На початку двадцятого століття українські землі були розділені між двома імперіями, що змусило місцевих діячів шукати шляхи захисту прав свого народу. Унаслідок цього національний рух розколовся на два основні табори, які мали різні погляди на майбутнє країни. Прихильники автономізму прагнули здобути широкі права самоврядування у складі федеративної держави, зберігаючи при цьому територіальну цілісність. Натомість прихильники самостійництва виступали за повну державну незалежність та створення власної суверенної республіки. Програмні документи таких партій, як УНП, УСДРП та УДП, демонструють еволюцію політичних ідей від теоретичних дискусій до реалій Української революції тисяча дев'ятсот сімнадцатого року. Попри всі суперечки, діяльність цих організацій заклала міцний фундамент для формування сучасної нації та усвідомлення права українців самостійно визначати власну долю.


