«ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕМПАТІЇ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ»

Опис документу:
Проблема емпатії – одна з найскладніших у психологічній науці. Невловимість цього феномена для дослідників підтверджує розмаїття у визначеннях його суті, механізмів, функцій, ролі емпатії в моральному розвитку особистості, просоціальній поведінці, альтруїзмі тощо.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ЕМПАТІЇ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Категорійний аналіз проблеми емпатії у дітей молодшого шкільного віку

1.2 Особливості емоційно-почуттєвої сфери у дітей молодшого шкільного віку

1.3 Форми і методи формування емпатії у дітей молодшого шкільного віку

Висновок до першого розділу

РОЗДІЛ ІІ. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЕМПАТІЇ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Дослідження рівня емпатії у дітей молодшого шкільного віку

2.2 Програма розвитку емпатії у дітей молодшого шкільного віку

2.3 Аналіз результатів дослідження емпатії у дітей молодшого шкільного віку

Висновок до другого розділу

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Проблема емпатії – одна з найскладніших у психологічній науці. Невловимість цього феномена для дослідників підтверджує розмаїття у визначеннях його суті, механізмів, функцій, ролі емпатії в моральному розвитку особистості, просоціальній поведінці, альтруїзмі тощо. Накопичений матеріал вимагає певної систематизації, узагальнень і доповнень. Без теорії емпатії неможливо розвивати теорії особистості, міжособистісних відносин, зрозуміти сутність людини як суспільної істоти, суб’єкта, який самодетермінується, та трансцендентної індивідуальності. Теорія емпатії допоможе у вирішенні складного завдання психології, яке полягає, на думку багатьох вчених, не стільки в описі суб’єктивної реальності внутрішнього світу людини, скільки в дослідженні і розумінні зв’язків між цим світом та зовнішнім світом існування особистості, що утворюють у сукупності її цілісний життєвий світ .

У багатьох роботах показано, що молодший шкільний вік не тільки є сензитивним для формування навчальної діяльності, але є дуже важливим етапом у соціальному розвитку дитини, у становленні її зв’язків з оточуючими людьми за межами родинних стосунків. Прийняття нової соціальної ролі школяра, готовність відповідати очікуванням інших, здатність будувати власну поведінку відповідно до зразків, а також формування власних очікувань щодо поведінки інших людей роблять дітей цього віку сензитивними до виховання у них емпатійних можливостей (Г.С.Абрамова, Т.П.Гаврилова). У працях Л.І.Божович, С.Г.Якобсона доведено, що створення умов емпатійної взаємодії серед школярів та між вчителем і школярами стає значущим фактором позитивної соціальної ситуації розвитку дитини молодшого шкільного віку.

Враховуючи актуальність проблеми, її недостатнє вивчення зумовило вибір теми: “Особливості формування емпатії у дітей молодшого шкільного віку”.

Об'єкт дослідження: процес становлення особистості у молодшому шкільному віці.

Предмет дослідження: форми та методи формування емпатії у дітей молодшого шкільного віку.

Мета дослідження: обґрунтувати, розробити та реалізувати на практиці ефективну програму розвитку емпатії у дітей молодшого шкільного віку.

Завдання дослідження:

  1. проаналізувати психолого-педагогічну літературу з розвитку емпатії у дітей молодшого шкільного віку;

  2. розглянути особливості емоційно-чуттєвої сфери у дітей молодшого шкільного віку;

  3. теоретично обґрунтувати методи і форми формування емпатії, проаналізувати стан розвитку емпатії молодших школярів, розробити ефективну програму розвитку емпатії у дітей молодшого шкільного віку та проаналізувати результати дослідження емпатії у дітей молодшого шкільного віку.

Структура і об’єм роботи: курсова робота складається із змісту, вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 39 сторінок.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ЕМПАТІЇ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Категорійний аналіз проблеми емпатії у дітей молодшого шкільного віку

У вітчизняній психології зроблено досить ґрунтовний історичний огляд зарубіжних досліджень емпатії Т.П.Гавриловою . У продовж останніх років він був доповнений оглядом досліджень емпатії в рамках особистісно центрованого підходу, в контексті дослідження соціально-психологічної емпатії та визначення основних положень у вивченні цього явища. Після класичної роботи Т.П.Гаврилової з’явилася низка нових досліджень емпатійних явищ не тільки в зарубіжній, але й у вітчизняній психології. Журавльова Л.П. спробувала доповнити згадані погляди, систематизувала різні підходи до розв’язання проблеми емпатії і намітила деякі перспективи їх подальшого дослідження «Перед дослідниками стоїть завдання, - наголошує Т.П.Гаврилова, - створення теорії емпатії, проникнення у її природу, аналізу функції емпатії в житті людини, вивчення генезису емпатії і умов її формування».

Поняття «емпатія» згадується ще філософами-стоїками. Під ним стоїчна філософія розуміла духовну об’єктивну спільність усіх речей, через яку люди співчувають один одному. Проте серйозні дослідження емпатії були започатковані лише в ХІХ столітті у Європі в лоні філософських дисциплін – етики і естетики. Етики називали це поняття симпатією, співчуттям .

Засновник філософської антропології німецький філософ Макс Шелер у своєму творі «Зміст і форми симпатії» поглибив і розширив диференціацію симпатії, яку він розглядав як специфічну емоційну форму пізнання людьми один одного вчений розробив класифікацію форм симпатії від нижчих (наслідування, вчування) до вищих (співпереживання, співчуття), аж до космічного відчуття. Здатність співпереживати, співчувати має велике значення для духовного розвитку особистості, оскільки в акті симпатії репрезентуються потенційні можливості людини від нижчого рівня (вегетативного) до вищого (духовного). Симпатія лежить в основі любові. Феноменолог виділив три основні щаблі любові як орієнтації на певні цінності: любов до добра, любов до вищих досягнень культури і до священного, яка може набути повного самозречення (свята любов).

Водночас поняття емпатії почали використовувати як засіб, метод пізнання витворів мистецтва. Вважалося, що без емпатії не можна обійтися при описі естетичного досвіду. Особливо вона допомагає відділити естетичний досвід від простого вивчення візуальних та асоціативних чинників, на підставі яких можна описати і в певному значенні зрозуміти витвір мистецтва.

Підсумовуючи історію філософських досліджень емпатії, Журавльова Л.П. у своїй монографії виокремила два аспекти її розгляду:

  • як метод пізнання предмета або об’єкта;

  • як властивість, здатність людини.

Т. Ліппсом ідеї про симпатію і вчування були переведені у площину психологічного аналізу. Ліппс почав із дослідження естетичної емпатії, але в останніх своїх роботах прагнув пояснити природу і механізми емпатійної взаємодії людей. Вчування Ліппс розглядав як специфічний вид пізнання суті предмета або об’єкта. Часом він виступав як крайній суб’єктивіст: «Люди, яких я знаю, є лише втілене множення мого власного «Я» [54, с. 178]. Звідси випливає, що суб’єкт усвідомлює себе і свої переживання через зміст предмета або об’єкта, проектуючи в нього своє «Я». Отже, емпатія, за Ліппсом, функціонує за рахунок дії механізму проекції.

У трактуванні дослідниками суті емпатії можна виділити п’ять основних тенденцій у розумінні її феноменології, а саме як:

Емоційний процес переживання афективного стану іншого у відповідь на його емоційну поведінку,

Когнітивний процес – розуміння, осмислення внутрішнього життя іншої людини, здатності прийняти роль, перспективу, позицію іншого,

Складний афективно-когнітивний процес - взаємодія афективних (емоційних), когнітивних (пізнавальних), і конативних (моторних, дієвих, поведінкових, комунікативних) компонентів . Цілісне утворення когнітивних, емоційних і моторних компонентів або ж як односпрямований емоційно-когнітивний процес.

Різні погляди існують і щодо форм та видів емпатії. Так, розрізняють наступні форми емпатії:

  • Співпереживання і співчуття;

  • Активну і пасивну;

  • Рефлекторну і особистісну.

Виділяють три види емпатії:

  • Емотивну;

  • Пізнавальну (предиктивну);

  • Поведінкову (діяльнісну, вольову) .

Зазначені особистісні фактори, що впливають на емпатійність людини, доповнив російський психолог І.М.Юсупов. На відміну від К.Юнга, він стверджує, що більш схильні до емпатії не екстернали, а інтернали; заважає формуванню і прояву емпатії егоцентризм, тривожність, агресивність, депресія, невротизація, та відповідні особистісні установки: уникати зайвих контактів, вважати неприйнятним проявити допитливість до іншої особи, спокійно ставитися до переживань і проблем інших людей .

Наступна група чинників, які впливають на емпатійність суб’єкта, - це особливості емоціогенної ситуації (інтенсивності стимулу, що викликає емпатію: біль, сльози тощо). Серед факторів, зумовлюють особливості репрезентації емпатії суб’єктом, називають і відповідні характеристики об’єкта емпатії: особливості його особистості , психологічну і соціальну дистанції з суб’єктом, частоту спілкування з ним, міру схожості з ним.

Таким чином, на сьогодні можна розрізняти:

1) емпатію емоційну – засновану на механізмах проекції та наслідування моторних та афективних реакцій іншого;

2) емпатію когнітивну – що базується на інтелектуальних процесах: порівняння, аналогія тощо;

3) емпатію предиктивну – що проявляється як здатність передбачати афективні реакції іншого в конкретних ситуаціях .

1.2 Особливості емоційно-почуттєвої сфери у дітей молодшого шкільного віку

Для того, щоб дослідити особливості емоційно-вольову сферу у дітей молодшого шкільного віку, слід проаналізувати особливості її психічного та фізичного розвитку. Перехід дитини в школу супроводжується формуванням складних і часто суперечливих почуттів. Вони зумовлені насамперед новим становищем молодшого школяра як серед дітей, так і в сім’ї.

Вступаючи у школу, дитина набуває не тільки нових обов’язків, а й нових прав. Вона носить форму, їй купують ранець, книжки, пенал, фломастери, зошити, альбом. Вона, як і дорослі члени сім'ї, має справжню, відповідальну справу, з якою рахуються всі, в тому числі і батьки. Їй треба готувати уроки, треба мати стіл, поличку для книжок, розрізну азбуку тощо. Зміна суспільного положення маленького учня сповнює його почуттям гордості, радості і задоволення. Проте в дитини виникає й багато тривожних почуттів: «Що буде в школі? Чи зуміє вона справитись з навчанням? З якими товаришами вона зустрінеться? Якою буде вчителька?». Виникають і нові турботи: щоденне готування домашніх уроків; постійне переживання за те, щоб не забути чогось принести в клас: малюнки, буквар, лічильні палички, кольорові олівці, і до того ж не спізнитися до дзвінка – усе це викликає в першокласника невідоме йому раніше почуття тривоги. «Школа болить!» - зітхає маленький учень, повертаючись з боку на бік у своєму ліжку і не засипаючи в звичний час. Це почуття тривоги поступово розсіюється. Дитини звикає до школи, до вчителя, до товаришів. Робота в класі і приготування домашніх уроків стають звичною справою. Своєрідно змінюються й інші почуття дітей: пізнавальні, естетичні і, особливо, моральні.

Пізнавальні процеси. Виникнення, сила і особливо протікання інтелектуальних почуттів залежить не стільки від віку дітей, скільки від змісту й організації їх діяльності, насамперед навчальної.

Навчання побудоване на активній, різноманітній розумовій діяльності дітей, швидко виховує в маленьких школярів любов до розумової праці, радість пошуків і велике задоволення від знайдених вирішень. «Як цікаво, навіть лоскоче», - з захопленням заявляє першокласник Андрійко, знаходячи щось цікаве в двох різних математичних вправах, між якими можна, виявляється, поставити знак рівності. Роблячи спробу побудувати на папері малюнок-розгортку виробу, задану на уроці праці, діти відмовляються від відпочинку під час перерви. «Яким може бути відпочинок під час думання», заявляє досадливо другокласник Вітя, коли йому перешкодили працювати.

Інтелектуальні почуття дитини цього віку виявляються в допитливості, що зростає, у ненаситній жадобі до знань. Вони підсилюються читанням книжок, журналів, дитячих газет. При цьому молодших школярів приваблюють вже не окремі яскраві і дивні факти, як це мало місце у дошкільників. Учні І-ІІІ класів цікавляться глибшими причинами явищ, які вивчають, події, про які дізнаються. Дітям подобається читати, вони прагнуть набувати все нових і нових знань. Т.С.Назарова зазначала, що так народжуються в молодших школярів навчальні, а потім і пізнавальні інтереси.

Моральні почуття. Глибокі зміни відбуваються у дітей початкових класів і в сфері моральних почуттів. Як показали дослідження Л.С.Славіної, Л.І.Божович, М.Н.Волокітіної, Л.А.Висотіної, П.І.Розмислова, стосунки, що складаються у молодшого школяра з класом, багато в чому визначаються його успішним навчанням . Якщо для першокласників вирішальну роль в оцінці того чи іншого учня відіграють оцінки й оцінка вчителя, то в учнів ІІІ-ІV класів особливе значення заслуговує не відмінник, а той, хто багато знає, хто легко розв’язує складні задачі, може правильно відповісти на будь-яке запитання, той, хто показав себе як хороший спортсмен, шахіст. При цьому в класі в цілому складається певне ставлення до кожного учня. Б.Г.Ананьєв говорив, що відносини стають дедалі більш незалежними від оцінки вчителя.

В учнів молодших класів виразно виступає рівняння на іншого (у тому числі і не на найкращого), легке наслідування «незалежної» поведінки учня, який виділяється, бажання дружити з ним і ні в чому не відставати від нього. Ось чому деякі діти, що прийшли в школу з вихованими гігієнічними навичками і звичками, іноді їх втрачають, наслідуючи менш культурних товаришів. Вони швидко переконуються в тому, що мити руки після туалету і перед їжею зовсім не обов’язково, а акуратні зошити і книжки бувають тільки в «матусиних синків».

Відповідаючи на питання анкети, проведеної П.М.Якобсоном, майже всі учні ІІ-ІІІ класів відзначили, що мають друга або подругу. Але обґрунтуванням дружби в семи -, дев’ятирічних дітей не дуже трафаретне – воно спирається на суто зовнішні причини: «Разом в дитячий садок ходили», «Живемо в одному будинку», «Ми йдемо додому разом». З віком в оцінці товариша дедалі більшого значення набуває становище його в класі як учня. Даючи характеристики різним товаришам по класу, як хороші, так і погані учні фактично спираються на думку вчителя: «Не любить учитися, лінується», «Треба любити різні науки, а він лише спортом захоплюється», «Олексій галасливий дуже, на уроках базікає, навчанням не цікавиться».

Оцінка товариша за його основною діяльністю – навчанням лише поступово замінюється оцінкою за іншими параметрами: шестикласники, мотивуючи своє позитивне або негативне ставлення до товаришів, відзначають вже позитивні або негативні риси їх особистості.

Однак в учнів третіх класів можна спостерігати певну розбіжність між загальною оцінкою і особистим ставленням до того чи іншого товариша. Це чітко виявляється, наприклад, у широті відомих випадків фальшивого товаришування. Підказувати, дати списати свою роботу учні ІІ-ІV класів вважають виявом справжньої дружби, товариськості. Причому, якщо хто-небудь з дітей відмовляється підказувати, його звинувать у байдужості. Звідси видно, що діти цього віку ще не знають рис справжньої товариськості.

Почуття товариськості народжує почуття відповідальності за себе і за інших, піклування про виконання доручення, яке дають класу, наприклад, надати допомогу дітям дошкільного дитячого закладу. Школярі І-ІV класів з великою відповідальністю і зворушливим піклуванням готують малятам маски до свята, іграшки. Збираючи макулатуру чи металобрухт, діти виявляють великий інтерес до успіхів свого класу. Вони радіють, якщо їх клас зайняв перше місце серед інших класів.

Учні, які навчаються в початковій школі, вже можуть виявляти високі моральні почуття: піклування і чуйність до матері, до вчительки і навіть до чужих людей, якщо вони хоробрі, благородні, віддані один одному. Бесіди з учнями І-ІІІ класів і обговорення разом з ними вчинків літературних персонажів або реальних людей розвивають у них уміння правильно оцінювати факти, якщо, звичайно, вони їм зрозумілі і не виходять за межі їх життєвого досвіду. Однак оцінки, які дають діти цього віку, дуже часто прямолінійні.

Дослідження також показало, що реакція школяра на ту або іншу подію безпосередньо залежить від «міри зачепленості» школяра або від рівня його домагань. Чим вищий рівень домагань, тим важче керуватися навіть добре відомими нормами поведінки, загальними моральними оцінками.

Формування в школяра ставлення до самого себе залежить від ставлення до дорослих, до однолітків, і тісно пов’язане з ним. У семи-, десятирічних дітей самооцінка постійно змінюється.

До моменту переходу в середні класи у школяра формується ставлення до своїх здібностей, успіхів, не пов’язаних обов’язково з навчанням. Школяр починає оцінювати й деякі якості свого характеру і риси особистості. Щоправда така оцінка не завжди збігається з думкою вчителя.

З віком ступінь збігання оцінки вчителя і самооцінки учня підвищується.

Серед почуттів, які формуються у школяра, слід відзначити й почуття, пов’язані зі ставленням до вчителя. У першокласників швидко складаються почуття довіри, прихильності, поваги до вчителя, проте ці почуття ще розпливчасті і глобальні, що характерно для шести-, семирічних дітей. Якщо вже сподобалася вчителька, то все в неї хороше: і зачіска, і голос, і пояснює вона зрозуміло, і посміхається ласкаво, і туфлі в неї гарні. Але до ІV класу це ставлення диференціюється, і діти більш критично починають оцінювати дорослих, у тому числі й своїх вчителів. Однак рівень такої оцінки в десяти-, одинадцятирічних дітей має ще дуже поодинокий, конкретний і ситуативний характер: «Вредна яка ця Г.І, - поставила мені «двійку», адже вчора ж тільки запитувала»; «Цей учитель фізкультури – «правильний» дядько, він правильно зробив, що Генку не допустив до гри, бо той завжди задається».

Морально обґрунтоване оцінне ставлення виникає в людини тоді, коли прийняті в суспільстві вимоги моралі, які вона відображає, стають виявом її власних особистісних оцінок. Цей шлях різні діти проходять у різні строки, але молодші школярі ще не досягли цього рівня емоційного розвитку.

Розгляд тривалого і складного процесу формування моральних почуттів у дитини дає змогу виділити такі їх особливості:

Моральні почуття розвиваються на основі знань, поступового засвоєння моральних понять, оцінок. На цих знаннях, певним чином оцінених дорослими, будуються і власні моральні судження дітей.

У процесі набуття дітьми знань формуються перші елементарні моральні поняття, що, як і всі поняття, виражені в словах (хоробрий, чесний, акуратний). Кожне поняття включає в себе певну сукупність істотних ознак.

Суть моральних понять розкривається для дітей лише в процесі їх життєвої практики.

Однак знання моральних якостей людей ще не забезпечує виникнення в дитини відповідних моральних почуттів. Моральні почуття є виявом ставлення самої дитини до відповідного вчинку людини.

Моральні якості виявляються в надзвичайно різноманітних вчинках людини і в різних ситуаціях. Причому кожне моральне почуття звичайно вплетено в клубок дуже різноманітних переживань, відношень, що виступають при оцінці певного одиничного факту.

Щоб визначити своє ставлення до вчинку того чи іншого літературного героя або реальної людини, дитина повинна вміти виділити їх істотні моральні якості і, абстрагуючись від різноманітних, іноді яскравих, але зовнішніх обставин, побачити в поведінці людини ті риси, які вже стали для дитини основою відповідних емоційних характеристик і оцінок.

Моральний бік повсякденної поведінки людей вихователь (учитель) звичайно не піддає узагальненій оцінці. Вона не аналізується з позиції прийнятих у суспільстві норм моральної поведінки, моральних оцінок. Потрібно об’єднати знання, почуття, які переживають, і дії в єдину систему, тобто спеціально організувати моральну освіту і практичний досвід дітей як учасників суспільного життя.

Естетичні почуття. У період молодшого шкільного віку створюються сприятливі умови для подальшого розвитку естетичних почуттів дітей, виховання естетичного смаку.

Слухаючи невеликі музичні твори, учні ІІ-ІІІ класів здатні досить тонко розібратися в музичному творі і влучно його охарактеризувати. Прослухавши кілька музичних творів про героїв війни, учні ІІІ класу розповіли, що музика про них буває різна: урочиста – «коли герої йдуть у наступ», як марш – «коли вони йдуть колоною», «крокують по вулиці, коли перемогли»; буває бойова, весела музика, войовнича, героїчна, грізна, а буває й сумна, коли бійці ховають товаришів.

Естетичні почуття часто не можна відокремити від їх моральних переживань. В учнів І-ІV класів можна виховати естетичне ставлення до народного мистецтва, орнаментів, вишивок, до музейних виробів з фарфору та скла. Естетика побуту, якій у нашій країні приділяють дедалі більше уваги, може виховати вже в 7-10-річних дітей добрий смак. Це виявляється у тому, що діти навчаються відрізняти справді красиве від усіляких підробок. Треба підтримувати прагнення 10-12-річних дітей, і особливо дівчаток, мати гарний вигляд, одягатися і зачісуватися.

1.3 Форми і методи формування емпатії у дітей молодшого шкільного віку

Важливою ознакою зрілого громадянського суспільства є його гуманність, яка постійно реалізується її носіями - членами цього суспільства - через ставлення один до одного, до більших об'єднань людей, до природного довкілля. Тотальна гуманізація життя пов'язана насамперед з поліпшенням людських взаємин. У цьому контексті великого значення набуває проблема розвитку та виховання почуттєвої сфери особистості. Найвищі почуття, особливо моральні, що характеризують високорозвинену в духовному сенсі людину, надихають її на великі справи та благородні вчинки, які не даються дитині в готовому вигляді від народження. Вони формуються батьками, родиною, навчальним закладом, суспільством... Робота із сім'ями учнів є однією з важливих ланок просвітницької діяльності педагогів. Іноді вчителям досить складно встановити позитивні та результативні контакти з батьками. Для того, щоб правильно і гармонійно виховувати дитину, яка прийшла в навчальний заклад, слід тісно співпрацювати вчителям з батьками, а для цього потрібна взаємоповага, взаєморозуміння, взаємопідтримка. Слід постійно заохочувати батьків до участі в житті класу. Також потрібно висловлювати свої пропозиції батькам щодо їх участі в житті класу, а для цього слід використовувати різноманітні форми їх залучення. Слід пам’ятати, що кожна сім'я має свої інтереси та можливості, і про те, що норми, правила та т.п. можуть бути прийнятними для однієї сім'ї, для іншої зовсім непридатні. Потрібно намагатись давати батькам право вирішувати, яка участь у роботі для них краща. Слід переконатись у розумінні дорослими, що будь-яка допомога корисна й цінна. Вчителі також повинні бути терплячими. Залучення батьків до виховного процесу може викликати труднощі як з боку батьків, так і вчителів, тому на розвиток нових стосунків знадобиться певний час. Співробітництво з батьками зміцнюється тоді, коли воно базується на досягненні невеликих проміжних успіхів протягом тривалого часу. До всього іншого слід звертати увагу на емоційний зв'язок між дітьми та батьками. Довіра - важлива умова виникнення та становлення дружніх зв'язків. У кожній школі існує своя, вивірена практикою та досвідом система батьківської просвіти, метою якої є підвищення потенціалу сімейного виховання й удосконалення його реалізації. Форми роботи та заняття з батьками можуть охоплювати різну кількість батьків: бути загальношкільними, проводитись у старшій, середній чи молодшій школі; охоплювати класи по паралелях або у формі покласного всеобучу. У межах цих занять можна знайти місце й для підготовки батьків до емоційного розвитку дитини в сім'ї, зокрема виховання емпатії. Перед педагогами стоїть завдання актуалізувати проблему емоційного розвитку дитини в сім'ї, розширити знання батьків, підказати шляхи та засоби такої роботи в сім'ї.

Найбільш природним є включити питання емоційного розвитку дітей у розділ, присвячений виховній діяльності сім'ї. Формами підготовки батьків до виховання в їхніх дітей емпатії до однолітків, до старших, до хворих і т.п. найкраще слугують бесіди, семінари, обмін досвідом, диспути, обговорення тверджень виховного змісту. Організаційні умови проведення занять. Для того щоб успішно провести зустріч із батьками, слід створити комфортну, невимушену атмосферу. Помічено, що цьому може сприяти застосування нетрадиційних методів знайомства учасників заняття. О. Докукіна пропонує запропонувати батькам, називаючи своє ім'я, пригадати, як їх називали в дитинстві, розповісти про свої улюблені страви, квіти, музичні вподобання тощо. Слід проявляти творчість у пошуках методів представлення батьків та їх урізноманітнення. Батьки мають залучатися до активного обговорення питань, які висуваються як предмет розмови. Цього можна досягти, якщо питання вимагатимуть розгорнутих відповідей. Корисно ділити учасників заняття на пари або невеликі групи, в яких батьки, відчуваючи себе вільно й невимушено, могли би висловити власну точку зору. Приміщення, в якому проводиться зустріч, має бути зручним і затишним. Стільці можна поставити по колу, щоб усі присутні бачили один одного й відчували своє включення в обговорення. Бажано використовувати наочність, відео -, роздаткові матеріали для підкріплення виступів. Розповідь про певні ситуації чи події у класі можуть підтверджуватися фотографіями або магнітофонними записами. Обов'язково мають включатись розважальні та ігрові моменти. Запрошуючи батьків на зустріч, слід звертатись персонально до кожного з них. Плануючи зібрання, слід передбачити час для того, щоби батьки могли поспілкуватись між собою, ознайомитися з підготовленою наочністю.

На уроках в постійному спілкуванні з учителем та ровесниками формується моральність дитини, здатність до співчуття, співпереживання та ін., збагачується її життєвий досвід. Хвилювання молодших школярів, їх радощі та образи пов’язані з навчанням. На уроці взаємодіють всі елементи виховного процесу: мета, зміст, засоби, методи, організація. Виховує весь процес навчання на уроці, а не так звані виховні моменти. В процесі навчання відбувається систематичне залучення до моральних знань.

Важливим джерелом їх накопичення є знайомство дітей молодшого шкільного віку з навколишнім середовищем: туризм, екскурсії по місту, на виробництво. Екскурсії з дітьми молодшого шкільного віку проводяться на протязі всього навчального року і мають різну мету. Для того, щоб екскурсія була морально цінною, вчитель створює в колективі певний емоційний настрій, розподіляє між дітьми молодшого шкільного віку завдання. Які слід виконати при підготовці до екскурсії і під час її проведення. Своєрідною школою морального виховання являються екскурсії на природу. Вони проводяться з учнями різних вікових груп, у тому числі і з дітьми молодшого шкільного віку. Такі екскурсії дають можливість вчителю виховувати в учнів відчуття господаря своєї Батьківщини, бережливого ставлення до її природи, любов до тварин і рослин. Знання школяра про емпатію та її форми, отримані на уроках, власні життєві спостереження і переживання не рідко бувають різними і неповними. Тому потрібна спеціальна робота, пов’язана з узагальненням отриманих знань, поділ їх на позитивні і негативні, пошук ефективних видів поведінки у ситуаціях, де потрібна підтримка, допомога та ін. Форми роботи різні: це може бути розповідь вчителя, етична бесіда та ін.

Етичні бесіди сприяють отриманню моральних знань, виробленню в дітей молодшого шкільного віку етичних уявлень і понять, вихованню інтересу до моральних проблем, стремлінню до оцінювання моральної діяльності, розвивають здатність до емпатії. Головне призначення етичної бесіди – допомогти учням розібратись в складних питаннях моралі, сформувати тверду моральну позицію, допомогти кожному школяру усвідомити свій особистий моральний досвід поведінки, прищепити уміння виробляти моральні погляди, підвищити рівень емпатійності. В процесі етичних бесід необхідно, щоб учні самі активно приймали участь в обговоренні моральних проблем, ситуацій, які потребують прояву емпатії, та самі підходили до визначених висновків, правильних вчинків, відстоювали власну думку та переконували своїх товаришів. Етична бесіда будується на аналізі та обговоренні конкретних фактів та подій з повсякденного життя, прикладів з художньої літератури, кінофільмів. Особливістю проведення етичних бесід в початкових класах у тому, що в них можна включати інсценування, читання уривків з художньої літератури, декламацію. При цьому слід пам’ятати про те, що в етичній бесіді повинен переважати живий обмін думками, діалог.

Існує широкий спектр форм позакласної роботи, що сприяє реалізації поставлених завдань (навчальної, виховної, розвиваючи):

  • Змагання, вікторина;

  • Бесіда;

  • Свято на конкретну тему;

  • КВК;

  • «Що? Де? Коли?»;

  • Екскурсія;

  • Інсценізація та драматизація;

  • Ранки, які пов’язані з народними звичаями та обрядовістю.

Цікавою формою роботи над народною казкою є драматизація, під час якої діти вживаються в образи своїх героїв, глибше пізнають їх стан та почуття.

Перед драматизацією необхідно проаналізувати з дітьми характери героїв казки з морально-етичної сторони, що буде виховувати у дітей навички контролю, критичного ставлення до поведінки інших. Важливим моментом в цій роботі є усвідомлення учнем того, що він не буде поганим героєм, а буде грати роль поганого героя. І щоб ця робота проходила з позитивними емоціями та приносила радість, повинні бути глядачі. Пісні та народні думи можна використовувати у будь-яких формах позакласної роботи. По-перше, це може бути такий виховний захід, тісно пов'язаний з уроками музики, як конкурс на краще виконання української народної пісні. Прислів’я та приказки, що з втіленням народної мудрості , можна використати в різних формах роботи (у вікторинах, змаганнях, святах). Важливо, щоб їх можливості у моральному вихованні були використані. Як уже згадувалося раніше, бесіда – є однією з найцікавіших форм позакласної роботи.

Висновки до першого розділу

Проведений аналіз наукової та психолого-педагогічної літератури засвідчив, проблема особливостей формування емпатії у дітей молодшого шкільного віку є досить актуальною та недостатньо вивченою.

Здійснений аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми емпатії показав, що у вітчизняній психології зроблено досить ґрунтовний історичний огляд зарубіжних досліджень емпатії Т.П.Гавриловою. У продовж останніх років він був доповнений оглядом досліджень емпатії в рамках особистісно центрованого підходу, в контексті дослідження соціально-психологічної емпатії та визначення основних положень у вивченні цього явища. Після класичної роботи Т.П.Гаврилової з’явилася низка нових досліджень емпатійних явищ не тільки в зарубіжній, але й у вітчизняній психології. Журавльова Л.П. спробувала доповнити згадані погляди, систематизувала різні підходи до розв’язання проблеми емпатії і намітила деякі перспективи їх подальшого дослідження «Перед дослідниками стоїть завдання, - наголошує Т.П.Гаврилова, - створення теорії емпатії, проникнення у її природу, аналізу функції емпатії в житті людини, вивчення генезису емпатії і умов її формування». Емпатія вважається важливим чинником морального розвитку особистості. Вона розглядається як ефективний засіб розкриття і засвоєння внутрішнього єства моральних відносин, естетичних норм, що культивуються. Емпатія сприяє розвитку гуманних відносин, альтруїстичного стилю поведінки. Емпатійне співчуття, співпереживання виступає мотивом-посередником у діяльності допомоги. Емпатійність розглядається як один із засобів обмеження людиною своєї агресивності. І, нарешті, емпатія – необхідна умова розвитку особистості, її емоційної зрілості, міжособистісного взаєморозуміння .

Емпатія позитивна якість особистості, яка починає формуватись від народження і продовжується в процесі соціалізації.

РОЗДІЛ ІІ. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЕМПАТІЇ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Дослідження рівня емпатійності особистості учнів молодшого шкільного віку

Дослідження проводилося на базі київської загальноосвітньої школи № 297. В дослідженні брало участь 50 досліджуваних віком 8-9 років. Дослідження проводилося у два етапи. Досліджуваних, які навчаються у 4-А та 4-Б класах було поділено на дві групи: 4-А – експериментальна, 4-Б – контрольна. На першому етапі досліджуваним обох груп була запропонована методика «Мій портрет у променях сонця». Метою даної методики було: дослідити самооцінку дітей молодшого шкільного віку. Досліджуваним обох груп (експериментальної та контрольної) було роздано по одному аркушу паперу, на якому в центрі було зображено сонце з десятьма променями. В середині сонця досліджуваним було запропоновано написати своє ім’я та прізвище, а на кожному промені – якості, що притаманні досліджуваному (хороші і нехороші). Також було наголошено на тому що слід відповідати щиро і що, якщо, на погляд досліджуваного, у сонечка не вистачає променів – їх можна домалювати і підписати.

У виконаному завданні слід було проаналізувати:

  • Кількість якостей, які написав досліджуваний.

Передбачалося зображення десяти якостей, оскільки у сонечка було 10 промінчиків, якщо досліджувані писали менше якостей ніж на промінчиках – це було свідченням недостатнього знання про себе, якщо ж більше (досліджуваний домальовував промінці, щоб написати більше якостей) – свідченням того, що досліджуваний зміг повніше оцінити себе.

  • Кількість з них позитивних і негативних якостей.

Чим більше добро чинностей дитина згадала про себе, тим вища її самооцінка, чим менше – тим нижча.

Результати проведеної методики в експериментальній групі:

  • 40 % досліджуваних написали лиши по дві позитивні доброчинності;

  • 40 % досліджуваних написали по чотири позитивні доброчинності;

  • 8 % досліджуваних – по 6 позитивних якостей;

  • 12 % досліджуваних – по 8 позитивних якості.

Рис. 1.Рівень самооцінки у досліджуваних експериментальної групи

Аналіз проведеного анкетування показало, що у більшості досліджуваних експериментальної групи дуже низький і низький рівень самооцінки, невеликий відсоток 8 % - середній рівень самооцінки, і лише 12 % високий (Рис.1).

Результати проведеної методики в контрольній групі:

  • 40 % досліджуваних написали лиши по дві позитивні доброчинності;

  • 40 % досліджуваних написали по чотири позитивні доброчинності;

  • 4 % досліджуваних – по 6 позитивних якостей;

  • 16 % досліджуваних – по 8 позитивних якості.

Рис. 2. Рівень самооцінки у досліджуваних контрольної групи

Аналіз проведеного анкетування показало, що у більшості досліджуваних експериментальної групи дуже низький і низький рівень самооцінки, невеликий відсоток 4 % - середній рівень самооцінки, і лише 16 % високий (Рис. 2).

Ми порівняли тримані дані обох групах (ЕГ і КГ), і виявили що результати приблизно однакові (Рис. 3).

Рис. 3. Порівняння рівня самооцінки КГ і ЕГ

Наступним кроком було проведення тесту «Незакінчені речення» з метою визначення рівня емпатії учнів молодшого шкільного віку, а також з метою визначення рівня розуміння та усвідомлення таких важливих понять, як «справедливість», «співчуття», «чесність». Досліджуваним обох груп (експериментальній і контрольній) було запропоновано доповнити незакінчені речення на бланку так, щоб вони, по можливості, точно виражали їхні справжні почуття. Це було запропоновано зробити з кожним реченням, і якомога швидше, правдивіше. Якщо у досліджуваних виникали проблеми з відповіддю, вони могли пропустити це речення, і повернутись до нього пізніше. Також досліджуваним було наголошено на тому, що неправильних відповідей не буває.

Результати проведеної методики в експериментальній групі:

  • 20 % досліджуваних набрали від 46 до 48 балів;

  • 32 % - від 26 до 38 балів;

  • 48 % - від 5 до 18 балів.

Рис. 4. Рівень емпатійності в досліджуваних експериментальної групи

Аналіз отриманих результатів проведеної методики в ЕГ показав, що у більшості досліджуваних (а це 48 %) дуже низький рівень емпатії, що свідчить про те, що емпатійні тенденції особистості слабо розвинені, або не розвинені взагалі. Значна частина досліджуваних (32 %) мають середній рівень сформованості емпатії. Є також досліджувані, що мають високий рівень емпатійності – 20 % (Рис. 4).

Результати проведеної методики в контрольній групі:

  • 20 % досліджуваних набрали від 46 до 48 балів;

  • 28 % - від 26 до 38 балів;

  • 52 % - від 5 до 18 балів.

Рис. 5. Рівень емпатійності в досліджуваних контрольної групи

Аналіз отриманих результатів проведеної методики в КГ показав, що у більшості досліджуваних (а це 52 %) дуже низький рівень емпатії, що свідчить про те, що емпатійні тенденції особистості слабо розвинені, або не розвинені взагалі. Значна частина досліджуваних (28 %) мають середній рівень сформованості емпатії. Є також досліджувані, що мають високий рівень емпатійності – 20 % (Рис. 5).

Після проведення методики «Незакінчених речень» серед досліджуваних ЕГ і КГ можна говорити про загалом середній і низький рівень розвитку емпатії. Звичайно, ми не забуваємо про невеликий, але все ж існуючий відсоток осіб, з високим рівнем емпатії. Порівняли результати рівня сформованості емпатії в обох групах (ЕГ і КГ), було встановлено, що результати приблизно однакові (Рис. 6).

Рис. 6. Порівняння рівня емпатійності у досліджуваних експериментальної та контрольної груп

Далі серед досліджуваних ЕГ і КГ було проведено дослідження емоційного відгукування за допомогою методики емоційного відгукування молодших школярів. Метою цього дослідження було визначення рівня емпатичних тенденцій. Запропонований тест – опитувальник був нами дещо модифікований і орієнтований саме на дітей молодшого шкільного віку. Кожному досліджуваному обох груп було видано тест-опитувальник, що містив 33 твердження, які відображали ті чи інші ситуації, що могли б викликати співчуття, співпереживання під час спілкування та взаємодії з людьми, з продуктами їх діяльності, з живою і неживою природою. Крім цього, кожен отримав бланк відповідей з нумерацією відповідних опитувальних тверджень і два варіанти можливих відповідей: «Так» і «Ні». Бланки не підписувались, ставився тільки шифр.

Результати проведеної методики в експериментальній групі:

  • 20 % досліджуваних набрали від 24 до 33 балів;

  • 36 % - від 18 до 21 балів;

  • 44 % - від 8 до 10 балів.

Рис. 7. Рівень емпатичних тенденцій досліджуваних експериментальної групи

Аналіз отриманих результатів проведеної методики в ЕГ показав, що у більшості досліджуваних (а це 44 %) низький рівень емпатичних тенденцій, що свідчить про те, що емпатичні тенденції особистості слабо розвинені, або відсутні. Значна частина досліджуваних (36 %) мають середній рівень сформованості емфатичних тенденцій. Є також досліджувані, що мають високий рівень емпатичності – 20 % (Рис. 7).

Результати проведеної методики в контрольній групі:

  • 20 % досліджуваних набрали від 24 до 33 балів;

  • 32 % - від 18 до 21 балів;

  • 48 % - від 8 до 10 балів.

Рис. 8. Рівень емпатичних тенденцій контрольної групи

Аналіз отриманих результатів проведеної методики в КГ показав, що у більшості досліджуваних (а це 48 %) низький рівень емпатичних тенденцій, що свідчить про те, що емпатичні тенденції особистості слабо розвинені, або відсутні. Значна частина досліджуваних (32 %) мають середній рівень сформованості емпатичності. Є також досліджувані, що мають високий рівень емпатичності – 20 % (Рис. 8).

Порівняння отриманих результатів проведеної методики в ЕГ і КГ показав, що у більшості досліджуваних дуже низький рівень сформованості емпатичних тенденцій. Слід зазначити, що все ж є досліджувані з середнім та високим рівнем сформованості емпатичних тенденцій. Порівнявши результати було встановлено, що вони приблизно однакові (Рис. 9).

Рис. 9. Порівняння результатів емпатичних тенденцій досліджуваних експериментальної та контрольної груп

Наступним кроком було проведення методики «Дослідження рівня емпатійних тенденцій (за власною модифікацією методики І.Юсупова)». Досліджуваним було запропоновано 36 тверджень, яким необхідно було дати відповідям такі числа: якщо вони відповіли «не знаю» - 0, «ні, ніколи» - 1, «іноді» - 2, «часто» - 3, «майже завжди» - 4 і відповіді «так, завжди» - 5. давати відповіді необхідно було до всіх пунктів.

Результати проведеної методики в експериментальній групі:

  • 24 % досліджуваних набрали від 17 до 32 балів;

  • 20 % - від 5 до 8 балів;

  • 40 % - від 39 до 48 балів;

  • 12 % - від 65 до 69 балів;

  • 4 % - від 85 до 89 балів.

Рис. 10. Рівень емпатійних тенденцій в досліджуваних експериментальної групи

Аналіз отриманих результатів проведеної методики в ЕГ показав, що у значної частини досліджуваних (24 %) низький рівень емпатичних тенденцій, та (20 %) дуже низький, що свідчить низький рівень розвитку емпатійних тенденцій, є також значний відсоток (40 %) досліджуваних, що мають середній рівень розвитку емпатійних тенденцій, що в принципі є нормальним, є також частина досліджуваних (12 %), у яких емпатійні тенденції високо розинені, а незначний (4 %) мають дуже високий рівень сформованості емпатійних тенденцій (Рис. 10).

Результати проведеної методики в контрольній групі:

  • 20 % досліджуваних набрали від 17 до 32 балів;

  • 24 % - від 5 до 8 балів;

  • 44 % - від 39 до 48 балів;

  • 8 % - від 65 до 69 балів;

  • 4 % - від 85 до 89 балів.

Рис. 11. Рівень емпатійних тенденцій в досліджуваних контрольної групи

Аналіз отриманих результатів проведеної методики в КГ показав, що у значної частини досліджуваних (20 %) низький рівень емпатичних тенденцій, та (24 %) дуже низький, що свідчить низький рівень розвитку емпатійних тенденцій, є також значний відсоток (44 %) досліджуваних, що мають середній рівень розвитку емпатійних тенденцій, що в принципі є нормальним, є також частина досліджуваних (8 %), у яких емпатійні тенденції високо розвинені і частина досліджуваних (4 %) мають дуже високий рівень сформованості емпатійних тенденцій (Рис. 11).

Порівняння отриманих результатів проведеної методики в ЕГ і КГ показав, що у більшості досліджуваних низький та дуже низький рівень сформованості емпатійних тенденцій. Слід зазначити, що все ж є значна частина досліджуваних, які мають середній, високий та дуже високий рівень емпатійних тенденцій, та все ж наявність дуже низького і низького рівня в обох групах свідчить про недостатню роботу у напрямку формування співчуття, співпереживання і т.п. (Рис. 12).

Рис. 12. Порівняння результатів емпатійних тенденцій ЕГ і КГ

Така ситуація стала приводом до створення нами програми розвитку почуття емпатії у дітей молодшого шкільного віку.

2.2 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження емпатії у дітей молодшого шкільного віку

Нами було проведено дослідження рівня емпатії учнів 4-х класів віком 8-9 років. В дослідженні брало участь 50 осіб, віком 8-9 років. Дослідження проводилось у два етапи. Досліджуваних, які навчаються у 4-х класах, ми поділили на дві групи – експериментальну (4-А) і контрольну (4-Б) по 25 учнів у кожній. Оскільки метою дослідження було визначення рівня сформованості емпатії у молодших школярів, перш за все ми визначили рівень самооцінки досліджуваних за допомогою методики «Мій портрет у променях сонця» [див. Додаток Б]. Більшість вчених вважають, що емпатії тісно пов’язана з самооцінкою, а розвиток самооцінки у дитини багато в чому залежить від ставлення до неї сім’ї та оточуючих.

Отож, досліджуваним контрольної та експериментальної груп було запропоновано аркуш паперу, на якому було зображено сонце з десятьма промінчиками. Досліджуваним потрібно було в центрі сонечка написати своє ім’я, а на променях – хороші і нехороші якості, було наголошено на тому, що якщо не вистачає промінчиків – їх можна домалювати. Отож, більшість досліджуваних експериментальної групи (40%) написали по дві позитивні доброчинності та по чотири (40%), що свідчить про дуже низький рівень та низький рівні самооцінки, яка змушує особу ніяковіти, почуватись невпевнено, і некомфортно. Особи з низьким рівнем самооцінки неадекватно реагують на критику. Вони все сприймають на свій рахунок. Всі люди роблять помилки. Коли розбираєш помилку з адекватною особою, вона все розуміє, розмова ведеться конструктивна.

Наступним нашим кроком було проведення тесту «Незакінчені речення» [див. Додаток Б]. Метою проведення даного тесту було визначення рівня емпатії учнів молодшого шкільного віку, а також з метою визначення рівня розуміння та усвідомлення таких важливих понять, як «справедливість», «співчуття», «чесність». Доказом її валідності може бути співпадання експериментальних даних з характеристиками, отриманими у процесі бесіди від учителів, а також із результатами інших методик та спостережень за учнями. Досліджуваним обох груп (експериментальній і контрольній) було запропоновано доповнити незакінчені речення на бланку так, щоб вони, по можливості, точно виражали їхні справжні почуття. Це було запропоновано зробити з кожним реченням, і якомога швидше, правдивіше. Якщо у досліджуваних виникали проблеми з відповіддю, вони могли пропустити це речення, і повернутись до нього пізніше. Також досліджуваним було наголошено на тому, що неправильних відповідей не буває. Отож, отримані результати свідчать про те, що більшість досліджуваних експериментальної групи (48%) мають низький рівень емпатії.

В контрольній групі відсоток осіб з низьким рівнем емпатійності (52%). Значний відсоток (32%) в експериментальній групі осіб з середнім (або нормальним) рівнем емпатійності. Досліджувані з середнім рівнем емпатійності є чутливими до потреб і проблем оточуючих, великодушні, здатні прощати образи. Вони спокійно переносять критику на свою адресу з боку дорослих, намагаються не конфліктувати, поважають та прислухаються до інших, врівноважені. В контрольній групі цей відсоток становить 28%. Також в обох групах (контрольній і експериментальній) є особи з високим рівнем емпатії – 20%.

Наступним нашим кроком було проведення дослідження емоційного відшукування за допомогою методики емоційного відшукування молодших школярів (власна модифікація модифікованого тесту-опитувальника емпатичних тенденцій, розробленого А.Мехрабіена і Н.Епштейном). Кожному учаснику експериментальної і контрольної груп було видано тест-опитувальник, який містив 33 твердження, котрі відображали ті чи інші ситуації, що могли викликати співчуття, співпереживання під час спілкування та взаємодії з людьми, з продуктами їх діяльності, з живою або неживою природою. Крім цього, кожен отримав бланк відповідей з нумерацією відповідних опитувальнику тверджень і два варіанти можливих відповідей: «Так» і «Ні». Бланки для відповідей не підписувались, а певним чином пронумерували, з метою збільшення довіри. Серед досліджуваних обох груп був проведений попередній інструктаж, під час якого досліджуваним пояснили структуру бланку, та принципу. За яким слід було відповідати. Зокрема було наголошено на тому. що опитувальник не містив неправильних відповідей. Аналіз отриманих результатів показав, що у більшості досліджуваних експериментальної групи (44%) низький рівень емпатичних тенденцій, що свідчить про те, що вони «закріпачені» з низьким рівнем розвитку емоційної чутливості. В контрольній групі таких осіб – 48%. Значний відсоток (36%) досліджуваних контрольної групи мають середній рівень емпатичних тенденцій, що свідчить про достатньо сформований рівень емоційної чутливості. В контрольній групі таких осіб – 32%. Також слід зазначити, що в обох групах (експериментальній і контрольні є невеликий відсоток осіб з високим рівнем емпатичних тенденцій – 20%).

Наступним кроком було проведення методики «Дослідження рівня емпатійних тенденцій (за власною модифікацією методики І.Юсупова). Досліджуваним експериментальної та контрольної груп було запропоновано 36 тверджень. Яким необхідно було дати відповідям такі числа: якщо вони хотіли відповісти «не знаю» - 0, «ні, ніколи» - 1, «іноді» - 2, «часто» - 3, «майже завжди» - 4 і відповіді «так, завжди» - 5. Давати відповіді потрібно було до всіх пунктів». Перш ніж ми підрахували результати, ми перевірили ступінь відвертості досліджуваних обох груп, який показав, що більшість була відвертими перед нами і самими собою. Аналіз отриманих результатів показав, що у більшості досліджуваних експериментальної групи (40%) середній рівень емпатійних тенденцій, що притаманний переважній більшості людей. Оточуючі таких осіб не можуть назвати «товстошкірими», у той же час вони не належать до надто чутливих осіб. У міжособистісних стосунках їхнє уявлення про інших складається під впливом їхніх учинків, а не особистих вражень. Їм притаманні емоційні прояви. що самоконтролюються. В контрольній групі таких осіб – 44%. Є також значний відсоток осіб (24%) з низьким рівнем емпатійних тенденцій. Особи з таким рівнем емпатійних тенденцій відчувають труднощі у встановленні контактів з однолітками та старшими, незручно почуваються у великих компаніях. Емоційні прояви у вчинках оточуючих іноді здаються їм незрозумілими і безглуздими. Вони віддають перевагу заняттям конкретною справою на самоті, а не під час спільної роботи з однолітками, однокласниками. В експериментальній групі таких осіб – 20%. Значний відсоток осіб експериментальної групи (20%) мають дуже низький рівень емпатійних тенденцій, що свідчить про нерозвиненість емпатійних тенденцій. Їм важко першим розпочати розмову, вони тримаються відокремлено від однокласників. Особливо їм складно контактувати з меншими дітьми та старшими. У міжособистісних стосунках досить часто опиняються в незручному становищі. Багато в чому вони не знаходять взаєморозуміння з оточуючими. В контрольній групі таких осіб – 24%. Є невелика частина осіб експериментальної групи (12%), яка має високий рівень емпатійних тенденцій. Вони чутливі до потреб і проблем оточуючих, великодушні, схильні багато що пробачити. З непідробною цікавістю вони ставляться до людей. Їм подобається «спостерігати» за мімікою, жестами інших людей, «заглядати» у їхнє майбутнє. Досліджувані з цим рівнем емпатійних тенденцій емоційно чутливі, товариські, швидко встановлюють контакти з однолітками, та навіть дорослими. В контрольній групі –цей відсоток становить 8%. Слід також зазначити, що в експериментальній і контрольній групі існує незначний відсоток (4%) осіб, які мають дуже високий рівень емпатійності. Вважається, що в них хворобливо розвинене співпереживання.

Отже, Н0 - відхиляється. Приймається Н1, а саме: кількість дітей з високим рівнем емпатії в експериментальній групі більше ніж в контрольній групі.

Висновок до розділу ІІ

Емпатія – здатність розуміти емоційний стан іншої людини, співчувати, співпереживати. Процес емпатії за своїм змістом є інтелектуальним.

Уміння сприйняти почуття іншої людини як свої власні, здатність до емоційного відгуку є специфічним компонентом спілкування та особливим засобом пізнання людини людиною. Цей феномен у психології отримав назву емпатія.

Деякі дослідники протиставляють емпатію розумінню людини. Емоційна природа емпатії виявляється в тому, що ситуація іншої людини не стільки «продумується», скільки «відчувається». Але без емпатії навряд чи можливе адекватне розуміння. Емпатія сприяє збалансованості міжособистісних стосунків. Розвинена емпатія – це ключовий фактор успіху в таких видах діяльності, як педагогіка, мистецтво, медицина, управління.

Кожна людина має власний репертуар ролей, ситуацій міжособистісної взаємодії. Репертуар ролей тим ширший, чим багатший соціальний та емоційний досвід особистості. Схильність до переживань розвивається відповідно до низки відомих соціальних ролей. Зіткнення з подібними ситуаціями актуалізує ті уявлення, які суб’єктивно нібито відповідають певному партнеру по спілкуванню.

Дослідження засвідчують, що розвиток емпатії залежить не стільки від кола взаємодії з іншими людьми, скільки від суб’єктивної значущості цих осіб для особистості, тобто зумовлений кількістю осіб яких вона по-справжньому цінує. Обмеженість кола осіб, яким схильна співчувати людина, не тільки блокує емоційну чутливість, в окремих випадках вона може переходити у жорстокість. Емпатія — надзвичайно складне, багатогранне поняття, яке означає: осягнення емоційних станів іншої людини; психічний процес, який дасть змогу зрозуміти чужі переживання (емпатія як механізм пізнання); дію індивіда, що допомагає йому особливим чином побудувати спілкування (емпатія як особливий вид уваги до іншої людини); здібність, властивість індивіда, його здатність проникати в психічний стан іншої людини, з якою вступає в контакт (емпатія як характеристика особи, тобто емпатійність). Встановлено, що здатність до прояву емпатії зростає за умови разючої подібності людей між собою, а також у набутті життєвого досвіду.

ВИСНОВКИ

Утвердження нових демократичних норм в українському суспільстві висуває нові вимоги до духовного розвитку дитини, її підготовки до життя. В контексті наукових теорій духовного розвитку особистості постає нове бачення психологічних проблем розвитку дитини, починаючи з ранніх етапів її становлення.

1. Уважно проаналізувавши психолого-педагогічну літературу, визначено, особливості емоційно-чуттєвої сфери у дітей молодшого шкільного віку, а саме, що молодший шкільний вік не тільки є сензитивним для формування навчальної діяльності, але є дуже важливим етапом у соціальному розвитку дитини, у становленні її зв’язків з оточуючими людьми за межами родинних стосунків. Прийняття нової соціальної ролі школяра, готовність відповідати очікуванням інших, здатність будувати власну поведінку відповідно до зразків, а також формування власних очікувань щодо поведінки інших людей роблять дітей цього віку сензитивними до виховання у них емпатійних можливостей.

Емпатійність розглядається як один із засобів обмеження людиною своєї агресивності. І, нарешті, емпатія – необхідна умова розвитку особистості, її емоційної зрілості, міжособистісного взаєморозуміння [5]. Проаналізувавши значну частину поглядів науковців на емпатію, можна розрізняти наступні прояви:

1) емпатію емоційну – засновану на механізмах проекції та наслідування моторних та афективних реакцій іншого;

2) емпатію когнітивну – що базується на інтелектуальних процесах: порівняння, аналогія тощо;

3) емпатію предиктивну – що проявляється як здатність передбачати афективні реакції іншого в конкретних ситуаціях.

2. Для вивчення особливостей емоційно-почуттєвої сфери дітей молодшого шкільного віку, ми проаналізували особливості їх психічного та фізичного розвитку. Було з’ясовано, перехід дитини в школу супроводжується формуванням складних і часто суперечливих почуттів, зумовлених новим становищем молодшого школяра серед дітей, у сім’ї. стосовно пізнавальних процесів, можна говорити про те, виникнення, сила та протікання інтелектуальних почуттів залежить великою мірою від змісту й організації їх діяльності, особливо навчальної. Інтелектуальні почуття дітей молодшого шкільного віку виявляються в допитливості, яка постійно зростає за умови правильної подачі інформації, знань.

3. Гуманізація суспільного життя тісно пов'язана насамперед з поліпшенням людських взаємин. У цьому контексті великого значення набуває проблема розвитку та виховання почуттєвої сфери особистості. Найвищі почуття, особливо моральні, що характеризують високорозвинену в духовному сенсі людину, надихають її на великі справи та благородні вчинки, які не даються дитині в готовому вигляді від народження. Вони формуються батьками, родиною, навчальним закладом, суспільством... Прищеплення дитині знань про моральні норми лежить на плечах батьків, а зі в ступом у школу й на вчителях. Учні-першокласники (молодші школярі) особливо чуттєві і добре піддають впливу. В цей період дуже важливою є співпраця вчителів і батьків, з метою створення єдиної системи виховання.

Виконане дослідження не претендує на повне розв’язання проблеми особливостей формування емпатії у дітей молодшого шкільного віку. Отримані результати доводять необхідність подальшого теоретичного та експериментального дослідження цієї проблеми.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Авдеева Н.Н. Понятие идентификации и его применение к проблеме понимания человека человеком // Теоретические и прикладные проблемы психологии познания людьми друг друга: Тез. докл. – Краснодар, 1975. – С. 6-9.

  2. Авраменкова В.В. Совместная деятельности дошкольников в проявлении гуманного отношения к сверстниками // Вопросы психологии. – 1980. - № 5. – С. 60-70.

  3. Авраменкова В.В. Совместная деятельности дошкольников в проявлении гуманного отношения к сверстниками // Вопросы психологии. – 1980. - № 5. – С. 60-70.

  4. Алексеева Н.И. Некоторые особенности сопереживания в раннем онтогенезе // Проблемы формирования ценностных ориентаций и социальной активности личности.: Межвуз. сб. научн. тр. – М.:МГПИ, 1984. – С. 67-76.

  5. Бадалев А.А., Каштанова Т.Р. Теоретико-методологические аспекты изучения эмпатии// Групповая психотерапия при неврозах / Под ред. Б.Д.Карвасарского и В.А.Мазуренко. – Л., 1975. – С. 11-19.

  6. Бадалеев А.А. Личность и общение: Избр. Психол. труды. 2-е изд., перераб. – М.: Междунар. пед.акад., 1995. – 324 с.

  7. Бех И.Д. Нравственность личности: стратегия становления. – Ровно: РИО управление печати, 1991. – 146 с.

  8. Бех І.Д. Вивчення особистості молодшого школяра // Поч.шк.- 1993, №3.

  9. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте - М., 1968.- с.464.

  10. Божович Л.И.Отношение к учению как психологическая проблема. – «Известия АПН РСФСР», вып. 36, 1951.

  11. Бондаренко Л.И. Основные этапи становления самосознания - К., 1979.

  12. Борисенко С.Б. Методы формирования и диагностики эмпатии учителей: Автореф. Дис. … канд. пед. Наук: 13.00.01. – Л., 1988. – 14 с.

  13. Боришевський М.И. Психологические особенности самосознания подростка - К.: Вища школа - 1980.- с.168.

  14. Бреслав Г.М. Эмоциональные особенности формирования личности в детсве: норма и отклонения. М.: Педагогика, 1990. – 140 с.

  15. Будова самооцінки як психологічна проблема // Вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди № 6. Психологія. – Харків: ХДПУ, 1999. – Вип. 2. – С. 42-45.

  16. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике.- К., 1989.

  17. Валантинас А.А.Взаимосвязь эмпатии и усвоения нравственных норм детьми младшего школьного возраста: Автореф. дисс. …канд. психол. Наук: 19.00.07. – К.: 1988. – 16 с.

  18. Валлон А. Психическое развитие ребенка. – М.: Просвещение, 1967. – 196 с.

  19. Венера В.Є. Психологічна служба в закладах освіти. Практикум: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. – Тернопіль: ВАТ «ТВПК «Збруч». – 2008. – 560 с.

  20. Взаємозв'язок самооцінки і рівня домагань як предмет психологічних досліджень // Вісник ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. Психологія. – Харків: ХДПУ, 2001.– Вип. 6. – С. 57-61.

  21. Веретенко Т.Г. Загальна психологія. Навчальний посібник. - К.: ВД «Професіонал», 2004. - 128 с.

  22. Выговская Л.П. Проблема эмпатии в психологии//Социально-психологическая природа эмпатии: проблемы и перспективы исследования. – Одесса, 1996. – С. 171-186.

  23. Выговская Л.П. Теоретико-методологические основы решения проблемы эмпатии//Українська психологія: сучасний потенціал: Матер. Четвертих Костюковських читань. – в 3т. – К.: ДОК-К, 1996. – Т.1. – С. 231-239.

  24. Гаврилова Т.П. К вопросу об эмоциональной социальной децентрации // Личность в системе коллективных отношений6 Тез. докл. – М., 1980. – С.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Розвиток життєво-професійної ефективності особистості в освітньому процесі НУШ: технології, методики, вправи »
Ілляхова Марина Володимирівна
30 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.