Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. український визвольний рух перейшов у третій етап – політичний. Період українофільських Громад, які обмежувалися переважно культурницькою діяльністю, поступово відходив у минуле. На політичному етапі інтереси населення стали представляти політичні партії, які прагнули завоювати масову його підтримку, мобілізувати своїх прихильників на досягнення політичних змін, найголовнішою з яких було отримання суверенітету України.
Важливим чинником, що помітно посилив можливості національно-визвольного руху, стало формування українських політичних партій на Наддніпрянщині.
На перше місце партії ставили собі за мету боротися за державність свого народу. При цьому поряд з автономістською сформувалася течія визвольного руху, представники якої висували вимогу повної самостійності майбутньої держави українців.
