Мовні порушення частіше виникають у осіб чоловічої статі. У дослідженнях останніх років показано відмінність розвитку правої і лівої (мовної) гемисфер (півкуль) в залежності від статі. Ліва півкуля здійснює в основному мовну функцію, а права – зорово-просторовий гнозис. У хлопчиків швидше, ніж у дівчаток, розвивається права півкуля. У дівчаток же, навпаки, ліва півкуля розвивається швидше, в зв’язку з чим у них відзначаються більш ранні терміни мовного розвитку. Крім того, у дівчаток раніше формується більш виражена міжпівкульна взаємодія, що сприяє кращій компенсації у них мозкових ушкоджень.[BR]Крім того, причиною, що визначає переважання мовних порушень у осіб чоловічої статі можуть бути інтелектуальні і мовні розлади, пов’язані зі специфічними змінами в структурі Х-хромосоми.[BR]У виникненні мовних порушень у дітей велику роль відіграють ранні органічні ураження мозку, що поєднуються з несприятливими умовами виховання і оточення дитини в перші роки його життя.[BR]Існує думка, що занедбання психомоторного періоду розвитку дитини завдає їй великої шкоди. Дитина втрачає головну умову створення «золотих рук», і від цього страждає «світлість голови».[BR]Таку втрату компенсувати важко. Для цього треба здійснити величезну роботу над собою, повернутися в минуле і почати все ніби з нульового циклу. Але не кожна людина здатна на таку роботу, тому так багато людей з недостатньо розвиненою психомоторикою.[BR]Психомоторні розлади – загальна назва порушень довільних рухів, міміки та пантоміміки.[BR]Під психомоторикою розуміють сукупність свідомо керованих рухових дій.
Симптоми психомоторних розладів можуть бути представлені:
1. Утрудненням, уповільненням виконання рухових актів (гіпокінезії) і повною знерухомленістю (акінезією) :
a. каталепсія, воскова гнучкість, при яких на тлі підвищеного м’язового тонусу у хворого виникає здатність зберігати на тривалий час надану позу;
b. симптом повітряної подушки, що належать до проявів воскової гнучкості і виражається в напрузі м’язів шиї, при цьому хворий застигає з піднятою над подушкою головою;[BR]c. симптом капюшона, при якому хворі лежать або сидять нерухомо, натягнувши ковдру, простирадл або халат на голову, залишивши відкритим обличчя;
d. пасивні підпорядковані стани, коли у хворого не виникає опору змінам положення його тіла, пози, положення кінцівок, на відміну від каталепсії тонус м’язів не підвищений;
e. негативізм характеризується невмотивованим опором хворого діям і проханням оточення. Виділяють пасивний негативізм, який характеризується тим, що хворий не виконує прохання, при спробі підняти з ліжка чинить опір напругою м’язів; при активному негативізмі хворий виконує протилежні дії.
f. мутизм (мовчання) – стан, коли хворий не відповідає на питання і навіть знаками не дає зрозуміти, що він згоден вступити в контакт з оточенням.
2. Симптомами рухового збудження або неадекватністю рухів:
a. імпульсивність, коли хворі несподівано здійснюють неадекватні вчинки, втікають з будинку, здійснюють агресивні дії, нападають на інших хворих тощо;
b. стереотипії – багатократне повторення одних і тих же рухів;
c. ехопраксія – повторення жестів, рухів та поз оточуючих;
d. парамімія – невідповідність міміки хворого вчинкам та переживанням;
e. ехолалія – повторення слів та фраз оточуючих;
f. вербигерація – повторення одних і тих же слів та фраз;
2. Розлади мови:
1. Заїкання – утруднення у вимові окремих слів або звуків, що супроводжується порушенням плавності мови.
2. Дизартрія – не чітка мова, запинання мови. Утруднення при правильній артикуляції звуків. При прогресивному паралічі мова у хворого буває настільки нечіткою, що говорять, що у нього «каша у роті». Для виявлення дизартрії хворому пропонують вимовити скоромовки.
3. Дислалія – розлад мови, що характеризується неправильною вимовою окремих звуків (пропуски, заміна іншим звуком або його спотворення).
4. Олігофазія – збіднення мови, малий запас слів. Олігофазія може спостерігатися у хворих епілепсією після припадку.
5. Логоклонія – спастичне багатократне повторення окремих складів слова.
6. Брадифазія – уповільнення мови як прояв загальмованості мислення.
7. Афазія – порушення мови, що характеризується повною або частковою втратою здатності розуміти чужу мову або користуватися словами та фразами для вираження своїх думок, обумовлене поразкою кори домінантної півкулі головного мозку, за відсутності розладів артикуляційного апарату та слуху.
8. Парафазія – прояви афазії у вигляді неправильної побудови мови (порушення порядку слів в реченні, заміна окремих слів та звуків іншими).
9. Акатофазія – порушення мови, вживання схожих по звучанню, але не відповідних по сенсу слів.
10. Шизофазія – розірвана мова, безглуздий набір окремих слів, втілених в граматично правильно побудовану пропозицію.
11. Криптолалія – створення хворим власної мови або особливого шрифту.[BR]
12. Логорія – нестримність мови хворого, що поєднується з її швидкістю та багатослівністю, з переважанням асоціацій по співзвуччю або контрасту.[BR]Традиційна думка про однобічність психомоторики як системи двигунів, спроможних виконувати тільки механічну роботу, спотворено відображає дійсність. За зовнішньою картиною живого руху – неосяжна глибина змісту, непомітна здоровому глузду. Звичайна людина часто думає, що активність, робота вичерпують запас життєвих сил. Насправді ж моторика людини і її живі рухи – найдосконаліший механізм, машина, яку може створити лише природа. На її основі можлива нескінченна кількість окремих функціональних органів та інструментів праці.[BR]Розвиток мови відбувається за принципом системогенеза, який є специфічною закономірністю розвитку організму, основна особливість якого полягає в нерівномірному (гетерохронность) розвитку функціональних систем, що забезпечує виживання і адекватне пристосування до умов навколишнього середовища (П. Анохін). Функціональна система не відразу формується в повній мірі. Спочатку об’єднуються структурні частини окремих компонентів системи, які найбільш необхідні для виживання організму. У зв’язку з цим функціональні системи набувають пристосувальне значення в житті організму раніше, ніж вони повністю і остаточно дозріють. Важливою основою розвитку мови вважається формування інтонаційної її боку в системі мовнослухового, а потім мовленнєвого аналізаторів. Виборча чутливість дитини перших місяців життя до звуків людського голосу, має важливий пристосувальний ефект, забезпечуючи виживання немовляти в специфічно людському соціальному оточенні.[BR]Найважливішим утворюючим чинником є конкретний результат діяльності системи. Для мовної системи таким корисним результатом є комунікація, яка становить основну функцію мови (В. Артемов, М. Жинкін, О. Леонтьєв та ін.).[BR]Дослідження фізіологічних механізмів мови (Т. Ушакова) показало, що семантичний рівень мовної системи функціонує раніше інших за принципом мінімального забезпечення. Тому дитина раніше розуміє мову, а потім вже говорить.[BR]Мовленнєві порушення у дітей можуть проявлятися на тлі нормального нервово-психічного розвитку, і всі представлені вище особливості можуть мати вторинний характер і бути зумовленими самим мовним дефектом. Мовленнєві порушення, пов’язані з органічним ураженням центральної нервової системи, часто поєднуються з різними відхиленнями в нервово-психічному розвитку дитини, що проявляються більше в інтелектуальній, іноді в емоційно-вольовій сфері. Так, наприклад, всі клінічні форми мовних порушень можуть відзначатися як у дітей зі збереженим інтелектом, так і при затримці психічного розвитку, у дітей з олігофренією, Особливості прояву мовного дефекту, динаміка його подолання, шляхи і методи корекційної роботи визначаються не тільки характером мовного порушення, а й особливостями загального фону нервово-психічного розвитку дитини.
