Правознавство. Політичні партії та партійні системи в зарубіжних країнах

Опис документу:
У роботі розглянуто наступні питання порівняльного правознавства: суб’єкти та об’єкти конституційно-правових відносин, децентралізацію і деконцентрацію публічної влади у зарубіжних країнах та конституційно-правовий статус місцевого самоврядування у зарубіжних країнах, політичні партії та партійні системи в зарубіжних країнах.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

3

Політичні партії та партійні системи в зарубіжних країнах

Партійна система – це політична структура, що утворюється із сукупності політичних партій різних типів з їх стійкими зв’язками і взаємовідносинами між собою, а також з державою та іншими інститутами влади.

Політична партія – це добровільна, стійка самоуправляюча організація громадян, створена на основі спільності політичних переконань, головним завданням якої є прихід до влади або чинення на неї тиску з метою реалізації своїх програних настанов.

Одним з найпоширеніших підходів до типології політичних систем є виділення одно-, дво- і багатопартійних систем.

У сучасному світі також виділяється сім основних видів партійних систем:

однопартійні (Китай, Куба, Заїр);

з партією-гегемоном (Мексика, колишні країни соцтабору);

з домінуючою партією (Японія, Індія в окремі періоди своєї історії);

двопартійні (США, Канада, Об’єднане Королівство Великої Британії та Північної Ірландії);

поміркованого плюралізму (Німеччина, Бельгія, Франція);

поляризованого плюралізму (Італія, Нідерланди, Фінляндія);

автомізовані (Малайзія).

У нормально функціонуючій державі демократичного типу загальним критерієм визначення кількості партій є кількість партій, що мають своє представництво в парламенті внаслідок проведення демократичних, прямих, загальних виборів. У багатопартійній політичній системі, як правило, характер парламентської більшості, побудованої на різноманітних комбінаціях основних партій, представлених у парламенті, змінюється після кожних виборів. Відповідно здійснюється і зміна урядових кабінетів.

Безпартійна система характерна для ісламських держав (Іран, ОАЕ), а також для країн, в яких діяльність політичних партій призупиняється, зазвичай у цілях державної безпеки. При існуванні в державі безпартійної системи можливе існування політичних партій. Але вони частіше за все знаходяться у нелегальному становищі і не мають права відкрито брати участь у формуванні і реалізації політики розвитку держави – висувати кандидатів в органи публічної влади тощо.

Багатопартійна система – цілісне утворення, що формується всередині політичної системи суспільства на основі усталених зв’язків між політичними партіями, які відрізняються між собою програмними настановами, тактикою, внутрішньою структурою.

Однопартійна система – неконкурентний тип партійної системи, що складається з представників однієї політичної партії. Однопартійна система властива авторитарним і тоталітарним режимам, коли управління здійснюється однією партією, їй характерне конституційне закріплення керівної ролі однієї партії, зрощування партійного та державного апарату, заборона утворення інших партій. Прикладами існування такої партійної системи були Італія у 20-40-х роках XX століття, Німеччина у 30-40-х роках XX століття, а також СРСР у 20-80-х роках XX століття. Сьогодні однопартійна система існує в Лівії, на Кубі та деяких країнах Африки.

Найчастіше у світовій політичній практиці використовується партійна система поміркованого плюралізму, яка характеризується наявністю трьох-п’яти партій, жодна з котрих не переважає і не може самостійно утворити правлячу коаліцію.

Поширеною є поляризована партійна система, за якої боротьбу за політичну владу несуть більше шести партій. При наявності великої кількості невеликих партій, як правило, вони утворюють блоки або коаліції на час проведення передвиборчої кампанії.

Залежно від змісту політологічної характеристики політичні партії розрізняють:

консервативні – виступають за збереження минулих порядків, проти реформ (Консервативна партія Об’єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Республіканська партія США);

ліберальні – відстоюють невтручання держави у суспільне життя (Ліберальна партія в Об’єднаному Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії та Італійської Республіки, Партія центру Швеції);

радикальні – виступають за докорінну перебудову суспільства із застосуванням, як правило, примусових заходів;

реформістські – пропагують національний соціалізм, соціальну справедливість за збереження власності (Соціалістична партія Франції, Соціал-демократична партія Німеччині);

клерикальні – вимагають, щоб суспільне життя та управління державою відповідало догмам релігії (Християнсько-демократичний союз в Німеччині, Мусульманська ліга в Пакистані).

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Селф-коучинг (самонаставництво) як технологія професійного розвитку педагога Нової української школи»
Вікторія Вікторівна Сидоренко
36 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Схожі матеріали