Василь Олександрович Сухомлинський — учитель з великої літери, один із видатних педагогів сучасності не лише в Україні, а й у всьому світі. Розроблена ним педагогічна система збагатила науку новаторськими ідеями і положеннями, зробила внесок і в теорію, і в практику навчання та виховання.
«Уся система навчання і розумового розвитку у нинішній школі потребує докорінного наукового вдосконалення»,—зазначав В.Сухомлинський. У його працях дається точний прогноз основних напрямів педагогічного пошуку, тому й сьогодні кожен учитель, який працює за покликанням і любить дітей, може знайти там безцінні поради.
Специфіка роботи школи В.Сухомлинського («Школа радості», «Уроки мислення», «Свято книги», «Кімната казок», «Свято матері», «Свято батька», «Свято хлопчика», «Свято дівчинки» тощо) — приклад використання елементів згаданих технологій у практиці початкових класів того часу.
Працюючи в умовах авторитарної школи, учитель Сухомлинський ділився своїм досвідом співпраці з молодшими школярами, гасло якого зараз формулювалося б як гуманізація, демократизація, індивідуалізація навчання. Уже тоді в педагогічній системі В.Сухомлинського були наявні такі ознаки особистісно орієнтованого навчання:
— зосередження уваги на потребах учня;
— переважання навчального діалогу;
— співпраця, співтворчість між учнями і вчителем;
— турбота про фізичне та емоційне благополуччя учнів;
— пристосування методики до навчальних можливостей дитини;
— стимулювання розвитку і саморозвитку учня.
Тому, плануючи свою роботу за новітньою особистісно орієнтованою технологією «Критичне мислення», проектом «Розвиток критичного мислення через читання та письмо» («РКМЧП»), ми спиралися на думки та напрацювання В. Сухомлинського, неодноразово зверталися до його спадщини.
Сучасна школа, яка використовує особистісно орієнтовані технології, наслідуючи В.Сухомлинського, має на меті досягнення особливого психологічного клімату, в умовах якого дитина почувалася б комфортно. Основні засоби—ті самі, що і в «Школі радості»:
— неформальне спілкування педагога з учнями не тільки в позаурочний час, а й під час уроків;
— переважання позитивних оцінок, іноді повна відмова від оцінок;
— увага до позаурочного життя (походи та екскурсії, театр, гуртки);
— головний критерій у роботі вчителів — терпіння та любов до дітей;
— активна участь батьків у житті школи;
— дружні стосунки між дітьми в класі, які не залежать від навчальних, успіхів тощо.
Важлива складова успіху «Школи радості» — формування позитивної «Я — концепції», щирого відчуття радості життя, бо ж хто не любить своє власне життя, тому недосяжні й інші глибокі почуття. «Де безрадісні почуття, — писав В.Сухомлинський, — там і пригнічений розум, скута душа».
Одна з найважливіших потреб людини — радість спілкування, емоційно-чуттєва насиченість відносин між людьми, яка має велике значення і для навчання та виховання молодших школярів.
Розглядаючи фотографії, на яких зафіксовані моменти спілкування В.Сухомлинського з учнями, зверніть увагу на його манеру активного слухання дитини, що свідчить про увагу до почуттів та переживань вихованця, про любов, викликану не якимись надзвичайними рисами характеру або вчинками учня, а вже тим, що ця дитина просто є на світі.
В.Сухомлинський завжди поряд з дитиною, обличчям до неї, очі на рівні очей, часом бачимо дотик руки, який немов гарантує маленькій людині почуття психологічного комфорту, впевненості та захисту. Зосереджена увага вчителя говорить про те, що він уважно, не перебиваючи, слухає дитину, не забиває учня власними міркуваннями та зауваженнями. Така пауза допомагає дитині розібратися у власних думках та переживаннях і водночас відчути увагу вчителя до своїх проблем. Тоді поділена радість подвоюється, а поділене горе зменшується двічі; дитина розкривається, більше розповідає про себе, та й, відчувши позитивне ставлення до себе з боку вчителя, стає здатною сама просуватися у вирішенні своєї проблеми.
Такий шлях формування позитивної «Я — концепції» дитини перенесли і в свою роботу за новітньою технологією «критичне мислення», оскільки критичне мислення — це не пошук негативу, а орієнтація на позитив, безумовну життєву перемогу.
Ще під час підготовки дитини до школи намагаємось якомога більше дізнатися про кожного майбутнього учня, дати йому можливість самоствердитися. З цією метою проводиться гра — усна анкета «Давайте познайомимося», де діти розповідають про те, що їм цікаво: про дні народження, про батьків, братів, сестер, про домашніх тварин, улюблені ігри, інтереси, хобі тощо.
Таку ж мету переслідує гра «Подобається — не подобається», пізніше — хвилинки розвитку мовлення на уроках з мови та читання: «Цікава книга», «Гарна людина», «Про мого товариша», «Про важливу (сумну, гарну, веселу) подію» та ін.
Самоствердженню дитини в класному колективі сприяє проведення суботньої «Розповіді про хобі», під час якої учень (часто разом зі своїми батьками) розповідає класу про своє захоплення, демонструє набуті вміння, часом навчає інших виготовляти саморобки з природного матеріалу, оформлювати гербарій, ліпити вареники, складати або розв'язувати кросворди тощо.
Кожна дитина малює і дарує вчителеві свій «портрет у сонячному промінні», а на промінчиках пише, які риси характеру цінує у собі. Інший варіант — подібні записи як комплімент біля «портрета» товариша роблять його однокласники.
Якщо ж у когось з дітей поганий день, «невдаха» проходить живим коридором, а кожен з дітей намагається сказати йому щось добре, тепле або смішне, щоб його підбадьорити.
Коли діти трохи подорослішають, вони пишуть невеличкі твори «Який я зараз» або «Яким я хочу стати», чи складають план-схему: ким (яким) хочуть стати і що для цього треба робити, що поступово переводить розмову з площини визнання (самовираження), схвалення, похвали, подяки в площину самовиховання, самовдосконалення.
Саме про це писав В.Сухомлинський у «Розмові з молодим директором школи»: «Будь-який первинний і загальношкільний колектив багатий на людей, що мають яскраві індивідуальні задатки, здібності, інтелект, обдарування. Майстерність виховання полягає в тому, щоб ці індивідуальні риси виявлялись у вольовій спрямованості особистості, в глибоко розвиненому людському достоїнстві, у здоровому самолюбстві».
Формуванню позитивної «Я — концепції» сприяє і плідна робота з батьками, бо ж, за словами В.Сухомлинського, « .у відносинах добра, злагоди, взаємної допомоги й підтримки, духовної єдності і щирості, довіри і взаємної поваги батьків перед дитиною якраз і розкривається все те, на чому утверджується її віра в людську красу, її душевний спокій, рівновага».
Це знаходить відображення у невеличких так званих есе за методикою «Критичного мислення», наприклад, «Моя дитина», «Моя мама» тощо, які ми оформлюємо потім у спеціальному альбомі.
Позитивна «Я — концепція» спрацьовує лише тоді, коли успішною є основна робота школяра — його навчання. «Дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності — це перша заповідь виховання», — писав видатний педагог.
«Ми вважаємо однією з найважливіших проблем школи створення гармонії вмінь і знань. Вихованці можуть успішно вчитися тільки тоді, коли вони вміють спостерігати, думати, висловлювати думки, читати, писати, думати читаючи і читати думаючи. Цей комплекс основних умінь — ціла галузь педагогічного процесу». Ще раз наголосимо, що найголовнішою складовою освіченої людини В.Сухомлинський вважав уміння читати, а джерелами думки — «природу, працю, моральну красу людської поведінки, книгу і творчість .».
Видатний педагог запропонував власну систему навчання вміння мислити, називав її «уроками мислення». Під системою «уроків мислення» В.Сухомлинський розумів школу думки, без якої не уявляв повноцінної розумової праці, ефективного опанування нових знань.
Основними завданнями «уроків мислення» були розвиток уміння спостерігати за явищами навколишнього світу, збагачення життєвого та чуттєвого досвіду, накопичення конкретного природного матеріалу як основи розвитку абстрактного мислення; усвідомлення окремих предметів і явищ природи, їх взаємодії та взаємозв'язку; розвиток уміння визначати спільні та відмінні властивості предметів, порівнювати й узагальнювати їх; розвиток уміння будувати гіпотези і самостійні висновки; розвиток мислення і мовлення дітей; розширення пізнавальних інтересів; спонукання до творчості засобами слова, образотворчого мистецтва, музики, праці тощо; розвиток уяви та фантазії, розвиток пам'яті та ін.
Новітні технології повторюють шлях педагогічного пошуку В.Сухомлинського. Нова освіта спрямовує увагу на особистість, що здатна критично мислити, спроможна опрацьовувати різноманітну інформацію, прагне змінити на краще власне життя і життя своєї держави. Так, академічна дисципліна «Критичне мислення» вже давно набула значного поширення в школах та університетах країн Заходу. Вітчизняні вчені також дійшли висновку, що критичного мислення можна і необхідно навчати, його культуру слід цілеспрямовано й терпляче нарощувати на всіх рівнях, починаючи з першого класу школи.
«Уроки мислення», за В.Сухомлинським, перегукуються з обома розуміннями поняття «критичне мислення».
Так, він вперше розробив систему вправ з формування загальнонавчальних умінь та навичок, без яких дитина не може успішно оволодіти навчальним матеріалом.
Аналіз творів В.Сухомлинського переконує нас у тому, що свою педагогічну діяльність він організовував так, щоб діти поступово починали оперувати такими поняттями, як явище, причина, наслідок, подія, зумовленість, неможливість та ін. Оволодіння цими поняттями було неможливим без дослідження фактів і явищ, без осмислення того, що дитина бачить своїми очима, без поступового переходу від конкретного предмета, факту, явища до абстрактного узагальнення. В.Сухомлинський вважав, що дитину необхідно навчити глибоко проникати в суть причинно-наслідкових зв'язків і явищ навколишнього світу. Ось чому в роботі з шестирічками у «Школі радості» він так багато уваги приділяв розумовим вправам, у яких органічно поєднувалися бачення дитиною реального предмета та створення в уяві фантастичного образу, бо фантазування є особливістю дитячого мислення. Саме це вважалося «найблагодатнішим ґрунтом» для розвитку дитячої думки, для становлення елементів «інтелектуальних взаємин у малюків».
У творчому доробку В.Сухомлинського ми знайшли багато праць, присвячених саме проблемі формування допитливості. Зокрема, у книзі «Як виховувати справжню людину» привертає увагу розділ «Як пробуджувати допитливість», де педагог розглядає питання виникнення допитливості й шляхи її формування у дітей.
Ми використовуємо ці ідеї В.Сухомлинського у своїй роботі, а прийоми інноваційної технології «Критичне мислення» допомагають органічно доповнити та урізноманітнити систему прийомів, уже прийняту нашою початковою школою.
Ідеї критичного мислення, з погляду педагогічної спадщини В.Сухомлинського, сприймаються як співдружність сердець: учителя та учня, або ж як «спільнота допитливих», за Е.Шарп.
Співдружність сердець забезпечує такі важливі риси особистості, як уміння формулювати й адекватно відстоювати власну думку, осмислити власний та чужий досвід, вибудувати низку доказів, відчути нерозривний зв'язок власних принципів та вчинків. За такої умови критичне мислення може стати тим ключовим підходом до викладання різних дисциплін шкільного курсу від молодших до старших класів, який забезпечить не тільки засвоєння навичок критичного мислення, а й підвищення ефективності засвоєння навчальних предметів.
Урок Василь Олександрович образно називав першим вогнищем, зігрівшись біля якого, дитина прагне стати вдумливим мислителем. Він вбачав надзвичайно важливе розвивальне завдання уроку в тому, щоб сформувати в учня жадобу до пізнання. Для цього вчителеві потрібно зайти до класу з думкою здивувати та викликати бажання знати більше.
Заслуговує на увагу комунікативна спрямованість його «уроків життя», постійний діалог як між учителем і окремим учнем, так і між учнями. Прикладом можуть бути відомі в усьому світі педагогічні казки — чарівний світ життя, розкритий мудрим наставником, який не повчає учнів, не втомлює дітей сухою дидактикою, а просто йде поряд з дітьми, а можливо, за ними, радіючи разом з учнями кожному новому відкриттю.
Дати кожній дитині щастя — ось у чому бачив свою місію педагог і вчений Сухомлинський. Але дитина не може бути щасливою, якщо їй у школі нецікаво, погано, нудно, якщо вона не відчуває себе достатньо здібною, щоб оволодіти шкільною наукою. Щоб зробити дитину щасливою, педагог насамперед повинен допомагати їй вчитися, переживати незрівнянне почуття першості, відчути «смак» успіху.
«Учительська професія — це людинознавство, постійне проникнення у складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється .», — писав В.Сухомлинський. Людинознавчий підхід є відображенням демократизації і гуманізації шкільного життя, коли в центрі уваги педагога — кожна дитина з її індивідуальними особливостями. Особистісний підхід до навчання і виховання молодшого школяра створює умови для всебічного впливу на дитину, усвідомлення (діагностування) рівня її знань, рівня сформованості рис характеру, компонентів світогляду.
За В.Сухомлинським, і оцінки мають бути індивідуальні, тобто необхідно враховувати індивідуальні особливості процесів мислення, адже в кожної дитини думка розвивається своєрідними шляхами, кожна дитина розумна і талановита по-своєму. Ось чому В.Сухомлинський прагнув, щоб цей розум і талановитість стали основою успіхів у навчанні, щоб кожен учень не вчився нижче за свої здібності. Ось чому педагог постійно шукав різноманітні форми організації навчального процесу та форми навчальної діяльності учнів, оригінальні методи, багато з яких тепер пов'язують з методами новітніх технологій.
