БДЖІЛКА І ГАРБУЗОВА КВІТКА
Полетіла бджілка в поле за медом далеко-далеко. А сонечко вже сідає. Знайшла Бджілка велике гарбузове поле. У гарбуза квіти великі, пелюстки жовті, яскраві, як сонце.
Літала Бджілка від однієї квітки до іншої, збирала мед. Підвела голову, подивилась навколо і закричала по-бджолиному від страху: сонечко зайшло, в небі зірочки мерехтять, в полі цвіркун співає.
- Що ж мені тепер робити? – думає Бджілка.
- Сідай до мене на пелюстки, – говорить їй гарбузова квітка, – переночуєш, а ранком полетиш додому.
Сіла Бджілка на солодкі тичинки, закрила її квітка своїми пелюстками.
Спить Гарбузова квітка, спить Бджілка, спить поле. Увесь світ спить. Тільки зірочки в небі мерехтять.
Ось і сонечко з'явилось з-за лісу. Гарбузова квітка відкрила пелюстки. Прокинулась Бджілка. Час додому летіти.
Але в маленькому бджолиному серці щось затремтіло – сумне і тепле. Щось утримувало бджілку біля квітки.
Вклонилася низенько Гарбузовій квітці і сказала: «Спасибі тобі, Квітко, за гостинність».
Квітка зітхнула: їй ніяк не хотілося розлучатися з Бджілкою.
Але сонечко вже піднялося над землею, співав жайворонок в небі, літали метелики – почався день. Бджілка покружляла над Гарбузовою квіткою і полетіла додому, понесла мед діткам.
