Обчислення числа Пі. Історія числа Пі.
Число пі (позначається {\displaystyle \pi }
до його діаметра {\displaystyle d}
:
{\displaystyle \pi ={\frac {l}{d}}}
або як площа круга одиничного радіуса.
Число {\displaystyle \pi } виникло в геометрії як відношення довжини кола до довжини його діаметра, проте воно з'являється і в інших областях математики. Вперше позначенням цього числа грецькою літерою π скористався британський (валлійський) математик Вільям Джонс (1706), а загальноприйнятим воно стало після робіт Леонарда Ейлера (1737)[1]. Це позначення походить від початкової букви грецьких слів περιφέρεια — оточення, периферія та περίμετρος — периметр.
Довжина кола дорівнює π, якщо його діаметр 1.
Оскільки π є ірраціональним числом, його не можна виразити дробом (або що те саме, його десяткове представлення є нескінченним та неперіодичним). Проте дроби такі як 22/7 і інші часто застосовуються для наближення числа π.
Вважається, що різні цифри у десятковому представленні числа π зустрічаються однаково часто (тобто π є нормальним числом), проте це не доведено. Також π є трансцендентним числом — тобто не є коренем жодного ненульового полінома з раціональними коефіцієнтами. З цього випливає що неможливо розв'язати відому античну задачу про квадратуру круга за допомогою циркуля та лінійки.
Стародавні цивілізації користувалися приблизним значенням числа π у практичних цілях. У V столітті н. е. китайські математики за допомогою геометричних методів обчислювали його до сьомого знаку після коми, а індійські — до п'ятого. Першою зручною формулою для наближеного обчислення числа π є формула, що ґрунтується на сумі збіжного числового ряду, яка називається формулою Лейбніца.[2][3]
