Павло Олександрович Богацький (1883–1962) — видатний український письменник, журналіст, літературознавець, громадсько-політичний та військовий діяч.
Біографія
Ранні роки: Народився 17 березня 1883 року в селі Купин на Поділлі (нині Хмельницька область).
Діяльність в Україні: У 1909 році став співзасновником та редактором впливового модерністського журналу «Українська хата» в Києві. Через свою діяльність у 1914 році був заарештований російською владою та висланий до Сибіру.
Період УНР: Після повернення у 1917 році займав важливі посади: був начальником міліції Києва, а за часів Директорії — отаманом Коша Охорони Республіки.
Еміграція: У 1922 році виїхав до Праги, де редагував журнал «Нова Україна» та викладав в Українському інституті громадознавства.
Австралійський період: Після Другої світової війни переїхав до Австралії, де прожив до кінця життя. Помер 22 грудня 1962 року в місті Тірул (поблизу Сіднея).
Творчість та наукова спадщина
Богацький був активним прихильником модернізму та демократичних цінностей у мистецтві.
Літературні твори: Автор збірок новел «Камелії» (1919) та «На шляху до освіти» (1941), а також повісті «Під баштою із слонової кості».
Літературознавство: Вивчав творчість Т. Шевченка (праця «“Кобзар” Т. Шевченка за сто років», 1942) та М. Драгоманова.
Енциклопедична діяльність: Уклав «Малу літературну енциклопедію», яка була видана посмертно у Сіднеї (2002) та пізніше перевидана в Україні.
Публіцистика: Редагував часописи «Хрін» та «Вісник культури і життя».
