Павло Андрійович Байдебура (1901–1985) — видатний український радянський письменник і журналіст, чия творчість нерозривно пов'язана з Донбасом.
Біографія
Походження: Народився 1 березня 1901 року в селі Нерубайка (нині Кіровоградська область) у селянській родині.
Освіта та рання діяльність: У 1920-х роках переїхав на Донбас, де працював на шахті № 2 «Краснодон». У 1930 році закінчив факультет журналістики Комуністичного університету імені Артема у Харкові.
Кар'єра: Працював редактором шахтної газети «Вуглекоп», завідувачем відділу газети «Харківський пролетар» та редактором видавництва «Мистецтво і культура».
Воєнний період: Під час Другої світової війни був кореспондентом військової газети «Прапор Батьківщини».
Громадська діяльність: Протягом 20 років очолював Донецьку організацію Спілки письменників України.
Смерть: Помер 26 січня 1985 року в Донецьку, похований на Мушкетівському кладовищі.
Творчість
Байдебура вважається одним із фундаторів літератури про шахтарську працю. Його твори присвячені життю гірників, історії краю та подіям війни.
Основні твори:
Романи та повісті: «Іскри гніву» (історичний роман), «Таємниця степового шурфу» (пригодницька повість), «Вогонь землі».
Збірки оповідань та новел: «Земля донецька» (1944), «Як ми шахту будували», «Зелене полум’я».
Для дітей: «Діти шахтарів» (1949), «Таємниця степового шурфу» (1956).
Тематика:
Будні та героїка шахтарської праці.
Боротьба за волю та історичне минуле Донеччини.
Події Другої світової війни та повоєнна відбудова.
