Постановою ЦВК і РНК СРСР від 16 березня 1927 р. «Про колективні господарства» було проголошено про закінчення землеустрою на колгоспних землях, про передачу колгоспам у користування землі із державного фонду, про надання їм пільг. Ці правила стосувались земель усіх союзних республік. Союзний земельний закон «Загальні засади землекористування і землеустрою» від 15 грудня 1928 р. встановлював, що право виключної державної власності на землю визнано за СРСР (ст. 1). З цього часу земельні фонди всіх союзних республік були перетворені в єдиний земельний фонд Союзу РСР, який став єдиним суб'єктом виключного права державної власності на землю.
Жорстока боротьба за землю тривала до кінця 1931 року та закінчилася суцільною колективізацією сільського господарства. Обидві сторони, держава та партія проти маси індивідуальних селянських господарств, мали великі втрати. Ця боротьба принесла Україні багато людського горя.
Термін «колективізація сільського господарства» набув офіційного вжитку після його оприлюднення влітку 1919 в листі наркома земельних справ УСРР В.Мещерякова до губернських земельних відділів, а от сама ідея масового створення колгоспів вперше була зафіксована в Декреті про землю 1917, ухваленому Другим Всеросійським з’їздом рад 1917 р.
Планове здійснення колективізації окремих галузей сільського господарства накреслив 5-й Всеукраїнський з’їзд рад (25 лютого–4 березня 1921). До осені 1926 основними формами колективізації були артілі сільськогосподарські та комуни сільськогосподарські, а в наступні роки – товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи). Перехід же до форсованої колективізації розгорнувся в період першої пятирічки (1928/29-1932/33 господарські роки).
