Поема «Мойсей» – один із вершинних творів І.Франка.

Опис документу:
- Ознайомити з лірикою Франка. Пояснити біблійну основу сюжету поеми «Мойсей», його актуальність для українського народу; розкрити алегоричність образу Мойсея Виховувати творчу особистість Розвивати мислення, уміння висловлювати власні думки, почуття прекрасного
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ «Червоноградський гірничо – економічний коледж»

КОНСПЕКТ

відкритого заняття з української літератури

«Поема «Мойсей» – один із вершинних творів І.Франка.»

Підготувала викладач

української літератури

Заяць О.В.

2018 р.

«Мойсей» Франка – це заповіт українському народові.

О.Білецький

Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея.

П.Тичина

Тема заняття: 
Поема «Мойсей» – один із вершинних творів І.Франка.

Роздуми поета над долею рідного краю. Історичний шлях нації та роль особистості як її провідника. Образ Мойсея. Пролог до поеми — заповіт українському народові 


Мета заняття:     
Навчальна -    Ознайомити з лірикою Франка. Пояснити біблійну основу сюжету поеми «Мойсей», його актуальність для українського народу; розкрити алегоричність образу Мойсея 
Виховна -    Виховувати творчу особистість 
Розвиваюча -    Розвивати мислення, уміння висловлювати власні думки, почуття прекрасного 

Вид заняття:    семінар з елементами дослідження

Форма проведення заняття:    інтеграційне заняття 

Міжпредметні зв’язки:     
Забезпечуючі    Теорія літератури 
Забезпечувані    Українська література , історія, географія, культурологія.

Методичне забезпечення:    конспекти, тексти поеми 


Література

Обов’язкова:
    1.    Франко І. Зібрання творів у 50-ти т. – Т. 16. – С. 7. 
2.    Франко З. Передмова// Франко І. Мозаїка. Із творів, що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах. – Львів, 2001. – С. 4. 
3.    Франко І. Твори в 20-ти т. – Т. 1. – С. 17. 
4.    Франко І. Статті і матеріали. – Зб. 5. – Львів, 1956. – С. 126. 
5.    Іван Франко. Документи і матеріали 1856 – 1965. – К., 1966. – С. 149. 
6.    Іван Франко у спогадах сучасників. – Львів. – 1956. – С. 394. 
7.    Франко І. Публіцистика. – К., 1963. – С. 112. 
8.    Ільницький М. “Все, що мав у житті…” (Повість Івана Франка “Перехресні стежки в світлі авторської особистості) // Ільницький М. У вимірах часу. – К., 1988. – С. 270.                                    
Додаткова:    

1.    Іван Франко. Документи і матеріали. – С. 190. 
2.    Басс. І., Каспрук А. Іван Франко. Життєвий і творчий шлях. – С. 318 – 319. 
3.   Франко І. Поет зради // Франко І. Мозаїка. – С. 213.      

     

  «Мойсей» Франка – це заповіт українському народові.

О.Білецький

Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея.

П.Тичина

ХІД ЗАНЯТТЯ 

1.   Організаційний момент     
1.1 Привітання студентів     
1.2 Підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів.   

  2.   Ознайомлення студентів з темою та навчальними цілями заняття (план заняття)     
Пояснити біблійну основу сюжету поеми, його актуальність для українського народу; розкрити алегоричність образу Мойсея

     3.   Мотивація навчання
Вказується значущість теми у психологічному розвитку студента як особистості  

Справді, віра у могутню, вільну Україну, у щасливе майбутнє українців на рідній землі, боротьба за кращу долю є лейтмотивом творчості І. Франка.

Поет вірив у свій народ. Сила віри, надія надихали на боротьбу за незалежну Україну. Та чи є українці сьогодні єдиною, могутньою і щасливою нацією, як про це мріяв Франко? Спробуємо відповісти на це запитання, знайомлячись із змістом поеми І.Я.Франка «Мойсей» на сьогоднішньому занятті.

4. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу.

Учитель. Сергій Єфремов в «Історії українського письменства» писав: «І між ліричними поезіями, і між белетристичними та публіцистичними творами Франка, і між його поемами чимало знайдеться таких, що на довгі часи переживуть самого автора. Таким твором є поема «Мойсей».

Хто такий Мойсей? Чому так часто художники, скульптори, музиканти, письменники зверталися й звертаються до цієї постаті? Щоб пригадати, переглянемо презентацію студента і послухаємо його коментар.

Випереджувальне завдання. Усне повідомлення і презентація «Мойсей – біблійний пророк».

Мойсей народився рабом у Єгипті. Один із фараонів наказав убивати кожного новонародженого єврейського хлопчика. Мати Мойсея доручила своє дитя Божій опіці: спочатку переховувала, а потім сплела з очерету невеличкий кошик, поклала туди сина й віднесла до річки Ніл.

Знайшла його там дочка фараона, назвала Мойсеєм, що означає «витягнений із води» . Якось він був свідком, як наглядач бив раба-єврея. Мойсей убив наглядача, а сам утік з Єгипту. Він одружився і пас стадо овець свого тестя.

Сорокарічний Мойсей пас стадо і побачив перед собою кущ, що палав і не згорав. Коли підійшов ближче – почув голос: « Я Бог батька твого… Я справді бачив біду свого народу, що в Єгипті, і почув його зойк перед його гнобителями, бо пізнав я Болі його… А тепер іди ж, я пошлю тебе до фараона, і виведи з Єгипту народ Мій… Я буду з тобою». (Друга Книга Мойсеєва, Книга Вихід 3:12).

Тільки після 10 кар, які Бог послав на Єгипет, фараон дозволив Мойсеєві вивести євреїв з неволі. Проте невдовзі передумав і переслідував ізраїльтян до Червоного моря. За наказом Божим Мойсей підняв над морем свою палицю і воно розступилося. Ізраїльтяни перейшли через море, а військо фараона поглинула вода.

Через три місяці мандрівники прийшли до гори Синай. Тут Бог відкрив Мойсею свій Закон і дав йому 10 заповідей .

Сорок років блукав зі своїм народом Мойсей по пустелі, учив і картав за непослух, як батько. Довів євреїв до границі Землі Обітованої, але народ забув, що він покликаний Богом і зневірився.

Мойсей піднявся на гору Нево, щоб молитися. Там Бог показав йому землі Палестини , в які увійшов народ та не ввійшов туди їх вождь.

У віці 120 років помер пророк Мойсей на горі Нево.

У 1905 році Іван Якович написав твір «Мойсей». Образ пророка сформувався у Франка після відвідин Італії та знайомства зі статуєю Мойсея Мікеланджело Буонаротті. Підтвердження цього факту є словесний портрет пророка І.Франка у поемі «Мойсей» (демонструю статую Мойсея та портрет вождя із поеми «Мойсей І.Франка).

Проте ідея написати про вождя євреїв виникла значно раніше. Про це свідчать слова поета: « Ідея відбудови єврейської держави мене зацікавила, оскільки є вона начебто рідною сестрою нашої української ідеї відродження української держави».

5.Бесіда зі студентами

-Якою була Україна в ті часи?

Орієнтовна відповідь:

Україна поділена між двома великими імперіями: Росією та Австро-Угорщиною. Українці жили на своїй землі, але не були вільними, не мали власної держави.

Отже, не випадково звернувся Франко до образу Мойсея, до історії про те, як євреї 40 років йшли до своєї держави, адже українці століттями блукали пустелею бездержавності. Поет порівнює ізраїльський та український народи, їхню боротьбу за звільнення , показує роль поводиря у цій боротьбі .

Звучить музика Бетховена, студент виразно читає пролог до поеми "Мойсей".

6.Робота над змістом твору

- Як визначив тему поеми «Мойсей» її автор?

- Які жанрові особливості твору «Мойсей»?

- Що є характерним для композиції поеми?

- Особливості сюжету твору.

- Які основні риси неоромантизму. Чи є поема «Мойсей» неоромантичним твором?

- Яка проблема є основоположною в поемі?

- Чи є ця проблема актуальною для українців у наш час?

7.Робота над тезами статті Уласа Самчука "Нарід чи чернь?" (1941).

1.Хто ми? Нарід чи чернь? Нація чи маса?.. Організована, свідома, вигранена збірна одиниця без'язиких і безликих постатей?

2....не переконані внутрішньо, що весь той людський матеріал...вповні заслуговує на назву нарід. З жалем стверджуємо, що величезна маса живих людиноподібних істот не розуміє і не усвідомлює в собі двох дуже важливих і основних елементів: людську гідність і національну свідомість.

3.Почувати себе людиною, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках - ось основна заповідь людини-європейця. Зламати цю заповідь - значить зламати самих себе, це значить втратити основний стрижень буття, це значить перекреслити своє моральне обличчя.

4.Національна свідомість - це перша передумова широкої, свідомої і творчої чинності взагалі. Денаціоналізована людина не може сильною, не може мати міцного морального хребта, не може бути повним характером.

5....Не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає... А коли - все одно, це значить, що ми не нарід, не якась спільна історична збірна сила, а невиразна юрба, сіра маса, вічно принижена без всяких ідеалів чернь.

8.Аналіз поеми.

Мойсей”: характеристика твору

Тема “Мойсея”

Тема народу, його минулого й майбутнього, історичного призначення і місця серед інших народів — одна з провідних у творчості митця.

Жанр “Мойсея”

За жанром «Мойсей» — філософська поема.

Композиція поеми “Мойсей”

Твір складається з прологу й 20 пісень (роздумів).

Історія створення поеми “Мойсей”

Поштовхом до створення образу Мойсея була скульптура Мікеланджело — образ біблійного Мойсея, яку побачив І.Франко, перебуваючи в 1904 р. в Італії. Пролог був написаний після закінчення поеми, і в ньому поет закликав сучасників і потомків до духовної єдності.

Система римування поеми “Мойсей”

Пролог написано терцинами, які вперше застосував Данте в «Божественній комедії». Це строфа з трьох рядків п’ятистопного ямба.

Перший рядок в терцині римується з третім, а середній — з першим і третім рядком наступної строфи. Виникає своєрідний ланцюг рим: аба, бвб, вгв. Рими у Франковому творі тільки жіночі (з наголосом на передостанньому складі). Терцини звучать урочисто, піднесено, патетично.

Якщо пролог написано ямбом, то основну частину – анапестом.

Основна ідея поеми “Мойсей”

Поема розкриває глибоку віру поета в невичерпні сили народу, в те, що попри тяжкі поневіряння, український народ матиме щасливе майбутнє.

Сюжет поеми “Мойсей”

В основу поеми «Мойсей» Франко поклав біблійний сюжет. Він не переспівує біблійну історію, а використовує лише один її фрагмент: поет вперше ставить своїх героїв перед очі читачеві вже після сорока років їх блукання пустелею, у той момент, коли ізраїльтяни на чолі з Мойсеєм
наблизилися до обіцяної землі 
Палестини.

Саме тепер Мойсей поступово втрачає авторитет: народ нарікає й бунтується, забуває про Божі заповіді та обіцянки. Датан і Авірон забороняють Мойсею промовляти до народу, погрожуючи закидати його камінням.

Пророка, що втрачає віру в Божий промисел, карає Бог:
А що ти усумнивсь на момент
Щодо волі моєї,
То, побачивши сю вітчину,
Сам не вступиш до неї.

Але зі смертю Мойсея не вмерли його ідеї та наміри: Єгошуа«князь конюхів», продовжує справу пророка і провадить ізраїльтян до обіцяної землі.

Велику увагу при розгляді твору, безперечно, привертає пролог, який, на перший погляд, має цілком віддалену сюжетну тему. І справді, у пролозі І.Франко звертається не до ізраїльського, а до українського народу.

За характером вислову пролог поділяється на дві частини: у першій переважають риторичні запитання, які викликають сумніви в державотворчих задатках українського народу, у його гідності та честі. У другій частині сумнів долається, а замість нього з’являється віра і спроможність народу віднайти себе:
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережишся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі.
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.

Таку саму структуру має і сама поема:
 ізраїльський народ сумнівається в можливості здобуття обіцяної землі, але зрештою знаходить її. Отже, без прологу поема «Мойсей» сприймалась би зовсім по-іншому, пролог поглиблює зміст твору, надає йому ознак притчі-оповіді з подвійним сенсом, коли за наявним сюжетом приховується глибший, потаємний зміст.

Основні персонажі поеми “Мойсей”:

  • Мойсей

  • Датан та Авірон – його супротивники

  • Єгова – Бог

  • Азазель – темний демон пустелі, що спокушає Мойсея;

  • Єгошуа – ватажок євреїв

Характеристика персонажів поеми Івана Франка “Мойсей”

Мойсей

Головний герой поеми – Мойсей – це сивочолий пророк, його волосся «біле, як сніг», він фізично слабкий через старий вік, проте дуже міцний духовно:

Се Мойсей, позабутий пророк,
Се дідусь слабосилий,
Що без роду, без стад і жінок
Сам стоїть край могили.
Все, що мав у життю, він віддав
Для одної ідеї,
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї.

В образі Мойсея автор наголошує саме на протиставленні фізичної слабкості та духовної величі, краси душі пророка:

Хоч літа його гнуть у каблук
Із турботами в парі,
То в очах його все щось горить,
Мов дві блискавки в хмарі.
Хоч волосся все біле як сніг,
У старечій оздобі,
То стоять ще ті горді жмутки,
Як два роги на лобі.

Відданий своєму народові, Мойсей беззавітно його любить і бореться за його визволення, але на хвилину й він засумнівався у своїй вірі. Таким чином, поет показав, що вождь не повинен мати жодних сумнівів у справедливості обраного ним шляху.

У конфлікті з народом — трагедія Мойсея як пророка.

Демон зневіри Азазель

Демон зневіри Азазель  – злий дух, що з’являється перед пророком у пустелі і отруює його душу сумнівами, вириває з неї розпачливий крик: «Одурив нас Єгова!». За зневіру цю Мойсей був покараний: він помер на порозі землі своїх предків, побачив її, але не вступив на неї.

Авірон і Датан

На шляху до високої мети Мойсею перешкоджають Авірон і Датан – дрібні людці, що вважають за мету не великий ідеал, а мізерну особисту користь, намагаючись демагогічно схилити до цього ж маси.

«Лихими демонами громади» зобразив Іван Франко цих ворогів Мойсея. Вони прагнуть відвернути народ від обраного шляху, яким веде Мойсей. В образах Датана і Авірона поет викриває зрадників революційного руху, реформістів і угодовців. Словами Мойсея він картає антинародну сутність їхніх демагогічних заяв,
спрямованих в дні бунту на захист спокою як «найблаженнішого стану».

Єгошуа

«Князь конюхів» Єгошуа – новий ватажок єврейського народу після смерті пророка Мойсея, який продовжує його справу, надихає свій народ не здаватися й продовжувати шлях до «обітованої землі».

Іван Франко «Мойсей»: скорочений переказ

Пролог

У пролозі автор звертається до свого «замученого, розбитого» народу, який стоїть на роздоріжжі й не знає, куди йти:
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому … заснути я не можу.

Автор ілюстрації Євген Безніско

Саме його майбутнім і тривожиться поет. Він не вірить, що судилося йому «в сусідів бути гноєм», що його долею буде «укрита злість, облудлива покірність».

«Невже ж задарма стільки серць горіло… найсвятішою любов’ю», невже «задарма край твій весь политий кров’ю твоїх борців?» — звертається він до українців. І сам собі упевнено відповідає:
Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання.

Пісня І

Автор ілюстрації Євген Безніско

Коли після сорока років безперервного блукання по пустелі єврейський народ під проводом пророка Мойсея нарешті дійшов до Палестини, «обіцяного краю», люди зневірилися, почали бунтувати:

Що чудовий обіцяний край,
Що смарагди й сапфіри
Все ось-ось за горою блистять, —
З них ніхто не йме віри…
І зневірився люд, і сказав:
«Набрехали пророки!
У пустині нам жить і вмирать!
Чого ще ждать? І доки?

Це був уже не народ, а «кочовисько ледаче», і тільки діти гралися: воювали, зводили міста з піску.

Пісня II

Лише один Мойсей вірить у здійснення світлої мрії:

Се Мойсей, позабутий пророк,
Се дідусь слабосилий,
Що без роду, без стад і жінок
Сам стоїть край могили.
Все, що мав у життю, він віддав
Для одної ідеї,
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї.

Молоде покоління вже не хоче прислухатися до його слів, для них є цінністю щось конкретне, матеріальне, а не красива казка. Супротивників Мойсея очолили Датан і Авірон, які налаштовували народ проти пророка:

На пророцькі слова їх одвіт:
«Наші кози голодні!»
І на поклик його у похід:
«Наші коні не куті».
На обіцянки слави й побід:
«Там войовники люті».

Коли Мойсей спробував застерегти євреїв від нового Божого гніву, Авірон звинуватив його у богохульстві. А Датан навіть домігся того, що на зборах синів Ізраїля було прийнято ухвалу, спрямовану проти Мойсея:

«Хто пророка із себе вдає,
І говорить без зв’язку,
І обіцяє юрбі
Божий гнів або ласку, —
Той на пострах безумцям усім
Між отсим поколінням
Най опльований буде всіма
І побитий камінням».

Пісня III

Вечір. Люди займаються буденними справами, говорять, що треба буде кудись перекочовувати. Авірон радить піти в край Мадіан, а Датан пропонує йти далі, але не в край обіцяний. Раптом зі свого намету виходить старий Мойсей. Він прямує на майдан, хоче стати на великий камінь, щоб виголосити промову:

Хоч літа його гнуть у каблук
Із турботами в парі,
То в очах його все щось горить,
Мов дві блискавки в хмарі.
Хоч волосся все біле як сніг,
У старечій оздобі,
То стоять ще ті горді жмутки,
Як два роги на лобі.

Люди вагаються — «розбити», розтоптати його чи пошанувати того, кого «батьки і діди звали батьком народу».

Пісні IV-V-VI

Автор ілюстрації Євген Безніско

Мойсей переконує людей, що виконує Божу волю — вивести їх із неволі, інакше вони б і досі «гнули шиї в Єгипті». Він порівнює єврейський народ з Божою стрілою, яка повинна летіти в намічену ціль. Чи ж годиться натягнутій стрілі говорити : «Я бажаю спокою»?

Щоб люди краще зрозуміли Мойсея, він розповідає їм казку-алегорію про те, як дерева обирали собі короля. Не погодився ні ліванський кедр, бо він і так окраса землі, ні пальма, ні рожа, ні дуб, ні береза: всі були зайняті своїм. Хтось, жартуючи, запропонував терен обрати, і той погодився, сказавши, що здобуватиме поле для дерев, хоч самому не треба, буде пристановищем звіру і птаху, робитиме все, щоб росли дерева краще, а він гинутиме на шляху за них.

Пророк пояснив зміст своєї розповіді, сказавши, що дерева — це народи землі, а король — виконавець Божої волі. Коли Бог творив усі народи, то «заглядав всім у душу й вибирав серед них проводиря всього людства». Бог обрав терен, «непоказний на вроду», який «не має… слави собі ані з цвіту, ні з плоду», і вклав йому «в душу свій скарб», щоб він був«мов світило у тьмі, мов скарбник його слова».

Проте євреї зневажили заповіт Єгови, і Мойсей сказав, що їх чекає тяжке покарання.

Пісні VII-VIII

Автор ілюстрації Євген Безніско

Авірон сказав, що доля, яку пропонує людям Мойсей, — це доля «того осла», який носить у зав’язаних міхах хліб для інших, а сам залишається голодним. І запропонував поклонитися іншим богам — Ваалу й Астарті.

Продовжуючи кепкувати з Мойсея, сказав, що бути б тому громадською нянькою для дітей і розповідати їм казки.

Слідом за Авіроном Датан став звинувачувати Мойсея у давній нібито зраді народові Ізраїлю. Тепер ізраїльтян через нього залишилася жменька, і веде він їх знову в неволю до єгипетського фараона. Мойсей сказав, що Датану, як і Авірону, не доведеться побачити Ханаану.

Датан вирішив вигнати Мойсея з табору, закричав, але ні в кого не піднялася рука це зробити. Пророк знову закликав народ стерегтися.

Пісня X

Мойсей відчув, як серце його переповнюється любов’ю до свого народу. Оскільки люди вирішили прогнати його, він піде сам «до межі Ханаану», а народ згодом піде за ним «як за мамою діти». І пішов у степ.

Пісня XII

Мойсей залишився один. Він щиро молився до Бога, благаючи підтримати його в скрутну годину. Сорок років він працював, намагаючись зробити з рабів народ за Божою подобою. Як коваль, «клепав… серця і сумління народу», але, здається, даремно.

Мойсей благав Бога озватися до нього, але «мовчала пустиня німа».

Пісня XIII

Раптом Мойсей почув голос. Йому здалося спочатку, що це говорить його «власне горе шалене», але це було не так. Голос почав допитуватися, чому Мойсей взявся вести ізраїльський народ: через гордощі, через сором чи через щось інше. Голос став спокушати Мойсея, намагаючись довести йому марність справи, якій він присвятив життя:

«Може, голос, що вивів тебе
На похід той нещасний,
Був не з жадних горючих купин,
А твій внутрішній, власний?»

Коли пророк спитав, хто з ним говорить, той відповів: «Я Азазель, Темний демон пустині».

Пісня XIV

Мойсей все більше став сумніватися у правильності шляху, обраного сорок років тому. У його серці «важка боротьба ішла з самим собою». Може, хай би єврейський народ залишався там, де був, бо «старі гнізда лишили, а нові
здобути нема ні охоти, ні сили»?

Пісня XV

Автор ілюстрації Євген Безніско

Євреї побачили, як на верхівці гори стоїть якась гігантська постать, простягши до неба розкинуті руки. Це Мойсей, молячись, розмовляв із Богом, і його тінь падала аж на шатри. Люди боялися, щоб пророк їх не прокляв.

Пісня XVI

Вночі Мойсей знову почув голос, який твердив, що Бог не може керувати ні поодиноким камінцем, ні навіть пилом, не те що народом. Голос розповів давньогрецьку легенду про сліпого гіганта Оріона, який прямував до сонця, щоб здобути зір. За поводиря взяв хлопчика, та так і не дійшов, бо дитина показувала щоразу в інший бік — то на схід, то на захід, відповідно до того, як рухалося сонце. (Гігант у цій розповіді символізує людство, яке поспішає до незримої мети, прагнучи осягнути невідоме й фантастичне, руйнуючи при цьому «рідне й знайоме»). І знову залунав демонський сміх

Пісня XIX

Раптом задрижала земля, почувся грім, знялася буря. І тут з’явився Бог – Єгова. Коли все стихло, Мойсей почув голос Бога. Єгова пояснив пророкові, для чого той вивів синів Ізраїлю з Єгипту. Треба було духовно зміцнити обраний народ, підготувати до майбутніх випробувань, адже їм судилося «світ здобувать, його соки і скарби».

Поступ людства — це не скарби земні, а пошук духовності, невгамовна жага вдосконалення. Саме цей шлях веде до «обітованого краю». А
через те, що Мойсей на хвилину засумнівався в Богові, Бог вирішив: йому 
не дано буде побачити обіцяний край, він помре на порозі своєї мети:

«Тут і кості зотліють твої
На взірець і для страху
Всім, що рвуться весь вік до мети
І вмирають на шляху!»

Автор ілюстрації Євген Безніско Мойсей помирає.

Пісня XX

Євреї побачили, що Мойсея на скелі немає, і всіма опанував жах, усі поглядали, «мов убійці, що вбили у сні найдорожчу людину».

Але що це? Вихор в степу? Здійснення пророцтва? Раптом в оточенні парубоцтва з’явився ватажок, «князь конюхів» Єгошуа. Він закликав євреїв: «До походу! До бою!» Ще мить — і всі в одному пориві зірвуться з місця, ліниві кочівники перетворяться на завойовників, героїв: «Авірона камінням поб’ють, а Датана повісять».

І підуть вони в безвість віків,
Повні туги і жаху,
Простувать в ході духові шлях
І вмирати на шляху…

9. Із тривалих і важких сорокарічних Мойсеєвих мандрів арабською пустелею Франко взяв лише фінальну частину епопеї, коли ізраїльтяни наблизилися до заповітного краю Палестини. Ізраїльтяни втомилися чекати, збайдужіли.

- Як характеризує євреїв автор?

("кочовисько ледаче", "глупа отара", "напівсонні батьки", "сліпців покоління", "нетямучі раби").

Чого вони прагнуть?

Кому вони вірять?

Чи дійсно були вагомі причини, аби не шукати землі обітованої?

Аргументуйте або заперечте Датанове припущення, що євреї, зростаючи кількісно, в майбутньому могли б скинути з себе єгипетське ярмо.

Фараон ніколи не допустив би демографічного сплеску єврейства. Саме з цієї причини він видав наказ про знищення єврейських первородків-хлопчиків; рабство не об'єднує, а розділяє людей, робить їх дріб'язковими й егоїстичними, насаджує комплекси меншовартості, позбавляє вищої мети, здатності піти на жертву заради неї.

Як назвати євреїв, що піддалися на обіцянки Датана і Авірона - народ чи юрба? Чому?

Що означає поняття "психологія юрби"?

-Чи спроможна юрба без поводиря будувати своє майбутнє?

-Чи може юрба піднятися до рівня пророків своїх?

-Чи звучать слова, подібні до Датованих і Авіронових, в наш час?

-Чи відчуває юрба докори сумління?

(ні, тільки страх, бо колективних докорів сумління не буває) "... щоб у сю хвилю не закляв нас пророк», бо клятьба мала дивну силу.

Народ, який кидає у своїх пророків каміння, не має права на щасливе майбутнє.

Робота над складанням сенкану до образів.

Ускладнюємо роботу: перетворюємо сенкан у метелик.

10. Казка про терен

- З якою метою автор вводить легенду про терен?

-Якими рисами характеру повинна бути наділена людина, яка бере на себе відповідальність за долю інших?

"Щоб і захист нам з нього, і честь, І нація, й підмога. Щоб і пан наш він був, і слуга, І мета, і дорога "

"Щоб він був мов світило у тьмі, Мов скарбник його слова ".

Обраний Богом народ відзначається здатністю до боротьби за існування. Йому треба не втрачати силу і мужність, щоб іти "на безмежну мандрівку життя", щоб увійти "в далеку будуччину".

Щоб люди краще зрозуміли Мойсея, він розповідає їм казку-алегорію про те, як дерева обирали собі короля. Не погодився ні ліванський кедр, бо він і так окраса землі, ні пальма, ні рожа, ні дуб, ні береза: всі були зайняті своїм. Хтось, жартуючи, запропонував терен обрати, і той погодився, сказавши, що здобуватиме поле для дерев, хоч самому не треба, буде пристановищем звіру і птаху, робитиме все, щоб росли дерева краще, а він гинутиме на шляху за них.

Пророк пояснив зміст своєї розповіді, сказавши, що дерева — це народи землі, а король — виконавець Божої волі. Коли Бог творив усі народи, то «заглядав всім у душу й вибирав серед них проводиря всього людства». Бог обрав терен, «непоказний на вроду», який «не має… слави собі ані з цвіту, ні з плоду», і вклав йому «в душу свій скарб», щоб він був«мов світило у тьмі, мов скарбник його слова».

11.Зустріч пророка з дітьми

-Які дитячі ігри видаються батькам дивовижними? (зводять піщані міста)

-Чи вчив Мойсей дітей милосердю? (Навести цитати)

-До чого прагне підготувати дітей?

Не гасіте ж свято огню, Щоб як поклик настане, Ви могли щиросердно сказать: "Я готовий, о пане!"

Мойсей не скаламучує чисті дитячі душі повідомленням про безбожний вчинок їхніх батьків, однак тут виразно звучить застереження сучасникам і прийдешнім поколінням про те, що за злочини батьків розплачуватимуться діти.

...буде мстити Єгова на вас на правнуках ваших..."

-Чого Мойсей - людина одержима, сильна духом, впевнена у своїх силах - піддався сумнівам. Що мучило його? Навести цитати з поеми.

(нарікання людей на труднощі життя змусило його ще раз замислитися над своїми діями і словами)

"...може, я заповіти твої Не справляв, як повинен? ".

Сумніватися - це добре чи погано?

(Тільки люди недалекоглядні, самовпевнені ні в чому не сумніваються. Мудрець же шукає підтвердження істині, а тому й сумнівається, нащупуючи правильний шлях).

-У чому звинувачує Мойсея Азазель, і чи поділяєте ви ці звинувачення? (XIII розділ)

-Які зміни відбулися в психології людей?

-Що означає бути частиною народу?

" ...в рух має вносить кажда душ частку свойого льоту... "

-Хто такий Єгошуа?

("князь конюхів" виступає продовжувачем справи старого пророка, його історичної місії, виявляючи високі прагнення і здібність повести народ до берегів Йордану, у майбутню Вітчизну. Але водночас із спорідненістю помислів і прагнень двох проводирів вони істотно відрізняються характерами й здатністю до практичних дій. На відміну від Мойсея, Єгошуя не вдається до рефлексій (суперечливих роздумів), властивих Мойсееві. Характер Єгошуї рішучіший, героїчний. Він відважно закликає громаду: "До походу! До зброї!".

 12.Проблематика поеми Івана Франка "Мойсей" 

Як "Мойсей" Мікеланджело - один з найвидатніших творів світового мистецтва, так i однойменна поема I.  Франка - унікальне явище не лише в українській, а й світовій літературі. 

Написаний у період піднесення революційного руху в Росії й в Україні "Мойсей" став визначною віхою у творчості Каменяра, розкрив нові грані його поетичного генія, з великою силою засвідчив глибоку віру Франка у невичерпні сили народу, i світле майбутнє своєї вітчизни. 

Франко прагнув не лише висловити свої погляди на минуле рідного народу "замученого, розбитого", а спрямувати його на активні дії, на здобуття людських прав. Ця думка є основною філософською сентенцією твору. Вона знайшла ідейно-художнє втілення у прозі. 

Поема "Мойсей" порушувала важливі проблеми, якими жило українське громадянство в часи революційного піднесення: 

-    зростання свідомості трудящих мас та їх історична роль, 
-    віддане служіння народові, 
-    суспільна роль слова; 
-    мобілізуюче значення смерті героя; 
-    поступ народу. 

Твір пробуджував у народі моральні сили, політичну свідомість, революційний дух. 

Тему та ідею ясно визначає пролог. Поет висловлює глибокий жаль з приводу того, що українському народові, роз'єднаному Австро-Угорською монархією i царською Росією - суджено було нести безмірні страждання, а також тверде переконання, що всі жертви, злигодні й муки не пройдуть марно. На думку I.  Франка, визволення українського народу i возз'єднання його в єдиній вільній державі може відбутися разом із визволенням інших народів. Оголошення теми і мети уроку.

Тема. Поема «Мойсей»- одна з вершин творчості Івана Яковича Франка.

13.Проблемні запитання і завдання

 Прочитати й у ході заняття осмислити думку Мікулаша Неврлія: "Перенісши біблійний сюжет на рідний грунт, Франко створив багатопроблемний філософський твір, який сягає корінням історичної долі українського народу, зачерпнувши при цьому страдницької долі свого геніального творця ".

 Як жити українцям?

 Якими шляхами йти до щастя?

 Яким вождям довіряти свою долю?

14.Записати в зошити

Тема: "Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не признаного своїм народом. Ця тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні". І.Франко

Проблематика:

вождь і суспільство;

митець і суспільство;

людина і суспільство;

добро і зло;

воля і рабство;

матеріальне і духовне;

юрба і народ;

самотність і натовп;

мрії і дійсність;

сумніви і віра;

людина в історії.

Ідея: "Вірю в силу духа і в день воскресний твойого повстання." І.Франко

(робота з епіграфом.) Прочитайте ці рядки, а в кінці заняття дайте відповідь на запитання:

«Чи дійсно поема «Мойсей»- заповіт українському народові?»

Обравши за основу біблійну легенду i, відповідно до свого задуму, змінивши її, I.  Франко намалював в образі Мойсея вождя, що самовіддано служить народові, любить свій народ i присвячує себе боротьбі за його майбутнє. На шляху до високої мети перешкоджають йому дрібні людці, що вважають за мету не великий ідеал, а мізерну особисту користь, намагаючись демагогічно схилити до цього маси: 


                                                                Серед них Авiрон i Датан 
                                                                Верховодять сьогодні. 
                                                                На пророцькі слова, - їх одвiт: 
                                                                "Наші кози голодні!" 


Датан i Авiрон розвінчуються поетом як "лихі демони громади", що прагнуть відвернути її із обраного шляху, яким веде Мойсей. В образах Датана i Авiрона поет викриває зрадників революційного руху, реформістів i угодовців. Словами Мойсея він картає антинародну суть їхніх демагогiчних заяв, спрямованих в дні бунту на захист спокою як "найблаженнішого стану". В своїй поемі Франко застерігає народ перед "ошуканцями й дурнями", розкриває трагедію Мойсея, який перестає бути справжнім вождем з того часу, коли піддається сумнівам щодо правильності обраного шляху та остаточної перемоги. З глибокою симпатією передає письменник беззавітну любов Мойсея до свого народу i віру в те, що народ прийде до сподіваного щастя. 

Зневіра й хитання, роздуми i відчай Мойсея напередодні нового життя не можуть втримати його осторонь переможного руху, якого нікому не спинити, бо народ є творцем історії. Саме тому народ i виступає головним героєм твору. Хоч Мойсей i залишив табір, народ обирає з свого трудового середовища нового вождя Єгошуа, "князя конюхів", здатного підвести маси для переможного бою. Могутнім акордом народної революції завершує поему I.  Франко: 
                                                               А Єгошуа  зично кричить: 

                                                                "До походу! До зброї!" 

Як бачимо, поему "Мойсей" проймають національні i вселюдські проблеми. Це твір-роздум про майбутнє українського народу, про взаємини вождя i мас у процесі боротьби за світле життя, про могутні сили народу, здатного висунути з свого середовища в процесі революційного руху поводирів, які приведуть до остаточної перемоги. 

-Чого Мойсей - людина одержима, сильна духом, впевнена у своїх силах - піддався сумнівам. Що мучило його? Навести цитати з поеми.

(нарікання людей на труднощі життя змусило його ще раз замислитися над своїми діями і словами)

"...може, я заповіти твої Не справляв, як повинен? ".

Сумніватися - це добре чи погано?

(Тільки люди недалекоглядні, самовпевнені ні в чому не сумніваються. Мудрець же шукає підтвердження істині, а тому й сумнівається, нащупуючи правильний шлях).

-У чому звинувачує Мойсея Азазель, і чи поділяєте ви ці звинувачення? (XIII розділ)

-Які зміни відбулися в психології людей?

-Що означає бути частиною народу?

" ...в рух має вносить кажда душ частку свойого льоту... "

-Хто такий Єгошуа?

("князь конюхів" виступає продовжувачем справи старого пророка, його історичної місії, виявляючи високі прагнення і здібність повести народ до берегів Йордану, у майбутню Вітчизну. Але водночас із спорідненістю помислів і прагнень двох проводирів вони істотно відрізняються характерами й здатністю до практичних дій. На відміну від Мойсея, Єгошуя не вдається до рефлексій (суперечливих роздумів), властивих Мойсееві. Характер Єгошуї рішучіший, героїчний. Він відважно закликає громаду: "До походу! До зброї!".

V. Закріплення матеріалу.

Скласти сенкан до образів поеми.

Підсумовуюча бесіда

! Повернутися до проблемних запитань

1.На якому шляху до омріяної свободи, на вашу думку, перебуває наш народ сьогодні?

2.Які моральні й духовні цінності повинні, на вашу думку, мати сьогоднішні поводирі нації, українські державотворці?

3.Які слова сказав би Мойсей сьогоднішнім українцям?

4.Знайти в тексті цитату, яка перегукується зі словами І.Франка: "Скрізь і завжди у мене була провідна думка - служити інтересам свого народу і загальнолюдським поступовим ідеям. Тим двом провідним я, здається, не споневірюся, доки мого життя. "

Все, що мав у житті, він віддав

Для одної ідеї,

І горів, і яснів, і страждав,

І трудився для неї.

5. Чим близький образ Мойсея образу І. Франка?

VI. Рефлексія. Підсумок заняття.

«Мікрофон»

-Що нового дізналися на занятті?

- Що вам найбільше сподобалось?

- Що не вдалося?

- Чи досягли ми поставленої на початку заняття мети?

Підсумок заняття

Виберіть два чи більше правильних варіантів відповідей:

1. Проблематику поеми «Мойсей» складають:

а) смерть Мойсея як пророка; б) визволення народу з неволі;

в) взаємини вождя і народу; г) бездуховність юрби, байдужої до свого майбутнього;

ґ) здобуття Україною незалежності; д) одвічні питання життя і смерті.

2. Ідеєю поеми «Мойсей» Івана Франка є:

а) заклик до визволення українського народу з-під колоніального гніту;

б) воскресіння народу як державотворчої нації; в) духовне оздоровлення особи як творця історії;

г) позбавлення комплексу психічного і морального рабства;

ґ) прагнення давніх євреїв знайти Обітовану землю.

3. За жанром «Мойсей» — поема:

а) соціально-побутова; г) сатирично-політична;

б) біблійна; ґ) історична;

в) ліро-епічна; д) філософська.

4. Сюжет поеми «Мойсей» є:

а) хронологічним; б) відцентровим; в) дволінійним; г) концентричним; ґ) екстенсивним;

Кросворд

VII. Домашнє завдання

1.Розкрити актуальне питання дня: «Чи необхідно підтримувати Україну на сучасному етапі?»

2.Написати власне висловлювання на тему «Кого я бачу сучасним Мойсеєм»;


                                                                

      МОЙСЕЙ 
  

                                                 Народе мій, замучений, розбитий, 
                                                 Мов паралітик той на роздорожжу, 
                                                 Людським презирством, ніби струпом, вкритий! 
                                                 Твоїм будущим душу я тривожу, 
                                                 Від сорому, який нащадків пізниу 


                                                 Палитиме, заснути я не можу. 
Невже тобі на таблицях залізних 
Записано в сусідів бути гноєм, 
Тяглом у поїздах їх бистрбїзних? 
Невже повік уділом буде твоїм 
Укрита злість, облудлива покірність 
Усякому, хто зрадою й розбоєм 
Тебе скував і заприсяг на вірність? 


                                                 Невже тобі лиш не судилось діло, 
                                                 Що б виявило твоїх сил безмірність? 
                                                 Невже задарма стільки серць горіло 
                                                 До тебе найсвятішою любов'ю, 
                                                 Тобі офіруючи душу й тіло? 


Задарма край твій весь политий кров'ю 
Твоїх борців? йому вже не пишаться 
У красоті, свободі і здоров'ю? 
Задарма в слові твойому іскряться 
І сила й м'якість, дотеп і потуга 
І все, чим може вгору дух підняться? 


                                                 Задарма в пісні твоїй ллється туга, 
                                                 І сміх дзвінкий, і жалощі кохання, 
                                                 Надій і втіхи світляная смуга? 
                                                 О ні! Не самі сльози і зітхання 
                                                 Тобі судились! Вірю в силу духа 


                                                 І в день воскресний твойого повстання. 
О, якби хвилю вдать, що слова слуха, 
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну 
Вздоровлює й огнем живущим буха! 
 О, якби пісню вдать палку, вітхненну, 
Що міліони порива з собою, 
Окрилює, веде на путь спасенну! 


                                                  Якби!.. Та нам, знесиленим журбою, 
                                                 Роздертим сумнівами, битим стидом, — 
                                                 Не нам тебе провадити до бою! 
                                                  Та прийде час, і ти огнистим видом 
                                                 Засяєш у народів вольних колі, 
                                                 Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом, 
                                                  Покотиш Чорним морем гомін волі 
                                                 І глянеш, як хазяїн домовитий, 
                                                 По своїй хаті і по своїм полі. 


Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий, 
Та повний віри; хоч гіркий, та вільний, 
Твоїй будущині задаток, слізьми злитий, 
Твойому генію мій скромний дар весільний. 
 Д<ня> 20 липня І905. 


                                                             І 
                                                 Сорок літ проблукавши, Мойсей, 
                                                 По арабській пустині, 
                                                 Наблизився з народом своїм 
                                                 О межу к Палестині. 


Тут ще піски й червоні, як рзйї, 
Голі скелі Моава, 
Та за ними синіє Йордан, 
І діброви, й мурава. 
 По моавських долинах марних 
                                                 Ось Ізраїль кочує: 
                                                 За ті голі верхи перейти 
                                                 Він охоти не чує. 
                                                  Під подертими шатрами спить 
                                                 Кочовисько ледаче, 
                                                 А воли та осли їх гризуть 
                                                 Осети та будяччє. 


Що чудовий обіцяний край, 
Що смарагди й сапфіри 
Вже ось-ось за горою блистять.   
З них ніхто не йме віри. 
 Сорок літ говорив їм пророк 
Так велично та гарно 
Про обіцяну ту вітчину, 
І все пусто та марно. 


                                                 Сорок літ сапфіровий Йордан 
                                                 І долина пречудна 
                                                 Їх манили й гонили, немов 
                                                 Фата-моргана злудна. 
                                                 І зневірився люд і сказав: 
                                                 «Набрехали пророки! 

У пустині нам жить і вмирать! 
Чого ще ждать? І доки?» 
І покинули ждать, і бажать, 
І десь рваться в простори, 
Слать гінців і самим визирать 
Поза ржавії гори. 

                                                  День за днем по моавських ярах, 
                                                 Поки спека діймає, 
                                                 У дрантивих наметах своїх 
                                                 Весь Ізраїль дрімає. 
                                                 иш жінки їх прядуть та печуть 
                                                 В грані м'ясо козяче, 
                                                 А воли та осли їх гризуть 
                                                 Осети та будяччя. 


Та дрібна дітвора по степу 
Дивні іграшки зводить: 
То воює, мурує міста, 
То городи городить. 
І не раз напівсонні батьки 
Головами хитають. 


                                                 «Де набрались вони тих забав?   
                                                 Самі в себе питають. — 
                                                 Адже в нас не видали того, 
                                                 Не чували в пустині! 
                                                 Чи пророцькі слова перейшли 
                                                 В кров і душу дитині?» 


 II 

 Лиш один з-поміж сеї юрби 
У шатрі не дрімає 
І на крилах думок і журби 
Поза гори літає. 

Се Мойсей, позабутий пророк, 
Се дідусь слабосилий, 
Що без роду, без стад і жінок 
Сам стоїть край могили.

Все, що мав у житті, він віддав 
Для одної ідеї,
 
І горів, і яснів, і страждав,
 
І трудився для неї.
 

Із неволі в Міцраїм свій люд 
Вирвав він, наче буря,
 
І на волю спровадив рабів
 
Із тіснин передмур'я.

Як душа їх душі, підіймавсь 
Він тоді многі рази
 
До найвищих піднебних висот
 
І вітхнення, й екстази.
 

І на хвилях бурхливих їх душ 
У дні проби і міри 
Попадав він із ними не раз 
У безодню зневіри.

Та тепер його голос зомлів 
І погасло вітхніння, 
І не слухає вже його слів 
Молоде покоління. 

 Ті слова про обіцяний край 
Для їх слуху — се казка; 
М'ясо стад їх, і масло, і сир — 
Се найвищая ласка. 

Що з Міцраїм батьки і діди 
Піднялись до походу, 
На їх погляд, се дурість, і гріх, 
І руїна народу. 

Серед них Авірон і Датан 
Верховодять сьогодні; 
На пророцькі слова їх одвіт: 
«Наші кози голоднії» 

І на поклик його у похід: 
«Наші коні не куті». 
На обіцянки слави й побід: 
«Там войовники люті». 

На принади нової землі: 
«Нам і тут непогано». 
А на згадку про божий наказ: 
«Замовчи ти, помано!» 
Та коли загрозив їм пророк 
Новим гнівом Єгови, 
То йому заказав Авірон 
Богохульні промови. 

А на зборі Ізрайля синів, 
Честь віддавши Ваалу, 
Голосистий Датан перепер 
Ось якую ухвалу: 

«Хто пророка із себе вдає, 
І говорить без зв'язку, 
І обіцюе темній юрбі 
Божий гнів або ласку, — 

Хто до бупту посміє народ 
Накликати, до зміни. 
І манити за гори, настріть 
Кінцевої руїни, — 

Той на пострах безумцям усім 
Між отсим поколінням 
Най опльований буде всіма 
І побитий камінням», 

Вечоріло. Поменшала вже 
Цілоденная спека, 
Над горою край неба палав, 
Мов пожежа далека. 

Наче дощ золотий із небес, 
Полила прохолода; 
Починається рух у шатрах 
Кочового народа. 

Звільна, плавно ступаючи, йдуть 
Кам'яними стежками 
Чорноокі гебрейки бичем 
З глиняними збанками — 

Із збанками на головах, ген 
Під скалу до криниці, 
А в руках їх мішки шкіряні, 
Щоб доїти ягниці. 

Старші діти по голім степу, 

Наче зайчики,грають, 
В перегони біжать і кричать 
Або з луків стріляють. 

Де-де чути квиління з шатра 
Або регіт дівочий; 
Там хтось пісню заводить сумну, 
Наче степ у тьмі ночий. 

 Та ось старші батьки та діди 
Із наметів виходять 
І по горах, по голім степу 
Скрізь очима поводять: 

 Чи не видно ворожих їздців 
Де за жовтим туманом? 
Чи не котить де південний біс 
Пісковим гураганом? 

Ні, спокій! І розмови пішли 
Ті звичайні, сусідські: 
Щораз менше в ягниць молока, 
І ягнята ось тіцькі! 

Навіть що для ослиць не стає 
Будякової паші! 
Доведеться кудись кочувать 
На пасовиська кращі. 

 Авірон радить край Мадіам, 
А Датан іще далі. 
А Мойсей? Той замовкне, мабуть, 
По вчорашній ухвалі. 

А втім, в таборі гомін і рух, 
Біганина і крики; 
Із шатрів вибігає народ 
І малий, і великий. 

Що таке? Чи деворог іде? 
Чи впав звір у тенета? 
Ні, Мойсей! Глянь, Мойсей виходжа 
Із свойого намета. 

Хоч літа його гнуть у каблук 
Із турботами в парі, 
То в очах його все щось горить, 
Мов дві блискавки в хмарі. 

Хоч волосся все біле як сніг, 
У старечій оздобі, 
То стоять ще ті горді жмутки, 
Як два роги на лобі. 

Він іде на широкий майдан, 
Де намет заповіту 
Простяга свої штири роги 
В штири сторони світу. 

В тім наметі є скриня важка, 
Вся укована з міди 
В ній Єгови накази лежать, 
Знаки волі й побіди. 

Та давно вже не входить ніхто 
До намету святого, 
Його жах стереже день і ніч, 
Мов собака порога. 

Але камінь великий лежить 
Край намету до сходу: 
З того каменя звичай велить 
Промовлять до народу. 

На тон камінь зіходить Моисей   
І жахнулися люде. 
Та невже ж волі всіх на докір 
Він пророчити буде? 

І прийдеться розбить, розтоптать, 
Як гнилую колоду, 
 Кого наші батьки і діди 
Звали батьком народу? 

Ось між чільними вже Авірон 
Червоніє з досади, 
А середнім щось шепче Датан, 
Лихий демон громади. 


                                                    IV 


                                    «Вчора ви, небожата мої, 
                                    Раду радили глупу; 
                                    Се хотів я сказать вам тепер 
                                    Замість першого вступу. 
                                    Ухвалили печать наложить 
                                    На язик мій, на душу, — 
                                     Тож тепер вам усім вперекір 
                                    Говорити я мушу.

Зрозумійте й затямте собі, 
Ви, сліпців покоління, 
Що, як зглушите душу живу, 
Заговорить каміння. 
Вчора ви сприсяглися свій слух 
Затикать на промови, 
Не мої, не тих глиняних уст, 
А самого Єгови. 

                                    Бережіться, а то він до вас 
                                    Заговорить по-свому, 
                                    Заговорить страшніше сто раз. 
                                    Як в пустині рик грому. 
                                    А від слів його гори дрижать 
                                    І земля подається, 
                                    Ваше серце, як листя в огні, 
                                    Зашкрумить і зів'ється. 

Вчора ви прокляли всякий бунт   
І кляли його всує, 
Бо напроти тих глупих проклять 
Ваше серце бунтує. 
Бо в те серце Єгова вложив, 
Наче квас в прісне тісто, 
Творчі сили, — ті гнатимуть вас 
У призначене місто. 


                                    Вчора ви уважали спокій . 
                                    Найблаженнішим станом; 
                                    Та чи радився ум ваш при тім 
                                    З вашим богом і паном? 
                                    Чи то він для спокою призвав 
                                    З міста Ур та з Гаррана 
                                    Авраама і плем'я його 
                                    На луги Канаана? 

Для спокою їх потім водив 
По йорданськім поділлю? 
Семилітнім їх голодом гнав 
Аж над береги Нілю? 
Якби хтів вас в спокою держать, 
Наче трупа у крипті, 
То ви й досі, як сірі воли, 
Гнули б шиї в Єгипті. 


                                    Тим-то буду до вас говорить 
                                    Не від себе, а владно, 
                                    Щоб ви знали, що з богом на прк 
                                    Виступать непорадно. 
                                     Бо Єгови натягнений лук, 
                                    І тятива нап'ята, 
                                    І наложена стрілка на ній — 
                                    І то ви є стріла та. 

Як стріла вже намірена в ціль, 
Наострена до бою, 
Чи подоба стрілі говорить: 
«Я бажаю спокою?» 
 А що вчора ви тут присягли, 
На подобу жіноцтва, 
Більш не слухать обітниць моїх, 
Ні погроз, ні пророцтва, — 


                                    То навмисно про все те до вас 
                                    Побалакати хочу: 
                                    І обітницю дам, що прийде, 
                                    Погрожу й попророчу. 
                                    І ви мусите слухать, хоч злість 
                                    Вб'є вам жало студене. 
                                    Рад я знать, чия перша рука 
                                    Підійметься на мене!.. 

 Зареклися ви слухати слів 
Про Єговину ласку, 
Тож, мов дітям безумним, я вам 
Розповім одну казку. 

Як зійшлися колись дерева 
На широкім роздоллі. 
«Оберімо собі короля 
По своїй вольній волі. 

Щоб і захист нам з нього, і честь, 
І надія, й підмога, 
Щоб і пан наш він був, і слуга, 
І мета, і дорога».

І сказали одні: «Вибирать — 
На одно всі ми звані. 
Най царює над нами вовік 
Отой кедр на Лівані». 
 І згодилися всі дерева, 
Стали кедра благати: 
«Ти зійди з своїх гордих висот, 
Йди до нас царювати». 

І відмовив їм кедр і сказав: 
«Ви чого забажали? 
Щоб покинув я сам ради вас 
Свої гори і скали? 

Щоб покинув я сам ради вас. , 
Блиски сонця й свободу, 
Бувши вольним — пустився служить 
Збиранині народу? 

Ви корону мені принесли? 
Що мені се за шана! 
Я й без неї окраса землі 
І корона Лівана». 

І вернулися всі дерева, 
Стали пальму благати: 
«Ти між нами ростеш, нам рідня, 
Йди до нас царювати». 

І сказала їм пальма: «Брати, 
Що се вас закортіло? 
Царювати й порядки робить — 
Се моє хіба діло? 

Щоб між вами порядки робить, 
Чи ж я кинути в силі 
Свої цвіти пахучі та свій 
Плід — солодкі дактилі? 

Мало б сонце даремно мій сік 
Вигрівати щоднини? 
Мого плоду даремно шукать 
Око звіра й людини? 

Хай царює хто хоче у вас, 
Я на троні не сяду, 
Я волю всім давать свою тінь, 
І поживу, й розраду». 

 І погнулися всі дерева 
Під думками важкими, 
Що не хоче ні пальма, ні кедр 
Царювати над ними. 

Нумо рожу благать! Та вона 
Всьому світові гожа, 
Без корони — цариця ростин, 
Преподобниця божа. 

Нумо дуба благати! Та дуб, 
Мов хазяїн багатий, 
Своїм гіллям, корінням і пнем, 
Жолудьми все зайнятий. 

Нум березу благать! Та вона, 
Панна в білому шовку, 
Розпуска свої коси буйні, 
Тужно хилить головку. 

 І сказав хтось, неначе на жарт, 
Оте слово діточе: 
«Ще хіба би терна нам просить, 
Може, терен захоче». 

І підхопили всі дерева 
Се устами одними, 
І взялися просити терна, 
Щоб царем був над ними. 

Мовив терен: «Се добре вам хтось 
Підповів таку раду. 
Я на вашім престолі як стій 
Без вагання засяду. 

Я ні станом високий, як кедр, 
Ні, як пальма,вродливий, 
І не буду, як дуб, самолюб, 
Як береза, тужливий. 

Здобуватиму поле для вас, 
Хоч самому не треба, 
І стелитися буду внизу, 
Ви ж буяйте до неба. 

Боронитиму вступу до вас 
Спижевими шпичками 
І скрашатиму всі пустирі 
Молочними квітками. 

 І служитиму зайцю гніздом, 
Пристановищем птаху, 
Щоб росли ви все краще, а я , 
Буду гинуть на шляху». 


                           VI 

 У глибокім мовчанні сю річ 
Вухом ловлять гебреї... 
«Се вам казка, — промовив Моисей, — 
Ось вам виклад до неї. 

                                       Дерева — се народи землі, 
                                       А король у їх колі — 
                                       Божий вибранець, син, слуга 
                                       Господевої волі. 


Як народи Єгова создав, 
Мов літорослі в полю, 
Заглядав всім у душу й чіітав 
З неї кождого долю. 


                                       Заглядав їм у душу, яка 
                                       Їх удача й причина, 
                                       І шукав, кого з них би собі 
                                       Обібрати за сина. 


І не взяв отих гордих, грімких. 
Що б'ють в небо думками 
І підносять могутню п'яту 
Над людськими карками. 


                                       І не взяв багачів-дукачів, 
                                       Що всю землю плюндрують, 
                                       Людським злотом і потом собі 
                                       Домовини мурують. 

І не взяв красунів-джиґунів, 
Що на лірах брязкочуть 
І свій хист у мармурі, в піснях 
Віковічнити хочуть. 


                                        Згордував усю славу, весь блиск 
                                       І земне панування, 
                                       І всі пахощі штук, і усе 
                                      Книжкове мудрування. 


 І, як терен посеред дерев, 
Непоказний на вроду, 
І не має він слави собі 
Ані з цвіту, ні з плоду, — 


                                       Так і вибраний богом народ 
                                       Між народами вбогий; 
                                       Де пишнота і честь, там йому 
                                       Зависокі пороги. 


 Між премудрими він не мудрець, 
У війні не войовник, 
У батьківщині своїй він гість 
І всесвітній кочовник. 


                                       Та поклав йому в душу свій скарб 
                                       Серцевідець Єгова, 
                                       Щоб він був мов світило у тьмі, 
                                       Мов скарбник його слова. 


На безмежну мандрівку життя 
Дав йому запомогу, 
Заповіти й обіти свої, 
Наче хліб на дорогу. 


                                        Але заздрий Єгова, наш бог, 
                                       І грізний, і сердитий: 
                                       Те, що він полюбив, най ніхто 
                                       Не посміє любити! 


Тож на вибранця свого надів 
Плащ своєї любові, 
Недоступний, колючий, немов 
Колючки ті тернові. 


                                        І зробив його острим, гризьким, 
                                       Мов кропива-жеруха, * 
                                       Аби міг лише сам він вдихать 
                                       Аромат його духа. 


 І посольство йому дав страшне' 
Під сімома печатьми, 
Щоб в далеку будущину ніс, 
Ненавиджений братьми. 


                                      Горе тому нездарі-послу, 
                                       Що в ході задрімає 
                                       Або, божу зневаживши річ, 
                                      І печать розламає! 


Вийме інший посольство страшне 
Лінюхові з долоні, 
Побіжить, І осягне мету, 
І засяє в короні. 


                                       Та щасливий посол, що свій лист 
                                       Понесе скоро й вірної 
                                       Дасть вінець йому царський господь 
                                       І прославить безмірно. 


О Ізраїлю, ти той посол, 
І будущий цар світу! 
Чом не тямиш посольстда свого 
І його заповіту? 


                                       Твоє царство не з сеї землі, 
                                       Не мирська твоя славаї 
                                       Але горе, як звабить тебе 
                                       Світовая забава. 


 Замість статися сіллю землі, 
Станеш попелом підлим; 
Замість всім з'єднать ласку, ти сам 
Станеш ласки не гідним. 


                                        Замість світ елобонити від мук, 
                                       І роздору,і жаху, 
                                       Будеш ти мов розчавлений черв, 
                                       Що здихає на шляху». 

VII 

І з'їдливо сказав Авірон: 
«Мосціпане Мойсею, 
Страх загрів і напудив ти нас 
Приповісткою сеюі 
Між народами бути терном! 
За сю ласку велику 
Справді варто в Єгові твоїм 
Признавати владику. 
І послом його бути — се честьі 
І в незнане будуще 
Запечатані письма носить — 
Се манить нас найдужче. 
 Се якраз доля того осла, 
Що зав'язані міхи 
З хлібом носить, сам голод терпить 
Для чужої потіхи. 
Ще гебреї з ума не зійшли, 
Долі ліпшої варті 
І осягнуть, як честь віддадуть 
І Ваалу, й Астарті. 
Най Єгова собі там гримить 
На скалистім Сінаї, — 
Нам Ваал дасть багатства і власть 
У великому краї. 
 Най Єгові колючі терни 
Будуть любі та гожі, — 
Нас Астарти рука поведе 
Поміж мірти і рожі. 
 Наш уділ — Сенаар та Гарран, 
А наш шлях до востоку, 
А на захід, у твій Канаан, 
Не поступимо й кроку. 
Все те ясне, не варто про се 
І балакати далі 
Та от що нам з тобою зробить 
По вчорашній ухвалі? 
 Бить камінням руїну стару? 
Шкода заходу й труду. 
Дечим може ще він послужить 
Ізраїльському люду. 
Майстер він говорити казки, 
Миляну пускать баньку, 
Тож приставмо його до дітей 
За громадськую няньку». 
Так сказав він, і регіт піднявсь, 
А з тим реготом в парі 
По народі йшов клекіт глухий, 
Мов у градовій хмарі. 
 Та спокійно відмовив Мойсей: 
«Так і буть, Авіронеї 
Що повиснути має колись, 
Те і в морі не втоне. 
Канаана тобі не видать 
І не йти до востоку; 
З сього місця ні вперед, ні взад 
Ти не зробиш і кроку». 
І мертвецька тиша залягла 
На устах всього люда, 
І жахнувсь Авірон, і поблід, 
Сподіваючись чуда. 
 Але чуда нема! Авірон 
В сміх! А з сміхом тим в парі 
По народі йшов клекіт глухий, 
Як у градовій хмарі. 
 VIII 
 І піднявся завзятий Датан: 
«Дарма грозиш, пророчиш! 
Ось як я тобі правду скажу, 
Може, й слухать не схочеш. 
Признавайсь: не на теє ти вчивсь 
У єгипетській школі, 
Щоб, дорісши, кайдани кувать 
Нашій честі і волі? 
Признавайсь: не на те ти ходив 
У єгипетську раду, 
Щоб з мудрцями й жерцями кувать 
На Ізраїля зраду? 
Признавайся: було там у них 
Віщування старинне, 
Що від дуба й дванадцяти гіль 
Власть Єгипту загине? 
 Знали всі, фараон і жерці, 
Що той дуб і ті гілі — 
Се Ізрайля дванадцять колін, 
Розбуялих на Нілі. 


І жахались, що мимо всіх праць, 
І знущань, і катовань, 
Той Ізраїль росте та росте, 
Як та Нілова повінь. 
 Знали всі: як в гебрейській сім'ї 
Родить первенця мати, 
То в єгипетській мусить в той день 
Первородне вмирати. 
Та не знав ніхто ради на се, 
Не придумав підмоги, 
Тільки ти, перекиньчик, упав 
Фараону під ноги. 
І сказав: «Ти позволь їх мені 
Повести у пустиню, 
Я знесилю, і висушу їх, 
І покірними вчиню». 
І додержав ти слова, повів 
Нас, мов глупу отару, 
Фараону на втіху в піски, 
Нам на горе і кару. 
 Скільки люду в пустині лягло! 
Ті піски і ті скали 
Сотням тисяч Ізрайля синів 
Домовиною стали! 
 А тепер, коли з наших ватаг 
Тільки жмінька лишилась 
І Ізраїля сила грізна 
По пісках розгубилась, 
 Коли дух наш хоробрий упав, 
Мов нелітня дитина, 
І завзяття пом'якло в душі. 
Наче мокрая глина, — 
Ти ведеш нас у сей Канаан, 
Мов до вовчої ями. 
Адже зверхником тут фараон 
Над усіми князями! 
Се ж безумство — тиснутися нам 
Самохітно до пастки! 
Чи нам тут воювать єгиптян, 
Чи просити їх ласки?» 
 «О Датане, — промовив Мойсей, — 
Не журися, мій сину! 
Канаана тобі не видать, 
Не гнуть гордую спину. 
Ще одне повідаю тобі, 
Небораче Датане: 
При смерті тобі й п'яді землі 
Під ногами не стане». 
«Гей, гебреї! — Датан закричав.   
Ви ж клялися Ваалуї 
Чи ж забули так скоро свою 
Учорашню ухвалу? 
 За каміння! Він кпить собі з нас, 
Так, як кпив разів много. 
Най загине він краще один, 
Як ми всі через нього!» 
 «Най загине! — кругом загуло.   
І ось тут йому й амінь!» 
Тільки диво, ні одна рука 
Не сягнула по камінь. 
І Датан зміркувався як стій: 
«Забирайся в тій хвили! 
Щоб ми кров'ю твоєю під піч 
Своїх рук не сквернили!» 
І юрба, мов шалена, ревла: 
«Забирайся ще нині!» . 
І луна її рев, мов крутіє 
Гураган по долині. 
 ІХ 
 Але ось підняв голос Мойсей 
У розпалі гнівному, 
Покотились слова по степу, 
Наче розкоти грому. 
«Горе,вам.вірті|му раби 
На гардині, кумори 
Бо ведуть вас, неначе сліпих, 
Ошуканці і дурні. 
 Горе вам, бунтівничі уми! 
Від Єгипту почавши, 
Проти власного свого добра 
Ви бунтуетесь завше. 
Горе вам, непокірні, палкі, 
Загорілі й уперті, 
Тим упором, мов клином, самі 
Унутрі ви роздерті. 
Як кропива, ви руку жжете, 
Що, мов цвіт, вас плекає; 
Як бугай, бодете пастуха, 
Що вам паші шукає. 
 Горе вам, що зробив вас господь 
Всього людства багаттямі 
Бо найвищий сей дар, буде ще 
Вам. найтяжчим прокляттям! 
 Бо коли вас осяє господь 
Ласки свої промінням, 
Ви послів і пророків його 
Поб'єте все камінням. 
 Кожду ж крапельку крові тих слуг 
І чад своїх найкращих 
Буде мстити Єгова на вас 
І на правнуках ваших. 

 Буде бити і мучити вас, 
Аж заплачете з болю 
І присягнете в горю чинить 
Його праведну волю. 
Та як кара жорстока мине, 
Знову карк ваш затвердне, 
Черга злочинів, кар і жалю 
Знов свій закрут оберне. 
Горе вам, бо століття цілі 
Житимете в тій школі, 
Поки навчитесь плавно читать 
Книгу божої волі! 
 Бачу образ ваш: в лісі пастух, 
З бука чиру надерши, 
У воді мочить, сушить, потім 
Б'є, й толочить найперше. 
Поки губка та зм'якне, як пух, 
І візьметься в ній сила, 
З-під удару підхопити вмить 
Яру іскру з кресила.
 Ти, Ізраїлю, чир той! Тебе 
Так товктиме Єгова, 
Поки зм'якнеш на губку й спіймеш 
Іскру божого слова. 
 Ти підеш до своєї мети, 
Як бидля в плуг нераде... 
Горе тим, що Єгови кулак 
На карки їх упадеї 
 Ти далеко в минуле глядиш 
І в будущі дороги, 
Та на близькі терни та пеньки 
Все збиватимеш ноги. 
 Наче кінь той здичілий, летиш 
У безодню з розгону 
І колись за ярмо ще свою 
Проміняєш корону. 
 Стережись, щоб обітниць своїх 
Не відкликав Єгова, 
Щоб за впертість на тобі однім 
Не зламав свого словаї 
 І щоб він не покинув тебе 
Всім народам для страху, 
Як розтоптану красу змію, 
Що здихає на шляху!» 
Похилившися, слухали всі, 
Мовчазливі, понурі, 
Лиш у грудях сопло щось глухе, 
Наче подихи бурі. 
Х 
 Добігало вже сонце до гір, 
Величезне, червоне, 
І було мов герой і пливак, 
Що знесилений тоне. 
По безхмарому небі плила 
Меланхолія тьмяна, 
І тремтіло шакалів виття, 
Мов болючая рана. 
Затремтіло щось людське, м'яке 
 В старім серці пророка, 
І понизила лет свій на мить 
Його дума висока. 
Чи ж все буть йому кар вістуном 
І погрозою в людях? 
І, мов хоре, голодне дитя
Щось захлипало в грудях. 
«О Ізраїлю! Якби ти знав, 
Чого в серці тім повно! 
Якби знав, як люблю я тебеї 
Як люблю невимовної 
Ти мій рід, ти дитина моя, 
 Ти вся честь моя й слава. 
В тобі дух мій, будуще моє, 
І краса, і держава. 
Я ж весь вік свій, весь труд -тобі дав 
 У незламнім завзяттю, — 
Підеш ти у мандрівку століть 
З мого духу печаттю. 
Але ні, не самого себе 
 Я у тобі кохаю; 
Все найкраще, найвище, що знав, 
Я у тебе вкладаю. 
О Ізрайлю, не тям ти сього 
Богохульного слова: 
Я люблю тебе дужче, повніш, 
Ніж сам бог наш Єгова. 
Міліони у нього дітей, 
Всіх він гріє і росить, — 
А у мене ти сам лиш, один,,, 
І тебе мені досить, і 
І коли з міліонів тебе 
Вибрав він собі в слуги, 
Я без вибору став твій слуга, 
Лиш з любові і туги. 
І коли він для себе бере 
Твою силу робочу, 
Я, Ізрайлю, від тебе собі 
Нічогісько не хочу. 
І коли він жадає кадил, 
 І похвали, й пошани, 
Я від тебе невдячність прийму, 
І наруги, і рани. 
Бо люблю я тебе не лише 
 За твою добру вдачу, 
А й за хиби та злоби твої, 
Хоч над ними і плачу. 
За ту впертість сліпую твою, 
 За ті гордощі духа, 
Що, зійшовши на глупий свій шлях, 
Навіть бога не слуха. 
За брехливість твого язика, 
 За широке сумління, 
Що держиться земного добра. 
Мов ціпкеє коріння. 
За безсоромність твоїх дочок, 
За палке їх кохання, 
І за мову й звичаї твої, 
За твій сміх і дихання. 
О Ізраїлю, чадо моєї 
 Жалься богу Шаддаю! 
Як люблю я безмірно тебе, 
А проте покидаю. 
Бо вже близька година моя, 
Та остатня, незнана,, 
А я мушу, я мушу дійти 
До межі Канаана. 
Так бажалось там з вами входить 
 Серед трубного грому!, 
Та смирив мене бог, і ввійти 
Доведеться самому. 
Та хоч би край Иордана мені 
Зараз трупом упасти, 
Щоб в обіцянім краю лише 
Старі кості покласти. 
Там я буду лежать і до гір 
Сих моавських глядіти, 
Аж за мною прийдете ви всі, 
Як за мамою діти. 
І пошлю свою тугу до вас, 
 Хай за поли вас миче, 
Як той пес, що на лови у степ 
Пана свойого кличе. 
І я знаю, ви рушите всі, 
Наче повінь весною, 
Та у славнім поході своїм 
Не питайте за мною! 
Най наперед іде ваш похід, 
Наче бистрії ріки! 
О Ізраїлю, чадо моє, 
Будь здоровий навіки!» 
 XI 
 А як з табору вийшов у степ, 
То ще гори горіли 
І манив пурпуровий їх шлях 
До далекої ціли. 
 А ярами вже пітьма лягла 
І котилася в доли; 
В серці вигнанця плакало щось: 
«Вже не верну ніколи!» 
 Ось гебрейська біжить дітвора, 
Що по полю гуляла, 
Окружила Моисея, за плащ 
І за руки чіпляла. 
 «Ах, дідусь! Ти куди йдеш під ніч? 
Будь, дідусеньку, з нами! 
Глянь, який збудували ми мур, 
Які башти і брами!» 
 «Гарно, діти, будуйте свій мур! 
Та не час мені ждати; 
Пограничний мур смерті й життя 
Я іду оглядати». 
«Ой дідусю! Поглянь, у яру 
Скорпіона ми вбилиі 
А в тернині аж троє малих 
Зайченяток зловили». 
 «Добре дітки! Вбивайте усіх 
Скорпіонів ви сміло! 
Хоч неправедне, але проте 
Пожиточне се діло. 
 А неправедне, бо й скорпіон 
Жить у світі бажає. 
А чи ж винен він тому, що їдь 
У хвості своїм має? 
 Але зайчиків ви віднесіть 
Там назад, де спіймали. 
Адже ж мама їх плаче! Про се 
Ви хіба не гадали? 
 Милосердними треба вам буть 
Задля всього живого! 
Бо життя — се клейнод, хіба ж є 
Що дорожче над нього?» 
«Зачекай ще, дідусю, не йди! 
Сядь у нашій громаді. 
Оповідж нам пригоди свої! 
Ми так слухати раді. 
 Оповідж, як ти був молодим, 
Скільки бачив ти дива, 
Як стада свого тестя ти пас 
На верхів'ях Хорива. 
Як ти корч той терновий уздрів, 
Що горить, не згорає, 
І як голос почув ти з корча, 
Що аж жах пробирає». 
«Не пора мені, діти, про се 
Говорити широко. 
Бачте, ніч вже тумани несе, 
Гасне деннеє око. 
Та прийде колись час і для вас 
В життєвому пориві, 
Появиться вам кущ огняний, 
Як мені на Хориві. 
Стане свято в вас, мов у храму, 
В той момент незабутній, 
І озветься до вас із огню 
Отой голос могутній: 
 «Здійми обув буденних турбот, 
Приступи сюди сміло, 
Бо я хочу послати тебе 
На великеє діло». 
 Не гасіте ж святого огню, 
Щоб, як поклик настане, 
Ви могли щиросердно сказать: 
«Я готовий, о пане!». 
Довго ще міркували дітки * 
Над пророцькою річчю, 
Коли сам він нечутно пішов 
Ночі й пітьмі настрічу. 
Довго висів і смуток, і жаль 
Над мовчущими дітьми, 
Поки темний його силует 
Щез зовсім серед пітьми. 
XII 
 «Обгорнула мене самота, 
Як те море безкрає, 
І мій дух, мов вітрило, її 
Подих в себе вбирає. 
О, давно я знайомий, давно 
З опікункою тою! 
Увесь вік, чи в степах, чи з людьми, 
Я ходив самотою. 
 Мов планета блудна, я лечу 
В таємничу безодню 
І один чую дотик іще — 
Дивну руку господню. 
 Тихо скрізь, і замовкли уста, 
Запечатано слово, 
Тільки ти на дні серця мого 
Промовляєш, Єгово. 
 Лиш тебе моє серце шука 
У тужливім пориві: 
Обізвися до мене ще раз, 
Як колись на Хоривії 
 Ось я шлях довершив, що тоді 
Ти вказав мені, батьку, 
І знов сам перед тебе стаю, 
Як був сам на початку. 
 Сорок літ я трудився, навчав, 
Весь заглиблений в тобі, 
Щоб з рабів тих зробили народ 
По твоїй уподобі. 
 Сорок літ, мов коваль, я клепав 
Їх серця і сумління 
І до того дійшов, що уйшов 
Від їх кпин і каміння. 
 Саме в пору, як нам би в землі 
Обітованій стати!.. 
О всезнавче, чи знав ти вперед 
Про такі результати? 
І ворушиться в серці грижа: 
Може, я тому винен? 
Може, я заповіти твої 
Не справляв, як повинен? 
 О Єгово, я слізно моливсь: 
Я слабий, я немова! 
Кому іншому дай сей страшний 
Маєстат свого слова І 
І ось сумнів у душу мені 
Тисне жало студене... 
О всесильний, озвися, чи ти 
Задоволений з мене?» 
 Так, ідучи молився Мойсей 
У сердечному горі, — 
Та мовчала пустиня німа, 
Тихо моргали зорі. 
 XIII 
 Аж почувся притишений сміх 
Край саміського боку, 
Наче хтось біля нього ішов, 
Хоч не чуть було кроку. 
І почулися тихі слова, 
Мов сичання гадюки: 
«Цвіт безтямності плодить усе 
Колючки лиш і муки. 
 А як вийде самому той плій ' 
Донести не спромога, — 
То найкраще увесь свій тягар 
Положити на бога». 
 Мойсей 
 Хтось говорить! Чи в моїм нутрі 
Власне горе шалене, 
Чи отут, може, демон який 
Насміхається з мене? 
 Голос
 Аж тепер усумнився в своє 
Реформаторське діло? 
Сорок літ ти був певний і вів 
Хоч насліпо, та сміло. 
 Мойсей
 Хтось говорить! Чом чоло моє 
Покривається потом? 
Страшно? Ні! Та по серці се йде, 
Мов розпаленим дротом. 
 Голос

 У гордині безмежній свій люд 
Ти зіпхнув з його шляху, 
Щоб зробить, яким сам його хтів, 
Чи не пізно для страху? 
 Мойсей
 Хто ти, дивний? Не бачу тебе, 
Та від себе не струшу! 
Тільки чую, як зір твій мені 
Все вгризається в душу. 
 Голос

 Чи так важно, хто я? Хто зумів 
Наказать колись морю, 
Тому важно не хто, але що 
І чи правду говорю! 
Мойсей
 Ні, не правда, що з гордощів я 
Розпочав своє діло! 
Тільки бачачи люд у ярмі, 
Моє серце боліло. 
 Голос
 Бо ти чув себе братом рабів, 
І се стидом палило, 
І захтів їх робити таким, 
Щоб тобі було мило. 
Мойсей
 Так, з низин тих, мрячних і лячних, 
Я хотів їх підвести 
Там, де сам став, до світлих висот, 
І свободи,і чести. 
 Голос
 Та творця, що послав Їх там вниз, 
Ти не радивсь в ту пору; 
Аж тепер, як упав ти, його 
Кличеш в свойому горю. 
 Мойсей

Ні, на се ж мене пхнуло його 
Всемогуче веління, 
В темну душу хоривський огонь 
Надихнув просвітління. 
Голос
 Гей, а може, хоривський огонь 
Не горів на Хориві, 
Лиш у серці завзятім твоїм, 
У шаленім пориві? 
 Може, голос, що вивів тебе 
На похід той нещасний, 
Був не з жадних горючих купин, 
А твій внутрішній, власний? 
 Адже пристрасть засліплює зір, 
А бажання — се ж чари, 
Плодить оку і світ, і богів, 
Як пустиннії мари. 
 Те бажання, що, наче шакал, 
У душі твоїй вило, — 
Лиш воно тебе їх ватажком 
І пророком зробило. 
 Мойсей
 Ах, від слів тих я чую себе 
Сто раз більш в самотині! 
Хто ти, вороже? 
 Голос 
 Я Азазель, 
Темний демон пустині. 
 XIV 
 Було темно. Лиш зорі яркі 
Миготіли з простору. 
Простував при їх блиску Мойсей 
Усе вгору та вгору. 
 Без стежок. Серед пітьми вели 
Його дивнії звуки: 
То квиління гієни в- яру, 
То знов шелест гадюки. 
 Він ішов, не. ставав, мов герой 
До остатнього бою, 
Та у серці важка боротьба 
Ішла з самим собою. 
 «Те бажання, — кричало там щось, — 
Виплід сорому й болю, 
Се був кущ огняний, що велів 
Вирвать люд мій на волю?.. 
 Те бажання — се був той огонь 
І була тота сила, 
Що для мене Єгови наказ 
І Єгову створила? 
 Те бажання — братам помогти 
І їх сльози обтерти — 
Се той гріх, що за нього я варт 
І прогнання, і смерти? 
«Ні, не те| Бережись і не крив 
Сам душею своєю! 
Се бажання святеї Та чи гріх 
Не підповз там змією? 
 Чи не був же ти їх ватажком, 
Паном душ їх і тіла? 
І чи власть та бажання святі 
В твоїм серці не з'їла? 
 Чи новим фараоном для них 
І ще тяжчим не був ти, 
Бо в їх душу контролем своїм, 
В їх сумління сягнув ти?.. 
Небезпечно ставати всупір 
Діл природних бігови! 
Легко власний свій забаг подать 
За веління Єгови. 
 Що, як ти сорок літ отсих був 
Шалом божеським хорий, 
Замість божого, їм накидав 
Власний план тіснозорий? 
 Адже ж, може, в Єгипті вони, 
Множачись серед муки, 
Могли вирости в силу й забрать 
Увесь край в свої руки? 
 Відірвавши від грунту їх там 
І завівши в пустиню, 
Чи подумав ти: може, отсим 
Злочин лютий я чиню? 
 Що значить безгрунтовій юрбі 
Обіцяти свободу? 
Чи не те ж, що з землі вирвать дуб 
І пустити на воду? 
 Чи не правду говорить Датан: 
Старі гнізда лишили, 
А новії здобути нема 
Ні охоти, ні сили?
 О Єгово, озвися, скажи: 
Я чинив твою волю, 
Чи був іграшка власних скорбот, 
І засліплення, й болю?
 О Єгово, озвися І Чи й ти 
Здобуваєш дар мови 
Лиш у пристрасті нашій, у снах, 
У розбурханій крови? 
 Та Єгова мовчав, лише, чуть 
Лиховіснії звуки: 
То квиління гієни в яру, 
То знов шелест гадюки. 
XV 
 Підіймалося сонце над степ, 
Мов багровеє коло, 
І промінням, мов стрілами, тьму 
Прошибало й кололо. 
У промінні тім Небо-гора, 
Мов цариця в пурпурі, 
Над всі гори найвище здійма 
Свої ребра понурі. 
На найвищому шпилі гори, 
Вище зломів і кантів 
Хтось недвижно стоїть, мов один 
З предковічних гігантів. 
 Там високо над чвари землі, 
Над всі шуми і згуки 
Він стоїть і до неба простиг 
Розпростертії руки. 
 У сходовому сяйві небес, 
В пурпуровім промінню 
Колосальний його силует 
Видно геть у пустиню. 
 І летять із гебрейських шатрів 
Затурбовані зори, 
Мов гонці, до гіганта того 
На осяяні гори. 
 «Се Мойсей!» — одні одним уста 
Промовляють насміло, 
Та не вимовлять того, що там 
У серцях защеміло. 
 Се Мойсей на молитві стоїть, 
Розмовляючи з богом, 
І молитва та небо боде, 
Мов поломінним рогом. 
 Хоч заціплені міцно уста 
І не чуть його мови, 
Але серце його розмовля 
І кричить до Єгови. 
 Підіймається сонце, пала 
Вся небесная стеля, 
І стоїть на молитві Мойсей 
Нерухомий, як скеля. 
 Вже полуденний демон степом 
Шле знесилля і змору, 
Та Мойсея мов руки чиїсь 
Підіймають все вгору. 
 І схиляється сонце униз 
Вже над Фазга вершини, 
І ляга величезная тінь 
Від вершин на рівнини. 
 І паде величезная тінь 
Від Мойсея востаннє 
Аж униз на гебрейські шатри, 
Мов батьківське прощаннє. 
 А по таборі пострах ішов: 
Боже, щоб у сю хвилю 
Не закляв нас пророк, бо клятьба 
Мала б дивную силу! 
 Від такої молитви тремтять 
Землянії основи, 
Тають скелі, як віск, і дрижить 
Трон предвічний Єгови. 
 І як він заклене нас тепер. 
І як сонечко сяде, 
То весь люд і весь край сей вночі 
Без полики пропаде». 
XVI 

 А Мойсей борикався, горів, 
Добивався до ціли, 
А як ніч залягла на горі, 
Впав на землю зомлілий. 
 Захиталася скеля під ним 
Із усіми шпилями, 
І безтямний лежав він, немов 
У колисці у мами. 
 Якась пісня тужлива над ним 
Сумовито бриніла, 
І рука колихала його 
Пухова, сніжно-біла. 
 І почулися тихі слова: 
«Бідний, бідний мій синуї 
Ось що з тебе зробило життя 
За маленьку часину! 
 Чи давно ж я плекала тебе 
І водила за руку? 
Чи на те ж я дала тебе в світ, 
Щоб терпів таку муку? 
 Скільки зморшків на твоїм чолії 
І зв'ялене все тіло! 
І волосся, що гладила я, 
Наче сніг, побілілої 
 А колись ти від мене притьмом 
Рвавсь на бої та герці! 
Бач, до чого дійшов! А скажи, 
Кілько ран в твоїм серці! 
 Бідна, бідна дитино моя! 
Потерпів єси многої 
Ше й сьогодні... на сонці весь день! 
І пощо було того? 
 На молитві! В народу свого 
І минуле, й будуще 
Ти молитвою вникнути рад, — 
Ох, дитя невидюще! 
 Ось я камінь із кручі зіпхну, 
І піде він валиться 
Від скали до скали, з яру в яр, 
І скакати, і биться. 
 Тут покине шматок, там другий, 
І летить, і гуркоче, — 
І чи зна хто, де кождий шматок 
Заспокоїться хоче? 
 Я тверджу: і Єгова не зна! 
І молись хоч і клінно, 
А де мусить упасти шматок, 
Там впаде неодмінно. 
 В нім самім його керма і власть, 
В нім самім ота сила, 
Що назначує місце йовду, 
Що його сотворила. 
 І хоч як твій Єгова міцний, 
Він ту силу не змінить 
І одного сьогокамінця 
У лету він не спинить. 
 Ось пилок: ледве зір твій його 
Добачає тремтіння, 
А Єгова не може його 
Повернуть в неісніння. 
 І не може звеліти йому 
Йти по шляху не тому, 
Як яким його гонить повік 
Ота сила, що в ньому. 
 Се ж пилок! Що ж казать про народ, 
Многодушну істоту, 
Де в рух мас вносить кожда душа 
Частку свойого льоту? 
 Про Оріона пісню ти чув, 
Про гіганта сліпого, 
Що, щоб зір відзискать, мандрував 
Аж до сонця самого? 
 А на-плечах поводиря ніс, 
Сміхованця-хлопчину, 
Що показував шлях йому — все 
Інший в кожду годину. 
«Ти до сонця веди мене, хлої» 
Той вів рано до сходу, 
А на південь в полуднє, під ніч, 
До західного броду. 
 А Оріон іде все та йде, 
Повний віри в те сонце, 
Повний спраги за світлом, що ось 
Йому блисне вже конче. 
 Через гори і море свій хід 
Велетенський простує, 
А не зна, що на плечах його 
Хлопчик з нього жартує. 
 Сей Оріон — то людськість уся, 
Повна віри і сили, 
Що в страшному зусиллі спішить 
До незримої ціли. 
 Неосяжнеє любить вона, 
Вірить в недовідоме; 
Фантастичнеє щоб осягнуть, 
Топче рідне й знайоме. 
 Строїть плани не в міру до сил, 
Ціль не в міру до актів, 
 І жартує з тих планів її 
Хлопчик — логіка фактів. 
 І, як той дивовижний сліпець, 
Що чужим очам вірить, 
Все доходить не там, куди йшла, 
В те трафля, в що не мірить. 
 А ти молишсяі Бідне дитяі 
Де твій розум, де сила! 
Ти ж хапаєшся піну благать, 
Щоб ріку зупинила!» 
 XVII 
 Щось було спочатку в тих словах, 
Наче чистії води; 
Віяв свіжістю, добрістю з них 
Якийсь дух охолоди. 
 Та помалу душне щось .тягло, 
Наче самум пустині, 
І робилося лячно, немов 
В ніч без світла дитині. 
 І жахнувся Мойсей, і з землі 
Підволікся насилу, 
І сказав: «Пощо мучиш мене, 
Поки ляжу в могилу? 
 Ти не мати мояі 3 твоїх слів 
Не любов помічаю. 
Ти не мати! О ти Азазель, 
Темний демон одчаю. 
 Відступись! Заклинаю тебе 
Тим ім'ям штирочертним! 
Я не вірю тобі! Ти брехун, 
Хоч ти будь і безсмертним». 
 І почулися тихі слова: 
«Нерозумна дитина! 
 Ти кленеш мене ним, а я ж сам 
Його сили частика. 
 Що мені твоя вбога клятьба! 
Ти б умер із одчаю, 
Якби сотую частку лишень 
Знав того, що я знаю. 
 Ти кленеш, як твою сліпоту 
Ткнув промінчик пожежі, 
В якій я живу й він — понад всі 
Часу й простору межі. 
 Ось розсуну ще крихту тобі 
Тіснозорості таму: 
Глянь на край той, що він обіцяв 
Праотцю Аврааму!» 
 І заблис увесь захід огнем, 
І уся Палестина 
Стала видна Мойсею з гори, 
Мов широка картина. 
 А незримий товариш його, 
Знай, потихо говоре: 
«Бачиш зеркало чорне внизу? 
Се е Мертвеє море. 
 А по той бік високі шпилі 
До небесної стелі 
Простягаються круто рядом, — 
Се там Кармелю скелі. 
 Глянь на північ, де гори Сіон — 
Євусеї кочують, 
А як крикнути добре з гори, 
Амореї почують. 
 Отся срібная стрічка — Йордан 
В Мертве море впадає; 
Близько устя його Єрихон 
Бродового жадає. 
 Одинока долина над ним, 
Та тісняться до неї 
Амоніти по сей бік ріки, 
По той бік хананеї. 
 А на заході гори, верхи, 
Полонини широкі, 
А на північ мале озерце 
І знов гори високі. 
 Ось тобі й Палестина уся, 
Край овець і ячменю, 
Від Кадеса до Кармеля всю 
Мов затулиш у жменю, 
 Ні шляхів тут широких нема, 
Ні до моря проходу! 
Де ж тут жить, розвиваться, рости 
І множиться народу?» 
 Та відмовив понуро Мойсей; 
Хто дав з каменя воду, 
Той сей край перемінить,, на рай 
Для свойого народу!» 
 XVIII 
 Знов почувся притишений сміх. 
«Віра гори ворушить! 
Та поглянь сей новий ряд картин: 

Те, що статися мусить! 
 Бач, як сунеться плем'я твоє, 
Як Йордан переходить, 
Єрихон добуває і скрізь 
У річках крові бродить. 
 Ось століттями йде боротьба 
За той шмат Палестини: 
Амореї, гебреї, хетта, 
Амалик, філістини. 
 Ось гебрейськеє царство! Що сліз 
Коштуватиме й крові! 
А заважить у судьбах землі, 
Як та муха волові. 
 І не вспіє воно розцвісти, 
И розлетиться на части, 
Щоб у пащу могутніх сусід 
Часть за частю упасти. 
 Ось поглянь, які хмари летять 
Від Дамаска и Галаду! 
Се йде Ассур, гебреям несе 
І руїну, й загладу. 
 Ось поглянь, червоніють поля, 
Труп на трупі усюди: 
Се піднявся страшний Вавілон 
На загладу Іюди. 
 Храм Єгови в огні... А сей тлум... 
Мов комахи по полю, 
Йдуть по тисячу сковані враз 
Недобитки в неволю. 
 Чуєш плач? На руїнах рида 
Одинокий розумний, 
Що коритися радив врагам, 
Щоб не впасти до трумни. 
 Як же пустка смердить І але ось 
Мов по пітьмі світає... 
З тих, що тлумом пішли, подивись, 
Як же мало вертає! 
 Щось дрібненьке ворушиться там, 
Коло мурів Салима: 
Новий люд, новий бог, новий храм, 
Нова сила незрима. 
 І росте воно, б'ється в біді 
І чіпляється грунту, 
« Пророк Єремія. 
Мов будяк той низький і ціпкий, 
Все готовий до бунту. 
 Понад голови люду того 
Йдуть всесвітнії бурі, 
Панства, царства встають і падуть, 
Мов фантоми понурі. 
 Він же в своїм куточку хова 
Непохитне завзяття 
І ненависть лиш має для всіх, 
І незмінне прокляття. 
 Та ненависть, найтяжча з усіх, 
«Задля іншого бога» 
Бач, як кублиться біля того 
Храмового порога! 
 Вона плодить ненависть. Ось глянь: 
За тиранським велінням 
Ідуть сили, щоб плем'я твоє 
Ще раз вирвать з корінням; 
 Чуєш стук? Се залізна стопа 
Тих страшних легіонів, 
Що толочить юдейські поля, 
Робить пустку з загонів. 
 Чуєш плюск? Се ворожі мечі 
Кров юдейськую точать. 
Чуєш крик? Се юдейських дівчат 
Дикі коні волочать. 
 Онде мати голодная їсть 
Тіло свойого плоду! 
Онде тисячі мруть на хрестах — 
Цвіт твойого народу. 
 Іще раз храм Єгови горить, 
І сей раз уостаннє: 
Бо що тая рука розвалить, 
Те вже більше не встане. 
І ще раз недобитки пливуть 
У неволю, як ріки — 
Та немає вже їм вітчини, 
І не вернуть навіки. 
 І загасне Ізрайля звізда, 
Щоб вже більше не сяти; 
Лиш ненависть, що в храмі зросла, 
Піде світом гуляти. 
 Сумніваєшся? Віри не ймеш? 
О, ймеш віру, я знаю! 
Се той рай, що жде плем'я твоє 
У обіцянім краю! 
 Ти для нього трудився! Скажи, 
Було за що трудиться? 
Щоб наблизився він, може, ще 
Схочеш палко молиться?» 
 І поник головою Мойсей. 
«Горе моїй недолії 
Чи ж довіку не вирваться вже 
Люду мому з неволі?» 
 І упав він лицем до землі: 
«Одурив нас Єгова!» 
І почувся тут демонський сміх, 
Як луна його слова. 
 XIX 
 Гуркнув грім. Задрижали нараз 
Гір найглибші основи; 
І один за одним понеслись 
Передтечі Єгови. 
 Піднялася до стропу небес 
Чорна хмара стіною, 
Мов Ніч-мати насупила вид 
Ненавистю грізною. 
 І заморгала бистро у тьмі 
Огняними очима, 
Забурчала, як мати, що, знай, 
На лиху доню грима. 
 Із тривогою слухав Мойсей 
Пітьми й блискавок мови, 
Ні, не чути ще серцю його , 
У них гласу Єгови. 
 І ревнув понад горами грім, 
З жаху їжиться волос, 
Завмира серце в груді... та ні, 
Не Єгови се голос. 
 Поміж скелі завили вітри, 
Їх сердитії нути 
Кліщать душу, мов стогін, та в них 
Ще Єгови не чути. 
 Ось із градом і дощ злопотів, 
І заціпила стужа, 
І в безсиллі свойому душа 
Подається недужа. 
 Та ось стихло, лиш води дзюрчать, 
Мов хтось хлипає з жалю, 
З теплим леготом запах потяг 
З теребінт і мигдалю. 
 І в тім леготі теплім була 
Таємничая мова, 
І відчув її серцем Мойсей: 
Се говорить Єгова. 
 «Одурив вас Єгова? А ти ж 
Був зо мною на згоді? 
І контракт підписав, і запив 
Могорич при народі? 
 Бачив плани мої і читав 
В моїй книзі судьбовій? 
Бачив кінці і знаєш, що я 
Не устоявся в слові? 
 "Маловіре, ще ти не почавсь 
В материнській утробі, 
А я кождий твій віддих злічив, 
Кождий волос на тобі. 
 Ще не йшов Авраам з землі Уp 
На гарранські рівнини, 
А я знав всіх потомків його 
До остатньої днини. 
 Вбогий край ваш, вузький і тісний 
І багатством не блиска? 
А забув,що тісна і вузька 
І найбільших колиска. 
 Прийде час, з неї виведу вас 
На підбої та труди, 
Так, як мати дитину в свій час 
Відлучає від груди. 
 Тут на полі скупім і худім, 
Наче терен на ріпи, 
Виростайте ціпкі і тверді 
До великої зміни. 
 О, я знаю ту вашу ціпку, 
Ненаситную вдачу! 
Ви б на жизній землі розповзлись 
На подобу будячу. 
 Ви б і тілом, і духом своїм 
Присмоктались до скиби, 
І зловив би вас Маммон у сак, 
Як товстючії риби. 
 Таж в Єгипті ви гнулись в ярмі, 
Наїдавшися ласо... 
Відригаться вам буде повік 
Те єгипетське м'ясо. 
 І, зірвавшися з сеї землі 
Та розбивши всі карби, 
Ви розвієтесь стїт здобувать, 
Його соки і скарби. 
 Та зарік я положу твердий 
На всі ваші здобутки, 
Мов гадюку на скарбі, дам вам 
З них турботи і смутки. 
 Хто здобуде всі скарби землі 
І над все їх полюбить, 
Той і сам стане їхнім рабом, 
Скарби духу загубить. 
 Своїх скарбів невольник і пан, 
За ціну сліз і крови, 
Щоб збільшити їх, мусить він сам 
Руйнувать їх основи. 
 І як п'явка, що кров чужу ссе, — 
Йому лік, сама гине, — 
Так і вас золотий океан 
На мілизні покине. 
 В золотім океані вас все 
Буде спрага томити, 
І не зможе вас хліб золотий 
Ані раз накормити. 
 І будете ви свідки мені 
З краю світу до краю, 
Що лиш духу кормильців з усіх 
Я собі вибираю. 
 Хто вас хлібом накормить, той враз 
З хлібом піде до гною; 
Та хто духа накормить у вас, 
Той зіллється зо мною, 
 Ось де ваш обітований край, 
Безграничний, блистячий, 
І до нього ти людям моїм 
Був проводир незрящій. 
  Ось де вам вітчина осяйна, 
З всіх найкраща частинаї 
Лиш дрібненький задаток її 
Вам отся Палестина. 
 Се лиш спомин вам буде, лиш сон, 
Невгасаюча туга, 
Щоб, шукавши її, став мій люд 
Паном земного круга. 
 А що ти усумнивсь на момент 
Щодо волі моєї, 
То, побачивши сю вітчину, 
Сам не вступиш до неї. 
 Тут і кості зотліють твої 
На взірець і для страху 
Всім, що рвуться весь вік до мети 
І вмирають на шляху!» 
 XX 
 Ходить туга по голій горі, 
Мов туман по пустині, 
Сіє думи й бажання свої 
По широкій країні. 
 Сипле квіти й листки, що давно 
Вже зів'яли й пожовкли, 
Підіймає в душі голоси, 
Що давно вже замовкли. 
 Що ще вчора байдужне було, 
Нині любе й шановне; 
Що ще вчора топтав, оплював, 
Нині святості повне. 
 У гебрейському таборі ніч 
Проминула в тривозі; 
Скоро світ, всі глядять: він ще там, 
На скалистій віднозі? 
 Ні, нема! І було те «нема», 
Мов жах смерті холодячи, 
 Чули всі: щезло, те, без чого 
Жить ніхто з них не годний. 
 Те незриме, несхопне, що все 
Поміж ними горіло, 
Що давало їм смисл життєвий, 
Просвітляло і гріло. 
 І безмежна скорбота лягла 
На затвердле сумління, 
І весь табір мов чаром попав 
В отупіння й зомління.  
Одні одним у лиця бліді 
Поглядали без впину, 
Мов убійці, що вбили у сні 
Найдорожчу людину. 
 Чути тупіт. Чи вихор в степу? 
Чи збуваєсь пророцтво? 
Се Єгошуа, князь конюхів, 
І за ним парубоцтво. 
 Гонять стада, кудись-то спішать... 
Чи де напад ворожий? 
Всіх їх гонить безіменний страх, 
Невідомий перст божий, 
 Голод духу і жах самоти 
І безодні старої... 
А Єгошуа зично кричить: 
«До походу! До зброї!» 
 І зірвався той крик, мов орел, 
Над німою юрбою, 
Покотився луною до гір: 
«До походу! До бою!» 
 Ще момент — і прокинуться всі 
З остовпіння тупого, 
І не знатиме жаден, що вмить 
Приступило до нього. 
 Ще момент — і Єгошуї крик 
Гірл сто тисяч повторить; 
Із номадів лінивих ся мить 
Люд героїв сотворить. 
 Задуднять — і пустині пісок 
На болото замісять, 
Авірона камінням поб'ють 
І Датана повісять. 
 Через гори полинуть, як птах, 
Йордан в бризки розкроплять, 
Єрихонськії мури, мов лід, 
Звуком трубним розтоплять. 
 І підуть вони в безвість віків, 
Повні туги і жаху, 
Простувать в ході духові шлях 
І вмирати на шляху... 

 Львів, січень до липня І905.   

Додаток 

Духовний заповіт українському народові


Філософська поема «Мойсей» (1905) — видатне явище української літератури доби модернізму. Автор у посвяті назвав поему « великим даром» українському народові. Літературознавець Юрій Шевельов назвав її «другим «Заповітом» української літератури, в якому митець крізь призму суспільно-політичної алегорії порушив головну проблему часу: визволення нашого народу з неволі, здобуття незалежності. З цією метою Франко використав відому біблійну легенду про Мойсея, який вивів єврейський народ з єгипетського рабства. Сорок років блукав Мойсей у пустелі, шукаючи Обітовану землю, а привівши свій народ до неї, загинув, вигнаний євреями. Поет написав оригінальний твір, розкривши свій задум: « Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не признаного своїм народом. Ся тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і оспівана на біблійнім оповіданні». Біблійну історію про Мойсея Франко проектує на українську історію і змагання народу за свободу і державність. За словами Дмитра Павличка, «геніальність Франка виявляється насамперед у тому, що він змальовує дорогу древніх євреїв до Ханаану як до їхньої омріяної, Богом обіцяної національної держави і свободи. Це ж очевидна аналогія з українською нацією та її шляхом — шляхом не сорока років, а цілих століть, — до своєї свободи і державності». 
Джерелами сюжету поеми стали біблійні оповіді про життя давніх євреїв, суспільно-політична атмосфера початку ХХ століття. На втілення ідейного задуму поеми мали вплив твори світового мистецтва. 

Мистецька скарбниця. Подорожуючи 1904 року по Італії, Франко був вражений скульптурою Мойсея Мікеланджело Буонарроті в Римі, а також картинами Санті Рафаеля, Леонардо да Вінчі, Сандро Ботічеллі, Гарменса ван Рейна Рембрандта, які стали мистецьким імпульсом до створення поеми. Ідейним поштовхом до її написання були революційні події 1905 року в Росії, з якими Франко пов'язував =   сподівання на звільнення України з-під імперії. 

Жанрова своєрідність поеми. За жанром «Мойсей» Франка — філософська ліро-епічна поема. Філософська поема розрахована на тривалу розповідь, в якій осмислюються світ, поступ людства, загальні закономірності життя, природи, сутнісні проблеми буття, часу і простору. Відомі філософські поеми: «Книга скорбних пісень» вірменського поета Х століття Нарекаці, «Бустон» перського поета ХІІІ століття Сааді, «Віднайдений рай» англійського поета Джона Мільтона. В Україні відомими філософськими поемами є «Марія», «Неофіти» Тараса Шевченка, «Мойсей» Івана Франка. Філософським осмисленням буття відзначаються поеми Миколи Бажана, Юрія Клена, Бориса Олійника. 

У поемі «Мойсей» порушуються історіософські проблеми буття особи і нації, вождя і народу, волі і рабства, життя і смерті. У творі органічно поєдналися ліричне та епічне начала. Пролог — це лірична частина поеми (монолог), а розділи — епічна, проте вони перемежовані ліричним началом: емоційно забарвленими монологами і молитвами Мойсея. Поет застосував третьоособового всезнаючого розповідача, який все помічає, проникає в душу пророка, розкриває його потаємні думки і переживання. Внутрішній конфлікт Мойсея є важливішим за зовнішній, бо розкриває діалектику душі вождя, його впевненість у правоті своєї справи і сумніви, віру і зневір'я. Однак завжди перемагає його щира любов до свого народу. Як спостеріг Дмитро Павличко, центральною драматичною колізією твору Франка є « боротьба двох фундаментальних поглядів на природу людини і світу». Матеріалістичний погляд захищає супротивник Єгови — Азазель, виразник ідеї приземленості, людської смертності. Він вважає, що керувати народом з-поза меж існування не здатна жодна сила. 

Ідеалістичний погляд захищають Мойсей та Єгова, які перемагають, бо ставлять понад усе людський дух. На думку Дмитра Павличка, « тільки обдарований духом, поєднаний з Богом народ здатний у найтяжчих умовах вистояти, перемогти ворога... Людина смертна, але вона здатна перемогти смерть, приєднуючи свою душу до вічної душі своєї нації, а через неї — і до безсмертя душі людства».

Сюжетно-композиційна організація поеми. Структурно поема Франка складається з пролога та двадцяти пісень (розділів). Вона ускладнена реалістичними описами побуту кочового народу, вставною притчею про терен, міфом про Оріона, діалогами, монологами-звертаннями Мойсея («О Ізраїлю!»), його молитвами. Сюжет поеми екстенсивний, тобто розгортаються події зовнішнього і внутрішнього буття героя і народу, об'єднані мотивом пошуку землі Обітованої, подорожі й випробувань. Події розвиваються напружено, динамічно, моделюючи світ і персонажів, зокрема центральний образ Мойсея, за допомогою якого втілюється філософський вимір поеми: « Сорок літ проблукавши, Мойсей, /По арабській пустині, Наблизився з народом своїм /О межу к Палестині». Епічну глибину розповіді підкреслює анапест з жіночим римуванням, що увиразнює плинність часу, передає драматичний характер давньої історії.

Художня дія у поемі починається від розладу євреїв з Мойсеєм, конфлікт між якими уже відбувся в минулому. У наметі дрімає Ізраїль, а зневірений народ не рветься на простори Обітованої землі, яка видніється на горизонті. Для нього та земля — « фата моргана». Розділи І—ХІ є експозиційними, відтворюють виникнення і наростання конфлікту між пророком і народом, який, підбурюваний демагогами Авіроном і Датаном, не розуміє Мойсея, не бажає іти з ним до мети. Це становить зав'язку сюжету. Вождь покидає табір і сам прямує до Обітованої землі. Розвиток дії розгортається у ХІІ—ХУШ розділах. Зовнішній конфлікт набуває внутрішнього виміру, втілюється у роздумах Мойсея над драматичною долею народу і сорокарічним шляхом до омріяної землі. Розділ ХІХ — кульмінаційний, відтворює розмову Мойсея з Єговою та смерть вождя. Сюжетна розв'язка втілюється в ХХ розділі. Після смерті Мойсея народ карає псевдовождів, висуває зі свого середовища нового поводиря — Єгошуа. Це енергійний ватажок, що вийшов із соціальних низів, представник нового покоління, що народився і ріс в умовах свободи, подолав комплекс рабської меншовартості, пасивності. Він закликає народ до походу за нове життя. Ідеали, за які боровся Мойсей, втілюються в суспільство. Його образ уособлює ідею, що справжнім вождем є той, хто виражає найзаповітніші ідеали народу, його мрії та бажання. В його особі фізична сила, за словами Дмитра Павличка, обертається в духовну, героїчну, інтелектуальну силу повсталої нації.

Важливу смислову і композиційну роль відіграє пролог, написаний терцинами. Як відомо, він був створений після написання поеми. Пролог — це своєрідний ключ до розуміння ідейно-естетичної концепції твору, він втілює символічний, український вимір поеми. У ньому Франко окреслив національно-духовний код народу в його історичному поступі та синтезував особисті екзистенційні переживання із загальнолюдськими вимірами буття. Поет висловив свої роздуми, болі і надію на воскресіння українців як державотворчої нації. Він осмислював питання, чому волелюбний народ із великою історією став у сусідів « тяглом у поїздах їх бистроїздних», « гноєм», тобто ферментом для зміцнення їх держав. « Невже тобі лиш не судилось діло,  Щоб виявляло твоїх сил безмірність? /Невже задарма стільки серць горіло / До тебе найсвятішою любов'ю?» — звертається митець до «замученого і розбитого» народу. Автор розвиває провідну ідею поеми: визволення українського народу з-під колоніального гніту. Як апофеоз звучать рядки про неминуче моральне оздоровлення нації: « Та прийде час — і ти огнистим видом / Засяєш у народів вольних колі, / Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом, / Покотиш Чорним морем гомін волі / І глянеш, як хазяїн домовитий, / По своїй хаті і по своїм полі».

Неоромантична поетика. Поема «Мойсей» написана в річищі неоромантичної стильової течії в українському модернізмі. Франко по-новому трактує проблему волі і рабства, яка обіймає політичні і психологічні питання буття нації, набуває філософського виміру. Усвідомлюючи соціальне і фізичне рабство свого народу, Мойсей відчув покликання месії — вивести його з неволі. Проте часи, коли пророк був зі своїм народом, «як душа їх душі, піднімавсь многі рази До найвищих піднебних висот», минули, і його вже ніхто не слухає: « Ті слова про обіцяний край / Для їх духу — се казка. / М'ясо стад їх і масло, і сир — / Ось найбільшая ласка». Розповідач переконливо зображує, що фізичне рабство не настільки страшне, як духовне поневолення. Хоч і блукали сорок літ євреї по пустелі, та не позбулися комплексу психічного і морального рабства. Здичавіла юрба стала впертою і зарозумілою, втративши гідність і мету — прийти до багатого краю, дарованого їм Богом. Юрба ненавидить пророка, бо він сильніший за них духом, спонукає до духовного відродження, прагнучи підняти рабів із колін. Бездуховна маса байдуже ставиться до власного майбуття, бездумно йдучи за тими, хто обіцяє ситий спокій, насправді впрягаючи народ у нове ярмо.

Символічними персонажами, що уособлюють ідеологічне і психічне рабство, є «народні піклувальники» Авірон і Датан. Кволий духом народ вірить їх спекулятивним гаслам: вони зуміли нав'язати масі свою волю, збуджуючи ненависть до пророка. Драматичне становище Мойсея особливо загострюється, коли невдячний народ виганяє його з табору.

Образ Мойсея у поемі Франка, як і на скульптурному портреті Мікеланджело, змальовано величною монументальною постаттю, сповненою внутрішньої духовної сили й енергії: « в очах його все щось горить,/Мов дві блискавки в хмарі». Розповідач підкреслює могутню волю пророка, акцентує на його людяності, любові до поневоленого народу, вболіванні за його майбутнє. На образі Мойсея позначилася поетика неоромантизму. Неординарність героя підкреслює притча про терен, що виконує благородну роль захисника дерев. Через алегорію в притчі змальовується полум'яний образ борця за народну справу, скромного провідника на ниві людського поступу, яким був і сам Франко.

Образ вождя розкривається у складних ситуаціях і протистояннях громаді, висвітлюється мужність і сила його переконань. Всупереч забороні Авірона і Датана проповідувати правду громаді, він піднімається на вічовий камінь і промовляє до народу, картаючи дух рабства, тваринне животіння. Митець звеличує вождя і пророка, наповнює його образ націє-творчими осяяннями. Він прагне оживити творчі сили і дух свободи в народу, закликаючи його до завзятої боротьби за щастя і досягнення мети. Тому Франків Мойсей постає як людина, що усвідомлює історичну необхідність народних змагань за свободу і державну незалежність. Діяльність вождя може розкритися тоді, коли він нерозривний з народом, однак Мойсей перебуває у конфлікті з масою і стоїть над нею. Неоромантична поетика виразно втілюється у драматичних епізодах дванадцятої пісні, коли Мойсей змушений покидати табір. Замість гніву і проклять з його уст звучать слова, наповнені батьківською любов'ю до свого народу, сердечною тугою і болем, що народ його не розуміє. Це немов сам Франко висловлює любов до свого краю: « Якби знав, як люблю я тебе! /Як люблю невимовно!.. Я без вибору став твій слуга, / Лиш з любові і туги».

Мойсей зазнає серйозних випробувань у пустелі в двобої з демоном Азазелем. У такий спосіб моделюється складний психологічний образ пророка, котрий зазнає сумнівів і розчарувань після того, як люди його відштовхнули. В річищі неоромантичної поетики зображується Мойсей під час молитви на горі. Автор застосовує зовнішню фокалізацію, дивлячись на героя очима людей з табору в долині. Вранішнє сонце відкинуло тінь вождя у долину. В цьому сонячному освітленні Мойсей здається титанічним героєм. Зображені люди завмерли, споглядаючи цю величну постать, яку вони не зрозуміли. Під вечір, коли сонце заходить, знову лягає тінь пророка на людей у долині, немов востаннє прощаючись з ними.

Поема Франка вселяла віру в непереможний дух народу в його поступі до свободи, спонукала багатьох українців до боротьби за державну незалежність. У кінці ХІХ і ХХ століттях це був найбільш читабельний твір поета, який допомагав відродитися душам людей, сіяв віру в перемогу. «Мойсей» своєю загальнолюдською і національною проблематикою, художньою майстерністю піднісся до найвидатніших творів світового письменства. 
Мистецька скарбниця. За поемою «Мойсей» сучасний композитор Мирослав Скорик написав оперу, сценічне втілення якої було здійснено Львівським театром опери та балету імені Івана Франка. Розгляньте і прокоментуйте сцену з опери «Мойсей», подану на фото.

Словникова робота.

1. Запам'ятайте літературознавчі терміни. 
Терцина (італ. tersa rima — третя рима) — строфа, що складається із трьох рядків п'ятистопного ямба, пов'язаних ланцюгом рим: аба, бвб, вгв і так далі. Ця строфічна форма утвердилася завдяки «Божественній комедії» Данте. Неоромантизм — (грец. neos — новий і франц. romantisme —романтизм) — стильова течія, що виникла в українській літературі й мистецтві на початку XX століття, прагнучи відродити деякі риси естетики романтизму. Леся Українка назвала цю течію «новоромантизмом». Його головні ознаки: підвищений інтерес до сильної особистості, культ героя — мужньої людини, чиє життя пов'язане з незвичайними випробуваннями та пригодами. 
2. Визначіть віршовий розмір прологу до поеми «Мойсей» Франка, з'ясуйте художню функцію римування.

3. Хто з українських митців належав до неоромантичної стильової течії? У яких творах Франка наявні риси неоромантизму?

Підсумуйте.

1. Які жанрові різновиди поем створив Франко? 
2. Якими мотивами поема Байрона «Каїн» співзвучна однойменній поемі Франка? 
3. Назвіть джерела поеми «Мойсей». 
4. Хто з світових митців звертався до образу Мойсея? 
5. Прокоментуйте притчу про терен, розказану Мойсеєм. 
6. Схарактеризуйте  жанрові особливості твору.


Поміркуйте.
1. Якими мотивами «Мойсей» перегукується з посланням «І мертвим, і живим...» Тараса Шевченка? 
2. У чому полягає філософське осмислення долі українського народу в поемі «Мойсей»? 
3. Прокоментуйте роздуми Мойсея про призначення людини (XI пісня). 
4. Чому ізраїльський народ не повірив пророкові Мойсею? Що спричинило зневіру героя? 
5. Чому в наш час  «ідеологія» датанів і авіронів має успіх? Які сили і в наші дні пропагують споживацький, рабський дух?


                                                        Аналіз твору.


1. Прочитайте напам'ять пролог до поеми «Мойсей». Які питання Франко порушує в ньому? 
2. За допомогою яких художніх засобів змальовано образ поневоленого народу? У який спосіб висловлюється глибокий біль з приводу бездержавності народу? 
3. В чому виявляється палка любов поета до України? З'ясуйте оптимістичний пафос прологу. 
4. Яким чином розв'язується питання слова як зброї? Розкрийте функцію художніх тропів у розгортанні думки автора.


                                                     Творчі завдання.


1. Підготуйте усну доповідь «Пролог» Франка — духовний заповіт українському народові». 
2. Доберіть цитати з поеми, що увиразнюють монументальність образу Мойсея.

3. Напишіть твір-мініатюру «Образ Мойсея у скульптурі Мікеланджело та в однойменній поемі Івана Франка».

***

Тестові завдання за творчістю Івана Франка

1. Укажіть місце народження Івана Франка:

А     Дрогобич; Б     Станіславів (нині Івано-Франківськ);

 В     с. Нагуєвичі Дрогобицького повіту; Г     Львів; Д     Чернівці

2. Де отримав гімназійну освіту І. Франко?

А    у Львові; Б    Дрогобичі;

В   Відні; Г Перемишлі; Д Коломиї

3. На сторінках якого журналу публікував свої: перші твори І. Франко?

А     «Друг»;  Б«Правда»; В     «Зоря»; Г    «Дзвін»;  Д   «Молот»

4.  У якому році І. Франко став студентом Львівського університету?

А   у 1873; Б    1875; В   1877; Г    1880; Д      1882                                   \

5.  У якому році вийшла в світ «лірична драма» І. Франка «Зів'яле листя»?

А    у 1887; Б    1893; В    1896; Г    1900; Д    1905

6.  Яким віршем відкривається збірка І.франка «Звершин і низин»?

А   «Гімн»; Б    «Земле, моя всеплодющая мати»; В   «Каменярі»;

Г    «Я не жалуюсь на тебе, доле»; Д   «Чого являєшся мені...»

7.  Який твір І.франка розпочинається такими словами:

Народе мій, замучений, розбитий, Мов паралітик той на роздорожжу,Людським  презирством,  ніби  струпом  вкритий!?

А     «Іван Вишенський»; Б      «Гімн»;  В     «Смерть Каїна»;  Г     «Мойсей»;

Д     «Чого являєшся мені...»

8. Укажіть серед названих поезій, що стали популярними народними піснями, твір, який написав І.Франко:

А     «Дивлюсь я на небо...»; Б     «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...»;

В     «Повій, вітре, на Вкраїну.,.»; Г      «Ніч яка місячна...»; Д     «Два кольори»

9.   Укажіть   серед   названих   поетичний   цикл І.Франка:

А   «Веснянки»; Б    «Разок намиста»; В   «Сім струн»; Г    «Мелодії»; Д   «За брамою раю»

10. Яка збірка І.Франка розпочинається поезією «Гімн»?

А   «Зів'яле листя»; Б    «Із днів журби»; В   «Мій Ізмарагд»; Г    «З вершин і низин»;

Д   «Із літ моєї молодості»

11. На якому факультеті Львівського університету навчався І.Франко?

А  на філософському; Б   юридичному; В  теологічному; Г   медичному; Д   історичному

12. Який знаменитий твір І. Франка написано й видано окремою книжкою в 1905 році?

А   «Іван Вишенський»; Б   «Борислав сміється»; В   «Мойсей»; Г   «Перехресні стежки»; Д   «Украдене щастя»

13. Укажіть варіант відповіді, в якій названо два драматичні твори І. Франка:

А   «На руїнах», «Лісова пісня»; Б    «Суєта», «Житейське море»;

В   «Учитель», «Украдене щастя»; Г    «Між двох сил», «Закон»; Д    «Не судилось», «Талан»

14. У якому році вийшло перше видання збірки І. Франка «З вершин і низин»?

А   у 1877; Б   1887; В   1889; Г   1890; Д   1898

15. Укажіть твір І. Франка, з якого взято уривок:

В житті ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні -

Пісні ?

А     «Гімн»; Б      «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...»; В     «Чого являєшся мені...»;

Г      «Мойсей»; Д     «Я не тебе люблю, о ні!..»

16. Який свій твір І.Франко характеризує словами, зверненими до рідного народу: «... Твоїй будущині завдаток, слізьми злитий; Твоєму геніюмій скромний дар весільний»?

А   поему «Іван Вишенський»; Б   повість «Захар Беркут»; В   поему «Мойсей»;

Г   поезію «Гімн»; Д   поезію «Чого являєшся мені...»

17. Хто розповів Мойсееві легенду про Оріона?

А   Датан; Б   Авірон; В   Єгова; Г   Азазель; Д   Єгошуа

18. У поемі І.Франка «Мойсей» «темний демон пустині» - це ...

А  Азазель; Б   Датан; В   Єгова; Г   Єгошуа; Д   Авірон

19. Кому з персонажів поеми І.Франка «Мойсей» було винесено такий присуд:

Той на пострах безумцям усім Між отсим поколінням Най опльований буде всіма і побитий камінням?

А     Мойсею; Б      Єгові; В      Авірону; Г      Дата ну; Д     Єгошуа

20. Хто обраний царем дерев у притчі, яку розповів Мойсей?

А  терен; Б   береза; В   пальма; Г   кедр; Д    дуб

21. Із якого твору І.Франка взято наведений уривок:

В життю мене ти й знать не знаєш, Ідеш по вулиці - минаєш,

Вклонюся - навіть не зирнеш

І головою не кивнеш..,?

А     «Чого являєшся мені...»; Б      «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...»;

В      «Ой ти, дубочку кучерявий...»; Г      «Я не тебе люблю, о ні...»;

Д     «Отеє тая стежечка...»

22. Який твір І.Франка Ю.Шерех назвав «другим «Заповітом» української літератури»?

А  «Гімн»; Б   «Каменярі»; В   «Мойсей»; Г   «Чого являєшся мені...»; Д   «Іван Вишенський»

23. Із скількох жмутків (циклів) складається лірична драма І.Франка «Зів'яле листя»?

А   двох; Б    трьох; В   п'яти; Г    чотирьох; Д    шести

24. Хто з названих українських композиторів по клав на музику поезію І.Франка «Гімн»?

А  Р.Купчинський; Б   ^.Лепкий; В   А.Кос-Анатольський; Г   В.Івасюк; Д   МЛисенко

25.       Укажіть основне джерело Франкової поеми «Мойсей»:

А   Біблія; Б    апокрифи; В   легенди; Г    народні перекази; Д   казки

26. У якому творі І. Франко звертається до свого народу з таким риторичним питанням:

Невже тобі лиш не судилось діло,

Що б виявило твоїх сил безмірність ?

А     «Гімн»; Б      «Великі роковини»; В      «Іван Вишенський»; Г      «Мойсей»; Д     «Чого являєшся мені...»

27. Хто з героїв відомого твору І.Франка адресує своєму народові такі слова:

Ти мій рід, ти дитина моя,

Ти вся честь моя й слава.

В тобі дух мій, будуще моє,

І краса, і держава ?

А     Мойсей; Б      бгова; В      Іван Вишенський; Г      Мирон; Д     Богдан Хмельницький

28. У якому творі  І.Франка  оспівані  «сила   й м’якість, дотеп і потуга» українського слова? 

А     у сонеті «Народна пісня»; Б      поемі «Мойсей»; В      вірші «Гімн»;

Г      поезії «Чого являєшся мені...»; Д     повісті «Перехресні стежки»

29. У якому творі І.Франко висловлює бажання «пісню вдать палку, вітхненну, Що міліони порива з собою, Окрилює, веде на путь спасенну»?

А   «Пісня і праця»; Б   «Гімн»; В   «Народна пісня»; Г   «Мойсей»; Д   «Чого являєшся мені...»

30. Хто назвав поему (.Франка «Мойсей» «другим «Заповітом» української літератури»?

А   М.Рильський; Б   М.Зеров; В   Ю.Шерех; Г   О.Гончар; Д   П.Загребельний

31. Скільки літ Мойсей проблукав «по арабській пустині»?

А    п'ять; Б    десять; В    двадцять; Г    сорок; Д      п'ятдесят

32. Хто з героїв Франкових поем у молитвах за свій люд піднімавсь «до найвищих піднебних висот і вітхнення й екстази»?

  А      Мирон; Б      Іван Вишенський; В      Каїн; Г       Мойсей; Д     Богдан Хмельницький

33, Хто в поемі І.Франка «Мойсей» відповідав на зірочці заклики Мойсея словами «наші кози городні», «наші коні не куті»?

А      гебреї; Б      Азазель; В      Авірон і Датан; Г      €гошуа; Д      Авраам

З4 До кого звернені слова Мойсея в однойменні поемі І.Франка;

Вчора ви уважали спокій

Найблаженнішим станом;

Та чи радився ум ваш при тім

З вашим Богом і Паном?

А     до гебреїв; Б     до дітей свого племені;

В     до Авірона і Датана; Г      до жіноцтва свого племені;Д     до нащадків

35.  Кого застерігає Мойсей в однойменній поемі І.Франка словами:

Наче кінь той здичілий, летиш

У безодню з розгону

І колись за ярмо ще свою

Проміняєш корону?

А     Авірона; Б      Азазеля; В      народ Ізраїля; Г     Датана; Д     єгипетського фараона

36.  Назвіть джерело міфу про Оріона в поемі І.Франка «Мойсей»:

А    український фольклор; Б    літопис Граб'янки; В    творчість (.Котляревського;

Г    давньогрецька міфологія; Д    римська міфологія

37. Кому залишає Мойсей в однойменній поемі Франка такий заповіт:

Не гасіте ж святого огню,

Щоб, як поклик настане,

Ви могли щиросердно сказать:

«Я готовий, о Пане!»?

А      гебреям; Б      Єгошуа та його однодумцям; В       дітям свого племені;

Г       Авірону й Датану; Д      жіноцтву свого племені

38.  Який момент у житті Мойсея відтворено в рядках однойменної поеми І.Франка:

Там високо над чвари землі,

Над всі шуми й згуки,

Він стоїть і до неба простяг

Розпростертії руки?

А      душевну кризу після вигнання з табору; Б      сумніви щодо свого призначення;

В       осмислення своєї життєвої долі; Г       молитву на горі Небо;

Д      зневагу до «чварів землі»

39.  Розкрийте символічний зміст образу «обітований край» у поемі І.Франка «Мойсей»:

А   Палестина; Б    Єгипет; В   матеріальні цінності; Г    духовні цінності; Д    земляУр

40. Яким віршовим розміром написаний «Гімн» І.Франка?

А      ямбом;  Б    хореєм; В дактилем; Г амфібрахієм;   Д анапестом

41.      Яка стилістична фігура використана в рядках вірша І.Франка «Гімн»:

Ні попівськії тортури, Ні тюремні царські мури,

Ані війська муштровані, Ні гармати лаштовані,

 Ні шпіонське ремесло

 В гріб його ще не звело 

А     інверсія; Б      анафора; В      епіфора; Г      оксиморон;  Д     паралелізм

42. Яким віршовим розміром написано поезіюІ.Франка «Чого являєшся мені...»?

А    ямбом; Б    хореєм; В    дактилем; Г    амфібрахієм; Д    анапестом

43.      Яка стилістична фігура використана в рядках вірша І.Франка «Чого являєшся мені...»;

Чудові очі ті ясні, Сумні,

Немов криниці дно студене?

А     анафора; Б     епіфора; В      інверсія; Г      паралелізм; Д     оксиморон

44.   Які   тропи   використані   в   рядках   вірша(.Франка «Чого являєшся мені...»:

Так най те сеще, що в турботі,

 Неначе перла у болоті,

Марніє, в’яне, засиха,

— Хоч в сні на вид твій оживає,

Хоч в жалощах живіше грає. 

По-людськи вільно віддиха?

А     епітети; Б      метафори; В     синекдохи; Г      порівняння; Д     метонімії

45.  Кому з героїв поеми І.Франка «Мойсей» належать слова:

Мов планета блудна, я лечу 

В таємничу безодню І один чую дотик іще

— Дивну руку господню?

А     Мойсею; Б     Датану; В     Азазелю; Г      Єгошуа; Д     Авірону

46. Хто з героїв поеми І.Франка «Мойсей» сумні вається у правильності обраного шляху:

І ворушиться в серці грижа: Може, я тому винен? Може, я заповіти твої Не справляв, як повинен?

 А     Єгошуа; Б      Авірон В     Датан;  Г      Азазель; Д     Мойсей

47.       Кому в поемі І.Франка «Мойсей» належать слова:

Я тверджу: і Єгова не зна!

І молись хоч і клінно,

А де мусить упасти шматок,

Там впаде неодмінно?

А     Датану; Б      Єгошуа; В      Авірону; Г      Мойсею; Д     Азазелю

48. За жанром поема І.Франка «Мойсей»...

А   філософська; Б    ооціально-побутова; В   історична; Г    бурлескно-реалістична;

Д    бурлескно-травестійна

49. Укажіть художні засоби в наведенрму уривку:

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

А     анафора, епітет, оксиморон; Б     риторичне звертання, епітет, порівняння;

В     порівняння, неологізм, анафора; Г      тавтологія, гіпербола, епітет;

Д     риторичне звертання, анафора, тавтологія

50. Який художній засіб використано в наведеному уривку:

Се Мойсей на молитві стоїть, Розмовляючи з Богом, І молитва та небо боде, Мов поломінним рогом?

А     антитезу;  Б      анафору; В     метафору;  Г      риторичне звертання; Д     метонімію

51. Поезія «Чого являєшся мені...» належить до...

А   філософської лірики; Б    пейзажної лірики; В   громадянської лірики; Г    інтимної лірики;

Д    ліро-епічного жанру

52. Який художній засіб використаному наведеному уривку:

Голос духа чути скрізь:

По курних хатах мужицьких,

По варстатах ремісницьких,

По місцях недолі й сліз?

А     гіперболу; Б     анафору; В      метонімію; Г      синекдоху; Д     рефрен

53. Укажіть художні засоби в наведеному уривку: Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті, Марніє, в'яне, засиха,— Хоч в сні на вид твій оживає, Хоч в жалощах живіше грає...

А     синекдоха, рефрен, метафора; Б     анафора, метонімія, гіпербола;

В      порівняння, риторичне звертання, оксиморон; Г      метафора, порівняння, анафора;

Д     анафора, метонімія, тавтологія

54. У поемі І.Франка «Мойсей» події розвиваються в такій послідовності:

А молитва Мойсея на вершині гори - «заповіт» дітям - вигнання гебреями Мойсея -поява нового пророка Єгошуа;

Б вигнання гебреями Мойсея - «заповіт» дітям - молитва Мойсея на вершині гори -•поява нового пророка Єгошуа;

В поява нового пророка Єгошуа - молитва Мойсея на вершині гори - вигнання гебреями Мойсея - «заповіт» дітям;

Г молитва Мойсея на вершині гори - вигнання гебреями Мойсея - поява нового пророка Єгошуа - «заповіт» дітям;

Д «заповіт» дітям - вигнання гебреями Мойсея - поява нового пророка Єгошуа - молитва Мойсея на вершині гори

55.  Установіть відповідність між уривком і художнім засобом:

1      Замість божого, їм накидав
Власний план тіснозорий...

2      Ні шляхів тут широких нема,
Ні до моря проходу!

3      Та в очах його все щось горить,
Мов дві блискавки в хмарі.

4      Де ж тут жить, розвиваться, рости
І множиться народу?

А     Тавтологія. Б     Авторський неологізм. В      Анафора. Г      Порівняння.Д     Риторичне питання.

56. Установіть відповідність між героєм твору та
вчинком:

1      Веде гебреїв до обіцяної землі.

2      Спокушає Мойсея.

3      Карає Мойсея за сумніви.

4    Закликає гебреїв «до походу», «до зброї!».
А   Мойсей. Б   Датан. В   Азазель. Г   Єгошуа. Д   Єгова.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.