Актуальною проблемою сучасної педагогічної теорії і практики є формування життєвої компетентності дітей-інвалідів у центрах ранньої соціальної реабілітації. Звернення широкої громадськості: вчених, педагогів, психологів до цієї проблеми зумовлено тим, що діти з обмеженими можливостями здоров’я в умовах демократичного суспільства не повинні залишатися на узбіччі соціально-культурних процесів, економічного життя суспільства, системи людських взаємин. Вони мають такі ж права і свободи, як і інші члени суспільства і тому повинні володіти необхідним життєвим досвідом, вірно сприймати, оцінювати, творчо використовувати матеріальні і духовні надбання українського народу.
Розвиток демократичних засад в Україні, приєднання її до міжнародного співтовариства дали змогу набрати чинності в нашій державі міжнародним правовим документам щодо соціального захисту інвалідів взагалі та дітей-інвалідів зокрема. Це, перш за все, Конвенція ООН про права дитини, Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів, Європейська соціальна хартія, Саламанська декларація та ряд інших міжнародних актів. Україна долучилася до світового досвіду соціалізації дітей з обмеженими можливостями здоров’я і як суверенна держава взяла на себе конкретні зобов’язання щодо реалізації на практиці їх конституційних прав.
