Повідомлення на тему: "Влада"

Правознавство

Для кого: 9 Клас, 10 Клас

21.07.2018

547

1

0

Опис документу:
Влада з'явилася з виникненням людського суспільства і буде в тій або іншій формі завжди супроводити його. Влада необхідна передусім для відтворення людської природи. Формування влади зумовлено необхідністю суспільного виробництва, яке немислиме без підкорення всіх учасників єдиній волі, а також потребою регулювання соціальних відносин між людьми.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Влада з'явилася з виникненням людського суспільства і буде в тій або іншій формі завжди супроводити його. Влада необхідна передусім для відтворення людської природи. Формування влади зумовлено необхідністю суспільного виробництва, яке немислиме без підкорення всіх учасників єдиній волі, а також потребою регулювання соціальних відносин між людьми. Розглянемо деякі основні концепційні підходи до аналізу природи влади.

Найдавнішою з концепцій влади є легітимістська. Легітимізм як політична концепція й теорія полягає в абсолютизації правових основ влади та уявлень про закон, де закон виступає і як правове, і як моральне правило, що має юридичну силу.

Теорія, що виникла в IV—III ст. до н. є. як політична доктрина, особливо пожвавилася за абсолютної монархії, яка характеризувалась як єдине джерело влади, а закон виступав його правовим оформленням. Згодом легітимізм отримав статус вчення про незалежність закону від суспільних структур. Закон перетворювався на самодостатню сутність, яка має свої власні джерела формування та розвитку. Згідно з цим ученням, усі рівні, крім верховного правителя, який сам є творцем законів. Державна влада за таких умов стала головним провідником абсолютної влади правителя, набула деспотичних функцій, а в управлінні вкрай бюрократизувалася.

У новий час легітимізм проповідував державне регулювання економічного життя, ротацію державного апарату, посадову організацію влади, особисту відповідальність за її використання. Однак ці підходи грунтувалися на традиційному для легітимізму погляді на закон як на самодостатню сутність, практично ігноруючи його демократичне походження.

Але прогресивність концепції легітимізму була в тому, що її ідея звеличувала закон як основу регулюючої норми. Тому легітимне ставлення до правових норм країни, особливо тоді, коли норми мають демократичний зміст і випливають із суверенітету народу як абсолютного першоджерела закону, будь-якої юридичної норми, належать до сучасних уявлень про сутність влади та основної її правової бази — закону.

Крім легітимістського бачення влади, існує ряд концепцій, які належать до двох напрямів — нормативного та емпіричного. Нормативний напрям виходить із зовнішньої заданості влади, раціонально підготовленої діяльності, наслідком якої є формулювання принципу чи норми. Емпіричний напрям як ключовий використовує індуктивний принцип установлення першоджерела влади. Причому виведення його відбувається шляхом аналізу тих суспільних відносин, які дають безпосередньо емпіричний матеріал. Це зумовлює погляд на владу як даність, котра часто не має своєї причинно-наслідкової основи. Наявність факту стає провідною в теоретичному осмисленні дійсності.

Нормативний напрям представлений різними сучасними концепціями влади. Серед них одним з найпоширеніших є реляціоністський, який тлумачить владу як міжособисті стосунки, що змінюють поведінку особи. Релятивістський напрям влади бере початок йде від М. Вебера і передбачає можливість вольової дії одних індивідів чи груп, що дає змогу змінювати поведінку інших. Зберігаючи вірність цій традиції, П. Блау визначає владу як здатність одного індивіда здійснювати свою волю над іншими через страх або відміну в звичайних винагородах чи в формі покарання, не зважаючи на неминучий опір. При цьому обидва способи впливу є санкціями негативними. Ця концепція влади має кілька варіантів. У теоріях «опору» (Дж. Картрайт, Дж. Френч, Б. Рейвен та ін.) досліджуються такі владні відносини, в яких суб'єкт влади придушує опір її об'єкта.

Заслуговують на увагу інші варіанти. У теоріях «обміну ресурсами» (П. Блау, Д. Хіксон, К. Хайнінге та ін.) акцентується увага на ситуаціях нерівного розподілу ресурсів між учасниками соціальних стосунків, внаслідок чого виникає гостра потреба в ресурсах у тих, хто їх позбавлений.

Теорії «розподілу зон впливу» (Д. Ронг та ін.) концентрують увагу не стільки на окремих ситуаціях взаємодії індивідів, скільки на сукупності соціальних інтеракцій. При цьому підкреслюється змінність ролей учасників інтеракцій.

Досить поширені системні концепції влади, основним поняттям яких є політична система. Визнання наявності своєрідної межі між політичною системою та її оточенням Д. Істон називає центральною ідеєю системного підходу до політичної влади.

У системних концепціях вирізняються три підходи до розуміння влади. Перший тлумачить владу як атрибут макросоціальної системи. Т. Парсонс називав владу «узагальненим посередником» у політичній системі й порівнював її з грошима як узагальненим посередником економічного процесу. Саму владу розглядав як властивість системи. Так само сприймає владу Д. Істон.

Другий підхід розглядає владу на рівні конкретних соціальних систем — сім'ї, виробничої групи, організації тощо. Цю позицію особливо яскраво висловив М. Кроз'є, який інтерпретує владу як феномен, що співвідноситься з частковими системами або підсистемами суспільства. Владу він вважає обмеженою соціальними інститутами й організаціями.

Третій підхід розуміє владу як взаємодію індивідів у межах специфічних соціальних систем. Саме такими є погляди У. Роджерса й Т. Кларка. Як центральний момент спроможності індивіда впливати на інших розглядається його роль і статус у системі. Влада визначається як здатність чи потенціал індивідів, що мають різні статуси, ставити умови— приймати рішення й чинити дії, визначальні для існування інших індивідів усередині соціальної системи.

Ключовим поняттям цієї концепції є «соціальна дія», на якій ґрунтується й концепція влади. Соціальна дія виступає організаційно-функціональним відношенням, у якому джерело влади міститься в нормах і цінностях культури. Саме ними влада керується під час регуляції поведінки людей. Влада розглядається як джерело регуляції соціальної поведінки, як можливість пом'якшення чи розв'язання соціальних проблем, хоч джерела її формування й соціально-структурні чинники застосування не ставляться в центр уваги.

Нормативність властива й теоріям «технологічного детермінізму». Первісною формою функціонування влади, на думку авторів і прихильників цієї теорії, є техніка й технологія матеріального виробництва, що лежить в основі відносин влади. Ті характеристики, які зумовлюють техніку й технологію, принципово властиві й владі. Тому техніко-технологічні явища, що становлять цю структуру, входять і у відносини влади. Це, насамперед, рішення, управління, контроль, розпорядження, ресурси, тобто ті атрибути влади, які мають матеріально-організаційний зміст, що є головним і у виробничій технології.

Нормативність у погляді на владу досить виразно проглядається в теорії еліт. Влада зображається як суто політичне явище незалежно від того, в якій сфері вона виявляється. Однак головне полягає в тому, що елітарний стан пануючих інститутів та осіб зводиться до об'єктивної необхідності для нормального функціонування та розвитку будь-якої соціальної системи. Залежно від «якості» панівної еліти відбувається суспільний розвиток, який і є відображенням її розвитку.

Емпіричний напрям втілюється в біхевіористичній концепції влади, яка орієнтує на дослідження поведінки людей у сфері владних відносин. Прагнення до влади проголошується домінуючою рисою людської психіки та свідомості. Влада—вихідний пункт і кінцева мета політичної діяльності.

Стрижнем владної поведінки вважається первісний імпульс-прагнення влади. Воно є водночас і способом поліпшення «політичного стану» людей. Отже, влада тлумачиться і як мета, і як засіб, тобто їй надається універсальний характер. У політиці все є владою, й усяка влада є політикою.

Біхевіористи наголошують, що влада не може виводитися з моральних або ціннісних ідей. Згідно з цією концепцією, влада в суспільстві поділена між взаємодіючими політичними силами. Необхідно домагатись певного їх балансу. Ч. Меріам зазначав, що «порушення такого балансу може призвести до розпаду політичної системи».

Самі політичні відносини розглядаються як «ринок влади» (Дж. Кетлін). Влада продається, купується та здійснюється завдяки цим відносинам. Силою, що стоїть над політичним ринком і забезпечує його нормальне функціонування, вважається державна влада.

Таким чином, нормативний напрям у теорії влади зосереджений навколо проблем її реального функціонування і організаційно-політичних чинників реалізації. Цей напрям не безперспективний, оскільки дає змогу поширити компетенцію в трактуванні можливих варіантів формування та реалізації влади, що існують у будь-якій системі, не виключаючи й демократично розвинуту.

Отже влада як категорія політології має багатоструктурний зміст, відображає практично всі аспекти суспільних відносин, будучи водночас їх елементом. Влада й відносини влади історично тим ефективніші, чим досконаліший у зв'язку з цим їхній вплив на суспільне та особисте життя.

Влада як суспільне явище має структурний зміст, структура влади має типові, родові та видові характеристики. Тип влади визначається пануючим у країні соціально-політичним устроєм. Тип влади складається з родів влади: політичного, економічного, духовного. Типи й роди влади відрізняються засобами, за допомогою яких здійснюється влада. Це владне явище можна класифікувати за видами (державна влада, суспільна, сімейна). У сфері політики існують державна влада, влада суспільних об'єднань, внутрішньопартійна влада.

Суттєвим є поняття про владу в широкому й вузькому розумінні. Широке включає в себе всю систему влади, основою якої є волевиявлення народу або певної соціальної групи. Волевиявлення виступає як джерело влади і як сама влада. Вузьке поняття про владу — це її організаційний аспект, функціональне владне навантаження, що виступає здебільшого у правовій формі.

Сприйняття влади в широкому та вузькому тлумаченні дає змогу правильно орієнтуватися в її системі, механізмах, брати участь у її формуванні та реалізації.

Викладене вище дає змогу визначити поняття влади, а отже, й з'ясувати зміст, характер і спрямування політики, її інститутів.

У західній політичний науці склалось неоднозначне ставлення до наукового тлумачення влади. Деякі політологи надають цьому поняттю містичний характер або взагалі відмовляються розглядати владу під філософським кутом зору. М. Вебер наголошував, що «головне у владі — можливість діючої особи реалізувати свою волю незалежно від основи, на якій ґрунтується ця можливість усупереч опорові інших учасників дій». Г. Моргентау кваліфікує владу як здійснюваний людиною контроль над свідомістю та діями інших людей. Н. Пулантцас трактує владу як «спроможність соціального класу реалізувати свої специфічні об'єктивні інтереси». У Т. Парсонса «влада — це система ресурсів, за допомогою яких досягаються спільні цілі, це здатність виконувати певні функції на користь соціальної системи, взятої в її цілісності». Р. Арон підкреслював, що «влада — це потенція, якою володіє людина (або група) для встановлення відносин з іншими людьми або групами, чиї прагнення збігаються з її власними». Р. Даль стверджував, що влада — це контроль над поведінкою.

Прийнятним визначенням влади є реальна можливість здійснювати свою волю відносно до інших соціальних сил чи особистостей. Політична влада як один із виявів влади характеризується реальною здатністю і можливістю індивідів, певних соціальних груп здійснювати вплив на політичну діяльність і політичну поведінку людей за допомогою політики та правових норм.

Із цього поняття випливають визначення видів влади, які можна схарактеризувати так:

політична влада — це політичні відносини, які народжуються на різноманітних соціально-структурних інтересах, які виникають на відносинах власності на засоби виробництва, що обумовлює соціальні переваги та авторитет власника й таким чином приводить до створення суб'єкта і об'єкта влади, тобто до відносин панування й підлеглості;

економічна влада— це об'єктивно обумовлені матеріальними потребами відносини в суспільстві, в яких власник засобів виробництва підпорядковує своїм інтересам інших учасників виробництва;

духовна влада — це організація всіх форм духовного виробництва і використання духовних цінностей з метою інтеграції свідомості та волі народу в систему інтересів пануючих сил;

сімейна влада — це побудований на силі авторитету вплив одного, декількох або всіх членів сім'ї на сімейну життєдіяльність відповідно до власних можливостей та ідеалів, в основі яких є об'єктивні суспільні потреби.

Основними елементами влади є її суб'єкт, об'єкт, а також її засоби (ресурси).

Суб'єкт влади — це безпосередній носій влади, який організовує поведінку об'єкта владними засобами відповідно до інтересів цього об'єкта. Суб'єкт визначає зміст владного відношення через: наказ як владне повеління підкорятись волі суб'єкта влади; підкорення як поведінка приватної волі під загальну волю влади; покарання як засіб впливу на заперечення пануючої волі; нормування поведінки як узагальнення правил у відповідності ьіз загальним інтересом. Влада завжди має двосторонні відносини, взаємодію суб'єкта і об'єкта. Влада неможлива без підкорення об'єкта.

Об'єкт влади в демократичному суспільстві має два боки. Перший є першоджерелом влади, що делегує владу певним владним формуванням. Другий — після делегування влади об'єкт бере на себе обов'язок підкорятися делегованій ним владі і перетворюється на суб'єкт влади.

Запорукою ефективного функціонування влади в такому порядку є підтримка суб'єкта влади об'єктом і відповідність організаційних та правових основ влади інтересами об'єкта, представленим у законодавчій, виконавчій і судовій владах. Таким чином, забезпечується участь об'єкта влади в розв'язанні питань, які виникають у суспільному житті. Суспільні, групові та індивідуальні інтереси в такій організації знаходять свій владний вплив і владне закріплення (схеми 4, 5, 6).

8

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.