Оксана Зінаїда Михайлівна Лятуринська (1902–1970) була видатною українською поеткою, письменницею, скульпторкою, маляркою та громадською діячкою, представницею «Празької школи». Її творчість відзначається глибоким патріотизмом, зверненням до української історії та міфології.
Біографія
Оксана Лятуринська народилася 1 лютого 1902 року на хуторі Ліски на Волині (нині Тернопільська область) у родині офіцера прикордонної служби. Освіту здобувала у Кременецькій приватній українській гімназії імені Івана Стешенка.
У 1924 році, щоб уникнути небажаного шлюбу, організованого батьком, вона емігрувала спочатку до Німеччини, а згодом оселилася у Празі. Там вона навчалася на філософському факультеті Карлового університету та в Українській студії пластичного мистецтва. У Празі вона стала активною учасницею української емігрантської спільноти і долучилася до «Празької школи» поетів, де познайомилася з Євгеном Маланюком, Олексою Стефановичем та іншими діячами культури.
Після Другої світової війни переїхала до табору для переміщених осіб в Ашаффенбурзі (Німеччина), а в 1949 році емігрувала до США, де оселилася в Міннеаполісі. Незважаючи на проблеми зі здоров'ям, вона продовжувала активну творчу та громадську діяльність, створюючи скульптури, літературні твори, а також писанки та декоративні вироби для заробітку.
Померла Оксана Лятуринська 13 червня 1970 року в Міннеаполісі. Урна з її прахом похована на українському православному цвинтарі в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі, поруч із могилою її друга Євгена Маланюка.
Творчість
Творчість Оксани Лятуринської охоплює літературу та візуальне мистецтво.
Літературна творчість:
Її поетичні твори, написані в стилі неоромантизму, відзначаються лаконічністю вираження, історичною тематикою та мотивами туги за Батьківщиною. Основні збірки поезій:
«Гусла» (1938)
«Княжа емаль» (1941; друге видання 1956)
Також вона є авторкою збірки новел «Материнки» (1946) та книг для дітей, зокрема «Бедрик» (1956) та посмертно виданої «Ягілка» (1971).
Скульптурна та художня творчість:
У скульптурі переважала синтетична монументальна форма. Вона створила численні пам'ятники та погруддя видатних українських діячів:
Пам'ятник загиблим воякам у Пардубицях (1932)
Надгробок Євгена Коновальця в Роттердамі (1939)
Погруддя Тараса Шевченка, Симона Петлюри
Крім того, вона займалася керамікою, створювала серії ляльок-моделей та писанки.
