Народився Петро Павлович Ребро 19 травня 1932 р. у селі Білоцерківка Куйбишевського району Запорізької області у родині хліборобів. Він був третьою, наймолодшою дитиною. Батько був ветераном Першої світової війни, мав важке поранення в руку. Мати - проста селянка, скромна і дуже релігійна. В 1935 році сім'я залишається без батька. За споминами старшого брата Григорія - Петро зовсім не пам'ятав батька.
Майбутній поет вийшов з глибин запорозького козацького краю, його корінь у ньому, і саме тому в його творчості спостерігається постійний зв’язок поета із землею прадідів, дідів, батьків. Поет умів знайти яскраві барви і тони, характерні ознаки нашого непростого часу, цікавих сучасників і як художній літописець сучасної доби відобразити це у своїй творчості.
Петро Ребро, з дитинства дуже тонко відчував природу: говірливі річки, затишні ставки, запашні степи. Особливо теплі спогади в Петра Павловича залишились про водойму рідного краю - річку Берду. Переважними в Петра Ребра є теми любові до рідного краю, праці, війни та її відголосків, історичного минулого, сьогоднішнього і майбутнього у багатстві їх проявів. Пошуки народної душі допомогли відточити йому свою власну художню манеру, творчу індивідуальність. Про що б не писав Петро Ребро, завжди зримо чи в підтексті присутній запорізький край: чи то його славне історичне минуле, чи наше тривожне сьогодення, чи навіть майбутнє, яке він хоче бачити світлим для свого народу. За творами Ребра можна укласти історію запорозького краю, адже його творчий доробок починає свій відлік ще з 1950-х років. А, відповідно, на ньому знайшли свій відбиток як позитивні, так і негативні процеси розвитку українського суспільства у другій половині XX ст.
Петро Ребро – художній літописець нашого часу. Уява у його творах це осмислення буття. Крізь призму душі героїв, він розглядає складові проблем: добро і зло, життя і смерть, пам'ять і сенс буття, честь і слава, щастя і свобода, обов'язок і сумління.
Як митець, Петро Павлович жив труднощами і проблемами нашого сучасника, бо надихався його звершеннями і турботами, бо творив із синівською думою про сучасне і майбутнє. У своїй творчості він прокладав містки між славним минулим, тривожним сьогоденням і майбуттям. Він намагався повернути свого читача обличчям до історії, культури, мови, традицій рідного народу, закликає вберегти себе від духовного зубожіння.
