У статті розглянуто значення партнерської взаємодії закладу освіти та родини у забезпеченні психологічної підтримки дитини з особливими освітніми потребами. Проаналізовано основні напрями співпраці педагогів, батьків, практичного психолога, асистента вчителя та інших фахівців, які беруть участь в освітньому процесі дитини. Особливу увагу приділено створенню емоційно безпечного середовища, узгодженню підходів до підтримки дитини, розвитку її самостійності, формуванню позитивної самооцінки, навичок саморегуляції та соціальної взаємодії. Обґрунтовано необхідність переходу від моделі, у якій родина лише отримує рекомендації від школи, до справжнього партнерства, заснованого на довірі, взаємній повазі, відкритій комунікації та спільній відповідальності за добробут і розвиток дитини.


















