ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З БАТЬКАМИ ДОШКІЛЬНИКІВ

Опис документу:
Взаємодія дошкільного освітнього закладу і сім'ї забезпечують сприятливі умови життя і виховання дитини, формування основ повноцінної, гармонійної особистості. Сподіваємось, що пропонований матеріал допоможе вихователям дошкільних закладів освіти у роботі з батьківським колективом, допоможе сформувати правильний підхід батьків до виховання дитини як до відповідального та цілеспрямованого процесу, а також сприятиме встановленню в родинах вихованців атмосфери тепла, добра і взаєморозуміння

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Департамент освіти і науки

Хмельницька обласна державна адміністрація

Кам’янець-Подільський багатопрофільний

навчально-реабілітаційний центр

(з досвіду роботи)

Методичний посібник

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ

З БАТЬКАМИ ДОШКІЛЬНИКІВ

Підготувала:

Вихователь Пенцалюк Інна Вікторівна

м.Камянець-Подільський

2018

Укладач: Пенцалюк І.В. - виховательКам’янець-Подільського багатопрофільного навчально-реабілітаційного центру, спеціаліст першої категорії

Рецензентитаманчук В.Д. – заступник директора з виховної роботи Кам’янець-Подільського багатопрофільного навчально-реабілітаційного центру, спеціаліст вищої категорії, вихователь-методист

Швець О.І. – заступник директора з реабілітаційної роботи Кам’янець-Подільського багатопрофільного навчально-реабілітаційного центру, спеціаліст вищої категорії, вчитель-методист

За тисячолітню історію людства склалися дві галузі виховання підростаючого покоління: сімейне й суспільне. Здавна ведеться суперечка, що важливіше в становленні особистості: родина або суспільне виховання?

Однак тепер важливість родини поступово зростає: усвідомлюється її роль у розвитку підростаючого покоління - адже саме в родині в дитини формуються моделі майбутнього життя, тому дуже багато чинників залежить від батьків й інших близьких.

Взаємодія дошкільного освітнього закладу і сім'ї забезпечують сприятливі умови життя і виховання дитини, формування основ повноцінної, гармонійної особистості.

Сподіваємось, що пропонований матеріал допоможе вихователям дошкільних закладів освіти у роботі з батьківським колективом, допоможе сформувати правильний підхід батьків до виховання дитини як до відповідального та цілеспрямованого процесу, а також сприятиме встановленню в родинах вихованців атмосфери тепла, добра і взаєморозуміння.

Посібник рекомендовано вихователям дитячих садків.

У сім’ї шліфуються найтонші грані

людини – громадянина, людини – трудівника,

людини – культурної особистості.

Із сім’ї починається суспільне виховання.”

( В.Сухомлинський “ Батьківська педагогіка ”)

ПЕРЕДМОВА

Взаємини працівників дитячого садка і батьків на сучасному етапі одна з найскладніших проблем. Існують різні погляди батьків на співпрацю ДНЗ з сім'єю. Багато вважають, що виховувати їхніх дітей повинен дитячий садок. Є категорія батьків, які нехтують порадами педагогів. Окремі батьки вважають, що їх завдання полягає лише в тому, щоб дитина була сита, одягнена, а єдине його заняття вдома - перегляд мультфільмів і прогулянка. Причини різні: одні сім'ї не хочуть виховувати дитину, інші - не вміють це робити, треті - не розуміють, навіщо це потрібно. У всіх випадках необхідна кваліфікована допомога дошкільного закладу.
Взаємодія вихователів з сім'ями вихованців є одним з найважливіших умов формування особистості дитини, позитивних результатів у вихованні, якого можна досягти при узгодженості дій та за умови розвитку інтересу батьків до питань виховання і навчання.

Співпраця педагогів і батьків дозволяє краще пізнати дитину, подивитися на неї з різних позицій, побачити в різних ситуаціях, а отже, допомогти в її розвитку.

Взаємодія дошкільного освітнього закладу і сім'ї забезпечують сприятливі умови життя і виховання дитини, формування основ повноцінної, гармонійної особистості.

В.А. Сухомлинський підкреслював, що завдання виховання і розвитку можуть бути успішно вирішені тільки в тому випадку, якщо дитячий сад буде підтримувати зв'язок з родиною і залучати її у свою роботу.

Тема досвіду: налагодити оптимальну взаємодію дошкільного закладу з родинами вихованців, яка б ґрунтувалася на повазі до особистості дитини, турботі про її всебічний розвиток.

Мета досвіду: озброїти батьків системою психолого – педагогічних знань та вмінь необхідних для організації сімейного виховання дошкільників.

Актуальність досвіду: об′єднання зусиль батьків та педагогів допоможе cтворити широкий розвивальний простір, сприятливий для повноцінного буття дитини в сім′ї та дошкільному навчальному закладі.

Основні завдання досвіду:

  1. Створення умов для співробітництва і співтворчості, встановити партнерські взаємин у професійному спілкуванні з батьками вихованців.

  2. Встановлення довірливих і партнерських відносини з батьками. 

  3. Залучення сім'ї в єдиний освітній простір. 

  4. Активізувати участь батьків у різних заходах.

  5. Надання допомоги в оволодінні батьками психолого-педагогічною культурою, гуманістичним підходом до дитини.

Виховання дітей, формування особистості з перших років життя - основний обов′язок батьків. Сім′я впливає на дитину, залучає її до навколишнього життя. Тому здійснення усебічного розвитку дитини обов’язково має відбуватися у тісній взаємодії дошкільного закладу та родин вихованців. Закон України «Про дошкільну освіту» покладає на сім’ю велику відповідальність. У ст.59 Закону України «Про освіту" записано, що "батьки є першими педагогами. Вони зобов'язані закласти основи фізичного, морального й інтелектуального розвитку особистості дитини в ранньому віці", у ст.33 цього ж Закону зазначено , що одним з основних завдань, що стоять перед дошкільним закладом, є "взаємодія з родиною для забезпечення повноцінного розвитку дитини"

Там же у статті 8 «Роль сім’ї в дошкільній освіті» зазначено: «Відвідування дитиною дошкільного закладу не звільняє сім′ю від обов′язку виховувати, розвивати і навчати її в родинному колі. Батьки несуть відповідальність перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, а також збереження її життя, здоров′я, людської гідності».

В Концепції дошкільного виховання в Україні, Державній національній програмі «Освіта», Законі України «Про дошкільну освіту», Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні підкреслюється велика роль родинного виховання, передбачається взаємопроникнення сімейного і суспільного виховання з метою створення для кожної дитини єдиного виховного середовища.

Про необхідність створення такого міцного союзу писав у свій час В.О. Сухомлинський: "Без виховання дітей, без активної участі батька й матері в житті школи, без постійного духовного спілкування дорослих і дітей неможлива сама родина як первинний осередок нашого суспільства, неможлива школа як найважливіша навчально-виховна установа й неможливий моральний прогрес суспільства".

Під час ознайомлення з Базовою програмою розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» постає реальна потреба в організації просвітницької роботи з родиною. Адже батькам надзвичайно складно зрозуміти науковий виклад змісту й зорієнтуватися в ньому. Робота з сім’єю передбачає врахування сучасних тенденцій розвитку стосунків між батьками й дітьми, їхніх технологій, ціннісних орієнтирів, особистісних якостей батьків і дітей, особливостей впливу сім’ї на становлення особистості.

Та ні для кого не є таємницею, що за останні роки різко знизився рівень психолого-педагогічної культури батьків. Чисельні соціальні проблеми сьогодення досить часто гостро позначаються на умовах виховання дітей, що в свою чергу веде до ускладнення у взаємодії педагогічних колективів дошкільних закладів та родин вихованців.

Отже, організація повноцінної взаємодії педагогів і батьків є на сьогодні одним з найважливіших завдань, що стоять перед колективами дошкільних закладів.

Система роботи по взаємодії з батьками

Зважаючи на їх взаємозалежність, свою роботу з батьками спрямовую у таких напрямках:

  • інформаційна діяльність;

  • діагностична діяльність;

  • співпраця з родиною;

  • рефлексійна діяльність

Перший напрямок «інформаційна діяльність» спрямований на ознайомлення батьків з діяльністю групи. З цією метою оформлено інформаційні стенди, виготовлені інформаційні папки, папки-пересувки, оформлено інформаційний куточок в роздягальні, висвітлюється інформація про життя малят в дитячому садку у Вайбер-групі.

Другий напрямок «діагностична діяльність» я спрямувала на вивчення сім'ї, з'ясування освітніх потреб батьків. Даний напрямок я реалізовувала через організацію бесід, спостережень, анкетування, тестування, опитування батьків. Так, на основі зібраних даних та їх аналізу мною були вивчені особливості структури родинних зв'язків кожної дитини, специфіка сім'ї та сімейного виховання дошкільника, що дозволило краще орієнтуватися в педагогічних потребах кожної родини та будувати подальшу роботу на основі диференційованого підходу.

Відповідно до третього напрямку «співпраця з батьками» організовую різні форми взаємодії з батьками, спрямовані на підвищення їх педагогічної культури:

  • наочні матеріали ( пам’ятки, інформаційні бюлетені, папки-пересувки, буклети, брошури, довідники);

  • традиційні форми роботи (бесіди, консультації, батьківські збори, семінари, свята, виставки дитячих робіт, виготовлених разом з батьками);

  • нетрадиційні форми роботи (телефон довіри, Вайбер-група).

  • форми письмового спілкуванняоденники, неформальні записки, Вайбер-група, дошкаоголошень.

Варто зауважити, що письмові форми спілкування з батьками можуть бути корисними при одній умові, що вони не замінюють особистих контактів вихователя і батьків.
Так, пропаганду педагогічних знань здійснюю через батьківські куточки, де розміщую консультативні матеріали. В спеціальних течках розміщую укладені педагогами і психологом добірки методичних рекомендацій, консультативні матеріали, які допомагають визначити шляхи виховного впливу на дітей.

Дієвою формою роботи з батьками є батьківські збори, під час яких відбувається ознайомлення батьків із завданнями, змістом і напрямками навчально-виховного процесу, нововведеннями в освіті тощо. Найбільш результативно проходять збори, організовані у вигляді «круглих столів», під час яких батьки мають можливість отримати консультації фахівців з різних галузей (психолога, лікаря,дефектолога, логопеда).

Залучаю батьків до підготовки святкових ранків, до прийняття участі у спортивних та музичних розвагах

Роботу відповідно до останнього напрямку «рефлексійна діяльність» організовую в кінці навчального року. Аналізую результативність проведеної роботи, визначаю кількісні та якісні зміни. На основі отриманих даних планую роботу на наступний навчальний рік.

Результативність

Взаємодія вихователів і батьків стала необхідною умовою всебічного розвитку дитини, дозволило глибше пізнати його індивідуальні здібності і можливості.

Багато хто з батьків усвідомили важливість співпраці з вихователями.

Індивідуальні співбесіди з батьками показують, що багато хто з них змогли підвищити рівень педагогічних знань, умінь і навичок. У результаті підвищився рівень виховно-освітньої діяльності батьків, що сприяло розвитку їх творчої ініціативи.
Постійний контакт з сім'єю дозволив пробудити почуття прихильності і довіра батьків до дитячого саду, створити атмосферу спільності інтересів, емоційної взаємопідтримки і взаємопроникнення в проблеми один одного.

Сподіваємось, що пропонований матеріал допоможе вихователям дошкільних закладів освіти у роботі з батьківським колективом, допоможе сформувати правильний підхід батьків до виховання дитини як до відповідального та цілеспрямованого процесу, а також сприятиме встановленню в родинах вихованців атмосфери тепла, добра і взаєморозуміння.

Батьківські збори

Проблеми адаптації дитини до дитячого садка

План проведення

  1. Доповідь вихователя на тему «Адаптація малюка в дитячому садку».

  2. Бесіда «Перші дні в садку».

  3. Обговорення з колективом батьків психолого-педагогічних ситуацій відповідно до теми зборів.

  4. Підсумки зборів.

Хід зборів

  1. Педагог повідомляє батькам про мету та головні завдання діяльності педагогічного колективу в роботі з вихованцями даної групи.

Батьки інформуються про навчально-виховну програму, якою керуються педагоги, її зміст та основні напрямки. Також батьки отримують інформацію щодо режиму дня, системи харчування та оздоровлення.

Доповідь .

Ставлення дитини до дитячого садка залежить зде­більшого від того, як склалося її перше знайомство з групою та вихователем. Пощастить новачку - буде в нього в перший день добрий настрій, привабить його вихователька з першого погляду, натрапить на цікаву іграшку й на доброзичливого однолітка, поруч із яким можна спокійно погратися, — не стане йому дитячий садок тягарем. А не трапиться в пер­ший день такого щасливого збігу: злякається малюк незвич­ної атмосфери, не захоче залишитися без маминої підтрим­ки, розплачеться — буде довго і важко звикати.

Отже, замість того, щоб покладатися на випадковість, до­цільно заздалегідь підготуватися до того, щоб створити в ди­тини хороше перше враження про дитячий садок. Для цього, насамперед, треба викликати в неї емоційно-позитивне став­лення до можливості відвідувати дитячий садок, переконати, що садок — це нагорода для найкращих дітей. Саме в такому ракурсі слід розглядати успіхи та досягнення дитини.

Необхідно тільки зважати на те, щоб розмова велася у формі заохочення успіхів, а не засудження невдач дити­ни, як це часто трапляється: «У дитсадку всі доїдають. Там тебе ніхто не годуватиме», «Не слухатимешся - віддам до дитсадка!» Бажано, якщо є така можливість, у присутності малюка з гордістю розповідати знайомим: «Наш Ярослав уже вели­кий - незабаром до дитсадка ніде!»

Поряд з формуванням у новачка загального позитивного ставлення до дитсадка необхідно підготувати його до зна­йомства з конкретною групою дітей та вихователем. Хтось із батьків відвідує групу, знайомиться з дітьми, а вдома ділить­ся своїми враженнями: які в групі веселі діти, яка лагідна ви­хователька, як усі чекають на Оленку. За наявності пози­тивної установки дитина почуватиметься під час першого відвідування дитячого садка впевненіше й спокійніше. Якщо малюк боїться залишати маму, у перші дні бажано приводи­ти його до дитсадка ненадовго — на півгодини-годину, щоб він зрозумів: розлука тимчасова.

Коли дитина, розлучившись із мамою, сумує, проситься додому, плаче, вихователь зазвичай намагається чимось при­вернути її увагу, зацікавити іграшкою, поговорити. Однак трапляється так, що дитина не реагує на спроби розважити її, ніби загальмована, нічим не цікавиться. У такому разі до­цільно утриматися від подальших зусиль і дати дитині спокій. Як правило, сповільнена реакція на нове середовище зумовлена типологічними особливостями вищої нервової діяльності, зокрема надмірною чутливістю.

Незвичне середовище, увага оточуючих, усі види психо­логічного тиску: прохання, умовляння, тим паче осуд, - усе це є сильним подразником для чутливої дитини. У такому стані малюкові важко зробити те, чого від нього вимагають. Такі стани можуть виникати в будь-якої дитини, незалежно від типу її нервової системи.

Отже, перша допомога дитині, яка «загальмувалася», по­лягає в тому, щоб зняти всі види психологічного тиску, при­пинити нав'язувати їй пестощі, турботу, свою волю. Треба дати дитині спокій і дочекатися, коли в неї відновиться по­треба у спілкуванні з дорослими.

  1. Вихователь повідомляє батькам про найбільш поширені труднощі, з якими стикається малюк, уперши прийшовши до дитячого садка. Серед них педагог відзначає проблеми спілкування з дорослим та однолітками, психологічні труднощі (дитина потрапляє в невідоме раніше середовище, перебуває осторонь від батьків та членів родини), недостатньо розвинуті навички самообслуговування (дитина не вміє без допомоги дорослого одягатися, приймати їжу, дотримуватися необхідних гігієнічних правил тощо). Батьки отримують педагогічні рекомендації щодо допомоги дитині в адаптації до умов дитячого дошкільного навчального закладу.

Шановні батьки!

· Щоб запобігти порушенню емоційного стану дитини, яким часто супроводжується адаптація, усвідомте, що Ваше власне хвилювання передається дитині, тому заздалегідь познайомтесь з вихователями та особливостями організації життя в групах.

· Купуйте одяг, який дитина зможе одягнути або зняти самостійно (штани з еластичним поясом, сорочки з великими ґудзиками светри з широким коміром).

· Найважливіше – це підготувати дитину до спілкування з іншими дітьми й дорослими. У цьому Вам допоможуть рідні й близькі, які можуть доглядати певний час за вашою дитиною, коли Ви не надовго відлучаєтеся. Вона в майбутньому легко зможе переносити розлуку з Вами.

· Дайте дитині позитивну перспективу: розкажіть, що в дитсадку багато іграшок, діток і їм там дуже добре, цікаво весело.

· Якнайчастіше відвідуйте парки, дитячі майданчики, привчайте до гри в пісочницях, ходіть на дні народження друзів, новорічні свята, де є її однолітки.

· Підпорядкуйте домашній режим до режиму дитячого садку, особливо додержуйтеся часу вкладання до сну і періодів харчування.

· Навчіть дитину елементарних навичок самообслуговування.

· Потурбуйтесь про нервову систему дитину. В перші дні перебування не залишайте малюка на цілий день у дитсадку.

· Повідомте вихователів про звички та вподобання Вашого малюка, про особливості здоров’я, поведінки, харчування.

· Поговоріть з дитиною про можливі труднощі, до кого вона може звернутися по допомогу. Наприклад: «Якщо ти захочеш пити, підійди до вихователя і скажи «Я хочу пити» і вихователька наллє тобі води» і т.д.

· Розробіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги і їй буде простіше відпустити Вас.

· Пограйте з дитиною та з домашніми іграшками в дитячий садок, розподіліть ролі дітей, вихователів. Нехай іграшка знайде собі друзів і через неї спробуйте вирішити проблеми, що виникають у дитини, оцінійте гру на позитивні результати.

· Тримайте тісний зв'язок з персоналом групи, і будьте певні, що працівники зуміють прийняти і зрозуміти Вашу дитину, і по материнські дбатимуть про неї.

· Якщо раптом через місяць Ваша дитина ще не звикла до дитячого садку, перевірте список рекомендацій і спробуйте виконати ті рекомендації, про які Ви забули. Пам’ятайте, що на звикання дитини до дитячого садку може знадобитися до півроку. Краще, якщо на цей період у родини буде можливість підлаштуватися до особливостей адаптації свого маля.

  1. Батькам пропонується обговорити ситуації.

Катруся не хотіла йти до дитячого садка. Кожного разу, коли мама залишала доньку, та плакала, репетувала, чіплялася за матусин одяг і вимагала, щоб мама не йшла. Якось вихователька порадила Катрусиній мамі залишитися в дитсадку з дочкою і провести тут деякий час. Мама скористалася порадою педагога. У такій ситуації, коли мама була поряд, Катруся припинила плакати, підійшла до інших дітей, зацікавилася іграшками. Наступного дня мама пробула поруч з донькою вже менше часу, а на третій день присутність мама в групі зовсім не знадобилась.

Запитання до дискусії.

  • Як ви розцінюєте поведінку Катрусі, що можна сказати про цю дитину?

  • Чи схвалюєте ви пораду педагога, якою скористалася мама дівчинки? Чому?

  • Чи стикалися ви на власному досвіді з тим, що дитина має стійке небажання відвідувати дитячий садок?

  • Як ви вважаєте, з якими причинами це пов’язано?

  • Які інші варіанти вирішення цієї ситуації ви могли б запропонувати?

Батьки привели в групу Василька. Хлопчик справляв враження спокійної та розумної дитини. У нього було досить добре розвинуте мовлення, він не вередував, із задоволенням грався з дітьми. Проте незабаром виявилося, що Василько не вміє самостійно вдягнутися, поїсти, вимити руки. Усе це раніше за нього робили дорослі – члени його родини.Коли батьки прийшли за сином, вихователька повідомила їм про труднощі, з якими Василько стикнувся в дитсадку і порадила батькам негайно звернути на це увагу. Батьки ж зауважили, що цього хлопчика мають навчити саме в дитячому садку.

Запитання до дискусії.

  • Як, на вашу думку, чи мають рацію батьки Василька? Чому?

  • Як ви вважаєте, яких навичок має набути вдома дитина перед тим, як іти до дитячого закладу?

  • Що б ви порадили батькам хлопчика?

4. Педагог приводить батьків до необхідних висновків: більшість дітей, приходячи вперше до дитячого садка, стикається тут з певними проблемами; комунікативними, психологічними тощо. Завдання батьків – допомогти дитині подолати ці труднощі. Для цього слід повсякчас пам’ятати, що дитина – маленька особистість, яка вимагає до себе особливого ставлення, уваги, батьківської ласки, тепла й терпіння.

Батьківські збори

Ремінець чи медяник

План проведення

  1. Доповідь вихователя на тему «Виховання дисциплінованості у дітей».

2.Виступи батьків з обміну власним досвідом за темою зборів

3.Обговорення з колективом батьків психолого-педагогічних ситуацій відповідно до теми зборів. Ознайомлення з памятками «Принципи виховання дисциплінованості у дітей» та «Правила покарання»

  1. Підсумки зборів.

Хід зборів

1. Кому з нас, шановні дорослі, не доводилося мати проблем з неслухняністю дітей. Вони виникають у побуті, у громадських місцях, у процесі спільної діяль­ності та на дозвіллі й досить часто є реакцією малих на висунуті до них вимоги. В чому причина такого непо­слуху? Що штовхає наших дітей на виявлення непокори?

Саме про це, а також про те, як у таких ситуаціях варто поводитися дорослим, наша розмова.

Стосовно дитини проблему дисципліни можна пода­ти у двох аспектах - зовнішньому і внутрішньому. Давайте, виходячи поки що з самої тільки назви, спробуємо розібратись, що передбачає перша і друга. (Батьки висловлюють свої міркування.) Отже, тех­ніка зовнішньої дисципліни базується на тому, що до­рослі домагаються від дітей максимальної слухняності, не цікавлячись їхньою думкою з цього приводу. Техніка ж внутрішньої дисципліни спрямована на виховання у ди­тини самодисципліни, а саме прищеплення таких ціннос­тей, які потім стають для неї головними принципами в поведінці, тобто, - нормою життя.

Образно кажучи, категорія зовнішньої дисципліни передбачає "ремінець і медяник", тобто нагороду і покарання. Ну, а ми добре знаємо, що арсенал покарань у дорослих досить різноманітний. Тут і вербальні форми (образливі порівняння, обзиван­ня, підвищення голосу, критика, глузування), й ізоля­ція (дитину ставлять у куток або відправляють в іншу кімнату, не розмовляють з нею), і позбавлення якихось привіле­їв, розваг або ласощів, і ... фі­зичні покарання. Створюється ефект замкнутого кола. Зважте самі: будь-яке по­карання викликає у дитини стан тривоги і нервовості, а подекуди - нелюбов або навіть ненависть до того, хто карає, і до того, хто не захищає її, а це породжує аг­ресію та провокує на нові нега­тивні вчинки. Звідси нове невдо­волення дорослих і нове покарання. Отже, коло замкну­лося. Його не можна розірвати за рахунок щораз жорстокіших виховних заходів, оскільки меха­нізм протидії лишається практи­чно незмінний. Крім того, пока­рання породжує у малюка невпевненість у собі. Покарана дитина почувається самотньою, ображеною, позбавленою бать­ківської любові й нікому не потрібною. Постійні покарання можуть викликати деформацію уявлень дитини про себе та свої можливості - їй здаватиметься, що вона погана, гірша від усіх. З часом це стає переко­нанням, а поведінка - відповідною до набутих уявлень. Можлива й інша реакція - під тиском чужої волі і при­нижень дитина може озлобитися й прагнутиме будь-що не підкоритися і навіть помститися. У перспективі такі діти намагатимуться самостверджуватися за рахунок ін­ших - батьків, ровесників, молодших за віком і слаб­ших. При цьому домінуватимуть агресія та жорстокість. Таким чином, виховний ефект виявляється протилежним бажаному - зі знаком "-". Тож варто пам'ятати: пока­рання не лише не запобігає асоціальній поведінці і не спиняє ЇЇ, а й загострює агресивні прояви.

Ось приклад із життя:

...Щодня молоді мами, виводячи дітей на прогулянку, збираються біля під'їзду поспілкуватися. їхні діти в цей час теж знаходять собі якісь заняття: хтось грається в ляль­ки, хтось - у машинки, тільки Сашко весь час крутиться біля дорослих. Йому цікаво слухати, про що вони го­ворять. Мати не дуже звертає на нього увагу. Але коли Сашко сам починає встрявати в розмову дорослих зі сво­їми коментарями або з якоюсь недоречною інформацією про "пікантні" подробиці сімейного життя, мати починає сердитися й проганяє хлопця від дорослих зі словами: "От паскудна дитина, геть з моїх очей!" Сашко дметься й неохоче відходить убік. Кілька разів він дражниться, роб­лячи вигляд, що знову наближається до гурту сусідок. Мати вдає, що не помічає цих маневрів. Розчарований Сашко відходить до дітей, і вже за кілька хвилин звідти долинають плач дівчаток, їхні обурені вигуки. Виявляється, бешкетник забрав у них ляльку, зруйнував "квартиру", яку діти з такою любов'ю для неї споруджували.
Сльози, крик... Усі сварять Сашка, а мати, впіймавши сина, добре прикладається до його спини і нижче. Тепер уже плаче й Сашко. Випручавшись, він викрикує образи на адресу матері, починає жбурляти в неї камінці. Закінчується все тим, що мати, схопивши сина за комір, тягне його до квартири. Звідти ще довго долинають істеричні вигуки…

Спробуємо розібратись у причинах поганої поведінки дітей. Насамперед це може бути

- незадовільний стан їхньої нервової системи, спровокований загальним нестабільним або напруженим, несприятливим мікрокліматом у родині;

- хронічні захворювання, які ослаблюють організм дитини, викликають перенапруження і знесилення, провокуючи підвищену дратівливість;

- порушення режиму дня, в тому числі сну, харчування і прогулянок на свіжому повітрі ;

- недостатність уваги до дитини, її проблем;

- незадоволена потреба у повноцінному спілкуванні з іншими дітьми;

- відсутність умов для ігрової діяльності, обмаль необхідних для повноцінного розвитку дитини іграшок; перевтома від ненормованого перегляду телепрограм, невідповідність їхнього змісту віковим можливостям малюка;

- поганий приклад, грубощі, сцени насильства й жорстокості, які діти бачать не лише на телеекрані, а й у повсякденному житті (зокрема, в родині) тощо.
На жаль, у нашому суспільстві ще не укорінилася або вважається якоюсь крайністю практика консультування з чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми, у лікаря-невропатолога або психіатра, у практичного психолога чи кваліфікованого фахівця з проблем сім'ї та родинного виховання. Тим часом стан здоров'я суспільства та рівень його агресії нині є критичними і потребують як правильної оцінки ситуації, так і кваліфікованого втручання в її розв’язання. Соромитися тут не варто, як і марно сподіватися , що проблема розв'яжеться сама собою.
Як же зробити так, щоб "не розхитувалося" здоров'я ні дітей, ні батьків? Яку обрати тактику? Головне, звичайно, залежить від позиції батьків: дитина, яку люблять, якій приділяють достатньо уваги, яку з раннього дитинства навчають гарної поведінки і якій при цьому дорослі подають належний приклад, не може стати для батьків дисциплінарною проблемою. Адже етику стосунків і повагу до інших людей вона сприймає як норму життя, що виявляється і підтримується на різних рівнях взаємин і в різних життєвих ситуаціях.

Однак підхід до розуміння поведінки дитини, її дисципліни з позиції почуттів, а не контролю і придушення, також не можна звести до переліку простих правил, по­ рушення яких тягне за собою покарання. Треба зважати на те, що самоконтроль для малюка прийнятніший, ніж сліпа покора. Дитину не можна запрограмувати. У вихованні дисципліни слід виходити з пріоритету почуттів малюка. Якщо емоційний клімат сім'ї сприятливий -дитина почуватиметься безпечно навіть тоді, коли батьки діятимуть досить твердо і регламентуватимуть діяльність сина чи доньки розумними рамками. Такий підхід до дисципліни потребує відокремлення людини від її дій або вчинків. Щодо цього надзвичайно корисною є порада, адресована дорослим: "Ніколи не осуджуйте дитину - тільки її негарні вчинки". А шлях формування самоконтролю передбачає поступове просування від послідовності у вимогах до дитини, коректності форм їх донесення за будь-яких обставин до сприйняття їх дитиною як власних переконань та установок. Наголошуємо: позитивний результат досягається тільки завдяки послідовності, доброзичливості, аргументованості вимог та поваги до особистості дитини.

Краще сказати: "Мені зовсім не подобається, як ти поводишся, але я люблю тебе і сподіваюся, що цього більше не буде, адже ти мене так засмучуєш", ніж давати негативну оцінку самій дитині.

Дисциплінувати малюка треба або у виявленні почуттів, або в термінах дій. У таких ситуаціях матимемо справу з актуалізуючою дисципліною.

2. Батьки діляться досвідом за обговорюваною темою. Заслуховують виступи всіх бажаючих.

3. Розглянемо кілька можливих варіантів її прояву у родинному вихованні, 1.Тільки ставлення. "Я йому як дам наступного разу!" - з такою реплікою поверта­ється ваш син з прогулянки. . "Цей Вітько зовсім не вміє грати у футбол, тільки робить нам підніжки. Подивися на мої ноги - самі синці". Як вигадаєте, шановні батьки, як реагувати на такі слова? (Батьки висловлюють свої міркування.)

Слід розуміти, що хлопчик скаржиться на друзів, оскільки перебуває під враженням ситуації, і йому просто треба виговоритися, тобто висловити своє ставлення до ситуації. У такій ситуації дорослим дуже важливо зрозуміти, що йдеться тільки про емоції, а не що інше. Дитині треба дати можли­вість виговоритися, і аж ніяк не варто підігрівати агресію фразами, як от: "Я це чую від тебе щодня. Невже не можеш за себе постояти? Скільки можна приходити із синцями?"

Така помилка дорослих може призвести до того, що дитячі почуття (тобто емоції) можуть перейти у сферу дій з більш негативними наслідками.

2. Дія.А як вам ситуація, коли дитина може говорить і так:

- Мене так дратує Миколка, що я збираюсь його побити. Як реагувати в цьому випадку? (Батьки висловлюють свої міркування.)
Правильною буде така реакція батьків:

- Ми тебе розуміємо. Але подумай, чим це може за­кінчитися і що від цього зміниться. А якби на його місці був ти? Адже ти теж іще багато дечого не вмієш робити. Миколка, напевне, погано знає правила гри - треба йому допомогти. (Ідеальний варіант: батько пропонує погра­ти у футбол разом з дітьми й водночас пояснити Миколці правила гри).

3. Дія уже відбулася. Ще один варіант: діти посварилися. Син обізвав (або штовхнув) това­риша і намагається пояснити батькам, чому він так зро­бив, тобто прагне довести свою правоту. Як правильно вчинити у цьому випадку? (Батьки висловлюють свої міркування.)

Правильною тактикою з боку батьків буде відійти від конкретного випадку й узагальнити те, що відбулося.

- Я вважаю, що вчинив правильно. Так йому і треба! - каже Сергійко.

-Тобто, по-твоєму, це найкращий спосіб довести свою правоту? – уточнюють батьки.

- Так.

- І ти міг би так сказати (зробити) своїй мамі, якби вона не мала рації?

Такий діалог сприятиме переоцінці дитиною власно­го вчинку.

4. Покарання невідворотне. Якщо виникають ситуації, коли без покарання обійтися не можна, батьки повинні відмовитися від особистого осу­ду, тобто треба ніби відокремити себе і покарання. Батьки можуть і мають бути носіями загальноприйнятих норм, і вони зовсім не повинні виступати у ролі суддів власних дітей. Отже, покарання на тлі широковживаних фраз, як-от: "Буде так, як я сказав", "Я тобі як наказав робити?!", "Я тобі дам за такі слова!", "Ось ти зараз у мене матимеш!", - не дадуть належного педагогічного ефекту. Давайте з вами розглянемо надзвичайно простий випадок: граючи у футбол, син улучив у шибку. Які ваші дії? (Батьки висловлюють свої міркування.)

Ось приблизне розв’язання проблемної ситуації:

- Поміркуймо над тим, що відбуло лося, - пропонує батько. – Ти розбив шибку, і я вже нічого не можу вдіяти, але поясни мені, що сталося?

Після такого спокійного звертання малий щиро розповість як, граючи у футбол, ненароком влучив у шибку. Уважно вислухавши сина, батько має сказати:

- Я розумію, що ти зробив це ненароком. Але в кожної гри, як і в житті, існують певні правила. За їх пору­шення треба відповідати. Скажи мені, яке покарання ти вважатимеш правильним?

Подібна тактика добре розвиває самостійність і від­повідальність за свої вчинки. При цьому стосунки між батьком і сином лишаються довірчими.

На жаль, є багато інших прикладів. Досить часто батьки ультимативно ставлять дитині вимоги підкорятися го­ловним чином тому, що не завжди впевнені в собі. На неслухняність дітей реагують здебільшого хворобливо: "Ми стільки для тебе робимо, а ти такий невдячний!" Для дошкільняти такі репліки звучать абстрактно.

Тим, хто хоче мати виховану дитину, пропонуємо:

Принципи виховання дисциплінованості у дитини:

  1. Відокремлюйте свої почуття від дій. Не осуджуй­те дитину. Вона має відчувати, що її люблять, але її дії в конкретному випадку неприйнятні. Пам'ятай­те: щоб змінити вчинки дитини, треба навчитися розуміти її.

  2. Уважно вивчайте свою дитину. Ви маєте знати стан її здоров'я, нервової системи. Дії малюків у стані нервового розладу є симптомами якихось емо­ційних ускладнень, викликаних критикою, звину­ваченням або покаранням, напруженою родинною атмосферою.

  3. Відповідайте на почуття дитини. Давайте їй виго­воритися, щоб негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.

  4. Якщо без покарання обійтися не можна, хай ди­тина вибере його сама. Практика показує: діти зде­більшого вибирають суворіше покарання, ніж бать­ки. Але в таких випадках вони не вважають його несправедливим і не ображаються.

  5. Караючи дитину, впевніться у тому, що вона ро­зуміє, за що, щоб вона звинувачувала себе, а не того, хто карає.

  6. Давайте зрозуміти синові чи доньці, що дисцип­лінарні проблеми дітей стосуються не тільки до­рослих, а є спільними для них.

  7. Навчайте дитину норм і правил поведінки в різ­них місцях і різних життєвих ситуаціях - нена­в'язливо та без моралізування.

  8. Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямувати свою активність у дозволене русло. У цьому полягає основна фор­мула динамічного підходу до проблеми дисцип­ліни дитини.

  9. Будьте самі прикладом культурного поводження з іншими людьми, з предметами та в довкіллі.

  1. Вихователь підводить підсумки зборів, зазначаючи важливість на власному прикладі виховувати в дітей бажані якості. Варто пам’ятати, що батьківська любов щира і безкорисна, а тому, якщо покарання не уникнути, слід достеменно розібратись у ситуації, детально обговорити без принижень і засуджень.

Ці, здавалося б , на перший погляд елементарні положення становлять підґрунтя довірливих взаємовідносин з дитиною, і, як наслідок, дисциплінують її.

Батьківський лекторій

Батькам про значення розумового розвитку дитини

в дошкільному віці.

Дошкілля – надзвичайно відповідальний етап в житті дитини, зокрема, в її інтелектуальному та пізнавальному розвитку.

Щоб упевнитися в цьому, достатньо порівняти деякі статис­тичні дані. Як відомо, органом мислення, органом всієї розумо­вої діяльності людини є мозок. Мозок новонародженої дитини важить 360-400 г, що становить приблизно 1/3 ваги мозку дорослої людини. У 2,5-3 роки маса мозку становить 800-900 г і лише до 21 року досягає норми.

У процесі розвитку дитини, коли відбувається ріст мозко­вих клітин, їх оформлення, коли швидко ростуть нервові волок­на - провідні шляхи, які зв'язують мозок з органами почуттів та з м'язами, під час скорочення яких відбуваються різні рухи, при­ріст маси мозку має величезне значення. Найбільш інтенсивне збільшення мозку в ранньому та молодшому дошкільному віці свідчить про те, що саме в цей час діти розвиваються особливо швидко. І дійсно, як багато знань та вмінь набуває дитина протя­гом перших трьох років свого життя. Вона навчається дивитися і слухати, розмовляти, схоплювати предмети і діяти з ними, сто­яти, ходити, бігати, стрибати, спускатися і підійматися по сходах. А ще дитина оволодіває численними навичками - користуватися ложкою, пензликом, олівцем та багатьма іншими предметами.

Пам'ять дитини збагачується величезною кількістю знань про кольори і звуки, про явища і об'єкти природи, властивості різноманітних предметів і продукти праці людей. Малюк пізнає простір і час, оволодіває мовленням, вчиться спілкуватися з до­рослими та однолітками, засвоює основні правила поведінки. Не­можливо назвати всі досягнення, яких набуває дитина протягом перших трьох років свого життя.Для повноцінного розвитку малюка суттєве значення мають умови та організація його діяльності, насамперед, такий зміст ак­тивності, який залишає в пам'яті позитивні образи та навчає доб­рого і корисного.

У зв'язку із цим значну роль відіграють дитячі іграшки. Вони мають бути різноманітними, яскравими, цікавими. Не забувайте, що дитячі іграшки слід тримати в чистоті, періодично мити їх. Ді­ти молодшого дошкільного віку удосконалюють рухову коорди­націю та зір, навчаються зосереджувати увагу багато в чому саме завдяки іграшці: малята самостійно обирають собі іграшки для гри, здійснюють з ними різноманітні дії, у тому числі за прохан­ням дорослого. Це сприяє розвитку та удосконаленню мовлення і мислення дітей.

В іграх-заняттях дорослий знайомить дитину з предметами, їх відмінностями та ознаками, вчить діяти з ними та називати. Гра - дивовижна діяльність, над вивченням якої трудилися багато науковців. Чому дитина грається? Як і під впливом яких причин змінюються ігри дітей? Чи потрібно керувати вільною грою малюків? А якщо так, то яким чином? Чи корисна гра для розвитку дитини, чи слід заохочувати її? Чи це - лише пустощі, які слід припиняти та спрямовувати сили дитини на заняття якоюсь більш серйозною справою?

Не дивлячись на те, що гра дійсно здається цілком вільним проводженням часу, вона є виключно цінним видом діяльності ді­тей. У житті малюка гра має надзвичайне значення, яке ні з чим не можна порівняти. Дитина, яка не грається, не може добре і швидко розвиватися.

У молодшому дошкільному віці діти, як правило, вчаться гратися не тільки поруч, але й разом. Під час таких ігор малята дізнаються багато нового одне від одного, обмінюються власним досвідом, уточнюють та розширюють свої уявлення про навколишній світ. Але не всі діти вміють гратися. Навчити їх цьому- важлива задача як педагогів, так і батьків.

У дитячому дошкільному закладі діти, як правило, мають і місце, і час для гри. Про ці необхідні для розумового розвитку малюка умови слід подбати і батькам дитини, вдома. Корисно, коли тато чи мама заохочують гру дитини, розповідають та показують їй, як саме можна гратися тією чи іншою іграшкою.

Гра - своєрідна школа життя і шлях до розвитку дитячої і творчості, самостійності, набуття комунікативних навичок тощо. У молодшому дошкільному віці дитина опановує мовлення, що має вирішальне значення для подальшого розвитку. Воно стає засобом пізнання таких явищ та речей, яких діти не можуть побачити, торкнутися, обіграти.

Слухаючи віршики та казки, дитина дізнається багато нового та цікавого про навколишній світ, дерева і квіти, людей та звірят, фантастичних героїв, їх дивовижні пригоди та ін. Природно, що і 2-3-річні малюки не одразу можуть зрозуміти те, про що роз­повів їм дорослий. Тому діти часто вимагають багатократного повторення одних і тих самих казок, оповідок, потішок, пісеньок, віршів. Таке повторення відіграє важливу роль: воно дає можливість дитині вдуматися в сюжет почутого. Якщо ж малюкові пропонувати все нові і нові книжки, він змалку звикає до поверх­невого ознайомлення з ними. Головне полягає в тому, щоб дитина навчилася розуміти про­слухане. Для цього важливо ставити їй запитання: про що (або кого) розповідається у віршику чи казочці?

Іноді після читання (під час прогулянки або ввечері) дорос­лому корисно спитати малюка: «Про кого ми читали сьогодні?», «Що він зробив?», «Що з ним трапилося?», «Чим закінчилася казка (віршик)?» Такі запитання змушують дитину замислитися над прочитаним. Аналогічна робота може проводитися і за малюнками, коли ді­ти роздивляються ілюстрації книжки або окремі картинки з пев­ним сюжетом. Дитині доцільно по­ставити запитання: «Що це?», «Що тут намальовано?».

Важливим засобом не лише пізнання навколишнього світу, але й спілкування дітей між собою є засвоєння мовлення. Тому необ­хідно розвивати в дитини не тільки розуміння нею мовлення до­рослого (пасивне мовлення), але і її власну, активну розмовну мову.

Діти люблять ставити запитання, вони розмірковують, спере­чаються, і це добре. З раннього віку слід спонукати їх запитувати, передавати те, що вони чули чи бачили, вигадувати власні казки та історії про будь-що.

Існує надзвичайно багато можливостей у дорослих для роз­витку мовлення дитини. І це, в свою чергу, важливо насамперед для її загального розумового розвитку. Цьому потрібно стежити за чистотою дитячої мови, правильним вживанням малюком слів та побудовою речень.

Не менш важливо турбуватися про розвиток дрібної мотори­ки, яка вдосконалюється у різноманітних заняттях - малюванні, штрихуванні, ліпленні тощо. Рука для дитини 2-3 років є орга­ном не тільки праці, але й пізнання. Іноді батьки, не знаючи цьо­го, часто зупиняють малюка, забороняючи йому торкатися непот­рібних, на їхню думку, речей. І цілком даремно. Адже цим вони затримують його розумовий розвиток, так як багато що дитина ще не може зрозуміти лише на основі власного судження. Ця роль фі­зичної дії зберігається на довгі роки і виявляється в роботі з но­вими та незнайомими дитині предметами. Установлено, що лиш на основі практичної дії поступово формується дія інтелектуальна.

Маленькі діти найчастіше мислять конкретними одиничними образами. Вони ще не вміють узагальнювати і відволікатися від ряду несуттєвих деталей, подробиць, які бачать в окремих подіях. Розумова діяльність дошкільнят відзначається непос­тійністю, легкою втратою напрямку, несподіваними для доросло­го висновками, запитаннями та рішеннями. Важливою особливіс­тю розумової діяльності малюків є роль інтересу. Діти ще не можуть займатися тим, що їм незрозуміло, нецікаво, нудно. Для них є характерною здатність швидко відволікатися, припиня­ти мислення, збиватися із заданої думки тощо.

Розумовий розвиток дитини дошкільного віку від­бувається й удосконалюється в різноманітних іграх та заняттях, творчих та навчальних. Малюк за необхідною допомогою дорос­лих вчиться спостерігати й отримує безліч яскравих вражень про навколишній світ, поступово набуваючи вмінь практично діяти й осмислювати те, що бачить і чує завдяки оволодінню мовлен­ням. Якщо при цьому дитина ще й засвоює основні правила по­ведінки, комунікативні навички, вміння поводження з речами, можна сказати, що вона з користю проходить через цей період свого життя.

Батьківський лекторій

Глибина

та мудрість батьківської любові

Чи доводилось вам, шановні, замислюватись над тим які ми всі різні -не тільки зовні, а й за своєю по­ведінкою, думками - взагалі за ставленням до життя? На­певне, в цьому є свій сенс: розмаїття збагачує враження, життєвий досвід, робить нас цікавими одне одному і від­криває перспективу вибору відповідно до своїх уподобань. Але навіть і в розмаїтті завжди є щось подіб­не, спільне, що нас й об'єднує. Ось про таку схожість і несхожість у ставленні батьків до своїх дітей ми й поведе­мо розмову.

Розпочнемо з найпростішого - зі спостережен­ня за мамами, які гуляють зі своїми синами й доньками на ди­тячому майданчику. Кожна спостережлива людина мо­же швидко поділити їх на два типи: "Ти не забивсяі Тобі не боляче?" - розпач­ливо запитують перші, і "Нічого, до весілля зажи­ве", - оптимістично коментують другі, якщо дитина впа­ла з гірки, гойдалки, забилася, придушила пальчик або­що. І реакція дітей практично завжди відповідна: одні дітлахи починають голосно та невтішно плакати, навіть якщо до запитання вони мирилися зі своєю "травмою" і хоробро терпіли біль; інші "мужньо" піднімаються, тамуючи біль повторюючи мамині слова та намагаючись не показати що їм боляче, і навіть посміятися із себе і з того, що з ними сталося.

Що це? Підвищена чут­ливість до болю в одних і несприйняття його інши­ми? Прояв терплячості чи нетерплячості, бажання знайти винного, уникнути труднощів, неприємностей буденного життя? А може, щось інше? Щоб розібра­тися, поміркуймо над тим, що вже засвоїли ці дві гру­пи малят. Перші зрозумі­ли таке: падати боляче, чим голосніше кричиш - тим більше співчуття викликаєш, завжди можна розраховувати на те, що тебе втішатимуть: можна вигідно використати становище потерпілого, звинуватити за свою невдачу когось або щось і завжди знайти собі підтримку в дорослих. Діти другої групи, які не зосереджуються на невдачах, не чекають щохвилини чиєїсь до помоги, навчаються на власних помилках безпечної поведінки, у них гартується сила волі, виробляються самостійність і наполегливість у досягненні поставленої мети, ставлення до життя оптимістичне.

Джерелом цього досвіду і намагань є батьківська (материнська) позиція. Річ у тім, що батьки першого типу кидаються на допомогу, виходячи, насамперед, із власної потреби завжди бути потрібними, вони люблять "загоювати рани" і не хочуть замислюватися про те, що рано чи пізно їхнім чадам все одно обов'язково доведеть­ся зіткнутися в реальному житті з набагато більшими проблемами та труднощами, а поряд може нікого не бути. Незагартованій дитині загрожує велика небезпека злама­тися під тягарем сучасного життя.

Проте не завжди виправданою є і позиція другої групи батьків. Адже спрощене ставлення до дитячих проб­лем може призвести до виникнення великої дистанції в стосунках. Дитина може втратити потребу у прихиль­ності до близьких людей, її поведінка стає неконтрольованою, необережною, що може бути небезпечним, при­звести до травмування. І хоч це крайнощі, їх треба передбачати у стосунках з дітьми.

Отже, погодьмося: входження малої дитини в самостійне життя має бути доцільно організоване батька ми без зайвої авторитарності, але й без надмірного потурання.

Чи можна казати про те, що одні батьки люблять своїх дітей більше, а інші - менше? Правильно, мабуть, було б сказати, що люблять вони по-різному. І в цю любов кожен вкладає своє розуміння щастя, гідного життя, свій власний життєвий досвід та нереалізовані мрії. Більше того, внутріш­ня потреба батьків мати й любити дитину, бажання вирости­ти її здоровою та щасливою часто перебуває у суперечності із зовнішніми об'єктивними причинами: незнанням та невмін­ням це робити, з несприятливими умовами реалізації цих прагнень та із нездатністю подолати стереотипне мис­лення про те, що виховання дитини - приватна спра­ва: моя, мовляв, дитина - як хочу, так і виховую.

Цікаво, що батьки виховують своїх чад здебільшого так, як виховували у дитинстві їх самих. І не втомлюються при цьому дивуватися, що ефект часто виявляється протилеж­ним бажаному, тому, якого свого часу досягли їхні батьки. А причина в тому, що немає однакових батьків, як не­має однакових дітей. Кожна особистість неповторна й самоцінна, і до кожної бажано шукати свій підхід.

У питаннях виховання варто виходити саме з такого ро­зуміння інших та з інтересів дитини, які не слід обмежува ти сьогоднішнім днем. Важливо бачити велику життєву пер спективу, дбати про те, щоб дитина навчилася жити у гармонії з довкіллям.

Отже, батьки повинні не тільки любити своїх дітей, а й давати їм право на свої помилки та самостійний вибір. Тур­бота про дітей зовсім не означає, що їх треба захищати від будь-яких самостійних кроків. Безперечно, доки дітлахи малі, треба бути максимально уважними до них, щоб забезпечи­ти їх усім необхідним для життя. Адже кожна проблема, яка виникає в житті маленької дитини, - це, насамперед, проб­лема її батьків. І якщо не забезпечити дитині все потрібне для нормального самопочуття (тобто раціональне та вчас­не харчування, належні санітарно-гігієнічні умови, доціль­ний режим дня тощо), вона просто може не вижити.

Однак у міру того, як дитина росте, - починаючи десь із дев'яти місяців, з найперших її спроб вибору, батьки мають постійно й непомітно для маляти надавати йому пра­во самому долати труднощі, які постають перед ним. Від самостійного подолання фізичних перешкод діти поступо­во і природно переходитимуть до самостійного, адекват­ного та доцільного прийняття рішень, до відповідальності за себе й свої вчинки. Отже, любов батьків та їхнє став­лення до дитини, зрештою, визначають те, як останні справлятимуться з більшістю своїх проблем.

Консультація для батьків

Батьківська любов має бути мудрою.

Готових рецептів та моделей виховання не існує. Але прислухатися час від часу до порад фахівців варто. Адже у вихованні дітей батьки нерідко припускаються грубих помилок, яких могло б і не бути, якби дорослі мали за звичку переглядати спеціальну науково-методичну літературу, відвідувати консультації в педагогів та психологів.

Насамперед, повірте в унікальність та неповторність своєї дитини. Вона не є точною копією вас самих. Тож не варто вимагати від сина чи доньки реалізації вашої життєвої програми та осягнення ваших цілей. Надайте дитині право прожити своє життя так, як прагне саме вона.

Приймайте дитину такою, якою вона є: З усіма недоліками, слабостями й достоїнствами. Спирайтеся на сильні сторони її особистості.

Не соромтеся демонструвати дитині свою любов. Нехай вона зрозуміє, що ви любитимете її за будь-яких обставин.

Не бійтеся "залюбити" малюка: беріть його на коліна, дивіться в очі, обнімайте і цілуйте дитину (звичайно, якщо вона сама того бажає). Проте пильнуйте, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність. Установіть чіткі межі й заборони (бажано, щоб їх було небагато) і суворо дотримуйтеся їх. Але в цих межах дайте дитині можливість діяти вільно.

Частіше використовуйте ласку як засіб виховного впливу та заохочення, ніж покарання та осуд.

Консультація для батьків

ОСНОВНІ СПОСОБИ, ЯКИМИ БАТЬКИ МОЖУТЬ ВИРАЗИТИ СВОЮ ЛЮБОВ ДО ДИТИНИ

1. Дотик. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами (я тебе люблю).

2. Слова-заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять усю силу і сенс. Пам’ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно і м’яко, навіть тоді, коли ви не задоволені. Слід менше вимагати від дитини. Пам’ятайте, що постійна критика шкодить їй, бо вона не є доказом батьківської любові. Щодня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки.

3. Час. Це ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите: «Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме для того, щоб, щоб батьки звернули на неї увагу: бути покараним краще, ніж бути забутим. Проводити час разом – значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми сумісного проведення часу в кожній родині різні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі. Які б заклопотані ви не були, хоча б кілька годин на тиждень приділіть насамперед своїй дитині.

4. Подарунок. Це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, починають думати, ніби любов можна замінити різними речами. Тому пам’ятайте, що справа не в кількості. Ні намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу – це плата, якщо намагаєтеся підкупити – її це хабар. Справжній подарунок не в обмін на щось, а просто так.

5. Допомога. Материнство та батьківство багато в чому подібні до професій. Можна сказати, що кожний з батьків несе відповідальність за виконання довгострокового (принаймні до досягнення дитиною 18 років) контракту, що передбачає ненормований робочий день. Щодня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків – почути їх і відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її сповнюється любов’ю. Якщо батьки буркотять і сварять дитину, така допомога її не тішить. Допомагати дітям – не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку ми справді багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх усього, щоб вони допомагали нам.

На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різну мову нашої любові. Тому для батьків важливо обрати саме ту мову, яка розчулить серце дитини.

Консультація для батьків

Покарання: "за" і "проти"

Не поспішайте покарати. Намагайтеся впливати на дитину проханнями (які, звичайно, відповідають її вікові та можливостям). Це найефективніший спосіб щось пояснити.

Вдаватися до покарань варто лише в крайньому разі. Покарання має відповідати вчинку, і дитина повинна розуміти, за що її карають. Надмірне покарання може негативно позначитися на психічному та фізичному здоров'ї дитини. Тож перш ніж вдатися до такої виховної міри впливу, зважте сто разів усі за та проти.

Зробити правильний вибір вам допоможе ця пам'ятка.

-Покарання — серйозний замах на фізичне та психічне здоров'я дитини.

-Навіть якщо дитина завинила, не забирайте в неї подарунків, які вона перед тим отримала. Не залишайте її без похвали чи винагороди, що вона їх заслужила вже після того, як завинила.

-Не карайте дитину із запізненням. Краще вже не карати зовсім, адже запізніле покарання не дає малюкові змоги виправитися.

-Не нагадуйте дитині про її "старі гріхи". Не заважайте їй "починати життя спочатку". Покараний — вибачений. Інцидент вичерпано!

-Незалежно від ступеня провини та повноти усвідомлення дитиною своєї помилки, вона не повинна сприймати покарання як свідчення переваги вашої сили над її слабкістю, як приниження її гідності.

- Дитина має боятися не покарання, а того, що вас засмутить її вчинок, вашого розпачу через необхідність вдаватися до такого виховного заходу.

Шведську дитячу письменницю Астрід Ліндгрен завжди непокоїло жорстоке ставлення батьків до своїх дітей. "Скільки дітей отримали свої перші уроки насильства від тих, кого любили, — від власних батьків — і потім понесли цю "мудрість" далі, передаючи її з покоління в покоління!" — писала письменниця. На підтвердження того, що покарання — надзвичайно важкий іспит для дитини, Астрід Ліндгрен розповіла досить повчальну історію, почуту від однієї жінки.

"Колись люди вважали, що виховання без різки неможливе. Сама жінка в це не дуже й вірила. Проте одного разу її маленький син добряче завинив. І їй тоді здалося, що він заслуговує на покарання. Жінка наказала хлоп'яті піти й самому зірвати різку. Той пішов і його довго не було. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: "Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути". Мати розплакалася, бо раптом побачила всю ситуацію очима дитини. Хлопчик, мабуть, розмірковував: "Якщо мати хоче зробити мені боляче, для цього підійде й звичайний камінь". Жінка поклала той камінець на кухонну поличку, де він і лишався багато років по тому як вічне нагадування про обіцянку, яку дала тоді жінка сама собі: "Жодного насильства!"

Так, дорослі мають забути про насильство щодо дітей. Жорстокі методи виховання принижують особисту гідність малих, призводять до серйозних психологічних стресів. А сучасному малюкові і так доводиться жити в умовах підвищеного стресу. Батьки зазвичай не зважають на відмінність між тим, як вони сприймають світ, та як його сприймає дитина. Вони практично пригнічують її зайвою інформацією та непосильними для неї емоційними і фізичними навантаженнями. Усе це не минає для дитини безслідно: в сучасних малят з'являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Є над чим замислитися, чи не так?

Причиною неадекватної поведінки дитини, психічних розладів можуть стати навіть щоденні побутові розмови батьків з малюком. Адже більшість дорослих часто зовсім не зважає на дрібні зауваження та вирази, які зазвичай використовують у своєму мовленні, спілкуючись з дитиною. А саме ці "дрібниці" інколи дуже сильно впливають на дитину і здатні сформувати в неї стійкий негативізм щодо батьків.

Консультація для батьків

ВИХОВАННЯ ЧИ МАНІПУЛЮВАННЯ

Маніпуляція – це своєрідний вид спілкування між людьми, який заміняє живі контакти і вільне вираження почуттів. Маніпуляції надзвичайно поширені в сучасному суспільстві і по суті є основним видом спілкування в таких галузях суспільної практики, як політика, бізнес, масова інформація. Учасники маніпулятивного спілкування розглядають одне одного як засіб досягнення власних цілей, намагаються приховати свої справжні наміри і почуття. Якщо людина не усвідомлює нещирість і фальш своїх почуттів та вчинків, вона ризикує не лише втратити довіру навколишніх, а й безглуздо змарнувати власне життя.

Людина набуває досвіду маніпулювання ще з дитинства. Сім’я – це саме те місце, де дитина може навчитися всіх можливих видів маніпуляції. Батьки намагаються домогтися старанності і слухняності – діти намагаються «відвоювати» цукерки і мультики. І важко, якщо взагалі можливо, визначити переможця і переможеного в цих безперервних сутичках.

Отже, перший свій маніпулятивний досвід діти переймають від своїх батьків. Сміливо наслідуючи тат і мам, спостерігаючи їхні улюблені прийоми, діти швидко освоюють свою роль у маніпулятивній грі.

Типи дітей-маніпуляторів

Найпоширеніший тип – це маленька ганчірка. Така дитина завжди погано почувається, вередує, готова на будь-які «жертви», тільки б дорослий виконав за неї роботу. Вона пасивна, залежна, виявляє неуважність, безпомічність, нерішучість. Вона не ледача – вона хитра. Дитина – «ганчірка» маніпулює батьками, аби ті виконували все за неї, тому що в неї (в нього) болять ніжки, ручки і т.д.

Другий тип дитини-маніпулятора – маленький диктатор. Надуті губи, впертість, непослух, тупання ногами – от прийоми, на які ви відразу реагуєте, аби це скоріше припинилося. Помітивши, що ви підкоряєтесь, «диктатор» підвищує рівень своїх домагань.

Третій тип – це Фредді – лисиця. Плач – ось чудовий спосіб привернути до себе увагу дорослих. Дитину жаліють, заспокоюють, пестять. Жалість мета її домагань. У Фрейді – лисиці батько-вихователь виявить всепоглинаючий стан залежності, слабкості, примірювання і прикидання. Отже батькам треба розвивати в дитині протилежні якості. Можна, наприклад, м’яко попросити його виконати кілька нескладних доручень: піти до крамниці, заправити своє ліжко, на власний розсуд витратити гроші, одягтися. Усі вчинки такого роду треба щиро винагороджувати і схвалювати. Батьківська оцінка завжди надзвичайно важлива для дитини.

Четвертий тип маленьких маніпуляторів – це жорстокий Том. Його характерна риса – агресивність. Він штовхається, задирається, обзивається, б’ється і плюється. Він гонористий і абсолютно впевнений у своїх силах. У випадку з жорстоким Томом варто розвивати потенціал симпатії і підтримки на противагу ненависті і страху. Ворожість Тома – це не що інше, як страх залишитися напоміченим і тривожне відчуття втрати підтримки і турботи. Отже, всі – і мати, і батько, і вчителі – повинні об’єднати свої зусилля і максимально підтримувати, схвалювати гарні вчинки дитини. Вони мають підтримувати її впевненість у собі, яка виявлятиметься скоріше, як внутрішня опора на себе, аніж зовнішній тиск на інших.

П’ятий тип дитячого маніпулятора – Карл – переможець. Зазвичай такий тип дітей виростає в сім’ї, де є два хлопчики, і молодший із раннього віку прагне відвоювати рівне зі старшим становище. Перемогти – ось єдине, що його турбує, чим він живе. Йому важливо отримати найвищу оцінку, виграти в грі , бути кращим. У Карла батько-вихователь намагатиметься розвивати почуття само підтримки, здорової довіри і контакту з навколишніми. Батьки можуть допомогти Карлові побачити, що чим більше людина прагне всіх перемогти, тим менше вона вірить у себе.

Сім принципів, які допоможуть батькам виховувати своїх дітей дисциплінованими без ризику втратити з ними взаєморозуміння, за Еверетт Шостром

1. Відокремте почуття від дій. Не гнівайтеся на дитину, навіть якщо її дії саме до цього спонукають. Дитина неодмінно має зрозуміти, що її люблять, але що вона вчинила погано і надалі повинна виправитися. Будь-які дії є результатом почуттів. Щоб змінити вчинки, насамперед потрібно зрозуміти почуття.

2. Пильно придивіться до дитини і визначте її психічний стан. Дії дитини у стані нервового розладу треба розглядати як симптом глибших емоційних проявів, зумовлених критикою, обвинуваченнями чи покараннями. Покарати дитину в такій ситуації означає ще більше вивести її з рівноваги.

3. Сприйміть почуття дитини. Створіть такі умови, щоб дитина могла виговоритися, випустити пар, дати вихід своїм емоціям, тобто звільнити від агресивності, яку вона намагалася приховати в собі.

4. Якщо дитину треба покарати, нехай вона сама вибере, як саме. Практика доводить, що діти, зазвичай вибирають більш суворе покарання, ніж хотіли запропонувати батьки. Але, що дуже важливо, діти вже вважають його жорстоким і несправедливим.

5. Караючи дитину переконайтеся, що вона розуміє, за що її карають, і звинувачує в цьому себе, а не тих, хто її карає. Допоможіть їй зрозуміти, що правила поведінки в колективі варто виконувати так само точно, як і правила спортивної гри.

6. Зробіть так, щоб дисциплінарні проблеми були не лише вашими проблемами. Дайте дитині зрозуміти, що це – загальні проблеми. Такий підхід допоможе вам як самим «відокремитися» від проблеми, так і «відокремити» її від дитини. Тоді ви зможете глянути на неї з деякої відстані і разом дослідити. Зрозумівши, що проблема має точку відліку, дитина не стане перетворювати дисциплінарну ситуацію в міжособистісний конфлікт.

7. Накладіть обмеження на небезпечні і руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямувати свої дії іншими, творчими каналами.

Памятка для батьків

Основні правила батьківської поведінки

"Є в світі десятки, сотні професій, спеціальностей, робіт: один будує залізниці, другий зводить житловий будинок, третій вирощує хліб, четвертий лікує дітей, пятий шиє одяг... Та є в світі найуніверсальніша - найскладніша й найблагородніша робота, едина для всіх і водночас своєрідна і неповторна в кожній сім'ї - творення людини."

В.О.Сухомлинський

Усім хочеться чути схвальні відгуки про своїх дітей, і для успішного їх виховання психологи радять дотримуватися таких настанов:

*Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти, або такою, як ти хочеш. *Допоможи їй стати не тобою, а собою.

*Не думай що дитина твоя. Вона - Божа.

*Не вимагай від дитини плати за все, що ти робиш для неї. Ти дав їй життя, вона дасть його іншому. Це незворотний закон вдячності.

*Не мстися на дитині за свої образи, щоб на старість не їсти гіркого хліба. Бо що посієш, те й пожнеш.

*Не принижуй дитини.

Не муч себе, коли не можеш чогось зробити для своєї дитини, а муч себе, коли можеш, а не робиш.

*Умій любити чужу дитину. Николи не роби чужій того, чого не хотів би, щоб інші робили твоій.

*Люби свою дитину будь якою: не талановитою, невдалою, дорослою. Спілкуючись із нею, тішся.

Памятка для батьків

СПОСОБИ СКАЗАТИ «ДУЖЕ ДОБРЕ»

1. Ти зараз на правильному шляху.

2. Тобі це вдалося.

3. Я пишаюся тим, як ти працював.

4. Ти робиш це дуже добре.

5. Це набагато краще.

6. Я щаслива бачити цю роботу.

7. Ти близький до істини!

8. Мої вітання! Це те, що треба!

9. Я знала, що ти можеш це зробити.

10. Зараз ти це зрозумів.

11. Ти швидко вчишся.

12. Працюючи так, ти досягнеш успіху!

13. Я не зуміла б зробити краще.

14. Це правильний шлях.

15. Щодня тобі це вдається краще.

16. Ти нічого не втратив!

17. Тепер ніщо тебе не зупинить.

18. Твій мозок попрацював на славу!

19. Це видатний винахід.

20. Це чудова робота!

21. Ти робиш це красиво!

22. Як ти багато зробив.

23. Ти справді це покращив.

24. Ти зробив це вчасно.

25. Мені подобається хід твоїх думок.

26. Дуже приємно вчити таких розумних дітей.

27. Велика тобі подяка.

28. Я ніколи не бачила нічого кращого!

29. Твоя робота принесла мені багато радості.

30. Ти сьогодні неперевершений.

31. Тепер ти відчуваєш свої можливості.

32. Ти молодець !

33. Не можу не висловити свого захоплення.

34. Ти справжній майстер.

35. Щиро рада за тебе!

36. Я вірю в тебе!

37. Я пишаюся тобою!

38. Ти справді це покращив.

39. Ти досягнеш успіху.

40. Це спосіб вирішити задачу.

41. Розумник!

42. Гарна робота!

43. Ти правий.

44. Це твоя перемога!

45. Сенсаційно!

Памятка для батьків

7 ПРАВИЛ УСПІШНОГО БАТЬКІВСТВА

Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі ми маємо труднощі та іноді не впевнені, чи добре виховуємо своїх дітей. Однією з проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки:

Що треба зробити аби діти поводилися добре?

Скористайтеся нашими порадами:

1. Подавайте дітям приклад хорошої поведінки(діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування)

2. Змінюйте ситуацію, а не дитину (краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість)

3. Висловлюйте свої бажання позитивно (кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, замість того, чого не бажаєте, та якщо ви чогось категорично не бажаєте, формулюйте своє небажання чітко)

4. Висувайте реальні вимоги (запитуйте себе, чи відповідають ваші вимоги віку дитини, ситуації, у якій вона опинилася; якщо ви в принципі розумієте, що виконання ваших вимог є гарним, та нереальним варіантом - думайте про компроміс. У чому ви можете поступитися так, щоб можна було б бути впевненим, що дитина виконає те, що ви хочете? Пояснюйте причину, яка впливає на ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику переключення уваги)

5. Обирайте виховання без побиття та крику (на початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.

Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших. Пам'ятайте: людина може чомусь навчитися тільки коли спокійна, задоволена чи радіє чомусь. Це стосується і дорослих також. Коли дитина дістала ляпас, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може достатньо глибоко усвідомити, за що і чому її покарано).

6. Допомагайте дітям вести себе краще, даючи їм вибір (не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їм зробити вибір: нехай вони самі вирішують, у що одягатися чи що їсти. Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що ви її постійно пригнічуєте)

7. Прислуховуйтеся до того, що говорить ваша дитина (цікавтеся тим, що вона робить і відчуває).

Пам'ятайте:

любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини та взаєморозуміння.

Рекомендації батькам

Учіть дитину бути відповідальною.

1. Хваліть дитину, коли вона поводиться відповвідально. Наприклад: ”Дякую тобі що ти не забув зачинити двері. Тепер унас не буде холодно”.

2. Пояснюйте словами свої дії. Наприклад: „Я кладу нову книгу на полицю. Ти зможеш прочитати й переглянути її пізніше”; „ Я збираю частинки конструктора „Лего” в торбинку, щоб вони не загубилися. Ти теж так роби”.

3. Стежте за тим щоб було місце для всіх іграшок та матеріалів, а також для особистих речей дитини.

4. Допомагайте дитині знаходити можливі способи розв”я зання проблеми до того, як подібна ситуація винекне знову. Наприклад: „Ащо ти зробив би тоді, коли б це саме сталлося й іншого разу?

5. Нагадуйте дитині правила поведінки вдома та наслідки їх порушень.

6. Розігруйте з дитиною різні проблемні ситуації. Часом доцільно взяти на себе роль неслуха, вередуна чи нечупари. Демонструючи неправильні дії такого персонажа та реакцію на це інших, можна допомогти маломузрозуміти їх неприпустимість.

10 «НІ» в спілкуванні з дитиною

1. Спілкуючись з дитиною, не дозволяйте собі того, чого не хочете отримати у відповідь. Не кричіть на неї, не бийте, інакше малюк одразу почне вас наслідувати.

2. Не намагайтесь командувати своїм малюком. Сприймайте його як самостійну особистість, як рівного. Коли він повинен робити те, чого не бажає, пояснюйте йому, чому так потрібно.

3. Ніколи не обманюйте свою дитину. Навіть відповідаючи на «дорослі» запитання, намагайтесь бути чесними. Іноді краще дати неповну відповідь, ніж збрехати.

4. Не зволікайте на дитячі проблеми! Те, що вам здається несерйозним, для дитини може мати велике значення. Дуже важливо зрозуміти, чому син побився з однокласником або донька прийшла зі школи заплаканою, і разом поговорити про це.

5. Ніколи не давайте дитині негативних оцінок. Замість того, щоб називати його «вредним», «злим» та «неохайним», просто поясніть, чому в даній ситуації він поступив неправильно.

6. Не забороняйте малюку проявляти самостійність. Хоче допомагати вам на кухні – нехай миє овочі, чистить яйця, навіть замішує тісто. Дайте йому можливість проявити фантазію!

7. Не перевантажуйте своє маля! В дитини повинно бути щасливе дитинство!

8. Не нав’язуйте дитині власні смаки. Не примушуйте носити те, чого не хочеться, їсти те, чого не любить. Нехай малюк разом з вами бере участь в купівлі свого одягу, виборі захоплення.

9. Не залякуйте дитину. Якщо хочете, щоб вона виросла врівноваженою і спокійною, поменше лякайте її Бабаєм, міліціонером, злодіями і тим, що з ним ніхто не буде товаришувати.

10. Коли ваша дитина влаштовує істерику, не йдіть в неї на поводу. Кращий вихід з ситуації – спокійно сказати : «Кричи, але не дуже голосно», і піти.

Обов’язки батьків

щодо виховання та розвитку дитини

  1. Мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. (ст. 59 Кодексу про шлюб та сімю України; ст. 141Сімейного кодексу України)

  2. Батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сімї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. ( ст. 150 Сімейного кодексу України)

  3. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. (ст. 61 Кодексу про шлюб та сімю України; ст. 150 Сімейного кодексу України)

  4. Батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. (ст. 150 Сімейного кодексу України)

  5. Батьки зобов’язані поважати дитину. (ст. 150 Сімейного кодексу України)

  6. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї. (ст. 150 Сімейного кодексу України)

  7. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. (ст. 150 Сімейного кодексу України)

  8. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. (ст. 150 Сімейного кодексу України)

  9. Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. ( ст. 180 Сімейного кодексу України)

  10. Батьки зобов’язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток. (ст. 176 Сімейного кодексу України)

  11. Батьки зобов’язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. (ст. 80 Кодексу про шлюб та сімю України; ст. 198 Сімейного кодексу України)

  12. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. (ст. 199 Сімейного кодексу України)

Діти вчаться з того, що бачать в своєму оточенні

Якщо дитина зазнає постійної критики, вона вчиться звинувачувати.

Якщо дитина бачить ворожість, вона вчиться битись.

Якщо з дитини насміхаються, вона буде нерішучою.

Якщо дитину постійно присоромлюють, вона почуватиметься винною.

Якщо до дитини терпимі – вона вчиться бути терпимою.

Якщо дитину підтримують – вона вчиться впевненості.

Якщо дитину хвалять – вона вчиться цінувати інших.

Якщо з дитиною поводяться справедливо – вона вчиться справедливості.

Якщо дитина почувається в безпеці – вона вчиться поважати себе.

Якщо дитину приймають і поводяться з нею по-товариськи – вона вчиться бачити любов у цьому світі.

Сім правил, яких варто дотримуватися батькам, аби покарання було продуктивним, а не руйнівним

  1. Покарання не повинно шкодити здоров’ю - ні фізичному, ні психічному.

  2. Якщо є сумніви, карати чи не карати, - не карайте.

  3. За один раз - одне покарання («салат із покарань» - страва не для дитячої душі).

  4. Краще не карати взагалі, ніж карати із запізненням.

  5. Покараний - вибачений. (Про старі гріхи - ні слова. Не заважайте починати життя спочатку).

  6. Покарання - без приниження. (покарання не має сприйматися дитиною як торжество вашої сили над її слабкістю).

Основні засади гуманістичного підходу до виховання дитини

1.Основну увагу слід приділяти не стільки корекції поведінки дитини, скільки налагодженню з нею довірливих стосунків.

2. Дитину треба поважати і любити, незважаючи на її вади.

3.Вчинки дитини треба не засуджувати, а аналізувати й розуміти.

4.Важливо ставити перед дитиною конкретні вимоги й давати чіткі пояснення, чому в конкретній ситуації слід діяти так, а не інакше.

5.Не можна критикувати дитину за неуспішність, порівнюючи її з іншими однолітками.

6.Помилки дитини – це, насамперед, помилки того, хто виховує.

7.Треба уважно слухати дитину, заохочувати її ділитися своїми турботами, співчувати їй під час розмови, схиляти до прийняття правильного рішення.

8.Психолог-гуманіст Росе Кемпбел рекомендує: «Коли дитина порушує правила поведінки, запитайте насамперед себе, що дитині потрібно, чого їй не вистачає?»

9 .Доведено, що дитина сприймає поведінку батьків (педагога) як зразок для наслідування. Дорослий повинен бути для дитини зразком в усьому.

Принципи усвідомленого батьківства

  1. Любіть свою дитину

  2. Приймайте дитину такою, якою вона є.

  3. Вірте своїй дитині.

  4. Довіряйте дитині.

  5. Вірте у те, що дитина може самостійно подолати життєві перепони.

  6. Показуйте дитині, що вона є важливою для вас.

  7. Допомагайте дитині виконувати те, чого вона не вміє.

  8. Дозволяйте дитині робити свій вибір, приймати власні рішення.

  9. Засуджуйте не саму дитину, а її вчинок.

  10. Прислухайтесь до думки дитини.

  11. Будьте ввічливими з дитиною.

  12. Проводьте разом з дитиною вільний час.

  13. Допомагайте дитині розвивати її здібності.

  14. Забезпечуйте основні життєві потреби дитини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Бабій В. Сімейні традиції та їх виховне значення // Позакласний час, 2004, - № 7-8, С. 27-31.

  2. Базовий компонент дошкільної освіти України: Науковий керівник: А.М. Богуш, дійсний член НАПН України, проф., д-р пед. наук.; Авт. кол-в: Богуш А.М., Бєлєнька Г.В., Богініч О.Л., Гавриш Н.В., Долинна О.П., Ільченко Т.С., Коваленко О. В., Лисенко Г. М., Машовець М.А., Низковська О.В.,Панасюк Т.В., Піроженко Т.О., Поніманська Т.І., Сідєльнікова О.Д., Шевчук А.С., Якименко Л.Ю. – К.: Видавництво, 2012. – 26 с

  3. Вороніна Г. Л. Трикутник партнерства : педагоги-батьки-діти / Г. Л. Вороніна. – 2007. – C. 208-229.

  4. Долинна О. Батьки в дошкільному закладі: споживачі та гості чи партнери-однодумці? // Дошкільне виховання. – 2007. –№1. – С.6-8.

  5. Кірієнко Т. Співпраця з родиною. Семінар для педагогів //Дошкільне виховання. – 2006. – № 10. – С. 7-9.

  6. Купина Н.М. Погляд на сучасну сім’ю. Освітянин, 2002. - № 1. – С. 20-22.

  7. Машовець М. А. Сучасні підходи до організації педагогічної взаємодії дошкільного навчального закладу та батьків вихованців / М. А. Машовець // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти : зб. наук. праць. Наукові записки РДГУ. — 2011. — Вип. 2(45)

  8. Назаренко А. І. Актуальні проблеми взаємодії дошкільного закладу і соціального середовища / А. І. Назаренко // Проблеми освіти : наук.-метод. зб. / [редкол. : М.З. Згуровський та ін.] ; Ін-т змісту і методів навчання. – К., 1997. – Вип. 7. – С. 27-39.

  9. Спичак М. Курс на співпрацю з батьками / М. Спичак // Дошкільне 190 виховання. – 2007. – № 3. – С. 14.

  10. Сухомлинський В.О. Мікроклімат вашого дому. \ Вибр. Твори в 5-ти томах. – Т.5. – К., 1977.

  11. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка \Вибр. Твори. В 5-ти томах. – Т-5. –К., 1977.

  12. Тонкова Ю. М. Современные форму взаимодействия ДОУ и семьи / Ю. М. Тонкова, Н. Н. Веретенникова // Проблемы и перспективы развития образования. — Пермь : Меркурий, 2012. — С. 71-74

  13. Форми взаємодії дошкільного закладу з сім’єю [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://dnz38.edu.vn.ua/news/18.html. — Назва з екрана

  14. Швацька, О. С. Партнерські взаємини між дошкільним закладом і сім’єю// Дошкільний навчальний заклад. -2011. – №9. – С.47-51.

ЗМІСТ

1.Передмова……………………………………………………………………….5

2.Батьківські збори……………………………………………………………….10

Проблеми адаптації дитини до дитячого садка………………………………..10

Ремінець чи медяник……………………………………………………………15

3. Батьківський лекторій…………………………………………………………..23

Батькам про значення розумового розвитку дитини в дошкільному віці……..23

Глибина та мудрість батьківської любові………………………………………27

4. Консультація для батьків……………………………………………………..30

Батьківська любов має бути мудрою……………………………………………30

Основні способи, якими батьки можуть виразити свою любов

до дитини………………………………………………………………………...31

Покарання: "за" і "проти"……………………………………………………….33

Виховання чи маніпулювання………………………………………………….35

5. Пам'ятки для батьків………………………………………………………….38

Основні правила батьківської поведінки……………………………………...38

Способи сказати «Дуже добре»………………………………………………...39

7 правил успішного батьківства………………………………………………...40

6. Рекомендації батькам…………………………………………………………42

Учіть дитину бути відповідальною……………………………………………..42

10 «НІ» в спілкуванні з дитиною………………………………………………..43

Обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини……………………..44

Діти вчаться з того, що бачать в своєму оточенні……………………………..45

Сім правил, яких варто дотримуватися батькам, аби

покарання було продуктивним, а не руйнівним…………………………….....46

Основні засади гуманістичного підходу до виховання дитини……………...46

Принципи усвідомленого батьківства………………………………………….47

Список використаної літератури……………………………………………….45

50

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.


Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!

Всеосвіті 3 роки!

Святкуємо гучно та з подарунками!

+ 10 подарункових боксів з фірмовими товарами від «Всеосвіти»!

+ 10 подарункових боксів з фірмовими товарами від «Всеосвіти»!

до розіграшу подарунків залишилось
00
00
00
00