Презентація "Національне виховання учнів"

Опис документу:
Українська держава та її символи. Свята українського народу. Убрання українського народу. Українська кухня. Звичаї, традиції та побут українців. Роль пісні в житті народу. Відомі українці. Прислів’я, приказки. Яка чудова наша країна! Висновки.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися
Опис презентації окремими слайдами:
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г.Короленка Кафедра початкової та д...
Слайд № 1

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г.Короленка Кафедра початкової та дошкільної освіти Національне виховання учнів 3-4 класів у загальноосвітньої школи І ступеня Проект із навчальної дисципліни “МНПр” студентки ІІкурсу, групи ПН-216 денного відділення психолого- педагогічного факультету Дриги Оксани Олексіївни Полтава - 2010

Зміст Українська держава та її символи........3-16 Свята українського народу..................17-50 Убрання українського народу..............51-78 ...
Слайд № 2

Зміст Українська держава та її символи........3-16 Свята українського народу..................17-50 Убрання українського народу..............51-78 Українська кухня...................................79-80 Звичаї, традиції та побут українців.....81-94 Роль пісні в житті народу.....................94-96 Відомі українці......................................97-99 Прислів’я, приказки..........................100-104 Яка чудова наша країна!..................105-108 Висновки...................................................109 Використана література..........................110

Слайд № 3

Поняття Україна і Батьківщина Україна - незалежна суверенна держава України. Держава – це країна зі своїм урядом, законами, кордонами та спеціальни...
Слайд № 4

Поняття Україна і Батьківщина Україна - незалежна суверенна держава України. Держава – це країна зі своїм урядом, законами, кордонами та спеціальними органами, які захищають державні інтереси. Батьківщина – країна, а також місцевість, де людина народилася; рідний край; урочисто – вітчизна; ще – місце зародження або виникнення чогось.

Україна (Народна легенда) Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання...
Слайд № 5

Україна (Народна легенда) Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну і порядок, діти Росії – владність, Польщі – здатність до торгівлі, італійці – одержали хист до музики... Обдарувавши усіх, підвівся Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута в вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок з червоної калини. - Хто ти? Чого плачеш? – запитав Бог. - Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі. - Чого ж ти не підійшла до мене скоріш? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю? Дівчина хотіла вже йти, та Бог, піднявши правицю, зупинив її. - Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це – пісня. Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилась низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.

Слайд № 6

Про заснування Києва (Легенда) Поляни жили окремо й володіли своїми родами. І до того вони жили родами, кожен на своїх місцях. І були три брати: од...
Слайд № 7

Про заснування Києва (Легенда) Поляни жили окремо й володіли своїми родами. І до того вони жили родами, кожен на своїх місцях. І були три брати: одному ім’я Кий, другому – Щек, третьому – Хорив, а сестра в них була Либідь. Сидів Кий на горі, де тепер узвіз Боричів. А Щек сидів на горі, яка зветься нині Щекавицею. А Хорив на третій горі, від нього вона прозвалася Хоревицею. І збудували вони місто в ім’я старшого брата і нарекли його Київ. Був круг міста ліс і бір великий, і ловився там усякий звір, і були мужі мудрі й тямущі, а називалися вони полянами, від них поляни й донині в Києві...

Пам’ятник “Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь” у Києві
Слайд № 8

Пам’ятник “Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь” у Києві

Символи народу З давніх-давен український народ надавав символічного значення всьому, що його оточувало. Як відомо, увесь український одяг вишивавс...
Слайд № 9

Символи народу З давніх-давен український народ надавав символічного значення всьому, що його оточувало. Як відомо, увесь український одяг вишивався. Вишивці надавалося символічне значення, бо той чи інший візерунок щось означав, мав своє значення. Не можна було вишивати один візерунок на весільних рушниках і тих, які роздавали людям при похованні. Особливо символічного значення надавали українцям певним травам та квітам. Полин та любисток захищали, за їхніми уявленнями, від нечистої сили. Барвінок вважався символом тривалого кохання, а чорнобривці – символом вроди. Ось чому жінки купали своїх немовлят у цих травах. Вони вірили, що дитина буде вродливою і коханою. Немаловажну роль відігравав у житті українців хліб. Випечений коровай був символом сонця, але також його ототожнювали із місяцем або зірками. Приписували короваю небесного значення. Символічного значення надавали й жіночій хустці. Дівчина перев’язувала руку парубкові на знак згоди бути його дружиною. Якщо наречений із військом вирушав у похід, дівчина дарувала йому вишиту хустину як символ вірності й кохання. Довга дівоча коса була символом дівоцтва, чистоти, непорочності. Ось чому напередодні весілля дівчата розплітали в молодої косу. Вважали, що таким чином вона прощається із дівоцтвом, готуючись стати жінкою. Отже, українська культура багата на народні символи, які зберігаються й нині.

Герб Герб – це символічний знак держави, міста чи роду, зображуваний на прапорах, монетах, печатках тощо.
Слайд № 10

Герб Герб – це символічний знак держави, міста чи роду, зображуваний на прапорах, монетах, печатках тощо.

Гімн Гімн - урочиста пісня, що є символом державної єдності. Державним гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першо...
Слайд № 11

Гімн Гімн - урочиста пісня, що є символом державної єдності. Державним гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції: “Ще не вмерла Україна і слава, і воля, Ще нам, браття українці, усміхнеться доля. Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці. Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці. Приспів: Душу й тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду”.

Прапор Прапор – це полотнище одного або кількох кольорів, яке є символом держави, організації тощо.
Слайд № 12

Прапор Прапор – це полотнище одного або кількох кольорів, яке є символом держави, організації тощо.

Майдан Незалежності у Києві Столиця – це головне місто держави; місто, де знаходиться уряд та урядові установи.
Слайд № 13

Майдан Незалежності у Києві Столиця – це головне місто держави; місто, де знаходиться уряд та урядові установи.

Вечірній майдан Незалежності
Слайд № 14

Вечірній майдан Незалежності

Пам’ятки культури у Києві
Слайд № 15

Пам’ятки культури у Києві

Запитання для кращого засвоєння теми: Дайте визначення понять: Україна, держава, Батьківщина. Перекажіть легенду про Україну. Знайдіть на карті сво...
Слайд № 16

Запитання для кращого засвоєння теми: Дайте визначення понять: Україна, держава, Батьківщина. Перекажіть легенду про Україну. Знайдіть на карті свою область, який її обласний центр, де вона розташована. Скажіть, як звати було братів, а як їхню сестру? Перекажіть легенду про заснування Києва. Назвіть символи українського народу. Дайте визначення понять: герб, гімн, прапор, столиця. Зобразіть герб і прапор. При можливості, заспівайте гімн. Чи були ви хоча б один раз у Києві?

Свята народу
Слайд № 17

Свята народу

Слайд № 18

Слайд № 19

Слайд № 20

Слайд № 21

Слайд № 22

Слайд № 23

Слайд № 24

Слайд № 25

Слайд № 26

Слайд № 27

Слайд № 28

Слайд № 29

Слайд № 30

Слайд № 31

Слайд № 32

Слайд № 33

Слайд № 34

Слайд № 35

Слайд № 36

Слайд № 37

Слайд № 38

Слайд № 39

Слайд № 40

Слайд № 41

Слайд № 42

Слайд № 43

Слайд № 44

Слайд № 45

Слайд № 46

Слайд № 47

Завдання. Назвіть, яка картинка зображає те чи інше свято?
Слайд № 48

Завдання. Назвіть, яка картинка зображає те чи інше свято?

Слайд № 49

Запитання для кращого засвоєння теми: Назвіть українські свята. Які з них ви святкуєте у родині? Які святкують деякі ваші родичі? Які ще свята, крі...
Слайд № 50

Запитання для кращого засвоєння теми: Назвіть українські свята. Які з них ви святкуєте у родині? Які святкують деякі ваші родичі? Які ще свята, крім названих, святкує ваша родина? Розкажіть, які є традиції щодо святкування свят у вас удома? Про які свята ви дізналися вперше? Які хотіли б святкувати у своїй родині? Які свята інших народів ви знаєте?

Слайд № 51

Як одягались українці в давнину Традиційний одяг виразно розкриває прикмети певного народу, його матеріальної та духовної культури. Український кос...
Слайд № 52

Як одягались українці в давнину Традиційний одяг виразно розкриває прикмети певного народу, його матеріальної та духовної культури. Український костюм формувався протягом тривалого часу. Історія українського вбрання генетично пов’язана з одягом, який носили в Київській Русі. Археологічні знахідки й літописи дають уявлення про давньоруське вбрання: сорочка, штани, свита, клобук – високий циліндричний головний убір із покривалом. Традиційний український костюм ХVІІ – ХІХ століть суттєво змінився з часів Київської Русі, зберігши при цьому основні етнічні та регіональні риси. Представники кожної соціальної групи – ремісники, феодали, козацька старшина, бідні селяни – відрізнялися не тільки манерою поведінки, а й своєрідністю вбрання. Костюм того часу був паспортом, що підкреслював належність людини до певної соціальної групи. Одяг козацької старшини виготовляли з дорогої тканини, привезеної із Західної Європи. Він складався із сорочки з тонкого полотна, вишитої шовком, сріблом або золотом. Сорочку заправляли в широкі шаровари яскравого кольору. На свята одягали шуби, оздоблені риссю, соболями, горностаями. Важливе місце відводили орнаментам: тканини прикрашали елементами стилізованих квітів, листя, плодів рослин. Одяг українців, як і природа України, відзначається багатою гамою, він яскравий, барвистий.

Слайд № 53

З історії української вишивки Вишивка – це вид мистецтва, що виник давно. Мабуть, ніколи не зможемо довідатися, хто і коли вперше здогадався втілит...
Слайд № 54

З історії української вишивки Вишивка – це вид мистецтва, що виник давно. Мабуть, ніколи не зможемо довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорах красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо з огляду на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно виразити час виникнення цього мистецтва. У селі Мартинівка Черкаської області було знайдено скарб, який датують VІ століття нашої ери. Серед інших речей тут виявлено сірі бляшки з фігурками чоловіків, одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях. У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки цінували дуже високо: сестра Володимира Мономаха Анна організувала в Києві школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. Один із літописців свідчить, що князь Данило Галицький для офіційних зустрічей одягав кожух, обшитий золотими мережками. Отже, вишивка – одне з найдавніших українських мистецтв.

Що приховує українська вишивка Чого тільки не приховує в собі наша вишивка: кохання й страждання, радість і смуток, життя і смерть. Це – своєрідний...
Слайд № 55

Що приховує українська вишивка Чого тільки не приховує в собі наша вишивка: кохання й страждання, радість і смуток, життя і смерть. Це – своєрідний літопис життя. Дуже тісно пов’язані поетичні образи народної пісні та вишивки, бо те, що миле народові, завжди знайде своє втілення в мистецтві. Хто ж не знає, що в кожному українському дворі має рости ружа й шавлія, любисток і м’ята, чорнобривці й нагідки. Милують вони наше око, лікують наше тіло, а тому й просяться на біле поле рушника чи сорочки. З давніх-давен в Україні святили мак і ним обсівали людей і худобу, бо вірили, що він захищає від усякого зла. Також вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Дівчата, у сім’ї яких був загиблий, з любов’ю й сумом вишивали узори маку, а на голови клали віночки із семи маків, присягаючи цим зберегти й продовжити свій рід. Вишивку прикрашають не лише квітами, а й птахами. Особливо багаті на символіку птахів рушники Середньої Наддніпрянщини. Різні птахи виспівують на них залежно від того, з якої нагоди вишитий рушник. Соловей і зозуля полюбляють дівочі рушники. Вони сумують, якщо їх вишито непарно, але все попереду, бо, як співають у пісні, “соловей щебече, собі пару кличе”.

Слайд № 56

Національний одяг Національний одяг – це мистецтво, що тісно поєднане з побутом народу, його звичаями, традиціями. Під чужинецьким пануванням наш н...
Слайд № 57

Національний одяг Національний одяг – це мистецтво, що тісно поєднане з побутом народу, його звичаями, традиціями. Під чужинецьким пануванням наш народ зберіг національний одяг – як символ, що його він проніс через всі віковічні страждання й утиски. Національний одяг, мова, віра та звичаї – все це надійний захист від національного занепаду. Національне вбрання є естетичною базою, на якій народні митці створили вишивки, мереживо. Все це свідоцтво мистецького смаку й артистичного досвіду наших жінок, їх майстерності, що передається від покоління до покоління. Артистичне багатство національного одягу виявляється у розвиненій гамі кольорів та мистецьких формах. Разки червоного намиста й кілька барвистих стрічок завершують ефект гармонійної цілості національного одягу українських дівчат. Національний одяг – це вияв святкового, урочистого, піднесеного настрою. Це культурно-історична спадщина наших славних старокняжих і козацьких часів, щасливих днів України.

Слайд № 58

Як одягалася українська дівчина Великого значення надавали українці своєму одягу. Особливо ж приділяли велику увагу своєму зовнішньому вигляду дівч...
Слайд № 59

Як одягалася українська дівчина Великого значення надавали українці своєму одягу. Особливо ж приділяли велику увагу своєму зовнішньому вигляду дівчата. Український дівочий одяг складався з кількох елементів. Спочатку дівчина одягала на себе сорочку, обов’язково білого кольору. Жіноча сорочка взагалі належить до найдавнішого одягу наших предків. Матеріалом для жіночих сорочок завжди було біле лляне або конопляне полотно домашнього виготовлення. Сорочка вишивалася переважно рослинним або геометричним орнаментом. Поверх сорочки одягалася запаска або дерга у будень, а в свято – плахта з фартухом. Усе це підперезувалося крайкою. Запаски бувають двох видів: одні являють собою чотирикутний шматок вовняної тканини із зав’язками на верхніх кутах; другі – суцільний шматок тканини, який обгортає стан навколо. Запаска має бути синього, чорного або червоного кольору. Дергу робили з грубого сукна, витканого з овечої вовни. Плахта набагато ширша за запаску. Колір плахти різний, але завжди різнокольорові смуги проходять вздовж і впоперек, нагадуючи шахівницю.

Слайд № 60

Фартух – це такий необхідний додаток до плахти, що шиється з барвистої вовняної тканини. Звичайно, фартух теж оздоблюється вишивкою або поперек ньо...
Слайд № 61

Фартух – це такий необхідний додаток до плахти, що шиється з барвистої вовняної тканини. Звичайно, фартух теж оздоблюється вишивкою або поперек нього вишиваються стрічки. Колір його підбирається під колір плахти. Плахта, запаска, дерга і фартух підперезуються крайкою. Жіночі крайки бувають ткані та плетені, з шовкових або вовняних ниток. Іноді поверх вишитої сорочки дівчата одягали корсетку. Вона шиється з тонкої вовняної матерії, з оксамиту, шовку, на підкладці, без рукавів, без коміра, у стан. Іноді дівчата замінювали запаску на спідницю. Основним взуттям дівчат були чоботи із сап’яну – “сап’янці”, переважно червоного кольору. Прикрашали себе дівчата різнокольоровим намистом та віночком. Вінки плелися з різних квітів, які мали символічне значення, захищали від нечистої сили, допомагали у коханні. Весільні вінки плелися з пір’я птахів, особливо пав’ячого. Українська дівчина мала чарівний вигляд.

Слайд № 62

Дівочі вінки Найкращою оздобою голови дівчини є вінок. Наші дівчата плетуть собі вінки з квітів маку, синіх волошок, білого ромен-зілля, чорнобривц...
Слайд № 63

Дівочі вінки Найкращою оздобою голови дівчини є вінок. Наші дівчата плетуть собі вінки з квітів маку, синіх волошок, білого ромен-зілля, чорнобривців та дикої рожі... В залежності він індивідуальних здібностей. Дівчата так комбінують барву і форму квітів у вінку, що вінок стає мистецьким твором і підкреслює красу дівочого обличчя. Так наші дівчата в Україні завжди роблять і плетуть собі вінки з живих квітів. Взимку, коли немає квітів, перев’язують волосся чола, червоною або блакитною стрічкою. Вінки з паперових та воскових квітів купувалися тільки перед весіллям як весільні вінки.

Назвіть квіти, які зображено на малюнку?
Слайд № 64

Назвіть квіти, які зображено на малюнку?

Ой, хустина, хустиночка! Хустка – широко розповсюджене по всій Україні квадратне плахтове вбрання голови. Способи пов’язування хустки були різними:...
Слайд № 65

Ой, хустина, хустиночка! Хустка – широко розповсюджене по всій Україні квадратне плахтове вбрання голови. Способи пов’язування хустки були різними: У північних районах хустку пов’язували під підборіддям, а кінці зав’язували на маківці. На Київщині кінці хустки обгортали навколо шиї та зав’язували на потилиці. На Середньому Придніпров’ї хустку зав’язували в особливий спосіб довкруги голови, але так, щоб залишити відкритим денце очіпка.

Колись хустки в Україні вишивалися шовком, сріблом та золотом. Якщо вишивалися шовком, то найбільше вживали червоних, синіх, зелених, жовтих та рож...
Слайд № 66

Колись хустки в Україні вишивалися шовком, сріблом та золотом. Якщо вишивалися шовком, то найбільше вживали червоних, синіх, зелених, жовтих та рожевих ниток. Зрідка траплялися і чорний колір. Сині нитки окремо ніколи не вживали, тільки в поєднанні з червоними. Орнамент на хустках був колись переважно геометричний, а починаючи з ХVІІІ століття – навпаки: для хусток, як і для рушників, увійшов у моду рослинний орнамент – стилізовані квітки рожі, волошок.

Слайд № 67

Сорочка Сорочка – один із найдавніших елементів одягу. За часів Київської Русі сорочка слугувала як натільним, так і верхнім одягом і шилася з поло...
Слайд № 68

Сорочка Сорочка – один із найдавніших елементів одягу. За часів Київської Русі сорочка слугувала як натільним, так і верхнім одягом і шилася з полотна чи сукна. Східнослов’ян-ська сорочка кінця ХІХ – початку ХХ століття мала велику кількість варіантів крою і орнаментації та відповідала декільком призначенням. Це і колоритно оформлені святкові, і більш стримані повсякденні сорочки, які виготовляли з полотна різної якості.

Слайд № 69

Кожух З давніх-давен, готуючись до зими, мешканці України шиють кожух. Ще з прадавня на Україні відомі два терміни для визначення теплого одягу, по...
Слайд № 70

Кожух З давніх-давен, готуючись до зими, мешканці України шиють кожух. Ще з прадавня на Україні відомі два терміни для визначення теплого одягу, пошитого з хутра: кожух і шуба. Кожухи були переважно домашнього виробу, саморобні, що шилися з вичинених овечих шкір, а шуби – це вже одяг пізнішого походження і шиються з лиса, а якщо ні, то з якогось іншого дорожнього хутра. Крім того, шуби на відміну від кожуха зверху покриваються фабричним сукном. Кожухи, звичайно, носили колись козаки та селяни, а шуби – пани. Українські кожухи бувають довгі, чи власне кожухи, та короткі, що звуться кожушанками. Довгі кожухи бувають двох типів: “простий кожух” та “кожух тулубчастий”. Прості кожухи носять селяни, а тулубчасті – заможніші селяни та переважна більшість міщан. Тулубчастий кожух шиється довгий, без стану, без складок, але з великим відкритим коміром. Цей кожух рідко коли оздоблюється кольоровими шнурками або шматочками сап’яну, як це майже завжди буває з простим кожухом, зате тулубчастий кожух покривається зверху сукном і тоді він подібний до “панської шуби”. Різниця між чоловічим і жіночим кожухом буває хіба, що тільки в кольорі, та й то не завжди. Кожушанки найбільше поширені на Полтавщині. За довжиною вони ледве досягають колін. Комір стоячий, з обох боків обкладений хутром. Гарно вишитий стан, ззаду складки. Дрібнесеньким сивим смужком обкладені кінці рукавів, поли та весь низ. Ці кожушанки там звуться “венгерками”.

Середня Наддніпрянщина До етнографічної зони входять Київщина (без північних районів), Черкащина, Полтавщина, північ Кіровоградщини, південь Житоми...
Слайд № 71

Середня Наддніпрянщина До етнографічної зони входять Київщина (без північних районів), Черкащина, Полтавщина, північ Кіровоградщини, південь Житомирщини та Сумщини. Середня Наддніпрянщина – це територія, де найінтенсивніше розвивалася східно-слов’янська культура, де формувалася українська народність, а потім нація, українська мова. Саме тут зводилася перша держава східних слов’ян – Київська Русь.

Історико-етнографічні землі України
Слайд № 72

Історико-етнографічні землі України

Традиційний одяг Традиційний одяг Середнього Подніпров’я в другій половині ХІХ – початку ХХ століття являє собою досить складний комплекс. Основа й...
Слайд № 73

Традиційний одяг Традиційний одяг Середнього Подніпров’я в другій половині ХІХ – початку ХХ століття являє собою досить складний комплекс. Основа його – різноманітні за своїм призначенням компоненти, які можна поєднати в такі групи: натільний, поясний, нагрудний і верхній одяг. Основу як чоловічого, так і жіночого народного одягу Середнього Подніпров’я кінця ХІХ – початку ХХ століття становила сорочка. Чоловіки носили сорочки тунікоподібного крою або з плечовими вставками, з прямим розрізом на грудях, вздовж якого була вишивка. На значній території Подніпров’я чоловічі сорочки заправлялися в широкі полотняні (іноді з набивним малюнком) шаровари. У місцях побутування вузьких штанів (півні) – сорочку носили на випуск. Верхній одяг шився з домотканого сукна – червоного, коричневого, а в давніші часи білого кольору. Основний вид верхнього одягу – свита. Взимку чоловіки носили кожух з овчини до талії або тулубчастий кожух. Свити й кожухи оздоблювалися вишивкою та аплікацією. Стриглися чоловіки здебільшого “під макітру”. Бороди відпускали тільки літні чоловіки. На голову влітку вдягали солом’яні брилі, взимку – смужкові або хутряні шапки циліндричної форми із сферичним або плоским дном.

На ноги бідніше селянство взувало постоли – стягнуті шматки сиром’ятої шкіри, плетені з лика личаки. Заможніше населення носило черевики, чоботи. К...
Слайд № 74

На ноги бідніше селянство взувало постоли – стягнуті шматки сиром’ятої шкіри, плетені з лика личаки. Заможніше населення носило черевики, чоботи. Комплекс жіночого одягу в основі своїй був подібний до одягу, поширеного в більшості історико-етнографічних регіонів України: багато вишита сорочка, плахта або запаска, керсетка, пояс, чоботи або черевики. Найбільш поширеною була сорочка з суцільнокроєним рукавом, пришитим до станка по основі тканини. Другий тип сорочок – з прямими плечовими вставками (полики, уставки). Жіночі сорочки по рукавах, поликах, коміру, нагрудній частині й по подолу вишивалися лляною біло-сірою ниткою (Лівобережжя) або червоною заполоччю (Правобережжя). Поверх сорочки жінка обгортала стегна двома шматками однотонної або орнаментованої тканини – запаскою. Як елемент святкового одягу була плахта – поясне вбрання з двох до середини зшитих полотен, доповнене спереду фартухом. На початку ХХ століття широко розповсюджена була спідниця – саморобна (димка, мальованка). Зверху на сорочку вдягали корсет-безрукавку з фабричної тканини, яка в кожній місцевості мала своє забарвлення, особливості крою та оздоблення.

Слайд № 75

Верхнім одягом жінок була свита з білого сукна з вусами (вставними ззаду до лінії талії клинцями) або юпка з легкої тканин (вибійки на полотні, дом...
Слайд № 76

Верхнім одягом жінок була свита з білого сукна з вусами (вставними ззаду до лінії талії клинцями) або юпка з легкої тканин (вибійки на полотні, доморобної баї та фабричних тканин). Узимку жінки носили кожух, який оздобленням не відрізнявся від чоловічого. Дівчата заплітали волосся в одну або дві коси. Влітку ходили з непокритою головою, обвиваючи її стрічкою, а на свята одягали вінки. На Лівобережжі обв’язували голову хусткою, складеною у вузьку смугу. Заміжні жінки скрізь в Україні покривали голову очіпком. До кінця ХІХ століття був поширений головний убір – намітка, оздоблена вишитим або тканим орнаментом. Намітку одягали на обруч (кибалку). Основними прикрасами жінок Наддніпрянщини були стрічки, сережки, намисто з коралів, бурштину або дутого скла, дукачі, каблучки, персні.

Отже, одяг українців раніше дуже відрізнявся від сучасного. Щоб зробити будь-яке вбрання, треба було докласти значних зусиль. Перш за все, сукно і ...
Слайд № 77

Отже, одяг українців раніше дуже відрізнявся від сучасного. Щоб зробити будь-яке вбрання, треба було докласти значних зусиль. Перш за все, сукно і полотно виготовляли вдома самостійно: пряли, ткали. А вже потім шили певний вид одягу. Одним з видів прикрашання одягу була вишивка. На сорочці вона розташовувалась по краях, біля коміра й на рукавах. Плахти та фартухи прикрашали знизу, а корсетки та свитки – спереду. Для цього використовували різні вишивки, орнаменти й кольори. Зараз одяг дуже змінився, але й досі є ентузіасти, які своїми силами відтворюють і продовжують українські народні традиції.

Запитання для кращого засвоєння теми: Розкажіть, як одягалися українці в давнину? Дайте визначення поняття вишивка. Коли вона виникла? Подумайте, я...
Слайд № 78

Запитання для кращого засвоєння теми: Розкажіть, як одягалися українці в давнину? Дайте визначення поняття вишивка. Коли вона виникла? Подумайте, яку роль вишивка відіграє у житті українського народу? Якими зображеннями прикрашають вишивки? Що вони означають? Дайте визначення поняття національний одяг. Опишіть зовнішній вигляд української дівчини. Що таке вінок? Скажіть, чи вмієте ви плести вінок? Якщо так, то хто вас вчив це робити? Що таке хустка? Для чого вона використовується? З чого шилися сорочки, кожухи? Опишіть їхній вигляд. Які сучасні області входять до Середньої Наддніпрянщини? Опишіть традиційний одяг Середньої Наддніпрянщини. Назвіть його складові.

Українська кухня Їжа є основою життя людини, джерелом енергії, без якої життя неможливе. Організм людини, незалежно від того працює вона, відпочива...
Слайд № 79

Українська кухня Їжа є основою життя людини, джерелом енергії, без якої життя неможливе. Організм людини, незалежно від того працює вона, відпочиває чи спить, потребує поповнення витрачуваної енергії. З давніх-давен українські страви відомі своєю різноманітністю та високими смаковими властивостями. Вони створювались не тільки великою кількістю використовуваних продуктів, а й всіляким їх комбінуванням і застосуванням різних способів кулінарної обробки. Наприклад, до складу українського й київського борщів входить до 20 найменувань продуктів. Під час приготування борщів застосовують не тільки процес варіння, а й підсмажування, тушкування. Продукти для ряду м’ясних і рибних страв також проходять комбіновану теплову переробку, що надає стравам своєрідного смаку, аромату й соковитості. Багато страв української кухні готують у фаршированому або шпигованому вигляді. Особливо смачні й корисні комбіновані страви з м’яса та овочів – голубці з м’ясом, крученики волинські, яловичина шпигована з буряками та інші. Багата українська народна кухня стравами й різноманітними виробами з борошна. Найпоширенішими стравами з борошна є вареники, галушки, млинці, гречаники тощо. Значну кількість страв готують з молока й сиру – супи, бабки, сирники, млинчики з сиром та інші. За сучасних умов харчування значно розширився асортимент страв з овочів, морських риб, борошна й сиру, а також комбінованих з м’яса та овочів. Чимало українських страв за назвами й складом мають багато спільного із стравами західних слов’ян.

Запитання для кращого засвоєння теми: Для чого людині потрібна їжа? З яких харчових продуктів готують їжу? Які ви знаєте страви? Які з них найчасті...
Слайд № 80

Запитання для кращого засвоєння теми: Для чого людині потрібна їжа? З яких харчових продуктів готують їжу? Які ви знаєте страви? Які з них найчастіше готують у вас вдома? Які страви ви вмієте готувати самі?

Звичаї, традиції та побут Кожна нація, народ, навіть соціальна група мають свої звичаї, що вироблені протягом багатьох століть і освячені віками. З...
Слайд № 81

Звичаї, традиції та побут Кожна нація, народ, навіть соціальна група мають свої звичаї, що вироблені протягом багатьох століть і освячені віками. Звичаї – це ті неписані закони, якими люди керуються в найменших щоденних і найбільших загальнонаціональних справах. Звичаї, а також мова – це ті найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, націю. Звичаї, як і мова, складалися упродовж усього довгого життя і розвитку кожного народу. В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку, бо він загублений для свого народу. Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись до України, як до матері, що вічно страждає, питає: Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась? Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? Як бачимо з цих слів Шевченка, не вчити своїх дітей звичаїв – це такий же великий гріх для матері, як і не молитися Богові. Усна народна творчість також може служити класичним прикладом єдності між усіма українськими землями. Ця спільність мови та звичаїв завжди була тими вузлами, які зв’язували наш народ, коли він був штучно поділений державними кордонами.

Слайд № 82

Слайд № 83

Звичаєвий обряд Святої вечері символічно об’єднує всіх людей, що належать до одного народу, нації. Ми, українці, нація дуже давня, і свою духовну к...
Слайд № 84

Звичаєвий обряд Святої вечері символічно об’єднує всіх людей, що належать до одного народу, нації. Ми, українці, нація дуже давня, і свою духовну культуру наші пращури почали творити далеко до християнського періоду в Україні. Разом із християнством Візантія принесла нам свою культуру, а не культуру взагалі, і Володимир Великий тільки додав християнську культуру до своєї рідної, батьківської. Староукраїнські традиції ввійшли у плоть і кров наших звичаїв, і тепер ми собі не уявляємо Різдва без куті, Великодня – без писанки, Святої Трійці – без клечання, навіть називаємо це свято Зеленими Святами. Усі ми відзначаємо свято Купала, на Введення закликаємо щастя на майбутній рік, на Катерини кличемо долю, а на Андрія дівчата ворожать, яка з них вийде заміж цього року. Усе це – наша дохристиянська культура, найстаріша традиція. Кутя – це символ урожаю, писанка – народження весняного сонця. Зеленим гіллям наші предки охороняли своє житло від нечистих духів, що прокидаються ( так вони вірили ) разом із воскресінням природи – від русалок, мавок, перелесників... Купало – це типове дохристиянське свято з усіма староукраїнськими атрибутами. Про все це співається в колядках, що відомі далеко ще до початку християнських часів в Україні. Це виявляється й у звичаєвих обрядах, наприклад: дванадцять полін, дванадцять святвечір них страв, дідух на покуті, сіно на столі, закликання на вечерю мороза, вовка, чорної бурі та злих вітрів. Усі ці рухи, дії та слова, що на перший погляд не мають ніякого значення в житті людини, віють погляд не мають ніякого значення в житті людини, віють у серце кожного з нас чаром рідної стихії і є для душі живлющим бальзамом, який сповнює її могутньою силою.

Слайд № 85

«Ой млин меле...» Ще зовсім недавно млин був чи не в кожному селі. «Стоїть сутула горбатий на все село багатий», - у цій загадці народ висловився п...
Слайд № 86

«Ой млин меле...» Ще зовсім недавно млин був чи не в кожному селі. «Стоїть сутула горбатий на все село багатий», - у цій загадці народ висловився про вікову роботу млина – годувати людей, перемелюючи зерно на борошно. Найпоширенішими були вітряки, які ставили на зручному, відкритому всім вітрам місці. Принцип дії для всіх типів вітряків однаковий: вітер тисне на крила, і вони крутяться, обертаючи вал, до якого прикріплені. Вітряк був місцем збору молоді у святкові дні, там зустрічались хлопці з дівчатами: Ой млин меле, ой млин меле, Не колесом-листом. Викликає парень дівку Не голосом-свистом... Розбите кохання, утрачені надії й бажання помститись в іншій пісні: Коло млина калина, там ходила дівчина, Зілля копала, своєї неньки питала: Яке, мати зілля копати?

Копай, доню, драголюб, Чаруй, доню, хто не люб, Щоб з тобою не стояв, Білих ручок не ламав. Про вітряк Михайло Стельмах так писав: «Сизі від негоди...
Слайд № 87

Копай, доню, драголюб, Чаруй, доню, хто не люб, Щоб з тобою не стояв, Білих ручок не ламав. Про вітряк Михайло Стельмах так писав: «Сизі від негоди, ці добрі душі українського степу, що віками вписували в сторінки неба і хмар нелегкий літопис хліборобської долі, основою, хрестовиною тримаються чорної землі, а крилами жадають неба». Однак подекуди люди ставились до млина дещо насторожено, вважали його помешканням нечистого, який вночі меле там тютюн. Це пов’язано, мабуть, з переказами про те, що млин винайшов чорт, а крила й жорна благословив і начепив сам Бог, через що крила мають форму хреста. Через це існували й певні заборони. Не можна, наприклад, приносити в дім із млина якісь речі; дерево з млина використовували лише для сажу: свині, казали, будуть дуже плодючі, бо чорт свиней боїться. Для переробки зерна колись використовували ручний млин (жорна) і ступу. Робота на жорнах і ступі була важка: «І ступа, і жорна, і доля чорна», - говорили в народі. До них звертались, якщо хотіли одержати невелику кількість борошна чи крупи. Жаль, але багато землеробських навичок забуто. А вітряки можна використовувати й тепер, бо працюють вони на дармовій енергії вітру. Та й борошно, змелене у вітряку, краще: воно пухкіше, не пріє. Треба відродити традиційні способи обробітку землі, а головне – наслідувати шанобливе ставлення наших предків до неї.

«Ой у полі криниченька...» Безцінним даром природи – прісною водою в земних глибинах – починається і закінчується життя людини. А над джерелом підз...
Слайд № 88

«Ой у полі криниченька...» Безцінним даром природи – прісною водою в земних глибинах – починається і закінчується життя людини. А над джерелом підземної води стоять криниці, оповиті легендами та переказами, оспівані в народних піснях. Криниця, як і хата, символізує батьківщину, рідну домівку, чистоту і мудрість, вірність і надію. У ній бачимо безперервність родоводу, вічне буття свого народу, джерело його духовності. Маркіян Шашкевич в одному з віршів згадуючи своє рідне село, писав: Там колодязь студененький, А дуб воду тягне, Не так щастя, як той води Моя душа багне. У давні часи майже всі криниці були громадськими, бо викопати їх було важкою справою – іноді вода проходила на глибині до сорока метрів. За традицією, місце для копання криниці визначалася громада того кутка, де її збиралися копати, а тому криниць було небагато. Лише заможні господарі мали власні криниці. У цій справі не обходилося без знавців із народу, які по рослинах, по квітах, прислухаючись до землі, могло вказати місце, де протікало підземне джерело. Старожили сіл і хуторів понад Удаєм, Оріллю, Ворсклою й Дніпром до сьогодні пам’ятають, як на Івана Купала копали колись нові криниці. Парубоча громада ще з вечора готувала лопати, відра, рухливі драбини і з першими променями купальського сонця збиралась на місці. Завдання звичаю – добратись до води з один день, бо засміють дівчата, коли вже по обіді, прибравшись, сходитимуться стежками до води, а їх не буде ще чим напоїть. Рідко коли громада наймала копачів. Першою водою умивались, пили її, обмивали вінки. А щоб не було грязюки, криницю довкола обкладали каменем. Оскільки криниці найчастіше ставали на перехресті стежок, доріг, то й ставали вони осередками, де збиралась молодь на різні свята. Тут співали пісень, жартували, танцювали, гадали на власну долю, освідчувались у коханні. Звідси козаки, напоївши на дорогу коней, вирушали в похід: Ой у полі криниченька, Там холодна водиченька, Там дівчина воду брала, Чорноброва, молодая. Козак коня напуває, Дівка воду підливає.

Вода символізує духовність, тому в народних піснях часто дівчина тамує парубочий вогонь пристрасті й любові саме водою, ніби надаючи коханню ще й д...
Слайд № 89

Вода символізує духовність, тому в народних піснях часто дівчина тамує парубочий вогонь пристрасті й любові саме водою, ніби надаючи коханню ще й духовності: Несе Галя воду – Коромисло гнеться, А за нею Йванко, Як барвінок в’ється, Галю молодая, Дай води напитися... У зв’язку з цим зрозумілішим стане обряд обливання молодих. Воду широко використовують у народній медицині. Люди говорили, що найкорисніша, найкраща вода від Водохрещі до Купала. Криниці будували найрізноманітніші, але найчастіше з журавлем. Схиляючи свої довгі шиї над цямринами, вони впродовж віків напували цілі села, подорожніх і спраглих. Голос криничного журавля іноді був потаємним сигналом для збору. Годі вже знайти того талановитого майстра, який першим додумався зробити просту й зручну споруду для відняття води з-під землі. Легенда розповідає, як давним-давно росло Диво-дерево. І таке ж уже гарне було, таке хороше, що й очей не відведеш. Той, хто скуштував хоч одну ягідку, враз молодшав. Та під час грози блискавка влучила в деревце й запалила його. Ось-ось краса згорить і сліду не лишиться. Так би воно, може, й сталось, коли б не журавель. Він вихопив дзьобом червону ягідку й опустив її в теплу землю біля криниці. Своїм довгим дзьобом журавель поливав ягідку, і проросла вона пишним калиновим пагінцем. Журавель же так і лишився навічно біля Диво-дерева. А вдячні люди криницю назвали журавлем. Такі криниці ставили там, де до води неглибоко – до 1,5 метрів. Журавлі й до цього часу ставляють у степу для напування худоби, збереглись вони і на окремих садибах. Звичайне право застерігало: коло криниці не можна брехати, але жінкам дозволялось вести там сороміцькі розмови. У деяких місцевостях будували криниці неподалік могил. До наших днів дійшов звичай кидати гроші в криниці.

«Ой у лузі червона калина...» Майже в усіх народів є улюблені дерева-символи. У канадців – клен, у росіян – берізка і горобина, а в нас – верба і к...
Слайд № 90

«Ой у лузі червона калина...» Майже в усіх народів є улюблені дерева-символи. У канадців – клен, у росіян – берізка і горобина, а в нас – верба і калина. «Без верби і калини – нема України», - говориться в народному прислів’ї. Ясна, красна, червона... скільки-то прекрасних поетичних образів зустрічаємо в народних піснях, скільки визначних українських поетів оспівали її в творах: Зацвіла в долині червона калина, Ніби засміялась дівчина-дитина. Образ-символ «червона калина» багатогранний, але найпоширеніше, що підмітив і Шевченко, значення калини в народнопоетичній творчості – це символ ясної, палаючої краси, утіленням якої є молода дівчина: Коло млина калина. Там дівчина ходила, Цвіт-калину лапала, до личенька рівняла: Коли б же я такая, як калина жаркая. Коло млина, млина червона калина; Ой то не калина – молода дівчина.

Народна легенда про походження калини так розповідає. Турки і татари молодих дівчат і хлопців забирали в полон. Одного разу вони помітили дуже гарн...
Слайд № 91

Народна легенда про походження калини так розповідає. Турки і татари молодих дівчат і хлопців забирали в полон. Одного разу вони помітили дуже гарну дівчину. Але та почала тікати. І була б утекла, та зачепилась за кущ своїм червоним намистом. Воно розірвалось, а червоні намистинки розкотились по землі. Загинула дівчина на чужині, а з намистинок виросли прекрасні кущі з червоними кетягами. Назвали люди їх калиною. Калина – символ дівочої чистоти. В одній з перлин народної лірики – пісні «Чи я в лузі не калина була?» - зіставляється доля червоної калини з долею дівчини. Коли вінчають молодих, рвуть символ дівочості й надягають на молоду намітку, співаючи: «Перед порогом могила, а в тій могилі калина, спустила гілечки додолу». Дівчата прикрашали калиною коровай. У кожній родині, де були дівчата на виданні, вивішували під стріхою калинові грона – це означало, що можна приходити сватам. Тому, починаючи з Пречистої (28 серпня), дівчата постійно ходили по калину в луки, у долини і урочища. Відшукавши кущ калини, вони водили танці довкола нього співали пісень, у яких згадували імена своїх хлопців. Із зламаної гілочки кожна брала по дві ягідки до рота, промовляючи: «Поможи, калинонько, бути в парі з миленьким». Нарвавши калини, прикрашали нею коси і віночки й повертались з піснями додому. Біля оселі дівчину зустрічала мати, брала пучки калини й казала: «Будь, доню, червоною і здоровою, як калина, незайманою та чистою до вінця! А ти, калино, будь готова на коровай, гільце, квітки весільні та хрестинні, на здоров’я людям, на добро нашому двору».

Свято Івана Купала На Україні свято Купала – це поетичне свято торжества сонця, світла над пітьмою. Воно прийшло із язичницької давнини й було коли...
Слайд № 92

Свято Івана Купала На Україні свято Купала – це поетичне свято торжества сонця, світла над пітьмою. Воно прийшло із язичницької давнини й було колись присвячене двом основним богам: Перуну і богу вогню, світла Ладу. Довгий час із купальськими обрядами боролась і церква, і світські власті, через що їх забули. Купала святкують у ніч з 6 на 7 липня. Літнього вечора біля річки квітчали вербу. Її називали купайлицею, мареною. Хлопці розпалювали багаття, паливо для якого збирали по всьому селі. Дівчата пускали на воду віночки із запаленими свічками: якщо віночок пристане до ближнього берега – у своє село дівчина заміж вийде, а на протилежний берег відпливе – сватів із сусіднього села слід чекати. Якщо вінок крутився на місці, то дівчина в цьому році ще не вийде заміж. Інколи пускали два вінки: один дівчина загадувала на себе, а інший – на хлопця. Як зійдуться вінки докупи – бути їм разом. Робили опудало з соломи і гілок – Мару, Івана. Біля нього клали кропиву й перестрибували через неї. У кінці свята опудало розривали й топили в воді: Да купався Іван, да й у воду упав. Купала на Івана, Купала на Івана! Вірили, що після цього на певний час втихомирюються всі сільські відьми.

Утопивши Марену, ішли до багаття, ходили по колу за сонцем, а потім стрибали через вогонь. Наші предки і в цьому вбачали певний зміст: якщо хлопець...
Слайд № 93

Утопивши Марену, ішли до багаття, ходили по колу за сонцем, а потім стрибали через вогонь. Наші предки і в цьому вбачали певний зміст: якщо хлопець стрибнув найвище – у його родині гарний урожай буде, а вскочить у вогонь – протягом року трапиться нещастя. Якщо хлопець з дівчиною, побравшись за руки, вдало перестрибнули – неодмінно одружаться й вік звікують у злагоді й любові. Пізно, уже вночі, найбільш відважніші йшли шукати квіт папороті, щоб знаходити скарби, розуміти мову тварин, відводити бурі і град. Ранком 7 липня дівчата брали довгу тичку, насаджували на неї мітлу й бігали по селу, співаючи несмішливих пісень: Ой на Купала вогонь горить, А нашим хлопцям живіт болить. Ой нехай болить, нехай знають, Нехай Купала не займають. Хлопці нападали на дівчат, відбирали мітлу, трощили й співали не менш дошкульних пісень у відповідь. Селяни примітили, якщо на Івана Купала велика роса – це на врожай огірків. Купальська ніч зоряна – буде багато грибів.

Запитання для кращого засвоєння теми: Що таке звичаї, традиції, побут? Навіщо кожній нації звичаї? Звідки походять наші звичаї, традиції? Які звича...
Слайд № 94

Запитання для кращого засвоєння теми: Що таке звичаї, традиції, побут? Навіщо кожній нації звичаї? Звідки походять наші звичаї, традиції? Які звичаї, традицій використовуються у вас вдома? Опишіть їх. Які ще ви хотіли б використати? Які звичаї і традиції ви знаєте інших народів?

Роль пісні в житті народу На протязі всього свого існування український народ складав пісні. Вони відігравали дуже важливу роль у його житті. Уже у...
Слайд № 95

Роль пісні в житті народу На протязі всього свого існування український народ складав пісні. Вони відігравали дуже важливу роль у його житті. Уже у далекому минулому наші предки жили із піснею на вустах. Вони надавали пісням магічного значення, супроводжували ними певні обряди, які виконували у різні пори року. Пісні також є багатющим історичним матеріалом, який відбивав важливі, значущі події в історії українського народу, його ставлення до цих подій. Також українські пісні розповідають про безліч приватних історій, про життя окремих людей, з якими трапилося щось таке, про що не можна було не скласти пісню, не розповісти про це. Але є багато пісень, які відображають і звичайні, побутові події. Саме з них можна найкраще дізнатися про побут українського народу. Отже, народ України надавав надзвичайно важливого значення пісні. Вона допомагала людям само виявитися, відображала самобутність українського народу, розповідала іншим народам про Україну.

Запитання для кращого засвоєння теми: Що таке пісня? Яке вона має значення для українського народу? Які ви знаєте пісні про Україну? Чи часто ви їх...
Слайд № 96

Запитання для кращого засвоєння теми: Що таке пісня? Яке вона має значення для українського народу? Які ви знаєте пісні про Україну? Чи часто ви їх слухаєте? Назвіть вашу улюблену пісню.

Відомі українці
Слайд № 97

Відомі українці

Слайд № 98

Запитання для кращого засвоєння теми: Яких ще ви знаєте видатних українців? Що хорошого вони зробили для своєї Батьківщини?
Слайд № 99

Запитання для кращого засвоєння теми: Яких ще ви знаєте видатних українців? Що хорошого вони зробили для своєї Батьківщини?

Прислів’я та приказки Без верби та калини нема України. У лузі калина з квіточками, наче матуся з квіточками. Весною калина білим цвітом квітує, а ...
Слайд № 100

Прислів’я та приказки Без верби та калини нема України. У лузі калина з квіточками, наче матуся з квіточками. Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоні ягідки дарує. Запишалася калина, наче красная дівчина. Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина. Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте.

На коляду мороз уночі тріщить, а вдень плющить. Зимою деньок, як комарів носок. Мороз припікає, зате комарів немає. Прийшла зима – нічого нема. Сон...
Слайд № 101

На коляду мороз уночі тріщить, а вдень плющить. Зимою деньок, як комарів носок. Мороз припікає, зате комарів немає. Прийшла зима – нічого нема. Сонце блищить, а мороз тріщить. У січні зима з морозом – буде у полі врожай. Січень не так січе, як у вуха пече. Як лютий не лютуй, а на весну брів не хмур. Місяць лютий спитає, чи взутий. Сонце на літо, а зима на мороз. Багато снігу – багато хліба.

Березень весну починає, а травень кінчає. У березні шість погід на дворі: сіє, віє, крутить, мутить, припікає й поливає. Квітень з водою – травень ...
Слайд № 102

Березень весну починає, а травень кінчає. У березні шість погід на дворі: сіє, віє, крутить, мутить, припікає й поливає. Квітень з водою – травень з травою. Коли квітень з водою, то травень з росою. Май холодний – рік хліборобний. Пізня весна не обдурить. Посієш вчасно – уродить рясно. Раді люди літу, а бджоли цвіту. Прийшло літо – все розмаїто. Садок літом – як кожух зимою. У липні на дворі пусто, зате на полі густо. Той, хто шукає у серпні холоду, натерпиться в зимі голоду.

Опеньки з’явилися – літо скінчилося. Восени дні короткі, а ночі довгі. Восени багач, а навесні прохач. Як листя жовтіє, то поле смутніє. Осінь збир...
Слайд № 103

Опеньки з’явилися – літо скінчилося. Восени дні короткі, а ночі довгі. Восени багач, а навесні прохач. Як листя жовтіє, то поле смутніє. Осінь збирає, а зима з’їдає. Листопад зимі ворота розчиняє. Якщо до Покрови (14 жовтня) журавлі не відлетять, зима настане поволі. Якщо на Катерину (7 грудня) холодно, то буде голодно.

Запитання для кращого засвоєння теми: Які ще ви знаєте українські прислів’я і приказки? Назвіть прислів’я і приказки інших народів?
Слайд № 104

Запитання для кращого засвоєння теми: Які ще ви знаєте українські прислів’я і приказки? Назвіть прислів’я і приказки інших народів?

Яка чудова наша країна! Деякі зображення цієї краси
Слайд № 105

Яка чудова наша країна! Деякі зображення цієї краси

Слайд № 106

Слайд № 107

Слайд № 108

Висновок Здійснюючи національне виховання молодших школярів, учитель прищеплює учням любов до рідного краю, своєї Батьківщини, землі, на якій народ...
Слайд № 109

Висновок Здійснюючи національне виховання молодших школярів, учитель прищеплює учням любов до рідного краю, своєї Батьківщини, землі, на якій народився, до рідної хати, матері і батька, народних звичаїв і традицій українського народу. Також учить любити і поважати свою Батьківщину. Ось як В.Т.Скуратівський писав про народну культуру: “В усіх цивілізованих країнах народній культурі завжди приділялася особлива увага. Без її глибокого знання годі говорити про високі потенції тої чи іншої нації. Культура будь-якого етносу, як крона дерева, не може розвиватися без власного коріння”. Ключевський В.О. писав: “Невідомо, якою буде людина через 1000 років, але якщо відняти у сьогоднішньої людини нажитий віками й отриманий нею у спадок скарб свят та обрядів, то вона все забуде, всього розучиться й муситиме все починати спочатку”. Отже, бережіть і любіть свою Батьківщину.

Використана література Авраменко О. М., Шабельникова Л. П. Українська мова. Збірник тестів для диктантів. Державна підсумкова атестація. 9 клас. – ...
Слайд № 110

Використана література Авраменко О. М., Шабельникова Л. П. Українська мова. Збірник тестів для диктантів. Державна підсумкова атестація. 9 клас. – Донецьк: ТОВ ВКФ “БАО”, 2006. – С. 13 – 14, 24 – 25. Байбак О. Ю., Веретенникова І. В., Вострікова В. В., Жиронкіна Ю. В., Жукова І. М., Клюкіна Н. В., Копецька В. В., Корнієнко Н. В., Павленко І. А., Ягодкіна Т. М. Нові учнівські твори з української мови і літератури: 5 – 9 класи. – Донецьк: ТОВ ВКФ “БАО”, 2006.–С. 65–66, 173–175. Бойко В., Стельмах А. Свята українського народу.– К.:ТОВ ВКТФ«Кобза», 2000. – ст. 9–23, 26–27, 32–39, 46–51, 58–61. Довкілля: Хрестоматія: Для початк. кл. загальноосвіт. навч. закладів / Упоряд. О. А. Біда. – К.: Ірпінь: ВТФ “Перун”, 1999. – С. 327 – 332 Жигаленко О. О. Куди ведеш, Чумацький Шлях? – Полтава.: Полтавський літератор, 1993. – ст. 10 – 13, 45 – 48, 108 – 109, 168 – 169 Збірник диктантів для 5 – 11 класів: На народознавчій основі /Л. О. Бурлачко, Г. Р. Гузовська, Л. І. Люта, Г. І. Протасавицька. – К.: Партнер, 1996. – С. 157 – 158 Етнографія України: Програма та матеріали до підручника для учнів 8-9 кл. / В. І. Наулко, М. Л. Струнка. – К.: Однокласник, 1994. – С. 22, 24 –25, 28 – 29, 38 Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. – К.: Оберіг, 1993. – С. 489, 502 – 503, 510 – 511, 520, 522, 551 – 554 Пономарьов А. П., Артюх Л. Ф. та ін. Українська минувшина: Ілюстративний етнографічний довідник. – К.: Либідь, 1994. – С. 111, 114, 125, 129 Пономаренко В. М. Уроки української мови в 5 класі: Посібник; Худож. Оформл. М. С. Пшінки. – К.: Веселка, 1999. – С. 27 Прищепа К. С., Лук’яненко В. Г. Тематичний словник школяра. – К.: Гала, 1997. – С. 18 – 20 Українська мова: Збірник текстів для переказів із творчими завданнями/ Л.В.Скураптівський, Г.Т.Шелохова, В.І.Новосьолова, Л.І.Піскорська, Л.В.Плетньова. – 1-ше вид. – Х.: Прапор, 2006. – С. 137 - 138 Цимбалюк В. Українська література: Підруч. для 7 кл. – 3-те вид. перероб. і доп.- К.: Освіта, 2000. – С. 7 – 8 У нас сьогодні свято. – Х.: Белкар-книга, 2010. – С. 3 - 63 Шаліков С.А., Шадура О.А. Сучасна українська кухня. – 5-те вид., доповнене. – К.: Техніка, 1984. – С. 3 - 4

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з НІМЕЦЬКОЇ МОВИ залишилося:
0
3
міс.
1
4
дн.
1
5
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!