільській місцевості, відзначалося однорідністю. Натомість населення міст було здебільшого неукраїнським - ідеться передусім про великі адміністративні та промислові центри, наприклад Київ, Харків, Катеринослав, Одесу. Українське населення міст рідко перевищувало 20 %. Такі демографічні особливості зумовлювали соціально-національний конфлікт між неукраїнським містом й українським селом.



