Подивитися наверх і побачити клаптик неба крізь гілки - те ж саме, що знайти скарб. Гюстав Моро.

Сьогодні Україна розвивається як незалежна, самостійна держава. Безперечно, майбутнє нашої країни в руках молодого покоління, адже саме ті, хто народився у вільній (хоча б і на словах) країні, можуть, не озираючись назад, створити сучасну розвинену державу. Усе змінюється, і в батьків лишається дуже мало часу, який би вони могли присвятити вихованню дітей, адже фінансове питання зараз турбує, як ніколи. Тому проблема навчання, а паралельно й виховання нового покоління лягає на плечі шкільних вчителів. Яким дивом у нашій країні ще існує професія «учитель», дійсно не зрозуміло. Адже працюючи і на роботі, й удома, вирішуючи проблеми та конфлікти дітей, виховуючи їх, як винагороду вчитель отримує в середньому 2000 гривень. Ці кошти аж ніяк не є бальзамом для зіпсованих нервів. Тому стати вчителем сьогодні мріє все менше дітей та підлітків і ще менше студентів педагогічних спеціальностей після отримання освіти йдуть працювати до школи. Закінчивши університет, вони розуміють, що без досвіду роботи, стажу не матимуть ніяких додаткових відсотків до заробітної платні, а жити за за мізерну зарплату ­ нереально. Тому працювати за спеціальністю вирішують одиниці. Деякі ж з ентузіастів, пропрацювавши один­два роки, не витримують напруження, можливих конфліктів із досвідченими колегами, які критикують викладання, та залишають роботу. Але все одно хтось залишається. Із чим це пов’язано? Насамперед головний чинник, який керує молодим учителем, ­ це любов до своєї роботи.