Особливості організації інтегративно- інклюзивного навчання дітей .

Опис документу:
Випускна робота на тему: "Особливості організації інтегративно- інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами в закладах освіти". У випускній роботі описується аналіз проблеми організації ітегративно- інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами в навчальних закладах освіти; що таке Інклюзивна освіта дітей з особливими освітніми потребами , її зміст, завдання, принципи.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Вступ

       Система вітчизняної освіти довгі роки ділила дітей на звичайних та дітей з інвалідністю, які практично не мали можливості здобути освіту і реалізувати свої можливості нарівні зі здоровими дітьми, їх не брали до установ, де навчалися нормальні діти.

Проблема - прийняття індивідуальності кожної дитини і створення йому таких умов навчання, які необхідні для задоволення його особливих потреб.

Проблемі організації інтегративно- інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами в навчальних закладах присвячені дослідження І.Д. Беха, А.В. Мудрик, А. И. Капської, В.І. Полтавця, В.А.Поліщук, П.М.Таланчук, І.Ф. Харламова та ін.

Відтак вчені виявили, що оранізація інтегративно- інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами – це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу. З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти ,інклюзивні освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних освітніх потреб і різних стилів навчання дітей з особливими освітніми потребами. Інклюзивні освітні заклади повинні забезпечити спектр необхідних послуг відповідно до різних освітніх потреб таких дітей.

Отже, необхідність удосконалення процесу організації інтегративно-інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами в закладах освіти зумовило актуальність проблеми й вибір теми випускної роботи.

Мета - теоретично обґрунтувати проблему організації навчання дітей з особливими освітніми потребами в закладах освіти.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що діти з особливостями розвитку повинні мати рівні можливості з іншими дітьми в отриманні освіти.

Уже сьогодні існує потреба у впровадженні такої форми навчання, яка створить дітям з обмеженими можливостями оптимальні умови навчання.

Тема є актуальна у науковому значенні. що створює умови для організації виховання та навчання дітей з особливими освітніми потребами в закладах освіти. Про це свідчать практичні приклади сучасних психологів та педагогів(Л.Байда,О.Красюкова, Л.І. Березовської та ін.)

Актуальність, практичне спрямування даної теми дає можливість створити заклад освіти, який забезпечує інклюзивну освіту як систему освітніх послуг, зокрема: адаптує навчальні програми та плани, фізичне середовище, методи та форми навчання, використовує існуючі в громаді ресурси, залучає батьків, співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей, створює позитивний клімат у шкільному середовищі.

Об′єкт дослідження:особливості організації інтегративно- інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами в закладах освіти.

Предмет дослідження:вивчення форм, методів, способів організації інтегративно- інклюзивного навчання.

Відповідно до поставленої мети визначені наступні завдання:

1). Розкрити зміст, сутність організації інтегративно- інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами в навчальних закладах.

2). Розкрити особливості організації інтегративно- інклюзивного навчання.

3) Вивчити стан проблеми дослідження у психолого-педагогічній

літературі і шкільній практиці.

4). Виявити педагогічні умови, що забезпечують ефективність

організації інтегративно- інклюзивного навчання.

Випускна робота складається з вступу, двох розділів, висновків,

списку використаних джерел.

Вступ дає загальне уявлення про роботу й містить такі основні

моменти: обґрунтування теми, її актуальність та ступінь

дослідження, визначає мету та завдання роботи, виділяє кола

питань, які розглядатимуть для найповнішого розкриття теми і

містить стислий огляд літератури.

Перший розділ «Аналіз проблеми організації ітегративно- інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами в навчальних закладах освіти» розкриває зміст, сутність, структуру інтегративно- інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами в освітніх закладах , шляхи і засоби організації та стан проблеми дослідження у психолого- педагогічній літературі і практиці.

Другий розділ «Методи організації навчання дітей з особливими освітніми потребами » розкриває педагогічні умови організації навчання дітей з особливими освітніми потребами в закладах освіти, та методи навчання.

Висновки доводять значимість і актуальність обраної теми роботи та несуть певні рекомендації щодо її практичного втілення.

В ході виконання випускної роботи мною була вивчена література, а саме:

у науково- методичному посібнику А.А Колупаєва, Л.О. Савчук дають пораду щодо організації інклюзивного навчання: «Всі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними.»[1,9]

А.А. Колупаєва, Л.О.Савчук відзначають: «Навчання в інклюзивних освітніх закладах є корисним як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для звичайних дітей, членів родин та суспільства в цілому. Як свідчать дослідження, в інклюзивних класах наголос робиться в першу чергу на розвиткові сильних якостей і талантів дітей, а не на їхніх проблемах. Взаємодія з іншими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвиткові дітей з особливими потребами. При цьому діти з типовим рівнем розвитку демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими освітніми потребами і мотивують їх до розвитку та цілеспрямованого використання нових знань і вмінь. Взаємодія між «здоровими» дітьми і дітьми з особливими потребами в інклюзивних класах сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків. Завдяки такій взаємодії діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, вони стають більш чуйними, готовими до взаємодопомоги.» [1,10].

У навчальному посібнику « Особливості корекцій- виховної роботи з дітьми з особливими освітніми потребами» О.Б. Нагорна освітлює ряд проблем навчання дітей з особливими потребами в Україні. Перш за все проблему, що діти з особливими освітніми потребами не одержують спеціальної допомоги і не мають змоги задовільнити свої особливі навчальні потреби. Перш за все проблему, що такі діти перебуваючи вдома, або в інтернаті, не мають можливості отримати в належній мірі той рівень освіти, знань, умінь та навичок, які б забезпечили в подальшому максимальну реалізацію потенціалу дитини, її природні здібності …»[2,6]

Посібник Савчук Л.О. «Особлива дитина в навчанні» містить науково- методичні рекомендації з питань надання освітньо-корекційних послуг дітям з особливими освітніми потребами, поняття інклюзивного та інтегрованого навчання.[4,9].

У Концепції інклюзивної освіти визначено , що організація

інклюзивної освіти має бути гнучкою, індивідуалізованою системою навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання, що навчання має відбуватися за індивідуальними навчальними планами та забезпечуватися медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом; інклюзивна освіта передбачає створення освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку.[5,1]

Аналіз першоджерел переконав у тому, що інклюзивна освіта має бути заснована на принципі доступності освіти для всіх учнів, в тому числі і для дітей з інвалідністю. Це підхід цілісний, комплексний, заснований на інтересах дитини. Основою інклюзивного підходу має стати орієнтир на нормальний психічний розвиток кожного учня, а не на відхилення у вигляді девіації або патології.

Отже,діти з особливостями розвитку демонструють більш високий рівень соціальної взаємодії зі своїми здоровими однолітками в інклюзивної середовищі в порівнянні з дітьми, які перебувають в спеціальних школах. Це стає особливо очевидним, якщо дорослі в школі цілеспрямовано підтримують соціалізацію, і якщо кількість дітей з особливостями знаходиться в природній пропорції по відношенню до решти учнів в цілому.

В інклюзивної середовищі поліпшується соціальна компетенція і навички комунікації дітей з особливими потребами до навчання. Це в значній мірі пов'язано з тим, що у цих дітей з'являється більше можливостей для соціальної взаємодії зі своїми здоровими однолітками, які виступають в якості носіїв моделі соціальної та комунікативної компетенції, властивої цього віку.

На сьогоднішній день стоїть питання організації інтегративно- інклюзивного навчання, відкриття інклюзивних класів у закладах освіти.

Інклюзивний підхід передбачає розуміння різних освітніх потреб дітей та надання послуг відповідно до цих потреб через більш повну участь в освітньому процесі, залучення громадськості та усунення дискримінації в освіті.

Розділ I. Аналіз проблеми організації ітегративно- інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами в навчальних закладах освіти.

1.1.Інклюзивна освіта дітей з особливими освітніми потребами: зміст, завдання, принципи.

Термін «інклюзія» є відмінним від терміну «інтеграція» за своїм концептуальним підходом. Зокрема в документі «Міжнародні консультації з питань навчання дітей з особливими освітніми потребами» вказується на те, що інтеграція визначається як зусилля, спрямовані на введення дітей у регулярний освітній простір. Інклюзія – це політика та процес, який дає змогу всім дітям брати участь у всіх програмах. Відмінність у підходах полягає у визнанні того факту, що ми змінюємо суспільство, аби воно враховувало й пристосовувалось до індивідуальних потреб людей, а не навпаки. Поняття “інтеграції”, „інклюзії” розглядаються як антонімічне щодо “сегрегації” і позначають відповідний поступ у розвитку системи одержання освіти особами з порушеннями. Просте фізичне залучення дітей з особливими освітніми потребами до загальноосвітнього закладу не є інклюзією, це, за словами В. Лубовського «вимушена інтеграція» .Досвід такого навчання засвідчив, що в разі нездатності педагогів організувати навчальний процес таким чином, щоб враховувались індивідуальні потреби кожної дитини, такі діти не брали участь у навчальному процесі і, як наслідок, знижувалась їхня мотивація до навчання та погіршувались навчальні результати. Ураховуючи вищезазначене, можна стверджувати, що інклюзія передбачає особистісно зорієнтовані методи навчання, в основі яких – індивідуальний підхід до кожної дитини з урахуванням усіх її індивідуальних особливостей і здібностей, особливостей розвитку, типів темпераменту, статі, сімейної культури тощо. При визначенні терміна «інклюзивна освіта» були проаналізовані визначення, які містяться в головних міжнародних документах: Стандартних правилах урівняння можливостей інвалідів ООН, Декларації прав дитини ООН, Саламанкській декларації та програмі дій з навчання осіб з особливими потребами, Міжнародних консультаціях із питань раннього навчання дітей з особливими освітніми потребами та ін..

Отже, інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу.

З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних освітніх потреб і різних стилів навчання дітей з особливими освітніми потребами. Інклюзивні освітні заклади повинні забезпечити спектр необхідних послуг відповідно до різних освітніх потреб таких дітей. Інклюзивне навчання передбачає створення освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку. Інклюзивне навчання – гнучка, індивідуалізована система навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання. Навчання відбувається за індивідуальним навчальним планом, забезпечується медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом. Завдання інклюзивної школи – забезпечити інклюзивну освіту як систему освітніх послуг, зокрема: адаптувати навчальні програми та плани, фізичне середовище, методи та форми навчання, використати існуючі в громаді ресурси, залучити батьків, співпрацювати з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей, створити позитивний клімат у шкільному середовищі.

Хоча інклюзивні школи забезпечують сприятливі умови для досягнення рівних можливостей і повної участі, для їх ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише вчителів і персоналу школи, а й батьків, членів родин, ровесників.

Основні принципи інклюзивної школи: всі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними; школи мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів навчання; забезпечення якісної освіти для всіх шляхом розробки відповідних навчальних планів, застосування організаційних заходів, розробки стратегії викладання, використання ресурсів і партнерських зв'язків зі своїми громадами; діти з особливими освітніми потребами мають отримувати будь- яку додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання. Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей – всі діти є цінними й активними членами суспільства. Навчання в інклюзивних освітніх закладах є корисним як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для інших дітей, членів родин та суспільства в цілому. Як свідчать дослідження, в інклюзивних класах наголос робиться в першу чергу на розвиток сильних якостей і талантів дітей, а не на їхніх проблемах. Взаємодія з іншими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвиткові дітей з особливими освітніми потребами. При цьому діти з типовим рівнем розвитку демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими освітніми потребами і мотивують їх до розвитку та цілеспрямованого використання нових знань і вмінь.

Взаємодія між учнями з особливими освітніми потребами та іншими дітьми в інклюзивних класах сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків. Завдяки такій взаємодії діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, вони стають більш чуйними, готовими до взаємодопомоги.

Переваги інклюзивної освіти.

Навчання в інклюзивних освітніх закладах є корисним як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для звичайних дітей, членів родин та суспільства в цілому. Як свідчать дослідження, в інклюзивних класах наголос робиться в першу чергу на розвиткові сильних якостей і талантів дітей, а не на їхніх проблемах. Взаємодія з іншими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвиткові дітей з особливими потребами. При цьому діти з типовим рівнем розвитку демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими освітніми потребами і мотивують їх до розвитку та цілеспрямованого використання нових знань і вмінь. Взаємодія між «здоровими» дітьми і дітьми з особливими потребами в інклюзивних класах сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків. Завдяки такій взаємодії діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, вони стають більш чуйними, готовими до взаємодопомоги. Інклюзивні підходи також корисні для сім'ї. В цьому випадку родини дітей з особливими освітніми потребами можуть отримувати підтримку з боку інших батьків, вони краще розуміють, у чому розвиток їхніх дітей є типовим й у чому атиповим, а також беруть активнішу участь у процесі навчання і виховання. Вчителі інклюзивних класів глибше розуміють індивідуальні відмінності й особливості дітей, а також ефективніше співпрацюють з батьками та іншими фахівцями (спеціалістами з лікувальної фізкультури, реабілітологами, логопедами, соціальними працівниками та ін.) Інклюзивна система освіти є також корисною із суспільної точки зору, оскільки завдяки спільному навчанню діти змалку вчаться розуміти і толерантно ставитися до людських відмінностей. Загалом, результати наукових досліджень засвідчили, що учням з особливими освітніми потребами інклюзивна освіта:

− дає змогу покращувати навчальні результати;

− забезпечує відповідні їхній віковій категорії рольові моделі в особі однолітків;

− створює можливості для навчання в реалістичному/природному середовищі;

− допомагає формувати комунікативні, соціальні й академічні навички;

− забезпечує рівний доступ до навчання;

дає змогу підвищувати самооцінку й відчувати себе частиною цілого; розширює можливості для налагодження нових дружніх стосунків.

Учням з типовим розвитком інклюзивна освіта: − допомагає підвищувати чи підтримувати рівень успішності;

створює відповідне середовище для виховання поваги до відмінностей і розмаїття;

розширює можливості для налагодження нових дружніх стосунків;

надає стимули до співпраці;

допомагає розвинути в собі такі риси, як творчість і винахідливість;

дає змогу набувати лідерських навичок;

забезпечує можливість навчатися на основі ширшого набору форм і методів роботи.

Педагогічному персоналу інклюзивна освіта: − допомагає налагодити співпрацю й застосовувати командний підхід до вирішення проблем і шляхи подолання труднощів;

забезпечує можливості для професійного розвитку;

допомагає усвідомити важливість розроблення програм навчання для дітей із різноманітними потребами;

дає змогу збагатити власну палітру методів і прийомів викладання та навчальних стратегій.

Адміністрації навчального закладу інклюзивна освіта: − допомагає виробити спільні переконання й цінності щодо інклюзії дітей з особливими освітніми потребами;

забезпечує можливість користуватися широким набором ресурсів і видів підтримки та обирати оптимальні їх варіанти;

допомагає сформувати позитивне ставлення до розмаїття, тобто усвідомити, що кожна особистість своїми унікальними рисами та здібностями сприяє збагаченню людської спільноти;

надає стимули, що надихають до здійснення перетворень, посилює здатність змінювати ситуацію на краще;

допомагає зміцнити відчуття громади.

Батькам інклюзивна освіта: − надає можливості для співпраці й активнішого залучення до життя шкільної громади;

забезпечує можливість вибору в їхньому прагненні забезпечити якісну освіту своїй дитині;

допомагає краще усвідомити розмаїття шкільної та загальної громади;

надає стимули й заохочує до спілкування з іншими батьками для отримання підтримки й інформації.

1. 2. Підходи до організації інклюзивного навчання за кордоном і в Україні.

  За кордоном, починаючи з 1970-х рр., Ведеться розробка і впровадження пакета нормативних актів, які сприяють розширенню освітніх можливостей інвалідів. У сучасній освітній політиці США і Європи отримали розвиток кілька підходів, в тому числі: мейнстрімінг, інтеграція, інклюзія. Мейнстрімінг передбачає, що учні-інваліди спілкуються з однолітками на святах, в різних дозвіллєвих програмах. Інтеграція означає приведення потреб дітей з психічними та фізичними порушеннями у відповідність з системою освіти, що залишається в цілому незмінною, непристосованою для них. Включення, або інклюзія, реформування шкіл і перепланування навчальних приміщень так, щоб вони відповідали потребам і потребам всіх дітей без винятку.

Дослідження економічної ефективності інклюзивної освіти, проведені в 1980 - 1990-х рр. Продемонстрували переваги інтегрованої освіти в термінах вигоди, користі, досягнень.

На сьогоднішній день в більшості західних країн склався певний консенсус щодо важливості інтеграції дітей з інвалідністю. Державні і муніципальні школи отримують бюджетне фінансування на дітей з особливими потребами, і, відповідно, зацікавлені в збільшенні числа учнів, офіційно зареєстрованих як діти з особливими потребами.

Все частіше науковці та практики звертаються до проблеми інклюзивного навчання та виховання дітей, підлітків , які мають певні фізичні або розумові вади. Слід зазначити , що в Україні ще дотепер немає єдиного, усталеного терміна стосовно назви цієї категорії осіб [6].

Необхідно відзначити, що для вітчизняної педагогіки поняття інклюзивної освіти не є чимось абсолютно чужим і неприйнятним. Теорія і практика проблемного навчання розроблена в українській педагогіці. Концепція цього напрямку у вітчизняній педагогіці ґрунтується на дослідженнях , теорія і практика проблемного навчання викладені в роботах В.В.Коць, Л.І. Березовська, М.Н. Скаткина. Практика проблемного навчання в початковій школі дуже цікаво викладена в роботах С. І. Бризгалової та інших авторів. Звичайно, цей підхід не є єдиним в навчанні дітей, в тому числі, учнів з особливостями розвитку. Формування базових шкільних навичок і умінь, таких як читати і розуміти прочитане, грамотно і красиво писати, рахувати, слухати, переказувати, тримати увагу на рутинній роботі, не перебивати, і т.д. надзвичайно важливо і актуально, оскільки це той фундамент, на якому можна побудувати і розвинути прекрасне творче начало в кожного учня, в тому числі і учня з особливостями розвитку. А ось способи і підходи до формування таких базових умінь і навичок в інклюзивну класі будуть дещо іншими. Це, перш за все, підхід, центрований на дитину, а не на дорослому, де найважливішими будуть потреби і потреби кожного конкретного дитини, з особливостями або без них, а не професійні установки і стереотипи вчителя. Це використання індивідуальних програм навчання, співпраця і робота в команді, як для вчителів, так і для учнів. Ось про це і варто поміркувати педагогам, які хотіли б розвинути практику включення в освітній процес різних і нетипових дітей.

 

      1. 3. Поняття інтеграції та інклюзії освіти.

  В даний час термінологія, пов'язана з інклюзивною освітою знаходиться в стадії розробки. Розглянемо основні терміни, пов'язані з проблемою інклюзивної освіти.

«Інтеграція» і «інклюзія» - це два терміни, які часто використовуються один замість іншого, оскільки багато вчителів і школи вважають їх синонімами. Інклюзія відрізняється від інтеграції тим, що з самого початку розглядає всіх дітей без винятку частиною загальноосвітньої системи. Таким чином, для дітей з особливостями відсутня необхідність в будь-якої спеціальної адаптації, оскільки вони з самого початку є частиною шкільної системи. Одна з цілей інклюзії полягає в тому, щоб будь-яка школа могла бути готовою в майбутньому прийняти дітей з різними можливостями. Це може спричинити не тільки зміни в структурі і роботі школи, а й зміни в поглядах вчителів загальної і спеціальної освіти, які звикли розглядати свою роботу як навчання тільки певних груп дітей.

1. 4. Основні складові інклюзивної освіти.

Інклюзивна освіта ставить собі за основну мету забезпечення рівного доступу до здобуття того чи іншого виду освіти і створення необхідних умов для досягнення успіху в освіті усіма без виключення дітьми незалежно від їх індивідуальних особливостей, колишніх навчальних досягнень, рідної мови, культури, соціального і економічного статусу батьків, психічних і фізичних можливостей.

До основних елементів інклюзії можна віднести:

 включення всіх дітей з різними можливостями в таку школу, яку вони могли б відвідувати, якби у них не було інвалідності;

 кількість дітей з різними можливостями, які навчаються в школі, знаходиться в природній пропорції щодо всієї дитячої популяції цього округу в цілому;

 відсутність «сортування» та отбраковиванія дітей, навчання в змішаних групах;

 діти з особливостями знаходяться в класах, відповідних їх віку;

 ситуаційно обумовлене взаємодія та координація ресурсів і методів навчання;

 ефективність як стиль роботи школи, децентралізовані моделі навчання.

Виділяють вісім принципів інклюзивної освіти:

 цінність людини не залежить від його здібностей і досягнень;

 кожна людина здатна відчувати і думати;

 кожна людина має право на спілкування і на те, щоб бути почутим;

 всі люди потребують один одного;

 справжнє освіту може здійснюватися тільки в контексті реальних взаємин;

 всі люди потребують підтримки і дружби ровесників

 для всіх учнів досягнення прогресу швидше може бути в тому, що вони можуть робити, ніж в тому, що не можуть;

 різноманітність підсилює всі сторони життя людини.

        1. 5. Шляхи вирішення проблем, пов'язаних з інклюзивним

                освітою.

Для того щоб успішно просуватися в напрямку інклюзії, нам слід навчитися успішно вирішувати проблеми. Звичайно, мова не йде тільки про проблеми будь-якого одну дитину. Мова йде про проблеми всієї школи, про те, як школі відповідати потребам всіх її учнів. Успішне вирішення проблем по мірі їх виникнення, засноване на ясній педагогічної платформі, спільні цінності та позитивне лідерство являє собою найкращий шлях для просування школи і класу до більшої відкритості. Рішення численних проблем часто є цілком природним станом для вчителів, які постійно взаємодіють з учнями і дорослими протягом усього дня.

Згідно Саламанкської декларації про принципи, політику та практичної діяльності в сфері освіти осіб з особливими потребами (Саламанка, Іспанія, 7-10 червня 1994 г.):

 кожна дитина має основне право на освіту і повинен мати можливість отримувати і підтримувати прийнятний рівень знань.

 кожна дитина має унікальні особливості, інтереси, здібності та навчальні потреби.

необхідно розробляти системи освіти і виконувати освітні програми так, щоб брати до уваги широке розмаїття цих особливостей і потреб.

особи, які мають особливі потреби в галузі освіти, повинні мати доступ до навчання в звичайних школах. Звичайні школи повинні створити їм умови на основі педагогічних методів, орієнтованих насамперед на дітей з метою задоволення цих потреб.

звичайні школи з такою інклюзивної орієнтації є найбільш ефективним засобом боротьби з дискримінаційними поглядами, створення сприятливої ​​атмосфери в громадах, побудови інклюзивного суспільства і забезпечення освіти для всіх; більш того, вони забезпечують реальне освіту для більшості дітей і підвищують ефективність і, в кінцевому рахунку, рентабельність системи освіти.

Розділ II. Методи організації навчання дітей з особливими освітніми потребами .

2.1. Особливості структури спеціальної освіти в Україні для дітей з особливими освітніми потребами.

«Діти з особливими освітніми потребами» − поняття, яке широко охоплює всіх дітей, чиї освітні потреби виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно зокрема стосується дітей з порушеннями психофізичного розвитку, дітей з інвалідністю, дітей із соціально вразливих груп та інших.
Одна з найтривожніших відмітних ознак нинішньої демографічної ситуації − зростання кількості дітей, які мають психофізичні, і тих, яких відносять до „групи ризику".
За офіційними даними департаменту медичної статистики Міністерства охорони здоров'я України на 2010 навчальний рік в нашій державі 135 773 тис. дітей мають порушення психофізичного розвитку. Це становить 1,5% від загальної кількості дітей країни. За статистичними даними, із 129 тис. дітей з особливими освітніми потребами, які інтегровані до загальноосвітніх навчальних закладів, 45 відсотків складають діти з інвалідністю.

Дані психолого-медико-педагогічних консультацій, що функціонують в Україні, засвідчують, що дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в Україні понад 1 млн. Це становить 12,2% від загальної кількості дітей у країні.

У межах міжнародного руху «Освіта для всіх» (Education For All (EFA)), ініційованого ЮНЕСКО, першочерговим завданням суспільного розвитку стає забезпечення кожного правом на отримання якісної базової освіти. У цьому контексті особливої актуальності набуває проблема задоволення освітніх потреб дітей і молоді з обмеженими можливостями, зокрема проблема інклюзивної освіти.

Статистична офіційна інформація щодо кількості дітей з порушеннями психофізичного розвитку, які перебувають у масових загальноосвітніх школах в цілому по країні відсутня: в Україні недостатньо повно висвітлено статистику державного обліку дітей, що мають особливості психофізичного розвитку, оскільки відсутня єдина категорія класифікації, простежуються різні підходи до проведення обліку таких дітей тощо.

Проблема навчання дітей з особливими потребами в Україні стоїть особливо гостро. Попри те, що наявна досить розгалужена та розвинена система спеціальної освіти в Україні, значна частина дітей з особливими навчальними потребами не одержує спеціальної допомоги і не має змоги задовольнити свої особливі навчальні потреби. Адже більшість із них, перебуваючи вдома або в інтернаті, не мають можливості отримати в належній мірі той рівень освіти, знань, умінь та навичок, які б забезпечили в подальшому максимальну реалізацію потенціалу дитини, її природні здібності. Особливо важливим є те, що вони виявляються непідготовленими до життя: потребують постійного побутового супроводу, недостатньо володіють навичками самообслуговування, не обізнані з соціальними взаємозв’язками, не можуть конкурувати на ринку праці, навіть за умови здобуття вищої освіти. Спеціальне навчання в нашій країні здійснюється за трьома напрямами:

Спеціальні школи (школи-інтернати).

Інтегроване навчання в умовах загальноосвітньої школи.

Інклюзивне навчання - спільне перебування дітей із різними порушеннями психофізичного розвитку з їхніми здоровими ровесниками.

Структура системи освіти дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку в Україні.

Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України.

Навчально-реабілітаційні центри.

Спеціальні дошкільні навчальні.

Спеціальні групи в дошкільних навчальних закладів.

Спеціальні загальноосвітні навчальні заклади.

Центри соціально-психологічної реабілітації.

Міністерство праці та соціальної політики України.

-Центри ранньої реабілітації дітей з порушеннями розвитку.

- Центри медико-соціальної та професійно-трудової.

- Центри соціально-психологічної реабілітації.

Міністерство охорони здоров’я України.

- Заклади охорони здоров’я.

Створена розгалуджена мережа інтернатних закладів, які забезпечують навчання, виховання, комплекс корекційно-реабілітаційних, лікувально-оздоровчих заходів дітей із порушеннями розвитку. Проте, ще Л. Виготський вказував на необхідність створення такої системи навчання, яка б органічно пов'язувала спеціальне навчання з навчанням дітей з нормальним розвитком. Вчений наголошував: "При всіх перевагах наша спеціальна школа відрізняється тим основним недоліком, що вона замикає свого вихованця... у вузьке коло шкільного колективу, створює відрізаний і замкнутий світ, в якому все прилаштовано і пристосовано до дефекту дитини, фіксує її увагу на тілесному недоліку і не вводить її у справжнє життя. Наша спеціальна школа натомість, щоб виводити дитину з ізольованого світу, як правило, розвиває в ній навички, які призводять до ще більшої ізольованості і посилюють її сегрегацію. Через ці недоліки не лише паралізується загальне виховання дитини, а й спеціальна виучка зводиться майже нанівець".

Система спеціальної освіти в Україні має вертикально-горизонтальну структуру.

Вертикальна структура базується на вікових особливостях учнів та рівнях загальноосвітніх програм. Горизонтальна структура враховує психофізичний розвиток дитини, особливості її пізнавальної діяльності і характер порушення.

Вертикальна структура визначається наступними віковими періодами:

раннього дитинства ( від 0 до 3 років);

дошкільний період ( з 3 до 6- 7 років);

період шкільного та професійного навчання ( з 6-7 до 16-21 років).

В залежності від вікового періоду дітям надають корекційну допомогу в центрах раннього втручання, центрах реабілітації, психолого-медико-педагогічних центрах та спеціальних дошкільних закладах.

Період раннього дитинства (від 0 до 3 років):

- Домашньє утримання.

- Спеціальні дошкільні заклади.

- Психолого- медико-педагогічні центри.

Для дітей дошкільного віку з особливостями психофізичного розвитку також функціонує мережа освітніх закладів.

Дошкільний період (з 3 до 6-7 років):

- Спеціальні дитячі дошкільні заклади.

-Дитячі навчальні заклади компенсуючого типу.

- Спеціальні групи при дошкільних навчальних закладах комбінованого типу.

- Дошкільні групи при спеціальних школах.

- Медико-соціологічні реабілітаційні центри.

Спеціальні навчальні заклади для дітей з особливостями психофізичного розвитку реалізують програми початкової, основної та середньої (повної) загальної освіти, складені на основі Державного стандарту спеціальної освіти.

Період шкільного навчання (з 7до 18 років):

- Спеціальні загальноосвітні школи- інтернати.

- Навчально-реабілітаційні центри.

- Спеціальні класи при школах.

2.2. Методи організації навчання, корекційно- виховна робота та діагностування дітей з особливими освітніми потребами.

Інклюзивна діяльність учителя початкових класів відрізняється від методики навчання молодших школярів у загальноосвітній школі. Як зазначалося вище, змінилася взаємодія вчителя і учня у їх залежності і взаємовпливу один на одного, співпраця, у якій і вчитель, і учень є суб'єктами навчання. Тобто розвиток особистості учня залежить не лише від вчителя, а й від усього учнівського колективу. Така взаємодія вимагає від учителя запровадження інноваційних методів навчання.

Спираючись на визначення методів сучасними дидактами (В. Бондар, С. Гончаренко, О. Комар, О. Пометун, О. Савченко, М. Фіцула й ін..) інноваційні методи – це така взаємопов'язана діяльність вчителя і учнів, яка спрямована на модифікацію змісту, методичних прийомів, форм (способів) організації навчальної діяльності учнів, що сприятиме адаптації дітей з особливими освітніми потребами до освітнього середовища, засвоєння учнями знань, умінь та навичок і загального розвитку особистості кожного члена учнівського колективу.

Сукупність обраних вчителем інноваційних методів навчання будемо називати методикою інклюзивного навчання. Реалізація методики інклюзивного навчання здійснюється через систему інтерактивних методів, під якими розуміють взаємодію учнів не лише з вчителем, а й один з одним.

Інтерактивний метод – це взаємопов'язаний спосіб активної суб'єкт-суб'єктної діяльності між учасниками навчального процесу, спрямований на засвоєння знань, умінь і навичок оволодіння соціальним досвідом спілкування, розвиток особистості (О. Пометун).

Інтерактивні методи найбільш відповідають особистісно-орієнтованому підходу. Вони не змушують учнів виконувати ті чи інші вимоги, дають простір для саморегуляції, створюють умови для того, щоб школяр сам прийшов до виконання поставлених завдань. Тому актуальними для інклюзивного навчання серед інтерактивних методів є імітаційні, а саме дидактичні ігри, робота в малих групах, технології "портфоліо", кейс методів, дальтон-план.

Основа інтерактивного навчання – робота в малих групах. Найпростіша форма, що належать до інтерактивного навчання – це робота в парах, що дозволяє учням набути навичок співробітництва, оволодіти уміннями висловлюватись та активно слухати. Під час роботи в парах можна швидко виконувати вправи, які за інших умов потребують великої затрати часу. Серед них можна назвати такі дидактичні ігри:

1 "Знайди пару" – учні до карток з друкованими буквами добирають відповідні рукописні літери. Називають букви, звуки, які вони позначають, складають з ними слова.

2. "Незнайко" – один учень читає, а інший виправляє допущені помилки.

3. "Вовк і заєць" – один учень починає читати текст, другий вступає після нього, як перший дійде до крапки, й намагається його догнати.

4. Метод "Мікрофон" надає можливість кожному учневі щось сказати, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлювати свою думку. Правила проведення такі: говорити має тільки той, у кого "символічний" мікрофон (відповіді не коментуються і не оцінюються; коли хтось висловлюється, інші не можуть говорити або викрикувати з місця).

Поширеними є ігри "Засели будиночок", "Розмова по телефону", розгадати кросворд чи скласти слово із запропонованих букв.

Арт-терапія (реабілітація шляхом творчості). Це лікування за допомогою залучення дітей з освітніми потребами до мистецтва.

Методи арт-терапії . Лікувальна педагогіка – це галузь соціальної педагогіки, знання яка межує із знаннями медицини, педагогіки і психології. Проблемами лікувальної педагогіки займалися зарубіжні та вітчизняні вчені Д. Виготський, А. Дубровський, В. Кащенко, Я. Корчак, В. Сухомлинський та ін.

Поняття „лікування” з грецької означає терапія. Метою лікувальної педагогіки є виховання дітей з відхиленнями у здоров'ї, тобто їх оздоровлення інтелектуальної, духовної, душевної, фізичної та соціальної сфери, розвиток соціальних навичок, ціннісних орієнтацій, спрямування соціальних установок у конструктивному напрямі.

Завдання лікувальної педагогіки в діяльності вчителя початкових класів полягає у подоланні соціально-педагогічної дезадаптації дитини, оздоровлення міжособистісних стосунків, корекція поведінки, реабілітація здоров'я, здійснення домедичної допомоги у ставленні до себе, до інших і до реального життя

Здійснити поставлені завдання допоможуть засоби естетики (естетотерапія), фауни (зоотерапія), запахів флори (аромотерапія), природи (дендротерапія) та ін. Зокрема з метою розв'язання проблем адаптації:

1. Ігрова терапія – процес спільного з дитиною переживання і осмислення будь-якої життєвої ситуації, що подана в ігровій формі. Головне значення гри полягає в тому, що завдяки особливим ігровим способам дитина моделює взаємодію з навколишнім світом та людські стосунки. Це надає опанованим раніше предметним діям певного сенсу. Отже, у ході гри дитина засвоює мотиви людської діяльності. На основі цього формується прагнення до суспільноважливої діяльності, що стає основним моментом готовності до шкільного навчання та трудової діяльності.

Важливою ознакою ігротерапії є інструкція до будь-якої гри, побудована у формі казки або притчі. До прикладу, гра „Допоможи ближньому”. Вибирається сюжет: Король, який править країною; слуги -Радість, Задоволення, Інтерес, Злість, Страх, Образа.

2. Бібліотекотерапія читання літератури з подальшим обговоренням прочитаного, організація літературно-музичного вечорів.

З метою терапії фізичної активності використовується:

1. Психогімнастика – форма терапії або невербальний метод групової психотерапії, що ґрунтується на руховій експресії, міміці, пантоміміці. Соціальний педагог використовую вправи на зняття напруги і скорочення емоційної дистанції учасників групи.

2. Музикотерапія. Впливаючи на психоемоційний стан людини, музика призводить до певних гормональних і біохімічних змін в організмі, позитивно впливає на інтенсивність обмінних процесів. Позитивні емоції, що виникають під час звучання музики, стимулюють інтелектуальну діяльність дитини.

3. Зоотерапія. Петтерапія – лікування за допомогою домашніх тварин. Зокрема собак і котів використовують до дітей, які з певних причин відчувають труднощі у навчанні (читання вголос для тварин), у яких нерозвинені моторні навички рук (застебнути нашийник на собаці, пристебнути поводок тощо), у яких гіпертрофована активність (контакт з кішкою заспокоює дитину), до аутичних дітей та ін..

Дельфінотерапія, іпотерапія (лікування дельфінами і кіньми) сприяє лікуваннюаутизму, депресії, астенічного (хронічна втома) і посттравматичног синдромів, наслідків ДЦП тощо.

Широко використовують:

– лікувальну гімнастику. У результаті різних засобів руху знімається втома, змінюється реактивність організму, підвищується його стійкість, активізується діяльність мозку та ін.

– аромотерапію використовують для підвищення тонусу організму, зміцнення зоров'я, лікування простудних захворювань та ін. Наприклад, аромат евкаліпта знижує сонливість, яка викликана перенапруженням; запах лаванди допомагає зосереджуватися тощо.

– казкотерапію як найдавніший психолого-педагогічним метод соціалізації дитини, спосіб передачі знань про соціальну реалізацію людини. Це система передання життєвого досвіду, розвитку соціальної чутливості; інтуїції та творчих здібностей. Казкотерапія використовує казкову форму для інтеграції особистості, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, вдосконалення взаємодії з навколишнім світом. У соціально-педагогічній діяльності використовуються дидактичні, психокорекційні, психотерапевтичні, медитивні і психологічні казки. Учитель початкових класів при розв'язанні проблем використовує такі методичні прийоми: – аналіз відомих казок; – створення казки „від кожного по слову”; експромтне інсценування казки; – завершення кінця казки; – створення авторської казки;

– драматизацію казок (а незвичайне прослуховування) є ефективним психотерапевтичним засобом. Визначені особливості драматизації казки: – не кожна дитина володіє акторським талантом, тому доцільно використовувати лише окремі сюжети казок; – показ вистави відбувається без тривалих репетицій; – драматизація будується на експромті.

– лялькотерапію, або використання ляльки у казкових сюжетах. Особливого значення набуває процес виготовлення ляльки. У спільній роботи у процесі виготовлення розвивається дрібна моторика рук, фантазія та образне мислення, уміння виражати характер, концентрувати увагу. Важливий етап „оживлення ляльки” та її представлення. Вчені дійшли висновку, що непосидючі діти стають більш уважними та врівноваженими, а замкнуті – більш відкритими та емоційними.

Методика Марії Монтессорі. Метод Монтессорі заснований на спостереженні за дитиною у природних умовах та прийнятті її такою, якою вона є. У групах Монтессорі дитина навчається самостійно за допомогою спеціально розробленого навколишнього середовища – Монтессорі-матеріалів, маючи можливість самоконтролю; дитина сама бачить свої помилки, дорослому не потрібно вказувати на них. Роль вчителя полягає у керуванні самостійною діяльністю дитини, а не в її навчанні.

Методи, які використовуються, залежать від проблеми у дітей, індивідуальних особливостей, середовища, рівня соціальної адаптації, можливостей самого спеціаліста.

Корекційна робота при аутизмі.

Корекційна робота з аутистами орієнтовно розділяється на два етапи.

Перший етап: «Встановлення емоційного контакту, подолання негативізму у спілкуванні з дорослими, нейтралізація страхів».

Дорослим слід пам'ятати про 5 «не»:

не говорити голосно;

не робити різких рухів;

не дивитись пильно в очі дитині;

не звертатись прямо до дитини;

не бути занадто активним і нав'язливим.

Для встановлення контакту треба знайти підхід, що відповідає можливостям дитини, визвати її на взаємодію з дорослим. Контакти і спілкування базуються на підтриманні елементарних, не відповідних віку, ефективних проявах і стереотипних діях дитини посередництвом гри. Наприклад: дитина махає руками – дорослий організовує гру «Метелики літають», дитини бігає по колу – гра «Дожену» і т.д. Для організації початкових етапів спілкування дорослий повинен спокійно і зосереджено займатись чимось, наприклад, розмальовувати щось, пересипати мозаїку і т.д. Вимоги спочатку повинні бути мінімальні. Успіхом можна вважати те, що малюк погоджується бути поряд, пасивно слідкує за діями дорослого. Якщо дитина не виконує завдання, її увагу слід переключити на більш легке, не можна наполягати, доводити дитину до негативної реакції. Після закінчення завдання треба разом порадіти успіху. Для підняття настрою організовуються ігри з емоційними яскравими враженнями: музикою, світлом, водою, кульками, мильними бульбашками. Хвилини сенсорної аутостимуляції, звичні для аутичних дітей (часто проявляють потяг до світла, води, музики), посилюють в таких іграх необхідний навчальний момент. Емоційний дискомфорт дитини зменшується шляхом постійного контролю. Одним з показників такого стану є моторика (визначити, наскільки малюк скутий), а також здавленість та сила голосу, посилення стереотипних рухів.

Пом'якшенню страхів сприяють спеціальні ігри, в яких підкреслюється безпечність ситуації.

Потрібно ретельно підбирати ігри, книжки, вірші, відкидаючи ті, що можуть емоційно травмувати дитину.

Другий етап: «Подолання труднощів цілеспрямованої діяльності дитини.»

Навчання спеціальним нормам поведінки, розвиток здібностей.

Для дітей з аутизмом дуже важлива цілеспрямована діяльність. Вони швидко втомлюються, відволікаються, навіть від цікавих занять. Попередженню цього сприяє часта зміна видів діяльності і врахування бажання і готовності дитини взаємодіяти з педагогом. Змістовою стороною занять з дитиною є діяльність, яку вона любить, яка додає стану приємних сенсорних відчуттів, тобто потрібно враховувати інтереси та уподобання дитини.

На початку роботи з дитиною активно обігруються її стереотипи.

Під час навчання дорослий знаходиться позаду дитини, непомітно надає допомогу, створює відчуття самостійного виконання дії.

Потрібно дозувати похвалу, щоб не виробити залежності від підказки. Неадекватна реакція у дитини свідчить про перевтому або нерозуміння задачі.

У дитини з аутизмом є специфічна потреба у збереженні постійності в обстановці, слідування заведеному порядку. Потрібно використовувати режим, розклад, картинки, малюнки, чергувати працю і відпочинок.

Специфічні прийоми треба використовувати для соціальної адаптації. Дорослий повинен не лише зацікавити дитину, а зрозуміти внутрішній світ, стати на її позицію розуміння дійсності.

Перш за все, коригується емоційна сфера. Емоційні процеси в нормі є тією сферою психічного буття, котра заряджає та регулює всі останні функції: пам'ять, увагу, мислення і т.д. Нажаль, у дітей-аутистів з великими зусиллями формуються вищі почуття: співчуття, співпереживання. Не формується у них правильне емоційне реагування в різноманітних ситуаціях, розрізнення емоційних станів за зовнішніми проявами (через міміку, жести, пантоміміку), розуміння суті поведінкових реакцій та, відповідно, реагування на них. На це спрямована робота з корекції емоційно-афективної сфери.

Таким чином, для навчання, розвитку та виховання дітей з особливими освітніми потребами треба правильно організувати навчання , знайти шляхи, форми та методи оранізайії навчання.

Висновок

Таким чином, аргументи на підтримку інклюзії безперечні. Аргументи проти інклюзивної освіти, в основному, зводяться до того, що діти з особливими освітніми потребами отримують при такому навчанні нижчий рівень знань, або при їх навчанні виникають деякі соціальні складності. Цим твердженням досить важко знайти якесь підкріплення.

Але інклюзія несе переваги і дітям без особливостей розвитку.

Можна виділити наступні переваги інклюзії для звичайних учнів або обдарованих дітей:

Для звичайних або обдарованих дітей знаходження в класі дітей з особливостями розвитку не є фактом, що несе загрозу або становить небезпеку для їх успішного навчання.

Уявлення про те, що діти-інваліди та діти з особливими освітніми потребами порушують процес навчання в класі - неспроможні. Час, який на уроці приділяється дітям з особливостями, абсолютно можна порівняти з часом, яке вчитель витратить на звичайних учнів.

Звичайні учні та обдаровані діти можуть отримати переваги при інклюзивну підході до утворення за рахунок поліпшення якості навчання і вдосконалення педагогічних технологій роботи в класі. Деяким дітям з інвалідністю при навчанні необхідні нові технології освіти; наприклад, використання інформаційних технологій дуже часто буває необхідно при навчанні дітей з інвалідністю. Інші діти отримують переваги від використання цих технологій, і, крім того, всі інші учні можуть користуватися цими програмами і технологіями в той час, коли вони не є необхідними для навчання дітей з інвалідністю.

Звичайні діти або обдаровані учні отримують переваги в інклюзивних просторах за рахунок збільшення фінансових ресурсів при такому навчанні. Гроші, отримані з «спеціальних програм», можуть бути використані як для підтримки навчання не тільки дітей з інвалідністю, а й їх здорових однолітків. Ці кошти можуть бути використані різними способами, наприклад, для організації позакласної активності, запрошення гостей для виступу в класі, забезпечення класу додатковими технічними засобами навчання, які можуть використовуватися всіма дітьми, а не тільки дітьми з інвалідністю.

У інклюзивну класі звичайні або обдаровані діти вчаться поважати і цінувати своїх однокласників з інвалідністю, бачити те, що лежить за межею інвалідності або обдарованості, розрізняти соціальні стигми.

Необхідно також сказати, що існування інклюзивних шкіл позитивно позначається на типово розвиваються дітей, а не тільки на учнях з інвалідністю. Допомагаючи одноліткам з обмеженими можливостями активно брати участь в освітній та соціальній діяльності, звичайні діти, непомітно для себе, отримують найважливіші життєві уроки. Цей позитивний досвід полягає в зростанні соціальної свідомості, в усвідомленні відсутності відмінностей між людьми, в розвитку самосвідомості та самооцінки, в становленні власних принципів, і останнє, але не менш важливе - сприяє щирій турботі і дружбу.

Таким чином, можна зробити висновок, що сучасна загальноосвітня програма повинна включати зміни і умови, необхідні для успішної реалізації інклюзивної освіти, а саме - прийняття індивідуальності кожного окремого учня і задоволення особливих потреб кожної дитини.

Список літератури

1.Колупаєва А.А., Савчук Л.О. Діти з особливими освітніми потребами та організація їх навчання: науково- методичний посібник. Київ: Видавнича група АТОПОЛ , 2011.-С.9.

2.Нагорна О.Б. Особливості корекційно- виховної роботи з дітьми з особливими освітніми потребами: навчально – методичний посібник.-Рівне:РОІППО, 2016.-С.6.

3. Зарецький В.К. Десять конференцій з проблем розвитку особливих дітей - десять кроків від інновації до норми // Психологічна наука і освіту.- 2005.- № 1.- С. 83-95.

4.Савчук Л.О.Особлива дитина в навчанні : науково-методичний посібник.-Рівне: РOІППО, 2010.-С.2-44.

5. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття)- Київ.: Райдуга, 1994.-С 61.

6.Зарубіжний і вітчизняний досвід соціального захисту людей з особливими потребами/ Л.І. Березовська.-Київ: Магістр-5, 1996.-С.24

7 . Діти з особливими потребами у загальноосвітньому просторі : початкова ланка (за ред.. В.І. Бондаря, В.В. Засенка).-Київ.: 2004.-С. 152

8. Закон України «Про освіту» // Відомості Верховної Ради.- 1991.- №34, - С. 45 – 48.

9. Закон України «Про загальну середню освіту» // Відомості Верховної Ради.-1999.- № 28.- С. 230 – 235.

10. Закон України «Про охорону дитинства» // Відомості Верховної Ради.- 2001.- №30.- С. 142 – 150.

11.Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» // Відомості Верховної Ради.- 2006.- №2 – 3. - С. 36 – 42.

13

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з НІМЕЦЬКОЇ МОВИ залишилося:
0
3
міс.
1
4
дн.
1
6
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!